Роль державного бюджету України в реалізації соціально-економічної політики держави

У більшості країн  світу, у тому числі в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню  фінансової нестабільності. Вони дають  поштовх інфляційним процесам і  відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни в країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту пов’язаний з  використанням грошово-кредитної  емісії. Такий метод вважається недостатньо ефективним, оскільки може негативно вплинути на економічну ситуацію в країні.

Більш обґрунтованим  вважається вирішення проблеми бюджетного дефіциту неемісійним методом за рахунок внутрішніх джерел, шляхом збільшення податків чи інших доходів або скорочення видатків [24, с. 27].

Внутрішніми джерелами  покриття бюджетного дефіциту можуть бути кредити Національного банку  України, доходи від операцій з цінними  паперами тощо. Зовнішніми джерелами  можуть слугувати кредити міжнародних фінансових установ та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми. Водночас використання зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел покриття бюджетного дефіциту зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави, що включає додаткові витрати на його обслуговування. Тому економічна політика держави має бути спрямована на зменшення бюджетного дефіциту за рахунок збільшення доходів шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності та скорочення витрат бюджету і, в першу чергу, за рахунок обмеження витрат на утримання апарату управління, видатків на оборону тощо [25, с. 129].

Отже, значною  проблемою  України є дефіцит державного бюджету. Коли дефіцит є стабільним це є негативним наслідком для держави і тому слід приймати міри щодо його зменшення. Методи покриття державного бюджету є зовнішні та внутрішні. Зазвичай краще використовувати внутрішні методи збільшення доходів  і зменшення витрат, оскільки зовнішні джерела – це є кредити, які з часом потрібно погашати, що може призвести до нового виникнення державного дефіциту.

 

 

2.3. Видатки  державного бюджету на соціальний  захист населення

 

 

Соціально-економічна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку у всіх сферах соціального життя, що обумовлюють процес розвитку соціального буття і соціальної безпеки людини та цілеспрямований вплив на них суб'єктів регуляторної діяльності. Тому, соціальний захист виступає особливою формою соціального забезпечення, коли при обмежених ресурсах держави необхідно забезпечувати максимально можливе задоволення потреб населення.

Ефективність системи  та рівень соціального захисту населення  залежать від якісного фінансового  забезпечення, його розглядають як метод фінансового механізму, що застосовується у процесі розподілу та перерозподілу виробленого у суспільстві національного продукту. Тому потрібно проаналізувати суму  витрат бюджету на соціальний захист населення України (табл. 2.4.)

 

Таблиця 2.4.

Державні видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення

Рік	Сума видатків Зведеного бюджету України	У % до загальних Видатків	У % до ВВП
2007	48517,3	21,4	6,7
2008	74069,7	23,8	7,8
2009	78775,4	24,7	8,6
2010	107534,9	27,4	9,2

 

Згідно табл. 2.4. ми можемо сказати, що найбільший обсяг видатків на соціальний захист притаманний у 2010 році, і що становить 27,4% загальних видатків Зведеного Державного бюджету [26].

Рис. 2.2. Структура доходів населення України за ІІ квартал 2011 року

 

Отже,  рис. 2.2. показує, що найбільшу частку в доходах населення займає все ж таки заробітна плата, яка становить 43,2%. А на другому місці соціальні допомоги та інші одержані трансферти – 39,0% [26]. Тому можна зробити висновок:

- по-перше, з однієї  сторони є позитивною тенденцією, адже населення має додаткові доходи у вигляді державної соціальної допомоги, що зменшує негативні тенденції бідності населення;

- по-друге, збільшуються  соціальні виплати, які не забезпечують  необхідного рівня соціального  ефекту;

- по-третє, деякі верстви відмовляються від пошуку роботи, адже вони впевнені, що отримають соціальну допомогу.

Таблиця 2.5.

Надання органами соціального  захисту окремих видів державної  допомоги сім'ям з дітьми за 2009-2010 роки

тис. грн.

Види допомоги	2009 рік	2010 рік	Відхилення (+,-)
Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами	204659,4	255102,1	+50442,7
Допомога при народженні дитини	8426076,0	10173941,2	+1747865
Допомога по догляду за дитиною  до досягнення нею трирічного віку	2466771,8	4636737,0	+2169965
Допомога на дітей, над якими  встановлено опіку чи піклування	720544,9	1015843,8	+295298,9
Допомога на дітей одиноким  особам (матерям, удовам, удівцям, усиновителям)	1535371,8	2146933,9	+611562,1
Допомога при усиновленні дитини	14794,9	26184,4	+11389,5
Всього	13368218,7	18254742,4	+4886523,7

 

Отже, табл. 2.5. показує, що сума надання органами соціального захисту окремих видів державної допомоги сім'ям з дітьми у 2010 році порівняно із минулим роком збільшилась на 4886523,7 тис. грн., це в результаті збільшення видатків бюджету на всі види допомоги сім'ям з дітьми [26].

 Проте, існують  основні фактори, які негативно  впливають на формування ресурсів  бюджету, щодо соціального захисту  населення:

1) низький рівень прибутковості підприємств, високий рівень підприємницьких ризиків, інфляційні процеси, корупція, недостатність інформації та знань для прийняття дієвих управлінських рішень тощо;

2) відплив грошової  маси в поза банківський обіг  за кордон та тінізація економіки;

3) постійне скорочення  чисельності активного населення, що працює, і зростання чисельності населення, яке потребує соціального захисту;

4) постійне зростання  цін на споживчі товари та  послуги, що призводить до зниження  доходів населення та ін.

Ще однією із нагальних  проблем соціального захисту  населення є те, що в умовах фінансово-економічної кризи, падіння виробництва і валового внутрішнього продукту погіршуються умови та рівень життя населення, що є вкрай недопустимим. В таких умовах з метою недопущення погіршення ситуації одна із головних форм соціального захисту населення - пенсії (за віком, інвалідністю тощо) повинна забезпечити гідний рівень життя тих верств населення, які мають право на її отримання. Але, на жаль, в Україні пенсії вкрай низькі, середній їх розмір іноді не досягає третини прожиткового мінімуму. Поряд з цим, доречно зазначити, інші види матеріальних виплат та допомого є також надзвичайно низькими. Головною проблемою такої ситуації є, в першу чергу, те, що велика частина населення працездатного віку не мають робочих місць, по-друге, середня заробітна плата основної маси зайнятого населення країни є надзвичайно низькою, відповідно і відрахування до соціальних фондів є  низькими. Це означає, що оплата праці значної частини громадян, яка дещо перевищує прожитковий мінімум, не забезпечує гідного рівня життя. Все це є свідченням того, що в умовах кризової економіки, інфляційних процесів, падіння виробництва значна частина громадян перебуває за межею бідності. В такій ситуації необхідно вживати дієвих заходів, які б змінили життя на краще.

З метою створення ефективної системи соціального захисту необхідно вжити таких заходів:

- скорочення переліку  соціальних виплат, тобто відмова  від тих видів допомоги, що  не забезпечують значного соціального  ефекту;

-  удосконалення моніторингу  системи соціальних виплат, спрямованих на подолання бідності;

- створити додаткові  робочі місця для працездатного  населення, що дозволить забезпечити  збільшення доходів як до фондів  державного бюджету, так і до  фондів соціального забезпечення;

- забезпечити стійкість  та надійність інституту соціального страхування та ін.

Отже, зважаючи на вище зазначене, сучасний стан соціального захисту  населення в Україні можна  охарактеризувати такими рисами:

- надзвичайно стрімке  зростання вартості послуг, які  надають заклади охорони здоров'я, освіти, культури, що не відповідає їх якості;

- надзвичайно високий  рівень участі держави у сфері  соціального захисту, надзвичайно  слабка участь в її функціонуванні  населення;

-  велика кількість  нормативно-правових актів, які  регулюють діяльність системи соціального захисту та в деяких випадках суперечать один одному, що свідчить про недосконалість вітчизняного законодавства;

- недостатність коштів  для фінансування  заходів у  сфері соціального захисту населення.

 

РОЗДІЛ 3

ВДОСКОНАЛЕННЯ державної бюджетної політики в україні

 

 

Аналіз статей Бюджетного кодексу, які регламентують бюджетний процес, та його фактична організація в Україні дозволяють виділити такі основні недоліки даного процесу:

- недосконалість правової регламентації бюджетного процесу, у тому числі: а) бюджетний процес лише частково обмежує  можливості законодавчої влади переглядати доходи і видатки державного бюджету у бік збільшення і б) відсутність чіткого визначення предмету першого читання проекту закону про Державний бюджет України;

- недоліки, які не пов’язані з правовою регламентацією бюджетного процесу, в їх числі: невідповідність проекту закону про Державний бюджет України пропозиціям Верховної Ради України до Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період (Бюджетної резолюції) та порушення термінів проходження та ухвалення проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України внаслідок загострення політичної боротьби, що ускладнюють досягнення консенсусу.

Аналіз бюджетних резолюцій, які розроблялись і затверджувались Верховною Радою України з метою обґрунтування основних положень щодо бюджетної політики на кожний бюджетний період, показав, по-перше, що ці документи в значній мірі конкретизували систему заходів в проведенні бюджетної реформи України, яка розпочалась на початку 90-х років. По-друге, Бюджетні резолюції стали необхідною правовою базою, яка забезпечувала вихідні умови і правила реалізації поступово запроваджуваних перетворень у бюджетній політиці України в напрямку удосконалення формування та розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему. По-третє, Бюджетні резолюції стали законодавчим підґрунтям в окресленні засад бюджетної політики України на кожний бюджетний період і в цілому створюють позитивні умови для подальшого розвитку бюджетного процесу і дозволяють на достатньо високому рівні здійснювати розробку проекту Державного бюджету на кожний наступний рік.

Однак проведений аналіз змісту Бюджетних резолюцій і Основних напрямів бюджетної політики, сутності і числових значень пріоритетів бюджетної політики виявив і  суттєві основні недоліки щодо механізму визначення пріоритетів бюджетної політики, а саме:

• наявність великої кількості пріоритетів, реалізувати котрі в умовах вкрай обмежених бюджетних ресурсів практично неможливо;
• у багатьох випадках об’єктивна неможливість виконання пріоритету через бюджет (наприклад, “підвищення купівельної спроможності громадян” – у бюджеті-2003);
• визначення пріоритетів бюджетної політики лише на бюджетний період, тобто на рік. Такий підхід не дає можливості планувати їх на довгостроковий період, не забезпечує проведення послідовної бюджетної політики, спрямованої на здійснення широкомасштабних економічних і соціальних задач на перспективу;
• відсутність наступності і послідовності в реалізації визначених пріоритетів;
• визначення нереальних пріоритетів, які на практиці виявляються недосяжними за даних умов функціонування економіки країни (наприклад, “забезпечення безплатної медичної допомоги населенню” – у більшості бюджетів);
• наявність значного числа пріоритетів, які носять характер гасла (наприклад, “створення соціально орієнтованої ринкової економіки” і “стабілізація економічного середовища як передумови розвитку бізнесу” – в бюджетах останніх років);
• значний перелік захищених статей бюджету, які теж можна відносити до пріоритетів і котрі були профінансовані на рівні приблизно 70 %;
• відсутність обрахування потреби у бюджетних коштах для реалізації пріоритетів бюджетної політики;
• невідповідність напрямків використання бюджетних коштів визначеним пріоритетам;
• неузгодженість бюджетних пріоритетів із завданнями Програми соціально-економічного розвитку України.

Політика  діяльності держави в бюджетній  сфері повинна формуватися з  урахуванням пріоритетності необхідності погашення зовнішнього державного боргу, а не залучення нових запозичень. Усі види довгострокових позик органів державної влади, включаючи запозичення на ринку державних цінних паперів і єврооблігацій, повинні направлятися на збільшення інвестицій, тим самим має бути створена основа для повного і своєчасного обслуговування державного зовнішнього боргу. В свою чергу доцільно щоб розмір внутрішніх запозичень визначався виходячи з оптимального варіанту запозичень на зовнішньому ринку і з урахуванням необхідності зменшення навантаження на внутрішній фінансовий ринок з метою спрямовування вільних коштів суб'єктів господарювання в реальний сектор і створення умов для активізації інвестиційного процесу.