Інвестиційна привабливість регіонів України

Унікальною для світової реформаторської практики стала неможливість з боку українського керівництва проведення оперативних реформ, що, в кінцевому рахунку, позначився не тільки на їх вартості та ефективності, але в значній мірі стримало інтерес з боку міжнародних інвесторів. Інвестори уникали інвестувати в нашу країну серйозні інвестиції, незважаючи на існуючі можливості та потенціал для розвитку.

Незважаючи на гостру фінансову кризу в 2008 році, рекапіталізація українських банків почалася із затримкою більш ніж на півроку, що остаточно підірвало довіру до української влади як з боку населення, так і з боку зарубіжних партнерів. Це значною мірою збільшило ситуацію у фінансовій системі країни та в цілому в економіці[11].

Саме невміння і небажання домовлятися з ключових питань і в адекватні строки приймати необхідні в національних інтересах вирішення стало тією фундаментальною причиною, яка заклала основу практично під всі кризи, що регулярно приголомшливі країну і прирікає її на багаторічний інвестиційний голод.

Потенціал економічного розвитку країни в посткризовий період оцінюється вельми песимістично як незалежними експертами, так і міжнародними організаціям. Зокрема, з перспективного прогнозом МВФ, український ВВП зможе вийти на свій докризовий рівень не раніше 2014 року, коли він очікується у розмірі $ 175,95 млрд. Причому відновлення української економіки буде набагато менш успішним, ніж у більшості її сусідів.

У 2009 році Україна зможе дуже мало записати собі в актив. Можна відзначити не тільки рекордний спад за показником ВВП, а й інвестиційне охолодження з боку іноземних інвесторів. Незважаючи на те, що на спекулятивних технологіях національний фондовий ринок за рік, що минає виріс в середньому більш ніж на 100%, більшість інвесторів дуже негативно сприймають сучасну Україну.

У ході дослідження, проведеного SEOLA Group Ideas Factory в жовтні 2009 року[9], керівники провідних світових інвестиційних компаній відзначили значне погіршення інвестиційного клімату в Україні і, як наслідок, мінімальну інвестиційну привабливість української економіки. Згідно з результатами опитування 69% опитаних інвестиційних компаній не збираються найближчим часом розглядатиме питання про інвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційних компаній, які вже працюють в Україні, збираються піти з України, а 26% - заморозити поточні проекти. Для порівняння, ще рік тому лише 13% інвестиційних компаній планували піти з України.

Серед причин, які перешкоджають істотного збільшення припливу іноземних інвестицій в економіку України, іноземні компанії називають кризу у фінансово-економічній системі України (98%), відсутність ефективної моделі інвестиційних стимулів (97%), політичну нестабільність (95%), відсутність реальних державних гарантій захисту іноземних інвестицій і прав власності (92%). Слід зазначити значне збільшення ролі фактора корумпованості законодавчої, виконавчої та судової влади: у жовтні 2009 року цей фактор став значущим для 91% компаній, тоді як в 2007 році на ньому акцентували увагу всього 74%.

Також у 2009 році іноземних інвесторів сильно стурбували проблеми у фінансовому секторі економіки України: 91% компаній відзначає слабкий розвиток і нестабільність цього сектора, тоді як у жовтні 2008 року тільки 69% компаній вважали це суттєвою проблемою.

Що стосується секторів економіки України, які найбільше підходять для системних інвестицій, то в 2009 році такими секторами з точки зору потенційних інвесторів стали: сільське господарство (92%), модернізація національної інфраструктури (91%), альтернативна енергетика (90%) і харчова промисловість (81%). На думку опитаних іноземних інвесторів, саме ці сектори ідеально підходять для системного інвестування з урахуванням поточної ситуації та перспектив подальшого розвитку.

У 2009 році також значно збільшилася кількість іноземних інвесторів, негативно оцінюють дії української законодавчої і виконавчої влади з подолання кризи у фінансово-економічній системі України. Так, 85% іноземних інвесторів негативно оцінили роботу законодавчої і виконавчої влади, хоча ще в 2008 році таку оцінку дали тільки 67% опитаних інвесторів.

Щодо прогнозу розвитку ситуації у фінансово-економічній системі України в 2010 році, 46% іноземних інвесторів вважають, що ситуація не зміниться, і тільки 16% думають, що ситуація зміниться на краще. Якщо до кризи в економіку України прямував переважно спекулятивний капітал, який приваблювала висока прибутковість і швидка окупність проектів, а також відносна макроекономічна стабільність, то вже в посткризовий період цього буде недостатньо.

Україна розплачується серйозним падінням своєї інвестиційної привабливості за довгі роки зневажливого ставлення до розвитку інститутів в таких ключових напрямках, як захист прав власності, боротьба з корупцією, створення ефективної моделі інвестиційних стимулів, усунення адміністративних бар'єрів і підвищення ефективності державного управління. До того ж інвестиції (як іноземні, так і внутрішні) потрібно залучати під конкретну стратегію розвитку країни, якої до цих пір немає. Без вирішення цих базових проблем дуже складно сподіватися не тільки на швидке подолання кризи, а й на перспективи подальшого успішного розвитку України.

В даний час Україна в умовах дефіциту державних управлінців, які вміють професійно відстоювати національні інтереси і відсутності необхідних фінансових ресурсів для проведення ефективних реформ, фактично знаходиться у тієї межі, коли самостійні кваліфіковані рішення приймати вже не в змозі, пишуть Контракти. Наприкінці 2008 року отримавши за програмою stand-by від МВФ кредитну лінію на два роки в розмірі $ 16,4 млрд., український уряд так і не змогло розробити цілісну антикризову програму з виведення країни з кризи.

Більш того, багато в чому безсистемні і затягнуті рішення української влади призвели до того, що державні борги за останні два роки зросли в 2 рази до $ 35 млрд. У свою чергу бюджетний дефіцит до закінчення року збільшився як мінімум у два рази і вже оцінюється на рівні 10 % ВВП, причому ситуація з бюджетним дефіцитом у наступному році швидше за все тільки погіршиться.

Оскільки, незважаючи на стрімке зростання державних боргів і зростаючу бюджетну заборгованість реальний сектор економіки протягом усього року фактично залишався без банківського кредитування і вже в 2010 році потенційно це може спровокувати чергову хвилю проблем, як в економічній, так і в соціально-бюджетній сфері.

Інвестиційну привабливість регіону варто розглядаємо в таких вимірах: умови та сукупність показників, що характеризують минулий стан, динамічні зміни, особливості адаптації регіону до «нових економічних умов» і перспективи розвитку. Саме в такому розрізі найімовірніше буде здійснюватись інтегральна оцінка регіону, з точки зору економічної обґрунтованості інвестицій у нього, інвестором виходячи з творчо-описового підходу до оцінки.

Рухаючись у цьому напрямку дослідження, спираючись на матеріал, викладений раніше, що фіксував найбільш суттєві аспекти інвестиційної привабливості регіонів, варто звернути увагу на основні «слабкі місця», потенціал регіонів, і відповідно стратегічні напрямки покращення інвестиційної привабливості.

Так, «слабкі місця» усіх без винятку регіонів визначили «нові економічні умови», а саме: експортозалежність, а також структура промислового виробництва, найбільшу питому вагу якого складали найбільш уразливі до кризових процесів галузі: чорна та кольорова металургія, хімічна та видобувна промисловість, що тісно пов’язані з металургією, а також будівництво та важке машинобудування, що в силу значної тривалості виробничого циклу, періоду окупності та сировинної природи кінцевої продукції не змогли зберегти свою конкурентоспроможність на міжнародному ринку, а також не знайшли адекватного попиту всередині країни. Як наслідок – значна інертність промислових потужностей стала на заваді протистоянню динамічним змінам економічної системи. Водночас ще одним «слабким місцем», притаманним для регіонів з меншим промисловим потенціалом, стала дилема балансування між збереженням інвестиційного потенціалу та скороченням частки ризику інвестицій. Очевидно, що «слабкі місця» характерні для певних областей, не стали винятком для сусідніх до них, оскільки економічні умови саме регіону формуються в масштабах ширших за адміністративно-територіальні одиниці.

Всі ці особливості відіграють важливу роль у визначенні стратегічних напрямків покращення інвестиційної привабливості регіонів, а також країни вцілому. Так, диверсифікована структура промисловості, розгалужені міжрегіональні зв’язки, а також фіксація збалансованого співвідношення ризику та інвестиційного потенціалу мають бути покладені в основу розробки національної програми покращення інвестиційної привабливості. Важливу роль в цьому процесі має відіграти зменшення трансакційних витрат, що забезпечують стійкі економічні зв’язки та ефективний розподіл економічних ресурсів та інвестиційного потенціалу між окремими регіонами. Рушійним елементом в цьому розрізі має стала малий та середній бізнес, як елемент економічної системи, якому притаманна найменша інерційність, найбільша гнучкість і пристосованість до динамічних змін. Так, ринок, насичений значною кількість малих підприємств найбільш пристосований до самоочищення від неефективних економічних агентів, а також позбавлений від бар’єрів входу у ринок для нових. З іншого боку, забезпечення конкурентоспроможності національних підприємств можливе в двох напрямках: забезпечення попиту внутрішніми потужностями, або підвищення конкурентоспроможності національних продуктів на світовому ринку.

Водночас високим рівнем інвестиційного потенціалу, разом із ризиком інвестицій володіють малі підприємства, зокрема так звані «старт-апери». Вони є піонерами у тій чи іншій галузі, найчастіше в сфері впровадження інформаційних технологій. Це підприємства, що знаходяться на стадії входу в ринок. Вони володіють при цьому певним потенціалом конкурентної спроможності, орієнтуючись на особливості продукту, представленому на ринку, що можуть бути покращені за рахунок впровадження провідних технологій, а також раціоналізації виробничого процесу. Міжнародний досвід діяльності таких підприємств підтверджує високий рівень інвестиційного потенціалу, пов’язаний із тим, що технології, застосовані в малих масштабах мають тенденцію до впровадження на підприємствах, що володіють такою перевагою, як економія масштабу, зокрема шляхом здійснення процедур злиття та поглинання. Малі підприємства, маючи значну динаміку та гнучку стратегію розвитку, що легко адаптується до мінливих ринкових умов, слугують базою для створення регіональної інфраструктури для підприємств національного та міжнародного масштабу. Особливістю розвитку цього сегменту в Україні є порушення балансу, через високий рівень ризиковості інвестицій в підприємства такого роду.

Механізм диверсифікації ризику, консолідації потенціалу, а також створення  так званого інвестиційного пулу, шляхом зосередження інвестиційної активності навколо єдиного інноваційного центру: бізнес-інкубатора, технопарку тощо, є найбільш ефективним засобом подолання ризикової перешкоди в інвестиційному процесі. У даному випадку в практиці інвестиційної діяльності застосовується такий термін як «венчурне інвестування», що характеризується високою ризиковістю інвестиційних проектів, потенційно низьким рівнем дивідендів для інвестора, але при цьому мають інноваційний характер.

Таким чином, для більшості регіонів України забезпечення покращення інвестиційної привабливості як на міжнародному так і на внутрішньому ринку капіталів може розглядатись засобами налагодження стабільної ділової активності та низький бар’єрів для входу на ринок для так званих «стран-аперів», розвитку галузі венчурного інвестування.

У даному напрямі, а також для інвестиційної діяльності в Україні вцілому критичними є такі основні моменти: законодавче забезпечення, рівень інфраструктури, а також людський капітал, особливості яких мають бути розкриті детальніше.

Попередні аналітичні висновки, зроблені у роботі, що базуються на результатах інших досліджень, та зрештою можуть бути зроблені, виходячи зі здорового глузду, висвітлюють проблему законодавчого забезпечення інвестиційної діяльності в Україні для іноземних інвесторів: як шляхом прямих інвестицій – законодавче регулювання створення нових суб’єктів господарювання з іноземним капіталом, так недосконалість усієї системи забезпечення портфельних інвестицій, що перешкоджаються недостатнім рівнем розвитку фондового ринку.

Низький рівень інфраструктури, що характерний для більшості регіонів України значним чином гальмує інвестиційні процеси. З іншого боку, сама інфраструктура може стати об’єктом іноземних інвестицій. Оскільки такий напрям інвестицій має тривалий термін окупності, він характеризуватиметься переважно довготерміновою перспективою.

Зрештою потужний промисловий та науковий потенціал України з одного боку, та іноземні інвестиції з іншого боку, можна розглядати як два кінці «Архімедівського важеля». «Дайте мені точку опори і я переверну землю», - такими були слова відомого фізика доби античності. Проте фізичний закон, описаний нею є актуальний і для українських економічних реалій. Фінансові ресурси, забезпечені іноземними інвестиціями в основний капітал в Україні мають тенденцію до мультиплікації своїх обсягів у результатах ділової активності національних підприємств. Ключовим елементом цього «важеля» має стати ефективний та результативний менеджмент інвестиційної діяльності, забезпечений високим рівнем розвитку людського капіталу як основного джерела емпіричних знань та сполучної ланки між двома протилежними епіцентрами взаємодії.

Таким чином, ще одним стратегічним напрямком покращення інвестиційної привабливості має стати система національної освіти, система вдосконалення бази знань всередині підприємств, захист інтелектуальної власності, а також комплекс соціокультурних, політичних та економічних умов, що зумовлюють «конкурентоспроможний рівень життя» всередині країни.

ВИСНОВКИ

В даній курсовій роботі теоретично розкрито сутність інвенстиційної привабливості, виявлено закономірнорсті , що впливають на неї. Опрацьовано наявний матеріал на предмет методологій емпиричного обчислення інвестиційної приабливості регіону, та виявленно таких більше 10. Було проведено аналіз виявлених методологій, проведена спроба систематизувати та об’єднати їх. При глибшому аналізі було сформульовано фактори, що впливають на інвестиційну привабливість не залежно від методу обчислення.

В ІІ розділі була проаналізована наявна статистична інформація щодо інвестиційної привабливості як вцілому України, так і її регіонів, а Миколаївську область більш детально. В результаті цього отримані данні про реальне положення речей щодо інвестування в регіони України, наведені рейтинги відомих агенцій щодо інвестиційної привабливасті.

В ІІІ розділі були виявлені загальні тенденції розвитку даної проблеми в часовому вимірі, наведені прогнози та перспективи іпвестиційної привабливості регіонів України.