Валютне регулювання та контроль у зовнішньоекономічній діяльності підприємства”( за матеріалами ТОВ “МегаТрейд”)

Інші державні органи також  мають певні повноваження у сфері  валютного контролю. Так, державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, державна митна служба контролює дотримання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України, а міністерство зв’язку доглядає за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через кордон.

Проблема валютного регулювання  є актуальною не тільки тому, що держава відіграє тут основну роль, але і тому, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб’єктів підприємницької діяльності,зачіпаючи певною мірою інтереси кожного з нас.

Сьогодні можна часто  почути, що в Україні втручання держави в економічну сферу, і в першу чергу у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Справді, адміністративні методи керівництва економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували  неспроможність враховувати інтереси всіх суб’єктів господарської діяльності. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об’єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації та централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості  за межами країн-емітентів. У зв’язку із цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, необхідно зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки та певного втручання державних органів у валютно-кредитні та фінансові відносини.

Мета валютного регулювання  полягає у підтримці економічної  стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю. У всьому світі валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів і нерезидентів країни. Валютне регулювання перш за все спрямоване на організацію міжнародних розрахунків, встановлення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і, крім цього, є формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни.

Найбільш поширеним методом  валютного регулювання зовнішньої торгівлі у всьому світі є обов’язковий продаж валютної виручки від експорту за національну валюту. “Продаж експортної виручки центральним валютним органам або її репатріація є обов’язковою в Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Данії, Норвегії та Туреччині.” Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави є не просто світовою практикою, а об’єктивною економічною необхідністю.

Незважаючи на об’єктивність  та загальні риси цього процесу, кожна країна має тут свої особливості, а Україна яскравий приклад цього. Обмеження обігу валютних цінностей складаються з того, що для них встановлені особливі правила. Відмінною рисою України в цьому плані є наявність великої кількості підзаконних актів. Необхідно зазначити, що основний пласт валютного законодавства було розроблено до прийняття Конституції України, проте, кардинальні зміни в цьому можливі лише після прийняття нового Цивільного кодексу України, в якому будуть закріплені основні правові засади функціонування цивільних правовідносин.

Не дивлячись на всю  складність українського валютного  законодавства, можна з впевненістю констатувати, що в Україні функціонує досить міцна система валютного регулювання та контролю, правовою базою якої є такі законодавчі акти, як Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та нормативні акти Національного банку України.

Безперечно, нині Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” - основний правовий документ у цій сфері, де закріплені термінологія, принципи та порядок контролю валютного ринку з боку держави. Але на практиці нерідко виникають питання з приводу застосування його положень. Одне із них - здійснення операцій із валютними цінностями, які потребують наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Перерахування за межі країни валютних коштів завжди викликало велику зацікавленість. Це питання набуло нових рис із поширенням розрахунків через кореспондентські банківські рахунки (типу “ЛОРО” та “НОСТРО”). Порядок функціонування цих рахунків у валюті України та проведення через них операцій регулюються “Порядком бухгалтерського обліку та розрахунків за рахунками “ЛОРО” банків-нерезидентів у валюті України”, затвердженим Правлінням НБУ 23.09.96р. Згідно з цим порядком розрахунки між резидентами України через рахунки “ЛОРО” банків-нерезидентів у валюті України забороняються.

Виходячи із ситуації на грошово-кредитному і валютному  ринках, НБУ може запроваджувати особливий режим резервування залишків коштів на рахунках “ЛОРО” банків-нерезидентів. Треба зазначити, що перерахування коштів на кореспондентський рахунок іноземного банку, відкритий в українському банку (“ЛОРО” - рахунок для українського банку), згідно із статтею 1 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” є переказом валютних коштів за межі України. Отже, здійснюючи подібні операції, необхідно враховувати всі особливості, передбачені Декретом Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” для вивезення, переказування та пересилання валютних цінностей за межі України. Для здійснення платежів на виконання зобов’язань перед нерезидентами щодо оплати продукції не потрібно індивідуальної ліцензії НБУ. Але для перерахування коштів на депозит іноземного банку така ліцензія необхідна.

Завдання комерційних  банків полягає у здійсненні функції  органу валютного контролю за операціями своїх клієнтів, що проводяться за допомогою рахунків “ЛОРО” банків-нерезидентів у валюті України.

Що стосується здійснення інвестицій за кордон, то дуже часто виникає запитання, чи потрібно отримувати індивідуальну ліцензію НБУ, коли,наприклад, один резидент України купує у іншого резидента України акції цього резидента або інші цінні папери, що підтверджують його право власності за кордоном? Тобто, чи можна таку операцію називати інвестуванням за кордон? Зробивши правовий аналіз можемо дійти такого висновку.

Відповідно до пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” індивідуальна ліцензія обов’язкова при здійсненні інвестицій за кордон, у тому числі і шляхом придбання цінних паперів. Отже, резидент України при купівлі акцій іноземної компанії у іншого резидента України повинен одержати в Національному банку України індивідуальну ліцензію на здійснення інвестицій за кордон. Розрахунки за цими операціями відбуваються лише у грошовій одиниці України.

При здійсненні нерезидентами  в Україні інвестиційної діяльності виникає не менше, а часом і  більше проблем, ніж при здійсненні резидентами інвестицій за межі України. Процес акціонування українських підприємств  та можливість утворення нових у  формі товариств порушили питання  подальшої реалізації акціонерами  своїх акцій. Цікавим моментом тут  є з’ясування можливості купівлі  резидентом України у нерезидента  України акцій, що емітовані іншим  резидентом.

Здійснення розрахунків  між резидентами і нерезидентами  у цьому випадку регулюються  спеціальним законодавством і належить до сфери валютного регулювання.

РОЗДІЛ 2.

2.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВ „МегаТрейд”         

Згідно з законом України  “Про зовнішньоекономічну діяльність”  від 26.04. 1991 р. ТОВ „МегаТрейд”, як юридична особа є суб’єктом ЗЕД, та може самостійно, у визначених законодавством межах, здійснювати ЗЕД.

ТОВ „ МегаТрейд ” здійснює такі види ЗЕД:

1.Експортує будівельні  матеріали.

2.Імпортує сировину і  обладнання для її переробки.

3.Здійснює інші види  діяльності зазначені в установчих  документах.

ТОВ „ МегаТрейд ” є товариством з обмеженою відповідальністю.

Одним з найпоширеніших видів  господарських товариств в економічній  сфері України є товариства з  обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний  фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження  відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна  або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді  йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів  до статутного фонду. Установчими документами  товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які  не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також  у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою  відповідальністю створюється статутний  фонд, розмір якого має становити  не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним  заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Однією з особливостей змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю є  те, що вони, крім відомостей, загаданих  для всіх видів господарських  товариств, повинні містити відомості  про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків зазначеного  в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник  зобов'язаний повністю внести свій вклад  не пізніше одного року після реєстрації товариства.

Учасник товариства з обмеженою  відповідальністю може за згодою решти  учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам  цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання  частки учасника, який її відступив, пропорційно  їхнім часткам у статутному фонді  товариства або в іншому, погодженому  між ними розмірі.

У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив  її повністю або частково. Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане  передати її іншим учасникам або  третім особам. Будь-який з учасників  має право вийти з товариства зі сплатою його вартості частини  майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є  збори учасників, що складаються  з учасників або призначених  ними представників. До компетенції  зборів учасників товариства з обмеженою  відповідальністю належить;

1) визначення основних  напрямів діяльності товариства  і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2) внесення змін до  статуту товариства;

3) обрання та відкликання  членів виконавчого органу та  ревізійної комісії;

4) затвердження річних  результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної  комісії, порядку розподілу прибутку;

5) створення, реорганізація  та ліквідація дочірніх підприємств,  філій та представництв, затвердження  їхніх статутів та положень;

6) винесення рішень про  притягнення до майнової відповідальності  посадових осіб товариства;

7) затвердження правил  процедури та інших внутрішніх  документів товариства, визначення його організаційної структури;

8) встановлення розміру,  форми і порядку внесення учасниками  додаткових вкладів;

9) вирішення питання про  придбання товариством частки  учасника;

10) виключення учасника  з товариства;

11) визначення умов оплати  праці посадових осіб товариства;

12) затвердження договорів  (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства;