Україна на світовому ринку туристичних послуг

Більше ніж у 40 державах світу туризм є головним джерелом надходжень до бюджету, а ще у 70 - однією з трьох основних статей [1, с 23].

Хоча дані зі статистичного  бюлетеня "Туризм в Україні" показують, що в останні роки спостерігається  стабільне зростання кількості  іноземних туристів, Україна займає 22-е місце в рейтингу кращих туристичних  країн світу (Росія - 12-е, Чехія - 13-е, Туреччина - 19-е). Туристична галузь в Україні є п'ятою за значенням складовою бюджету після промисловості, транспорту, ремонту устаткування, зв'язку та добування корисних копалин.

Ще недавно, у колишньому СРСР, туризм був категорією соціальною. Після проголошення незалежності в Україні з 1991 року туризм - складова державної економіки. А взагалі, у теперішній час подорожування та туризм перетворюються у велику галузь світової економіки. Завдяки туризму здійснюється пізнання природи, країн і народів, туризм відкриває людині все, що ховається за горизонтом.

Спроб дати визначення поняття "туризм" було багато. Одне із найбільш стійко закріплених визначень дане Беркартом і Медліком у книзі "Туризм: минуле, сучасне і майбутнє" (була опублікована Хей-неманом у 1974 p.). Ці автори визначають туризм як "тимчасове короткотермінове переміщення людей в місця, відмінні від тих, де вони проживають та працю-ють звичайно, а також їх діяльність під час перебування в цих місцях" [2, с 13].

На думку М. Біржакова, туризм - це тимчасове переміщення  людей з місця свого постійного проживання в іншу країну або іншу місцевість у межах своєї країни у вільний час з метою отримання  задоволення чи відпочинку, оздоровчих і лікувальних, гостьових, пізнавальних послуг, релігійної або професійно-ділової мети, але без заняття роботою, що оплачується із джерела у місці, яке відвідується [3, с 29].

П. Олдак дає два визначення туризму: у вузькому розумінні - це проведення відпочинку в подорожах; у широкому - усі види руху населення, не пов'язані зі зміною місця проживання і роботи, тобто подорожі з метою відпочинку, лікування, участі в наукових, ділових і культурних зустрічах [4, с 9-13].

В. Гуляєв вважає, що туризм виконує одночасно економічні, соціальні, політичні, гуманітарні та ін. функції. Дослідник характеризує туризм як тимчасові виїзди громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця проживання з професій-но-діловою, спортивною, релігійною метою, для оздоровлення, пізнання тощо без заняття роботою, що оплачується в країні (місці) тимчасового перебування [5, с 9-13].

І. Курас вважає, що туризм - це, насамперед, людське підприємництво, до якого особистість вдається аби задовольнити свої світоглядні та духовні потреби, пізнати навколишній світ, реалізувати власну самобутність у просторі "іншого": інших культур, звичаїв, способів життя [2, с 301].

На думку В. Федорченка, туризм - це форма творчості людини, завдяки якій вона здійснює самопізнання, з'ясовує своє соціальне призначення, власну свободу [2, с 306].

В. Цибух, характеризуючи туризм у філософському розумінні, розглядає  його як соціальний феномен і суспільний інститут, що дає можливість представити туризм у гуманістичному, антропологічному, етичному, аксіологічному, комунікативному, культурологічному, соціологічному та багатьох інших аспектах. Це дозволяє істотно поглибити розуміння туризму, усвідомити те, що поряд із соціально-практичною, бізнесовою існує і гуманітарна, духовно-культурна сутність туристської діяльності, розкрити надзвичайно важливу роль туризму як засобу комунікативної культури, впливового каналу народної дипломатії, що зближує народи та країни, сприяє їхньому взаєморозумінню і виробленню спільної загальнолюдської платформи для розв'язання нагальних глобальних проблем [2, с 307].

О. Любіцева вважає, що туризм як явище суспільного життя є похідною суспільного розвитку. Він є однією з найбільш сталих складових світової економіки, яка за останні десятиріччя має стабільні (в середньому 5% на рік) темпи зростання і не зазнає коливань попиту та пропозиції, тому вважається одним з найперспективніших напрямків соціально-економічного розвитку [6, с 8].

І. Валентюк відносить туристичну галузь до господарського комплексу  України. На його думку, "туризм стає дієвим засобом формування ринкового  механізму господарювання, надходження  значних коштів до бюджету, однією з  форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, залучення широких верств населення  до пізнання історико-культурної спадщини" [7, с 60].

М. Кабушкін визначає туризм як галузь економіки, що включає діяльність туристичних організаторів, агентів та посередників [8, с 12].

За визначенням Організації  Об'єднаних Націй, туризм - це всі види руху населення, що не пов'язані зі зміною місця проживання і роботи, подорожі з метою відпочинку, участі у наукових, ділових і культурних зустрічах [9, с 287].

У процесі розвитку туризму  з'явилося чимало тлумачень цього  поняття. Особливе значення при визначенні цього явища, на думку М.І. Кабушкіна, мають такі базові критерії: 1) зміна  місця; 2) перебування в іншому місці; 3) оплата праці з джерела у  місці, яке відвідується [8, с 10-11].

Закон України "Про туризм" №1282/4 від 18.11.2003 року визначає туризм як "тимчасовий виїзд людини з місця  постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття діяльністю, яка оплачується".

У "Порядку надання туристичних  послуг у місті Києві", затвердженому рішенням Київської міської ради від 18.03.2004 p., введено такі поняття як "міжнародний туризм" та "внутрішній туризм". Міжнародний туризм поділяється на в'їзний та виїзний туризм. В'їзний туризм - це подорожі громадян іноземних держав та осіб без громадянства територією України; виїзний туризм - це подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни. Внутрішній туризм - подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

За даними Центру туристичної  документації ВТО, кожний чотирнадцятий  працюючий у світі зайнятий у сфері, що надає послуги, в тому числі й послуги на підприємствах національного та міжнародного туристичного бізнесу. У теперішній час оборот коштів в галузі туризму складає понад два трильйона доларів США. Це приблизно 5% світових продаж товарів і 15% послуг, що надаються кожного року. Крім того, учасниками національного й міжнародного туристичного бізнесу для потреб власне галузі закуповується товарів і послуг на суму більше 1 трильйона доларів США [11, с 7-8].

За оцінками ВТО, міжнародний  туризм виходить на позиції провідної  галузі економіки в планетарному масштабі. Експерти ВТО у своїх  дослідженнях прогнозують, що до 2005 року кількість туристів у всьому світі досягне 1 млрд. 200 млн. чоловік, а до 2020 р. зросте до 1 млрд. 600 млн. [12, с. 28].

За роки незалежності в  Україні також досягнуто певних результатів у міжнародному туризмі, тому у 1997 р. у м. Стамбулі на XII Генеральній Асамблеї Всесвітньої туристської організації Україну було прийнято до числа дійсних членів цієї міжнародної міжурядової організації.

Таким чином, навіть поверхова  оцінка ролі національного та міжнародного туристичного бізнесу для будь-якої країни світу, в тому числі й України, свідчить про його значення та високу економічну ефективність, які перш за все забезпечують:

- зміцнення політичних  і економічних зв'язків держав;

- перехід членів світового співтовариства на нові позиції, в основу яких закладені принципи ООН та загальнолюдські цінності;

- розвиток широкої мережі  туристичної інфраструктури, що  забезпечує потреби національних  і міжнародних туристів у різних послугах;

- створення значної кількості  нових робочих місць для економічно  активного населення, яке шукає роботу.

Туристичні адміністрації  багатьох держав світового співтовариства в повній мірі оцінили важливу роль і значення туризму та проводять усі необхідні заходи щодо його розвитку і вдосконалення: здійснюють пільгове фінансування готельних комплексів і туристичної інфраструктури, будівництво доріг, звільняють від сплати податків терміном на три-п'ять років нещодавно створені туристичні фірми, видають безвідсоткові кредити на будівництво нових об'єктів туризму і підготовку кадрів тощо. Українській владі доцільно використати цей досвід у своїй діяльності.

Зі збільшенням обсягів міжнародного туризму позитивну динаміку має розвиток і внутрішнього туризму в Україні. У 2003 році Україною подорожували 7,5 млн. так званих внутрішніх туристів. До 20 млн. збільшилась і кількість екскурсантів. За останні роки зростає цифра туристичних послуг, яка склала у 2005 році біля 28 млрд. грн., що на 30 % більше у порівнянні з 2002 роком.

Турист користується комплексом послуг, які надаються йому в певному  місці - регіоні, де відбуваються туристичні заходи. Всесвітня туристична організація визначає туристичний регіон як територію, що має велику мережу спеціальних споруд і послуг, необхідних для організації відпочинку, навчального процесу й оздоровлення, які надаються туристу або групі туристів. Отже, туристичний регіон - це і мета подорожі, відпочинку, оздоровлення, і туристичний продукт, і конкурентоздатний суб'єкт, який має бути керованим як стратегічно конкурентна одиниця. Сьогодні в туристичній і курортній галузях України нараховується майже 8000 підприємств, з яких 3500 - суб'єкти туристичної діяльності (ліцензійні турагенства і туроператори), понад 1200 готелів, біля 3200 санаторно-курортних і оздоровчих закладів[8, c. 5-9].

Не дивлячись на те, що в Україні вже створені базові нормативно-правові засади правового забезпечення туристичної діяльності та організації туристичних послуг, розвиток цієї галузі у регіонах відбувається вкрай повільно. Матеріально-технічна база туристичних та рекреаційних установ у регіонах, асортимент та якість послуг в них ще не відповідають світовому рівню, що знижує їх конкурентоздатність на міжнародних ринках відпочинку, оздоровлення, санітарно-курортного лікування та туристичних послуг. Лікувально-оздоровчі бази, що десятиріччями формувалися в регіонах України за державної підтримки, нові науково-методичні розробки в галузі реабілітаційної, відтворюваної, профілактичної та туристичної діяльності використовуються недостатньо.

Основною проблемою модернізації туристичного та рекреаційного потенціалів  регіонів України є їх неефективна  реалізація. Система управління туристичною  та рекреаційною діяльністю в регіонах України ще не відповідає сучасним вимогам. Перевага відомчих підходів зумовила відсутність необхідної нормативно-методичної бази для управління туристичним та рекреаційним потенціалом як складовою регіонального економічного комплексу (немає адекватних статистичних даних та методик оцінки економічного ефекту в суміжних видах діяльності). Відсутня координація суб'єктів різних форм власності та відомчої підпорядкованості туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України. Органами управління туристичною та рекреаційною діяльністю в регіонах України практично не використовуються сучасні управлінські технології (геоінформаційні та експертні системи, бази та банки даних), що не дозволяє організувати ефективний облік об'єктів управління, організувати кадастри природних лікувальних та туристичних ресурсів тощо. Серед проблем, що стримують модернізацію туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України, варто відзначити відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном. Візовий режим, митні та валютні перепони не сприяють вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санітарно-курортного комплексу[3, c. 233-234].

Виходячи з положень чинного  законодавства України, державна політика туризму і рекреації в Україні  в найближчій перспективі має  реалізуватися за такими напрямками:

1. Оптимізація структури  та режиму функціонування туристичного  та курортно-рекреаційного комплексів  у регіонах. Цей напрям включає:

- забезпечення вдосконалення  структури управління у туристично-рекреаційній  галузі на обласному та районному  (міському) рівнях, координації дій місцевих органів виконавчої влади з цього питання;

- розробку механізму координації  діяльності місцевих органів  державної виконавчої влади та  суб'єктів туристичного підприємництва.

Для впровадження цього напрямку визначені основні завдання:

- продовження роботи щодо  роздержавлення підприємств туристської сфери, сприяння діяльності підприємств середнього та малого бізнесу;

- надання нормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної  підтримки суб'єктам туристичного підприємництва;

- проведення аналізу економічної  діяльності туристичних підприємств та розробка за його результатами заходів щодо підвищення ефективності роботи на ринку туристичних послуг;

- посилення контролю за  діяльністю туристичних підприємств, їхньою звітністю та додержанням вимог чинного законодавства.

2. Розвиток матеріально-технічної бази туристичної та рекреаційної сфер у регіонах. Напрям передбачає:

- модернізацію з доведенням  до рівня світових стандартів матеріально-технічної бази існуючих установ туристичної та рекреаційної індустрії;

- першочергове забезпечення  розвитку, будівництва і реконструкції  об'єктів інфраструктури курортів  та туристичних комплексів на основі використання сучасних технологій;

- створення умов та  запровадження заходів для залучення  іноземних і вітчизняних інвестиційних  та кредитних коштів у розвиток матеріально-технічної бази туристично-рекреаційної галузі;

- розвиток виробництва  товарів туристичного і курортного попиту, створення ринку сувенірної продукції.

3. Перехід до застосування  міжнародних стандартів у туристичному і рекреаційному процесах.

Напрям включає:

- забезпечення якості, сертифікації  послуг, без-пеки, гарантії прав, організацію  в'їзду-виїзду туристів;

- розвиток в регіонах  України міжнародних центрів  туризму, які мають бути створені, оздоровлення та відпочинку для  прийому різних категорій іноземних туристів;