Ефективність інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості на прикладі ВАТ «Галактон»

         Знання фаз життєвого циклу надає змогу рівномірно формувати виробничу програму, а також раціонально розподіляти ресурси. Також наявність прямих і зворотних зв’язків між етапами життєвого циклу інновацій дозволяє здійснювати контроль і регулювання всього інноваційного процесу.

Впровадженню інновацій характерні певні результати, які вони породжують. Взаємодія економічних інтересів проявляється в технічних, еконо­мічних і соціальних результатах інновацій. По-перше, істотно онов­люється та розширюється асортимент вироблюваної продукції, під­вищується її технічний рівень, поліпшується якість. Інновації є вихідним пунктом для створення нових споживних вартостей, які забезпечують раніше невідомі виробничі й особисті потреби. По-дру­ге, інновації в період їх масового освоєння є базою підвищення ефективності виробництва, використання ресурсів, зниження вартос­ті продукції, зростання її рентабельності. По-третє, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки сприяє підвищенню продуктивності праці, розширенню та поліпшенню асортименту продукції, спрямоване на задоволення потреб людини, поліпшує умови праці й скорочує затрати часу.

В свою чергу відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності та має за мету впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи: випуск та розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій, прогресивні міжгалузеві структурні зрушення, реалізацію довгостро­кових науково-технічних програм із значним терміном окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил; розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, що спрямована на покращення соціального та екологічного стану.

Об’єкти інноваційної діяльності

     1. Об’єктами інноваційної діяльності є:

      інноваційні програми і проекти;

      нові знання та інтелектуальні продукти;

      виробниче обладнання та процеси;

      інфраструктура виробництва і підприємництва;

      організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного,  комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують  структуру  і  якість  виробництва  і  (або) соціальної сфери;

      сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

      товарна продукція;

      механізми формування  споживчого  ринку  і   збуту   товарної

      продукції.

Суб’єкти інноваційної діяльності

Суб’єктами  інноваційної  діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи  України,  фізичні  і  (або)  юридичні  особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в  Україні  інноваційну  діяльність  і  (або)  залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність включає в себе:

      випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій;

      прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

      реалізацію довгострокових науково-технічних програм із ве­ликими термінами окупності витрат;

      фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни; 

      розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, технологій, спрямованих на покращення соціального стану насе­лення, екологічної ситуації.

До інноваційної діяльності також відносяться роботи тривалого характеру зі створення і реалізації інноваційних проектів за участю проектних інститутів  і наукових центрів у масштабах регіонів, галузей чи країн.

Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і інноваційної продукції.

Звідси основними типами інноваційної діяльності є:

1.      виробництво нового продукту з якісно новими властивостями;

2.      упровадження принципово нових засобів виробництва;

3.      залучення нових джерел сировини, напівфабрикатів;

4.      впровадження нових організаційних інституційних форм (нова система управління та ін.);

5.      зміна інфраструктури.

Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та представляє собою період від зародження ідеї  до її комерційної реалізації.

Модель інноваційного процесу

      Інноваційний процес

      Фундаментальні дослідження

      Прикладні дослідження

      Розробка і проектування

      Освоєння

      Промислове виробництво

      Маркетинг

      Збут

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансування розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослідних, науково-технічних, виробничих, маркетингових робіт. Ми його розглянемо як тимчасові етапи життєвого циклу цієї ідеї. Ці етапи називають фазами інноваційного процесу.

1. Фаза “наука”. На цій фазі:

— проводять фундаментальні дослідження;

— розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проблеми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні заклади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2. Фаза “дослідження”. На цій фазі:

—проводять прикладні дослідження;

—здійснюють експериментальні дослідження;

—розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства ( інноваційна фірма, що здійснює свою діяльність за участю венчурного (ризикового) капіталу, тобто – це капітал, що вкладається в заходи, пов’язані з підвищеним ризиком при розробці й організації виробництва нового продукту або впровадження нової технології.

3. Фаза “розробка”. На цій фазі:

– визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;

–   створюють дослідні зразки;

— розпочинають експериментальне виробництво нового продукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабораторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств.

4. Фаза “виробництво”. На цій фазі провадять:

—технічне й організаційне підготування виробництва (МТЗ, створення допоміжних матеріалів, напівфабрикатів);

—масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередні на підприємстві.

5. Фаза “споживання”. Ця фаза охоплює:

—збут продукції;

—задоволення попиту споживача.

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходи­ти різні щодо тривалості й витратам етапи. У виробничому (інве­стиційному) середовищі цей процес проходить такі стадії:

      сертифікація (патентування) ідеї;                                

      наукове й техніко-економічне обгрунтування нового продук­ту або технології;                              

      експериментальне освоєння зразків;         

      доведення до промислового виробництва;

      одержання нового продукту у необхідному обсязі до його комерціалізації. 

Враховуючи ці стадії, розрізняють три форми інно­ваційного процесу:                                                                    

1)     простий внутрішньо-організаційний (натуральний);

2)     простий між організаційний (товарний);

3)     розширений.

Простий внутрішньо організаційний інноваційний процес — це процес створення й використання нововведення у межах однієї організації.

Простий міжорганізаційний інноваційний процес перед­бачає відокремлення функцій створення й виробництва нововве­дення від функції його споживання. Це означає, що воно стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес знаходить свій вираз у появі нових виробників нововведення, у порушенні монополії ви­робника — початківця, що сприяє за допомогою взаємної конку­ренції удосконаленню споживчих якостей товару.

1.2 Сучасні організаційні форми реалізації інновацій                  Позитивний досвід багатьох країн свідчить про перспективність для широкого й ефективного впровадження новітніх технологій, ко­мерційної реалізації інновацій, створених внаслідок наукових дослід­жень і розробок, функціонування мережі таких інноваційних структур як технологічні (наукові) парки, технополіси, інноваційні бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, малі й середні інноваційні підпри­ємства, а також промислово-фінансові групи, промислові кластери тощо.

              Основною метою створення технопарків, технополісів та інших інноваційних структур є тісне зближення наукового й освітнього по­тенціалу того чи іншого регіону з матеріально-технічною базою промисловості, скорочення тривалості інноваційного циклу, забез­печення вирівнювання науково-технологічного та інноваційного розвитку різних регіонів, активізація малого інноваційного бізнесу.

Технопарк сприяє концентрації уваги вчених на можливих комер­ційних застосуваннях майбутніх результатів досліджень. Водночас тех­нопарк є лише засобом комерціалізації інновацій, що надає вченим, викладачам ВНЗ можливість співробітничати з базовою науковою ор­ганізацією, де вони можуть і надалі користуватися лабораторним устат­куванням, каналами інформації, бібліотекою, спілкуватися з колегами, залучати до роботи на своїй фірмі колишніх студентів і аспірантів. В умовах технопарку вчений може працювати за сумісництвом, не пере­риваючи наукового чи навчального процесу. При цьому він може пок­ластися на кваліфіковані команду менеджерів, яку підбере йому керів­ництво технопарку. Учений також може продати ліцензію на право ви­користання винаходу чи ноу-хау одній із  фірм технопарку.

Світовий досвід свідчить, що лише одна іннова­ція з 10 доходить до ринку і тільки 10-30 % нових МІП виживають у перші 2-3 роки. Тому новаторам-підприємцям треба створювати комерційні умови для швидкої реалізації їхніх наукових досягнень, винаходів із можливістю обміну досвідом із колегами, здорової кон­куренції, отримання адекватного пільгового фінансування, забезпе­чення кваліфікованим менеджментом, маркетингом, сервісом.

Отже, технопарк – це організація, яка є юридичною особою або, від­повідно до законодавства, здійснює за дорученням права юридичної особи, має тісні зв’язки з одним або декількома вищими навчальними закладами і/або науковими центрами, промисловими підприємствами, регіональними й місцевими органами влади й управління і здійснює на території, що перебуває під її юрисдикцією, формування сучасно­го інноваційного середовища для підтримки інноваційного підприємництва шляхом створення матеріально-технічної, соціально-куль­турної, сервісної, фінансової й іншої бази для ефективного станов­лення розвитку, підтримки й підготування до самостійної діяльності малих і середніх інноваційних підприємств, комерційного освоєння наукових знань, винаходів, ноу-хау та наукомістких технологій і передачу їх на ринок науково-технічної продукції для задоволення потреби в цій продукції регіону і країни.

Науковий (технологічний) парк – науково-виробничий (як правило територіальний) комплекс, до якого входять дослідницький центр і прилегла до нього компактна виробнича база, у якій на умо­вах оренди розміщуються малі наукомісткі фірми.

Технопарк –  це, образно кажучи, завод, „сировиною” для яко­го є найдорожчий на планеті ресурс – інтелект, знання, а „готовою продукцією” –  наукомісткі фірми та високі технології.

Центральною ланкою технопарку є інку­батор бізнесу, де розвиваються малі новостворені інноваційні фірми, які полишають його в міру свого становлення. Розміщуючись на території технопарку, ці фірми оточують інкубатор своєрідним кільцем. Поступово технопарки перетворюються на зони розвитку передових галузей промисловості, докорінно змінюючи міс­та й території.

Отже, інноваційний бізнес-інкубатор – це будинок або декілька будинків, де на обмежений термін на правах оренди розміщуються новостворені малі інноваційні підприємства-клієнти, яким на пільгових умовах надаються фінансові, матеріально-технічні й інформаційні ресурси, кон­салтингові й сервісні послуги для комерціалізації результатів наукових досліджень і винаходів та передачі їх на ринок інноваційної продукції.

Інноваційний бізнес-інкубатор може функціонувати як у складі технопарку так і в автономному режимі.

Технополіс – це науково-виробничий комплекс з розвиненою інф­раструктурою сфери обслуговуванні і житловим комплексом, що охоп­лює територію окремого міста. У його економіці головну роль відігра­ють дослідницькі центри й вищі навчальні заклади, які розробляють новітні технології, і підприємства, засновані на застосуванні цих технологій.

Якщо науково-виробничий комплекс ви­ходить за межі міста і охоплює регіон, то це утворення носить назву науково-промислової агломерації, регіону науки, зони освоєння (розвитку ) нових і високих технологій.