Антимонопольна політика держави

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2012 в 19:16, курсовая работа

Описание

Метою роботи є дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних державах.
Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:
 розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;
 дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
 аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;

Содержание

Вступ………………………………………………………………3
Розділ І. Теоретичні засади антимонопольної політики………………….4
1.1. Монополії та їх види………………………………………………….4
1.2. Умови й особливості виникнення монополій……………………….10
1.3. Суть та значення антимонопольної політики ………………………15
Розділ ІІ. Характеристика антимонопольної політики України.…....……17
2.1 Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки…….……17
Розділ ІІІ. Антимонопольне законодавство США та країн
Західної Європи ……………………………………………………………...19
3.1 Шляхи формування антимонопольної політики в Україні………..…..24
3.2 Антимонопольний комітет України………………………………….33
Розділ ІV. Антимонопольне законодавство зарубіжних країн.
Застосування іноземного досвіду у формуванні антимонопольної
Політики України…………………………………………….………………38
Висновок ……………………………………………………………………...40
Література ……………………………………………………………………43

Работа состоит из  1 файл

курсовая.doc

— 223.50 Кб (Скачать документ)

     Згідно  з “Актом про конкуренцію”, антиконкурентними вважаються такі, які мають на меті, чи можуть мати своїм наслідком обмеження, спотворення конкуренції, або запобігання їй. Проте, на одних ринках певні дії можуть вважатися такими, що прийнятні з точки зору конкуренції, в той час як на інших ринках вони є неприйнятні. Все залежить від конкретної ситуації.

     Звичайно, обмежувати, спотворювати конкуренцію  або запобігати їй можуть ті компанії, які мають для цього достатню ринкову владу. Згідно з британськими критеріями, це – щорічний оборот не менше 10 млн. фунтів стерлінгів і за умови, що така компанія має у Великобританії 25% відповідного ринку. Підтримання перепродажних цін є незаконним, якщо для відповідних товарів не встановлені винятки. Домовленості між підприємцями і дилерами  про встановлення мінімальних перепродажних цін не мають юридичної сили і внесення відповідних положень до контрактів є незаконним. Вважається незаконним надання менш вигідних умов або відмова у постачанні товарів тим дилерам,  які не хочуть брати участі в угодах про підтримання перепродажних цін.

Слід  відзначити і таку британську специфіку:

  • згаданий механізм не поширюється на надання послуг;
  • відсутні заборони щодо максимальної ціни, за якою дилер може продавати товари;
  • дозволяється рекомендувати перепродажні ціни.

     Щодо  “злиттів”, то згідно з британським  законодавством “злиття” передбачає не лише придбання контрольного пакету акцій, але і придбання такої  частини акцій, яка дозволяє покупцеві  контролювати політику відповідного підприємства. Проте не кожне злиття цікавить антимонопольні органи Великобританії. Потрібно, щоб загальна вартість капіталу компанії, яка поглинається, становила понад 70 млн. фунтів стерлінгів. Необхідно також, щоб понад 25% поставок чи покупок товарів або послуг на конкретному ринку в цілому чи на суттєвій його частині знаходилось під контролем підприємств, що зливаються. Британське законодавство не вимагає щоб компанії обов’язково інформували про злиття, яке вже відбулось чи ще очікується. Але на практиці компанії вважають за доцільне інформувати про це. “Акт про компанії” 1989 р. передбачив можливість добровільного повідомлення про злиття ЄС опорами законодавства у сфері конкуренції має ст. 85 і 86 Римського договору. Ст. 85 забороняє, як несумісні зі “Спільним ринком” всі угоди між підприємствами, рішення асоціації підприємств і узгоджені дії, які можуть вплинути на торгівлю між державами – членами, і які метою чи наслідком мають запобігання, обмеження чи скорочення конкуренції на “”Спільному ринку” і, зокрема, які:

  • прямо чи опосередковано фіксують закупівельні чи продажні ціни або будь-які інші комерційні умови;
  • обмежують чи контролюють виробництво,  ринки, технічний розвиток чи інвестиції;
  • розподіляють ринки чи джерела постачання;
  • застосовують неоднакові умови до еквівалентних угод з іншими сторонами в торгівлі, таким чином ставлячи їх у невигідне конкурентне становище;
  • укладання контрактів ставлять у залежність від прийняття іншими сторонами додаткових зобов’язань, які за своєю сутністю чи у відповідності до комерційних традицій не мають жодного зв’язку з предметами таких контрактів.

     За  ст. 86 забороняється як несумісне  зі “Спільним ринком” будь-яке  зловживання домінуючим становищем одним чи більшою кількістю підприємств  у межах “Спільного ринку” чи значною  його частиною, якщо воно може вплинути на торгівлю між країнами-членами.

     Якщо  угоди впливають на торгівлю між  країнами членами, то вони автоматично  є незаконними, якщо лише не звільнені  від відповідальності Комісією ЄС. А таке звільнення може надаватись лише за умови, що угода (контракт) сприяє покращенню виробництва, дистриб’юторству, технічному чи економічному прогресу і в той же час надає споживачам “справедливу частку вигод”, не  накладає неналежних обмежень і не надає можливості для усунення конкуренції. 
 
 

3.1 Шляхи формування антимонопольної політики в Україні.

     В умовах ринкової трансформації економіки  України питання захисту конкуренції  недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є  особливо актуальним. Створення конкурентного  середовища, захист законних інтересів  підприємців i споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивiлiзованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки i є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

     Сьогодні  в Україні створено цілісну систему правових та органiзацiйних механiзмiв антимонопольної дiяльностi, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

     Антимонопольне  законодавство в Україні представлено 3аконами України: "Про обмеження  монополізму i недопущення i недобросовісної конкуренції в пiдприємницькiй дiяльностi" (1992 р.), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993 р.) та ін.

      Закон України «Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницької  діяльності», стосується визначає  правові основи  обмеження   і   попередження монополізму,  недопущення  несумлінної  конкуренції  в  підприємницькій діяльності  і  здійснення  державного  контролю  за  дотриманням   норм антимонопольного законодавства.

Для цілей  дійсного Закону вживаються такі терміни:

  • ринок  товару  (товарний  ринок)  (  сфера  обороту  товару  однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;
  • конкуренція ( змагальність підприємців, коли  їхні  самостійні  дії обмежують  можливості  кожного  їх  них  впливати  на  загальні   умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребує споживач;
  • монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дасть  йому можливість  самостійно  або  разом  з  іншими  підприємцями  обмежувати конкуренцію  на  ринку  визначеного  товару.  Монопольним   признається положення  підприємця,  частка  якого  на  ринку   визначеного   товару перевищує  35%.  Рішенням  Антимонопольного   комітету   України   може визначитися монопольним положення підприємця,  частка  якого  на  ринку визначеного товару менше 35%.;
  • монопольна  ціна  (  ціна,  установлювана підприємцем,  що  займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження  конкуренції  і порушенню прав споживача;
  • монопольна   діяльність   (   дії   (бездіяльність)    підприємця (підприємців)  за  умови монопольного  положення   на   ринку   одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і  реалізації  товарів,  а також дії (бездіяльність) органів  влади  і  керування, спрямовані  на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;
  • монопольне утворення ( підприємство,  об'єднання  або  господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

  • нав'язування  таких  умов  договору,  що  ставлять  контрагентів  у нерівне положення, або додаткових умов, що не  ставляться  до  предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
  • обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів  із  метою  створення  або  підтримки  дефіциту  на  ринку  або встановлення монопольних цін;
  • часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару  при відсутності  альтернативних  джерела  постачання  або  збуту  з   метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення  монопольних цін;
  • інші дії з метою створення перешкод  доступу  на  ринок  (виходу  з ринку) інших підприємців;
  • установлення  дискримінаційних  цін  (тарифів,  розцінок)  на  свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією  підприємців органами влади і  керування признається:

  • заборона створення нових підприємств або інших організаційних  форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;
  • примус   підприємців   до   пріоритетного   висновку   договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
  • прийняття  рішень  про  централізований   розподіл   товарів,   що призводить до монопольного положення на ринку;
  • установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;
  • надання окремим підприємцям податкових і інших пільг,  що  ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;
  • обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації товарів;
  • установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

  • неправомірне використання товарного знака,  фірмового  найменування або  маркірування  товару,  а  також  копіювання  форми,  упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення  товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
  • навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що  можуть завдати  шкоди  ділової  репутації  або   майнових   інтересів  іншого підприємця;
  • одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення  збитку  ділової  репутації або майну іншого підприємця.

     На  початку 90-х рр. ХХ сто головний наголос  у вiтчизнянiй антимонопольній полiтицi робився на подоланні й обмеженні монополiзму, що було пов'язано з пануванням у тодiшнiй український економiцi монополій як спадку колишнього соцiалiстичного господарства. Економічна політика України в той період закономірно набула форми антимонопольної політики.

Після проведення радикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сфері  конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання i стабільне підвищення життєвого рівня народу. Наголос у здiйсненнi антимонопольної політики в Україні на початку ХХI ст. переноситься з подолання та обмеження монополізму на захист економічної конкуренції.

     Основним  змістом сучасного етапу антимонопольної  політики в Україні є захист уже  створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство - у конкурентне законодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

     Стратегічною  метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції  та створення однакових умов для  вcix агентів ринкових відносин. Головне  завдання конкурентної політики - формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

     Важливо стимулювати конкурентну поведінку суб'єктів господарювання, сприяти прийняттю ними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту прав та інтересів споживачів.

     Мета i завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають  системний характер i потребують комплексних  заходів та повсякденного контролю.

     Державний контроль за дотриманням конкурентного  законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

     Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

  • здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;
  • запобігання, виявлення i припинення порушень конкурентного законодавства;
  • контроль за економічною концентрацією;
  • сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

     До  методів здійснення антимонопольної  політики відносять:

  • правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
  • організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
  • адміністративно–імперативні: примусовий поділ суб'єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;
  • профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз'яснення щодо кваліфікації порушень.

Информация о работе Антимонопольна політика держави