Сучасні світові тенденції

    У процесі побудови ринкових відносин в Україні переосмислюється роль держави, змінюються способи її впливу на соціально-економічні процеси, замість директивних розробляються непрямі регуляторні інструменти, у тому числі інструменти впливу на інноваційні процеси. Первинні уявлення про ринковий механізм як інструмент спонтанного регулювання економічних процесів змінилися розумінням того, що ринок, особливо у його недосконалій, зародковій стадії, деформує мотиви і способи ведення економічної діяльності і є недостатньо ефективним регулятором соціально-економічного розвитку. Тому ринковий механізм має бути доповнений методами державного регулювання опосередкованої дії, в тому числі спрямованими на підтримку інноваційної діяльності як базисного елементу економічного зростання. У цьому контексті розробляється державна інноваційна політика, основні напрями якої визначаються залежно від стратегічних завдань країни.

    Виділяють чотири типи державної інноваційної політики: технологічного поштовху, ринкової орієнтації, соціальної орієнтації, зміни економічної структури господарського механізму.

    1. Політика технологічного поштовху. Згідно з нею головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Такий варіант інноваційної політики передбачає розроблення різних державних програм, великі капіталовкладення у масштабні інноваційні проекти, використання інших прямих форм державної участі в регулюванні інноваційних процесів. Прикладом такої політики є політика уряду США у 40-50-ті роки ХХ ст., коли було створено принципово нові напрями в галузі електроніки, зв'язку, авіабудування, і повоєнна політика Японії.

    2. Політика ринкової орієнтації. Передбачає  провідну роль ринкового механізму  в розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Спрямована на створення сприятливого економічного клімату та розвитку інформаційного середовища для здійснення нововведень у фірмах, скорочення прямої участі держави в НДДКР та дослідженнях ринків, а також прямих форм регулювання, які перешкоджають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. Ця політика була пріоритетною в 70-ті роки XX ст. у США, Німеччині, Японії; на початку 80-х років поворот до неї намітився у більшості розвинутих країн, а в середині 90-х років, з початком ринкових перетворень, — і в Україні. Обмеженість політики ринкової орієнтації полягає в її націленості на короткострокові й недорогі інноваційні проекти, що реалізуються окремими фірмами. Дослідженням, від яких залежить місце держави у світовому співтоваристві та її національна безпека, приділяється недостатня увага.

    3. Політика соціальної орієнтації. Сутність її полягає у соціальному  регулюванні наслідків НТП: процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості; рішення приймають за умов досягнення соціально-політичного консенсусу. Такий варіант інноваційної політики не є основним, проте певні його елементи простежувалися у розвитку різних країн. Так, в 60-70-ті роки XX ст. соціально-економічним наслідкам впровадження нових технологій приділяли значну увагу в США; у Швеції ж надмірна соціальна зорієнтованість економічної та інноваційної політики зумовила певне відставання у розвитку від провідних країн світу. Отже, цей тип інноваційної політики має бути поєднаний з іншими типами у співвідношенні, яке б не перешкоджало повноцінному економічному розвитку держави.

    4. Політика, націлена на зміни економічної  структури господарського механізму. Передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб'єктів господарювання, рівень життя тощо. Це потребує нових форм організації й механізмів управління розвитком науки і, техніки, а також їх взаємодії. На сучасному етапі лише Японія послідовно дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою.

    Вибір типу державної інноваційної політики та формування механізму, що сприяє її реалізації, залежить від стратегічних цілей держави і має здійснюватися з урахуванням загальних закономірностей інноваційних процесів, Щодо нинішнього стану економіки України, то він відповідає стадії затяжної кризи, після якої наступає поворот до піднесення. Важливо знати; які саме рушійні сили можуть зумовити цей поворот.

    Одним із найважливіших завдань державної  інноваційної політики в Україні повинно бути виведення економіки України з кризи і забезпечення її динамічного зростання через стимулювання дифузії нових технологій, виробництв, організаційних методів. І для цього мають бути створені відповідні правові, фінансові, матеріальні, кадрові, інформаційні та імпортні можливості.

    Отже, для створення умов та зростання  науково-технічного потенціалу країни, створюється законодавче забезпечення, яке визначає правові, економічні та організаційні умови науково-технічної та інноваційної діяльності, передбачає регулювання відносин між суб’єктами інноваційної діяльності, а також визначає умови надання підтримки юридичним особам, які здійснюють науково-технічну та інноваційну діяльність.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використанних джерел

1. Бєлов О.Ф., Пирожков С.І. Про глобальні пріоритети розвитку України в програмі „Україна-2010” // www.niurr.gov.ua/ukr/publishing
2. Контуры инновационного развития мировой экономики: Прогноз на 2000-2015 гг. / Под ред. Дынкина А.А.. - М.: Наука, 2000. - 143 с.
3. Федулова Л, Пашута М. Розвиток національної інноваційної системи України // Економіка України. - 2005. - №4.- С. 35-47.
4. Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України // Економіка України. - 2005. - №8. - С. 25-30.
5. Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник /Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. та ін.; Під ред. проф. Волкова О.І., проф. Денисенка М.П. - К.: ВЦ «Професіонал», 2004. - 960 с.
6. Национальная инновационная система // http://www.sre.mnogosmenka.ru/sre0481%20/sre0483.htm
7. О месте и роли Санкт-Петербурга, его научно-образовательного потенциала в процессе построения национальной инновационной системы (НИС) России // www.gov.spb.ru/press/int_konf
8. Будкін В., Петренко З., Нгуєн Тхі Хань. Зони високих технологій: світовий досвід і реалії України // Економіка України. - 2005. - № 10. - С. 68-74.
9. Данилишин Б., Куценко В. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення їх використання // Економіка України. - 2006. - С. 71-79.
10. Геєць В.М. Інноваційний шлях розвитку та економічне зростання // Інноваційна Україна: Науковий збірник. - 2005. - Вип. 7. - К: НТУ „КПІ”. - С. 38-42.
11. Нежиборець В.Н. Оцінка інтелектуальної власності. - К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2004. - 188 с.

 
 

    Варіант тестових завдань  № 1 

      

1. Продукт інтелектуальної  діяльності людей, оформлений результат  фундаментальних, прикладних чи експериментальних  досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт - це:

    а) інновація;

    б) новація;

    в) винахід;

    г) нововведення.

2. Кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у формі виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності або нового підходу до соціальних послуг - це:

    а) новація;

    б) нововведення;

    в) інновація;

    г) правильні відповіді б) і в);

    ґ) усі відповіді правильні.

3. Фізичні чи юридичні особи, які здійснюють інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів - це:

    а) суб'єкти інноваційної діяльності;

    б) об'єкти інноваційної діяльності;

    в) інвестори;

    г) ініціатори нововведень.

4. Процес комерціалізації нововведень не включає:

    а) дослідження ринку;

    б) конструювання;

    в) ринкове планування;

    г) дослідно-конструкторські роботи;

    ґ) ринкове випробування.

5. Процес поширення нововведення для використання у нових місцях, сферах чи умовах - це:

    а) інваріантність нововведення;

    б) дифузія нововведення;

    в) система франчайзингу;

    г) трансфер інновацій.

6. Які з визначень можна віднести до поняття "нововведення":

    а) це підсумковий результат створення та освоєння принципово нового або модернізованого засобу (нововведення);

    б) прибуткове використання інновацій у вигляді нових технологій, видів продуктів, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного або іншого характеру;

    в) розвиток технології, техніки, управління на стадіях зародження, освоєння, дифузії на інших об'єктах;

    г) процес стратегічного маркетингу, НДДКР, організаційно-технічної підготовки виробництва, виробництва й оформлення нововведень, їх впровадження (або перетворення в інновацію) і поширення в інші сфери (дифузія);

    ґ) процес отримання та комерціалізації  винаходу, нових технологій, видів  продукції чи послуг, рішень виробничого, фінансового характеру та інших  результатів інтелектуальної діяльності;

    д) система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції та розвинутої інфраструктури;

    е) оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення її ефективності.

7. Класифікація інновацій за змістом діяльності не включає:

    а) ринкові інновації;

    б) управлінські інновації;

    в) організаційні інновації;

    г) технологічні інновації;

    ґ)   економічні інновації.

8. Життєвий цикл інновації - це:

    а) період від створення новинки до моменту її введення у експлуатацію;

    б) період від зародження ідеї, створення новинки та її практичного використання до моменту її зняття з виробництва;

    в) період від створення новинки до моменту її запуску у масове виробництво.

9. "Гребінчиків" вигляд класичної кривої життєвого циклу продукту свідчить про те, що:

    а) продукт через деякий проміжок часу перестає цікавити споживачів і швидше, ніж очікувалось, знімається з виробництва;

    б) наявні сезонні коливання попиту на продукт;

    в) створення продукту відбувається за певними стадіями, між якими існує великий інноваційний лаг;

    г) передавання продукту з попередньої стадії життєвого циклу на наступну здійснюється на комерційній основі.

10. Інновації, що забезпечують виживання підприємства, оскільки здійснюються у відповідь на дії конкурентів - це:

    а) псевдоінновації;

    б) поліпшувальні інновації;