Становлення та розвиток теорії інновацій(інноватики), напрями інноватики

1. Становлення та розвиток теорії інновацій(інноватики), напрями інноватики

 

  Зародження  інноваційної теорії відноситься до початку ХХ ст. і відображене в  працях західноєвропейських учених. Але питання, пов’язані з науково-технічним  прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися  й висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії. Яке ж місце посідав науково-технічний прогрес у цих теоріях?

1. А. Сміт (1723—1790) пов’язував науково-технічний прогрес з характером розвитку і потребами виробництва.
2. К. Маркс (1818—1883) уважав розвиток продуктивних сил базисом, а науково-технічний прогрес надбудовою, тобто наслідком, а не причиною розвитку виробництва.
3. Неокласична школа (1870—1930), яка представлена В. Джевонсом (1871), А. Маршаллом (1890), Л. Вальрасом (1874), розглядала науково-технічний прогрес як заданий чинник при дослідженні ринкової економічної системи.
4. Кейнсіанська теорія, заснована Джоном Кейнсом (1883—1945), у 30—50 роках (напередодні Другої світової війни) розглядала економічні процеси в короткостроковому періоді, тому науково-технічному прогресові не приділялося достатньої уваги, він перебував у становищі «за інших рівних умов».
5. У другій половині 50-х років представники неокласичного ренесансу — М. Абрамовиц, Р. Солоу, Е. Денісон та інші довели, що науково-технічний прогрес є основним чинником економічного ровитку ХХ ст. Ці вчені-економісти поклали край ігноруванню науково-технічного прогресу в економічній теорії.
6. Період після Другої світової війни став часом науково-технічної революції та її впливу на економічний розвиток. Саме тоді об’єктивні передумови сприяли народженню нового напряму економічної теорії, спрямованому на вивчення закономірностей науково-технічного прогресу.

  Розглянувши економічні теорії в хронологічній  послідовності, ми бачимо, що лише з 50-х  років науково-технічний прогрес  розглядається як чинник виробництва  разом з капіталом та працею.

  Але головною постаттю серед фундаторів інноваційних теорій економічного розвитку, безперечно, є австрійський економіст  Йозеф Шумпетер (1883—1950). Ще в 30-ті роки він ввів поняття інновації, трактуючи його, як зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації промисловості.

  Економічні  категорії «інновація», «інноваційний  процес» Й. Шумпетер поєднав з теорією довгострокових циклічних коливань — теорією «довгих хвиль» М. Д. Кондратьєва (1892—1938). Для обґрунтування своєї теорії М. Д. Кондратьєв здійснив аналіз статистичних даних 4 провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, США, Німеччини. Вивчення цих даних дало Кондратьєву підстави для висновку, що існують цикли економічної кон’юнктури — «довгі хвилі» з середньою тривалістю 54 роки (пожвавлення виробництва, потім його бурхливий підйом, криза перевиробництва, яка переходить у стадію депресії). Відомо 5 технологічних хвиль (укладів):

  І хвиля (1785—1835) — механізація праці у ткацтві;

  II хвиля (1830—1890, середина XIX ст.) — вуглевидобуток та паровий двигун;

  III хвиля (1880—1940, кінець XIX — початок XX ст.) — чорна металургія;

  ІV хвиля (1930—1990) — нафта разом з продуктами органічної хімії;

  V хвиля (1985—2035) — мікроелектроніка.

2. «Технологічний пат» Менша, довгі хвилі Кондратьєва, ділові цикли Шумпететра

 

    М. Д. Кондратьєв з’ясував причини знайдених закономірностей (хвильових коливань у виробництві) та помітив, що «довгі хвилі» виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались головними на ті часи. Кондратьєв звернув увагу, що протягом двох десятиріч, які передують підйомові хвилі довгого циклу, спостеріга- 
ється пожвавлення в галузі технічних винаходів, а початок підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промисловості. Це підтверджувало інноваційну теорію Й. Шумпетера, який побачив можливість подолання кризи та спадів у виробництві за допомогою інноваційного оновлення капіталу завдяки (через) технічним, організаційним, економічним та управлінським нововведенням. 

4. Роль малого підприємництва в інноваційних процесах

 

    Місце і роль малого підприємництва в перехідній економіці визначається тим, що це особливий  сектор економіки, який становить основу дрібного виробництва, здійснює швидку окупність затрат і широку свободу  ринкового вибору, визначає темпи  економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП, забезпечує насиченість товарами, послугами  та додатковими робочими місцями . Розвиток малого та середнього підприємництва є необхідною умовою переходу всієї економіки на ринкові засади господарювання, ефективної реструктуризації виробництва та підприємств, розв’язання проблем зайнятості, зростання рівня життя населення. Без розвитку малого підприємництва неможливе формування середнього класу, тобто створення надійного фундаменту демократичного суспільства. Малий бізнес має найнижчі інвестиційні потреби, характеризується найшвидшим обігом капіталу. Світовий досвід показує, що він забезпечує у два-три рази більшу ефективність виробничих капіталовкладень і за обсягом коштів, і за терміном віддачі . В рамках переходу на ринкові засади господарювання держава має основним завданням перехід на інноваційну модель розвитку з метою завершення структурної перебудови економіки і прискорення темпів її росту, досягнення високої конкурентоспроможності на світовому ринку шляхом збільшення частки експорту високотехнологічної продукції в його загальній структурі, поступове забезпечення необхідних темпів імпортозаміщення, розумного використання всіх ресурсів. У зв’язку з цим виникає необхідність активізації інноваційної діяльності в малому підприємництві, а також уточнення її економічної сутності. Тобто, в даному випадку виникає потреба розвитку інноваційної діяльності, яку будуть здійснювати малі та середні підприємства. В цьому плані вони мають певну кількість переваг. Зокрема, на малі підприємства покладені великі можливості для більш глибокої спеціалізації. Як правило, це спеціалізація на пошукові та розробці нових технологічних ідей. Швидкому поширенню нововведень сприяють різноманітні форми контактів і співпраці  між малими фірмами - інноваторами та великими корпораціями, причому останні на початковій стадії розробки нововведення дають малим інноваційним фірмам позики в обмін на докладну інформацію про їх розробки. Для виконання державних замовлень іноді створюються об’єднання малих фірм – пули, де одна із компаній стає прямим підрядником держави,  а інші – субпідрядниками. Орієнтація на підтримку малих та середніх інноваційних фірм є цікавою ознакою інноваційних моделей Європи, особливо Франції та Німеччини. Частка таких фірм у країнах Європи коливається від 60% до 90 %. Перевагою середніх та малих інноваційних фірм є те, що вони мають виробничу гнучкість та підвищену адаптацію до мінливих запитів споживачів .

5. Господарський Кодекс про інноваційну діяльність

 

    Стаття 325. Інноваційна діяльність

    1. Інноваційною діяльністю у сфері  господарювання є діяльність  учасників господарських відносин, що здійснюється на основі  реалізації інвестицій з метою  виконання довгострокових науково-технічних  програм з тривалими строками  окупності витрат і впровадження  нових науково-технічних досягнень  у виробництво та інші сфери  суспільного життя.

    Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності

    1. Інвестиціями у сфері господарювання  визнаються довгострокові вкладення  різних видів майна, інтелектуальних  цінностей та майнових прав  в об'єкти господарської діяльності  з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального  ефекту.

    2. Формами інвестування інноваційної  діяльності є:

    державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

    комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

    соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

    іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

    спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

    3. Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом.

    Стаття 327. Види інноваційної діяльності

    1. Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

    2. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

    проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

    розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

    розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

    технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

    3. Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення.

    Стаття 328. Державне регулювання інноваційної діяльності

    1. Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:

    визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;

    створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

    створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

    2. Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій.

    Стаття 329. Державні гарантії інноваційної діяльності

    1. Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

    підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

    підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

    охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

    вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

    підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

    Стаття 330. Державна експертиза інноваційних проектів

    1. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.

    2. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

    Стаття 331. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції

    1. За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

    2. Предметом договору на передачу  науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

    3. Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

    4. Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).

    5. У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

    6. Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для пріоритетних державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.