інноваційний потенціал

Окрім цього, згідно з [6] провадиться конкурсний відбір інноваційних проектів, які зареєстровані відповідно до [7] з метою забезпечення фінансової підтримки інноваційних проектів за рахунок коштів ДІФКУ.

Державне сприяння інноваційній діяльності технологічних парків, відповідно до [3, ст. 3], забезпечується державною фінансовою підтримкою та цільовим субсидіюванням проектів технологічних парків. Отже, відповідно до [3, ст. 7] технологічним паркам, їхнім учасникам та спільним підприємствам, що виконують проекти технологічних парків, держава надає цільові субсидії у вигляді звільнення від ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектування, а також матеріалів, які не виробляються в Україні. До прийняття Податкового кодексу діяли ще дві норми щодо цільового субсидіювання технологічних парків.

Окрім цього, проекти технологічних парків відповідно до [3, ст. 9] є пріоритетними для залучення коштів Української державної інноваційної компанії та її регіональних відділень, яка рішенням КМУ від 4 лютого 2009 р. отримала назву “Державна інноваційна фінансово-кредитна установа” (ДІФКУ). Проте, незважаючи на [3, ст. 9], відповідно до [8] конкурсний відбір інноваційних проектів, зокрема проектів технологічних парків, здійснюється на рівних умовах за зазначеними в наказі Держінвестицій критеріями відбору.

Із січня поточного  року набрав чинності Закон України  “Про наукові парки” [2], відповідно до якого вищі навчальні заклади ІІІ–ІV рівні акредитації, а також наукові установи можуть створювати в Україні наукові парки з метою розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності у вищому навчальному закладі та/або науковій установі, ефективного та раціонального використання наявного наукового потенціалу, матеріально-технічної бази для комерціалізації результатів наукових досліджень і їх впровадження на вітчизняному та закордонному ринках. Також у ході діяльності наукового парку передбачається реалізація проектів наукового парку, які з урахуванням норм цього закону реалізує або сам науковий парк, або його партнери. Відповідно до ст. 15 цього закону проекти наукового парку, реалізація яких потребує державної підтримки, підлягають державній реєстрації Кабінетом Міністрів України.

Отже, інноваційна діяльність має чітко окреслені ознаки, які її вирізняють з-поміж усіх інших видів діяльності, а можливість відслідковування основних форм її організації та реалізації допомагає доволі легко виокремити її із сукупності усіх економічних процесів, що організовані та відбуваються в межах держави. Окрім цього, окресливши форми реалізації інноваційної діяльності, можна виваженіше організувати та реалізовувати державну політику в інноваційній сфері, скеровану, серед іншого, на підвищення ефективності перебігу інноваційних процесів як на мікро-, так і на макрорівнях.

2.2. Проблеми вдосконалення організаційної структури інноваційної діяльності та розвитку нових організаційних структур

Як було зазначено  у попередньому розділі роботи, організаційний потенціал включає організацію процесів планування, управління, контролю, системи комунікацій, збуту; мережу науково-технічних установ, проектно-конструкторських, інноваційних підприємств.

Планування є однією з основних функцій управління інноваційною діяльністю. Планування інноваційної діяльності – це система розрахунків, спрямована на вибір і обґрунтування цілей розвитку інноваційного процесу і підготовку заходів, що необхідні для їх обов’язкового досягнення. В рамках системи управління підсистема планування виконує такі функції:

1. Цільова орієнтація всіх учасників інноваційної діяльності. Завдяки узгодженим планам цілі окремих учасників і виконавців орієнтовані на досягнення загальних цілей інноваційного розвитку.

2. Перспективна орієнтація на раніше визначені проблеми розвитку. Плани орієнтовані в майбутнє і базуються на обґрунтованих прогнозах розвитку ситуації. Вони передбачають конкретні заходи, що спрямовані на підтримку позитивних змін або стримування негативних.

3. Координація діяльності всіх учасників інноваційної діяльності в країні.

4. Підготовка управлінських рішень. Плани є найбільш поширеними в процесі управління інноваційною діяльністю управлінськими рішеннями. При їх підготовці здійснюється глибокий аналіз проблем, виконуються прогнози, досліджуються всі альтернативи і проводяться економічні обґрунтування найбільш раціональних рішень. Планування вносить високий рівень економічної обґрунтованості і раціональності в систему управління інноваційною діяльністю.

5. Інформаційне забезпечення учасників інноваційних процесів в країні.

6. Мотивація учасників  інноваційної діяльності в країні..

Виконання організаційної функції передбачає формування процесу управління, задіяння усвідомлених необхідних заходів і дій, створення структури управління, та забезпечення її всім необхідним для ефективної діяльності, досягнення запланованих цілей (рис.2.1). У цьому контексті основними етапами планування та організації інноваційної діяльності в регіоні мають стати:

Етап 1. Підготовчий. Попереднє формулювання цілей, визначення термінів і етапів, аналіз ситуації і тенденцій. Згідно зі Стратегією регіонального розвитку України до 2015 року головна мета, яка визначена на перспективу – підвищення рівня життя населення та вихід на якісно нові соціальні стандарти. Одним із визначальних чинників позитивної соціально-економічної динаміки на цей період має стати утвердження інноваційної моделі розвитку економіки¹.

Для досягнення поставленої  стратегічної мети необхідне комплексне вирішення таких завдань формування цілісної ефективної інноваційної системи:

• інтеграція наявних у регіонах організаційних структур і їх зосередження на пріоритетних напрямах розвитку інноваційної сфери;
• забезпечення інноваційного розвитку наукоємних галузей народного господарства шляхом створення і розвитку галузевої техніко-технологічної бази для розробки і впровадження високотехнологічної продукції і технологій у виробництво;
• забезпечення умов для формування прогресивного технологічного устрою і привабливості інноваційного простору шляхом створення інноваційної інфраструктури, реалізації інституційної, ресурсно-кредитної, податково-бюджетної, тарифної політики;
• підвищення попиту на науково-технічні досягнення і залучення капіталу до фінансування галузевих проектів технологічного переозброєння промисловості та інших галузей виробництва;
• залучення науково-технічного потенціалу регіону до процесу інновацій.

Рис. 2.1. Механізм планування інноваційної діяльності регіону України.

Етап 2. Створення системи управління розробкою і реалізацією програм інноваційного розвитку регіону, включаючи механізми і форми державної підтримки і залучення інвесторів.

Етап 3. Оцінка інноваційного потенціалу галузей (за рівнем наукового та виробничого потенціалів з визначенням показників по кадровій, техніко-технологічній, фінансовій та результативній складових). Визначення сумарного інтегрального показника інноваційного потенціалу.

Етап 4. Розробка переліку інноваційних проектів із оцінкою очікуваних результатів, термінів і необхідних ресурсів, в т.ч. позикових .

Етап 5. Визначення сумарних потреб в інвестиціях і різних формах держпідтримки, а також обмежень ресурсів держпідтримки.

Етап 6. Розподіл фінансування між галузями, а в них – між проектами розвитку.

Етап 7. Уточнення проектів інноваційного розвитку. Розробка календарних планів робіт і обґрунтувань для залучення інвестицій конкретних інвесторів.

Етап 8. Конкретизація системи оперативного управління: обліку, моніторингу, аналізу фактичного виконання проектів, коректування планів на всіх рівнях.

Етап 9. Реалізація проектів із щоквартальним підведенням підсумків і уточненням планів.

Етап 10. Підведення річних підсумків і формування плану діяльності на наступний рік, включаючи оновлення проектів, уточнення можливостей держпідтримки, залучення інвестицій та їх розподіл.

Для координації робіт щодо затвердженого плану управління інноваційною діяльністю, аналізу його виконання, інформування місцевих органів влади про стан інноваційного розвитку та надання конкретної допомоги господарюючим суб’єктам у цій роботі на обласному рівні необхідно сформувати органи управління.

На нашу думку, виконання цих функцій доцільно покласти на спеціально створені регіональні центр інноваційного розвитку (РЦІР) Державного агентства України з інвестицій та інновацій. Ці установи створені з метою забезпечення інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої підтримки інноваційного розвитку регіону.

Основними завданнями Центру є :

• аналіз інноваційного потенціалу регіону;
• забезпечення наукової та іншої підтримки впровадження програм і проектів інноваційного розвитку регіону, у тому числі через механізм програмно-цільового фінансування відповідно до законодавства на конкурсній основі науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
• сприяння розвитку інформаційно-консалтингового забезпечення інноваційної діяльності та інноваційного розвитку Північного регіону;
• підтримка процесу становлення та розширення регіональної інноваційної інфраструктури;
• реалізація відповідно до законодавства України пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;
• організація взаємодії науково-дослідних, інноваційних підприємств, установ та організацій, органів державної влади щодо інноваційного розвитку регіону.

Організація і успішне функціонування інноваційної системи та РЦІР як головного органу управління нею, приведе до:

• створення сприятливого інноваційного клімату на території області;
• підвищення інноваційного рівня економіки Черкащини;
• підвищення конкурентоспроможності видів економічної діяльності за рахунок інноваційної складової;
• інтенсивного шляху розвитку обласної економічної системи;
• ефекту синергії за рахунок інтеграції організаційних, фінансових та інших ресурсів державного і приватного сектора;
• залучення до виробництва науково-технічного потенціалу області;
• зменшення залежності від іноземних інновацій у промисловості завдяки розвитку власної галузевої техніко-технологічної і кадрової бази інновацій.

З огляду на обмеженість  бюджетних ресурсів, про що йшлося вище, необхідно забезпечувати ефективність та цільовий характер їх використання в рамках стратегії формування інноваційної моделі розвитку суспільства.

Держава, в особі обласних державних адміністрацій, має окреслити  пріоритетні напрями інноваційно – економічного розвитку регіону. По-перше, визначити перспективні напрями наукових розробок, що відповідають міжнародним стандартам, і які забезпечуватимуть конкурентні позиції на світових ринках.

Пріоритети, пов’язані з національними конкурентними перевагами, мають реалізуватися шляхом фінансування цільових програм за участю держави, надання пільгових кредитів, державних закупівель, надання державних гарантій під інвестиції в закупівлю наукоємного вітчизняного виробництва.

Для цього вже зараз  необхідно інтенсивно розпочати  роботи зі створення системи НДДКР.

Це забезпечить взаємозв’язок між діяльністю в технологічній сфері та економічним зростанням і стимулюватиме розвиток потенціалу для впровадження іноземних технологій за рахунок диференціації системи фінансування, а також органічно поєднає діяльність відповідних інститутів і фірм у сфері науки, техніки, технології й маркетингу та дозволить переорієнтувати дослідження на комерційно значущі розробки.

Наступною функцією, яка потребує удосконалення на регіональному рівні для підвищення ефективності управління інноваційною діяльністю є функція контролю, тобто, оцінки і моніторингу інноваційної діяльності.

Моніторинг ведеться у формі кількісних індикаторів, що характеризують ефективність реалізації проектів. Джерелами інформації для  розрахунку індикаторів є дані підприємств, обласного управління статистики, галузевих управлінь при обласній адміністрації, інших офіційних джерел.

Ми пропонуємо в механізм управління інноваційною діяльністю регіону ввести функції моніторингу структурної перебудови економіки регіону з використанням коефіцієнту структурних інноваційних зрушень (К_стр). Цей коефіцієнт показує, скільки відсотків росту або спаду валової доданої вартості (ВДВ) від продукції, що не є інноваційною, припадає на один процент росту або спаду ВДВ, пов’язаного зі структурними змінами інноваційної продукції.

К_стр = ∆ ВДВ _зв / ∆ ВДВ _інн (1)

де ∆ ВДВ _зв – коефіцієнт приросту ВДВ, отриманого від інноваційної продукції з урахуванням структурних змін;

∆ ВДВ _інн – коефіцієнт приросту ВДВ, отриманого від продукції, що не є інноваційною з урахуванням структурних змін.