Інвестиції та заощадження в Україні

      Наступною складовою національних приватних  заощаджень є фінанси підприємців, які вони відкладають для подальших  інвестувань свого виробництва. Розглянемо їх темпи також на протязі періоду, взятого для аналізу (табл.2).

      Таблиця 2. Заощадження підприємств України, млн. грн. 

      За  даними таблиці очевидно, що заощадження  підприємств мали неоднозначний характер. Розглянемо їх кількісну зміну кожного року у відсотках: так у 2002 році приріст збережень підприємств склав -20%, тобто зменшився на 20%; 2003 року вже зросли на 24,5%; 2004 року вони також збільшилися на 33,6%; на противагу в 2005 році спостерігалося зменшення інвестицій на 15%; і нарешті 2006 року коливання рівня заощаджень підприємств майже був непомітним, але тенденція залишилися таж саме, адже вони продовжували зменшуватися – розмір 1%. Причиною таких темпів зміни показників є те, що більшість фірм, які працюють на території України є нерентабельними, тому наші підприємці не мають можливості робити якісь зощадження [12, c. 83].

      Остання складова національних заощаджень –  це державні заощадження. Їхні зміни  мають своєрідний, інакше кажучи різновекторний характер: на протязі одного періоду вони зростають разом із приростом ВВП (2001-2002 роки, 2005-2006 роки), а в інші – спадають, відстаючи від темпів зростання ВВП (2002-2005 роки). Отже динаміку державних заощаджень можна відобразити наступними числовими даними: 2001 рік – 1 634 млн. грн; 2002 рік – 7 000 млн. грн; 2003 рік – 7 752 млн. грн.; 2004 рік – 4 832 млн. грн; 2005 рік – 4 414 млн. грн; 2006 рік – 11 971 млн. грн.[13].

      У підсумку за даними державної статистики України загальна сума національних заощаджень складала: 2001 рік – 47 780 млн. грн; 2002 рік – 55 549 млн. грн; 2003 рік – 65 766 млн. грн; 2004 рік – 99 392 млн. грн; 2005 рік – 103 741 млн. грн; 2006 рік – 119 169 млн. грн. Судячи за цифрами, які були наведені вище можна говорити про чудову інвестиційну базу для вкладення в рімзноманітні програми. Отже, роблячи підсумок про національні заощадження, очевидно, що вони з року в рік зростають, тим самим забезпечуючи стабільну можливість підприємцям для розвитку їхньої діяльності[14].  

      На сьогоднішній день ключовим завданням реформування української економіки залишається удосконалення механізму трансформації заощаджень в інвестиції. Для формування інвестиційної моделі розвитку національна економіка потребує довгострокових стабільних темпів приросту інвестицій в основний капітал, вищих за темпи зростання ВВП. Проаналізуємо вкладення в основний капітал за наш аналізуючий період 2001-2006 років (табл. 3).  

      Аналізуючи  капітальні інвестиції впродовж 2001 – 2006 років, можна виявити причини активізації інвестиційної діяльності. Основними елементами зростання інвестицій у 2001 – 2006 роках стали підвищення доходів населення і відповідного рівня платоспроможного попиту. Важливу роль в активності інвестиційних процесів відіграла політика уряду, яка дала можливість стабілізувати тенденції спаду економіки, а також врегулювання фінансової сфери, що є середовищем функціонування інвестиційних потоків [15, с. 101]. 

      Таблиця 3. Капітальні інвестиції, млн. грн. 

      Підвищення  ефективності інвестиційної політики можливе за реалізації таких принципів  як децентралізації інвестиційного процесу, підвищення внутрішніх джерел нагромадження підприємств і заощаджень населення, стимулюванні залучення інвестицій.

      Національні інвестицій з кожним роком також зростали. Про це свідчить державна статистка України. За її даними сума національних інвестицій  у періоді 2001-2006 роки складала: 2001 рік – 44 513 млн. грн; 2002 рік – 45 613 млн. грн; 2003 рік – 58 815 млн. грн; 2004 рік – 73 163 млн. грн; 2005 рік – 99 768 млн. грн; 2006 рік – 134 949 млн. грн [16, c. 61]. Що цікаво, розмір інвестицій не перевищував обсяги заощаджень. Це означає можливість експортування незадіяного капіталу закордон. Але цього не можна сказати за 2006 рік. Адже в цьому періоді помічається нестача інвестиційного фонду у розмірі 15 236 млн. грн, що означає мінусове сальдо зовнішнього балансу (Додаток А). Тепер прослідимо динаміку руху  приросту       інвестицій і ВВП у відсотках: 2002 рік – 14 і 10; 2003 рік – 16 і 16; 2004 рік – 34 і 23; 2005 рік – 4 і 22; 2006 рік – 13 і 19. За наведеними даними можна сказати, що мультиплікативний ефект спостерігався лише за період 2005 року і з більш меншим ефектом у 2006 році. Це можна пояснити молодістю нашої економіки, яка ще не сформувалася [17].

     Забезпечення  сприятливого інвестиційного клімату  в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

     Проблемі  покращення інвестиційного клімату  на державному рівні увага приділяється ще з 1991 року. На сьогодні в Україні  вже створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкою Законів України ("Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування" тощо), понад 10 Указами Президента, а також Постановами та Розпорядженнями КМУ [18, c. 65].

     Згідно  цих нормативно-правових актів, в  Україні передбачено рівні права  і гарантії захисту інвестицій для  всіх суб'єктів інвестиційної діяльності. Водночас на захист іноземних інвестицій та формування рамкових умов для міжнародної  інвестиційної діяльності додатково спрямовано ратифікацію Вашингтонської Конвенції про порядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними особами та угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які підписані з 70 країнами світу.

     Між тим, попри суттєві зусилля у  формуванні відповідних організаційно-економічних  та правових засад зміцнення інвестиційного клімату, міжнародними експертами відзначається  зниження інвестиційної привабливості  України. Так, за версією Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2007-2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відставатиме від ключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

     Натомість в Україні дедалі більше дається  взнаки нечіткість інвестиційної стратегії, а непрозорість процесу обговорення  та формування інвестиційних та інноваційних пріоритетів розвитку національної економіки перешкоджає виробленню об’єктивних цілей та напрямків цієї політики, послаблює суспільну легітимність урядової політики у цій сфері. В суспільстві, а також серед економічної еліти, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації декларованих в національному законодавстві норм забезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці.

     Існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові. Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

     1. Відсутність в Україні сталої  стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні.

     Зосередження  заходів державних стратегій і програм на розподілі державних коштів чи наданні преференцій окремим групам господарюючих суб’єктів призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевому підсумку і формує високо мотиваційний інвестиційний клімат, привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення «інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади [19, c.41-44].

     Зміни, які сталися внаслідок політичної реформи, не сприяли підвищенню впевненості  суспільства в наступності економічного курсу, зокрема – ключових його складових  – політики щодо захисту прав приватної власності, ринку землі, механізмів ПДВ, стабільності курсу національної валюти, напрямів зовнішньоекономічної інтеграції тощо.

     2. Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат, ризиків і бар'єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції. Малоперспективними є також сподівання виграти в конкуренції за залучення інвестицій на основі низької вартості трудових ресурсів, оскільки цей чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні та низькотехнологічні сектори економіки.

     3. Переобтяженість регуляторними  нормами та складність податкової  системи. Так, за даними Світового  Банку, Україна за рівнем якості  середовища для здійснення господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія (96), Азербайджан (99), Молдова (103).

     В Україні нараховується 98 видів податкових платежів, на опрацювання та сплату яких компанії витрачають 2185 годин  робочого часу щороку. При цьому  підприємство має заповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній в світі показник становить 35 сторінок. Між тим, наприклад, в Естонії підприємства сплачують 11 видів податків, на які витрачається лише 104 години, в Болгарії – відповідно 27 і 616, Польщі - 43 і 175, Казахстані - 34 і 156. Фактично податкова система України є однією з найбільш ускладнених та громіздких серед країн Центрально-Східної Європи, для яких ці показники складають 50 і 423 відповідно. За даним критерієм вона значно поступається країнам ЄС-25 (найбільша кількість податків в Польщі - 43, Словенії - 34).

     4. Суттєве податкове навантаження. Ставка податку на прибуток  в Україні (25 %) є вищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи проте, зважаючи на високу порівняно з країнами ЄС прибутковість вкладення капіталу, ця різниця не є значною перепоною для інвестицій. Водночас стримуючим чинником для поліпшення інвестиційного клімату є механізм адміністрування податків, зборів та обов’язкових платежів, а також непрогнозованість дій уряду щодо встановлення та адміністрування інших податків та податкових платежів;

      5. Недієздатність механізмів забезпечення  ринкових прав і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту  інвесторів. Значним є відставання  за цими показниками України  від «країн-еталонів» ОЕСР, з розвиненим корпоративним законодавством та менеджментом. Зокрема, найбільше відставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.

     Попри наявність важливих передумов, зокрема  макроекономічної стабільності, значного прориву у лібералізації підприємницької  діяльності, лібералізації зовнішньої торгівлі, міжнародного руху капіталу та оздоровленні фінансового сектору, в Україні зберігаються такі системні загрози для інвесторів як: політична нестабільність, нестабільне й непередбачуване правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту прав власників та загрозливого поширення «рейдерства», дисципліни виконання законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки. Негативну роль відіграє пасивність держави у забезпеченні інституційного поля для поліпшення інвестиційного клімату через моніторинг та контроль за дотриманням прийнятих норм законодавства. За рейтингом захищеності прав власності, складеним