Державне регулювання інвестиційної діяльності України

Слід зазначити, що структура за формами залучення іноземного капіталу за період 2002-2011 роки значно змінилася. Так, у 2001-2004 рр. внески у вигляді рухомого і нерухомого майна займали від 28 до 36 відсотків. На сьогодні в структурі акціонерного капіталу нерезидентів  домінують вкладення в грошових внесках.

Обсяги залучення інвестицій в  основний капітал підприємств України  у  
січні-вересні 2011 року складають 117,2 млрд. грн., що становить 121,2 відсотків до відповідного періоду 2010 року.( Рис 2.6)

 

Рис 2.6 Інвестиції в основний капітал.

Джерело: Інвестиційний  клімат в Україні (станом на 01.01.2012)- www.me.gov.ua/file/link/.../file/invest_klimat%2006_03_2012.doc

Приросту інвестицій в основний капітал за 9 місяців 2011 року досягнуто в 21 регіоні.

Найбільш активно у січні-вересні 2011 року освоювались капіталовкладення в Автономній Республіці Крим (289,8 відсотка у порівнянні з відповідним періодом попереднього року),  у Кіровоградській (185,8 відсотка),  Вінницькій (164,1 відсотка), Донецькій (155,2 відсотка) областях. Найбільший спад інвестиційної активності відбувався у Запорізькій (59,9 відсотка), Івано-Франківській областях (63,5 відсотка).

Аналіз динаміки освоєних інвестицій в основний капітал у 2009-2011 роках  також свідчить про спад темпів їх зростання, що свідчить про можливість виникнення ризиків щодо незавершеного виконання та недофінансування інвестиційних проектів у перспективі, збільшення обсягів зносу основних фондів та зниження конкурентоспроможності продукції¹¹.

Провідними сферами за обсягами залучення інвестицій в основний капітал залишаються: промисловість – 52,9 млрд. грн., операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 20,9 млрд. грн., діяльність транспорту і зв’язку –21,5 млрд. грн. (Рис 2.7)

Рис 2.7. Розподіл інвестицій в основний капітал

Джерело: Інвестиційний  клімат в Україні (станом на 01.01.2012)- www.me.gov.ua/file/link/.../file/invest_klimat%2006_03_2012.doc

 

Порівняно з січнем –  вереснем 2010 року обсяги інвестицій в  основний капітал у промисловість зросли на 29,9 відсотків. Це насамперед зумовлено збільшенням  інвестицій у розвиток добувної промисловості та в підприємства з виробництва і розподілення електроенергії, газу та води, частка яких становила  
12,0 та 8,4 відсотка від усіх капіталовкладень у промисловість відповідно. Інвестиції у розвиток переробної промисловості збільшились на 7,0 відсотка.

У січні-вересні 2011 року відбулося збільшення інвестицій в  основний капітал за всіма видами економічної діяльності, крім операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям.

Капіталовкладення у  діяльність готелів та ресторанів збільшились  на  
113,0 відсотки порівняно з відповідним періодом попереднього року і становили 
2,1 відсотка від їхнього загального обсягу. Також збільшилися обсяги капіталовкладень в надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту – на 89,9 відсотки (4,1 відсотка); у державне управління – на 67,9 відсотка (0,5 відсотка); в сільське господарство, мисливство та лісове господарство – на 63,5 відсотка (8,1 відсотка); в освіту на 44,5 відсотка (0,8 відсотка); у торгівлю; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – на 29,3 відсотка (7,1 відсотка); у будівництво – на 19,2 відсотка (3,6 відсотка); у діяльність транспорту та зв’язку – на 14,4 відсотків (16,1 відсотка); у рибальстві, рибництві – на 7,3 відсотка (0,0 відсотка); в охорону здоров`я та надання соціальної допомоги – на 6,3 відсотка (0,9 відсотка); у фінансову діяльність – на 3,5 відсотка (1,3 відсотка).

Зменшення інвестицій в  основний капітал спостерігалось у  операціях з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям - на 14,3 відсотка порівняно  з відповідним періодом попереднього року  і становили 15,7 відсотка від їхнього загального обсягу.

Рис 2.8. Приріст освоєних інвестицій.

Джерело: Інвестиційний  клімат в Україні (станом на 01.01.2012)- www.me.gov.ua/file/link/.../file/invest_klimat%2006_03_2012.doc

Головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких за 9 місяців 2011 року освоєно 59,0 відсотка капіталовкладень. Частка залучених і запозичених коштів, у тому числі кредитів банків та інших позик, коштів іноземних інвесторів у загальних обсягах капіталовкладень становила 19,6 відсотків.

За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 8,7 відсотка інвестицій в основний капітал. Частка коштів населення на будівництво  власного житла становила  8,6 відсотка усіх капіталовкладень (Рис 2.8.)

 

Рис 2.9. Розподіл інвестицій за джерелами фінансування¹².

Джерело: Інвестиційний  клімат в Україні (станом на 01.01.2012)- www.me.gov.ua/file/link/.../file/invest_klimat%2006_03_2012.doc

 

Така структура джерел фінансування інвестицій в основний капітал, зокрема домінування в ній внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Дані за 2011 рік наведені з І півріччя. Якщо проводити порівняння інвестиційної активності в 2011 році із попередніми періодами, потрібно відзначити, що ця величина складає 132,82% від рівня інвестицій за І півріччя 2010 року та 121,93% від рівня інвестицій 2009 року. Проте у порівнянні з 2008 роком така частка складає лише 87,23%. Таким чином можна сказати, що незважаючи на зростання загальної суми інвестицій в І півріччі 2011 року, на даний час не вдалося досягти рівня інвестицій докризового періоду, і відставання є все ще досить істотним – 12,77%.

Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню інвестицій. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована

і водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний  потенціал, великі природні ресурси  та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої.

Отже, активізація виробничої діяльності, яка спостерігалася в Україні упродовж 2011 року, відобразилася на позитивній динаміці фінансових результатів, що позитивно вплинуло на інвестиційний клімат в країні. Проте залученню в інвестиційну сферу іноземного та приватного національного капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, та ще одна дуже важлива причина – корупція. Саме через корупцію у світі склалася негативна думка про нашу державу, додамо до цього недосконалу систему оподаткування і ось ми маємо результат – Україна належить до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.

Статистичні дані та міжнародна інвестиційна позиція України свідчать, що Україна залишається привабливою для інвестицій, водночас вона не знаходиться осторонь світових процесів, є достатньо інтегрованою у світове господарство і порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголос в Україні.

 

 

3. Основні засади оптимізації державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

 

Так, згідно із ст. 11 Закону України «Про інвестиційну діяльність», Державне регулювання інвестиційної  діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

На сучасному етапі  розвитку економічних відносин в  Україні виникає потреба в  залученні нових інвестицій як для  рішення поточних завдань, пов'язаних з необхідністю підтримувати економічний розвиток за схемою розширеного відтворення, так і нових завдань, що виникають внаслідок необхідності ліквідації світових кризових явищ. Створення нормативно-правової бази щодо залучення та регулювання інвестиційної діяльності є одним із головних чинників формування привабливого інвестиційного клімату, що сприяє підвищенню міжнародної інвестиційної привабливості України, значному збільшенню обсягів інвестицій, забезпеченню захисту інвестора від інвестиційних ризиків.

Однією з проблем  в інвестиційній сфері України та її регіонів є недостатність фінансових ресурсів та незначні можливості їх залучення. Так, за рахунок державного та місцевих бюджетів за 9 місяців 2011 року освоєно лише 8,7% інвестицій в основний капітал. Головним же джерелом фінансування інвестицій в основний капітал, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій (за їхній рахунок освоєно 59,0% капіталовкладень). Через нерідко непродуману

фінансову політику в  регіонах практично втрачено кошти  приватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні, ні іноземні інвестори – юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальну економіку. Сьогодні першочергове завдання регіону полягає в тому, щоб забезпечити стимулювання процесів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.

Ще однією важливою проблемою  для України та її регіонів є процес консервації інвестицій, тобто інвестування лише в торгівлю, послуги, а не в сільське господарство та виробничі галузі. Так на операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям за 9 місяців 2011 року припадало 15,7% інвестицій в загальному обсязі, на торгівлю 7,1%. Хоча слід зазначити, що найбільшу частку капіталовкладень (39,7%) було спрямовано у розвиток промислових видів діяльності .

Причиною цього є  відсутність засобів економічної  та інвестиційної політики, що визначає пріоритети розвитку української економіки і які реалізують диференційований підхід до залучення інвестицій. Інвестори поки що самі обирають галузі діяльності, керуючись нормою прибутку на вкладений капітал.

До проблем інвестиційної  сфери України та її регіонів належить відсутність мережі приватних інституційних інвесторів. Найбільшими потенціальними приватними інституційними інвесторами є комерційні банки (за 9 місяців 2011 року частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень становила 17,2%). Вони здійснюють переважно короткострокове кредитування найприбутковіших торгово-посередницьких операцій, а не інвестування. Економіка країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва не може бути привабливою і для іноземного інвестора.

На ситуацію, що склалася в інвестиційні сфері регіонів, значний  вплив також мала відсутність  у минулому власної регіональної політики, надмірна централізація управління, звуження фінансово- економічної бази місцевих органів влади. Це призвело до накопичення в регіоні ряду складних господарських проблем: зниження питомої ваги інвестицій, що направляються у виробничу сферу; орієнтація інвестицій переважно на сировинні галузі економіки; малі об’єми зовнішніх (в тому числі іноземних) інвестицій; відсутність механізму управління інвестиційними процесами¹³.

Отже, сучасний стан інвестиційної  діяльності в регіонах свідчить про  його орієнтацію переважно на централізовані методи управління, ігнорування соціально-економічних потреб регіонів та їх населення, крайній ступінь монополізації при формуванні та особливо при її здійсненні. Це свідчить про те, що діючі механізми регулювання інвестиційних процесів не впливають на вирішення існуючих проблем, змушують місцеву владу звертатись за допомогою до центральних органів із все більшого кола питань. Це пригнічує ініціативу та знижує відповідальність місцевих органів влади, та, зрештою, негативно позначається на ситуації в інвестиційній сфері регіону.

Проте, аналіз існуючого  стану формування та використання власних  та зовнішніх ресурсів показує, що навіть у цій складній економічній ситуації при певній децентралізації та переносі центру тяжіння економічних реформ у регіон, існують можливості успішного вирішення проблем. Отже, необхідна нова технологія формування та здійснення інвестицій у регіонах з використанням регіонального самоуправління та регульованих ринкових відносин. Необхідний такий механізм управлінням процесом здійснення інвестицій, який сприяв би забезпеченню нормального функціонування регіонів, вирішення їх економічних, соціальних, екологічних, містобудівних та інших проблем.

Практичні основи ефективного  використання вказаних методів державної  координації інвестиційних процесів в регіоні в посткризових умовах розвитку економіки знаходяться під впливом певних негативних чинників, а саме:

-    невідповідність структури системи регулювання інвестиціями реальній економіко-виробничій структурі і функціям, що з неї витікають на регіональному рівні;

-  невизначеність у сфері відповідальності органів державного регулювання інвестицій у розподілі прав і обов'язків;

- відсутність механізму саморегулювання та досконалої системи стимулювання;

-  необґрунтовані діапазони регулювання: тут виникає питання про раціональну норму керованості та діапазон контролю;

-   велике число ієрархічних рівнів регулювання;

- відсутність гнучкості організаційної структури, вдосконалення регулювання часто вимагає створення нових структурних підрозділів органів державного управління.

Наприклад, серед негативних процесів у інвестиційній сфері Київської області слід зазначити збереження значних структурних диспропорцій у регіональному розподілі капітальних вкладень. Суттєві дисбаланси в обсягах залучених інвестиційних ресурсів спостерігаються між районами і містами області та її периферійними регіонами. Поряд з цим слід відмітити наявність таких районів та міст обласного значення, де низькі обсяги інвестицій не відповідають достатньо високому рівню інвестиційної привабливості¹⁴.