Валютна політика України

     * вимоги щодо диверсифікації банківських  ризиків (наприклад, установлення  для банків нормативів, що регламентують  максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);

     * обмеження для банків на деякі  види діяльності (наприклад, на  інвестиції в корпоративні цінні  папери) тощо.

     Протекційні заходи застосовуються для захисту  від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

     • рефінансування комерційних банків центральним банком;

     • створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;

     • вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

     Під банківським наглядом розуміють  моніторинг процесів, що мають місце  в банківській системі на різних стадіях функціонування банків —  від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності.

     До  основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового  органу, належать такі:

     • регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити  певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право  вести банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням  цих вимог та умов;

     • забезпечувати розумне регулювання  діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні  фінансової стійкості, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських  ризиків;

     • регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного  нагляду;

     • здійснювати інспекційні перевірки  в банках;

     • застосовувати заходи примусового  впливу щодо проблемних банків;

     • брати неплатоспроможні банки під  особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

     В Україні органом банківського регулювання  та нагляду є Національний банк.

       Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

     Центральні  банки відіграють помітну роль у  касовому виконанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) І видачу бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

     В умовах незбалансованості бюджету  уряд стикається з проблемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

     • податкове фінансування. В основі цього методу — підвищення урядом податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;

     • боргове фінансування. В основі цього  методу — випуск урядом боргових зобов'язань, виторг від розміщення яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансування також не справляє прямого впливу на грошову базу, окрім випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком;

     • фінансування шляхом емісії грошей. В  основі цього методу —отримання урядом кредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином здійснює центральний банк, прямо впливає на грошову базу, а отже і на пропозицію грошей, і можепризвести до небажаних наслідків у майбутньому.

     Якщо  дефіцит бюджету є великим  відносно ВВП, має постійний характер і фінансується за рахунок емісії грошей — це спричиняє збільшення пропозиції грошей високими темпами, викликає подальше зростання рівня цін і провокує інфляцію.

     Центральні  банки, виконуючи роль фінансового  агента уряду, як правило, беруть активну  участь в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

     В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує роль платіжного агента уряду  з обслуговування державного боргу.

     Найважливішим у діяльності центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. Взагалі всі напрямки діяльності центрального банку тісно переплітаються, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені, проте, безумовно, проведення монетарної політики є вінцем діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку. Разом з тим монетарна політика центрального банку слугує ключовим елементом всієї грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту.

     В Україні провідником монетарної політики є Національний банк як центральний  банк країни.

     Крім  розглянутих основних напрямів діяльності, центральні банки здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектору економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну статистику, інформують громадськість та дають роз'яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками. 
 

    4. Вибрати правильні відповіді та обґрунтувати їх. 

    1)Які  функції притаманні  центральному банку:

    А) кредитування юридичних  та фізичних осіб;

    Б) визначення курсу грошової одиниці;

    В) розрахунково-касове обслуговування банків;

    Г) емісія грошей.

    Значущість  центральних банків багато в чому визначається тими функціями, котрі  вони виконують. Отже, можна виділити такі важливі сфери діяльності, що притаманні центральному банку: 
1) емісія грошей та регулювання цінності національної валюти; 
2) проведення грошово-кредитної політики всередині країни; 
3) забезпечення кредитними ресурсами комерційних кредитних організацій; 
4) підтримка курсу національної валюти на міжнародному фінансовому ринку; 
5) виконання фінансових доручень уряду.

    Функція центрального банку як емісійного центру країни є визначальною у його діяльності.

    Важливою  функцією центрального банку є також  підтримка обмінного курсу національних грошей щодо іноземних валют. 

    2) Які з наведених статей відносяться до капіталу центрального банку:

    А) грошові кошти  в обігу;

    Б) прибуток банку;

    В) золотовалютні резерви;

    Г) статутний фонд;

    Д) фонди спеціального призначення;

    Е) грошові кошти  в касі.     

Капiтал  банку включає:     

1) основний  капiтал;     

2) додатковий  капiтал.     

Основний  капiтал банку включає сплачений i зареєстрований статутний капiтал i розкритi резерви, якi створенi або  збiльшенi за рахунок нерозподiленого прибутку, надбавок до курсу акцiй i додаткових внескiв акцiонерiв у капiтал, загальний фонд покриття ризикiв, що створюється пiд невизначений ризик при проведеннi банкiвських операцiй, за винятком збиткiв за поточний рiк i нематерiальних активiв. Розкритi резерви включають i iншi фонди такої самої якостi, якi повиннi вiдповiдати таким критерiям:     

1) вiдрахування  до фондiв мають здiйснюватися  з прибутку пiсля оподаткування  або з прибутку до оподаткування,  скоригованого на всi потенцiйнi податковi зобов'язання;     

2) фонди  i рух коштiв до них та з них повиннi окремо розкриватись у опублiкованих звiтах банку;      

3) фонди  повиннi бути у розпорядженнi банку  для покриття збиткiв з метою  необмеженого i негайного використання  у разi появи збиткiв;     

4) збитки  не можуть безпосередньо покриватися з фондiв, а повиннi проводитися через рахунок прибуткiв i збиткiв.     

За умови  затвердження Нацiональним банком України  додатковий капiтал може включати:     

1) нерозкритi  резерви (крiм того факту, що  такi резерви не вiдображаються  в опублiкованому балансi банку, вони повиннi мати такi самi якiсть i природу, як i розкритий капiтальний резерв);     

2) резерви  переоцiнки (основнi засоби та  нереалiзована вартiсть "прихованих" резервiв переоцiнки в результатi  довгострокового перебування у  власностi цiнних паперiв, вiдображених у балансi за iсторичною вартiстю їх придбання);      

3) гiбриднi (борг/капiтал) капiтальнi iнструменти, якi повиннi вiдповiдати таким критерiям:      

вони  є незабезпеченими, субординованими i повнiстю сплаченими;     

вони  не можуть бути погашенi за iнiцiативою власника;     

вони  можуть вiльно брати участь у покриттi збиткiв без пред'явлення банку  вимоги про припинення торгових операцiй;      

вони  дозволяють вiдстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати вiдсоткiв, якщо рiвень прибутковостi не дозволяє здiйснити такi виплати;     

4) субординований  борг (звичайнi незабезпеченi борговi капiтальнi iнструменти, якi за умовою  контракту не можуть бути забранi з банку ранiше 5 рокiв, а у  випадку банкрутства чи лiквiдацiї повертаються iнвестору пiсля погашення претензiй всiх iнших кредиторiв). При цьому сума таких коштiв, включених у капiтал, не може перевищувати 50 вiдсоткiв розмiру основного капiталу зi щорiчним зменшенням на 20 вiдсоткiв вiд його первинної вартостi протягом 5 останнiх рокiв угоди.     

Нацiональний банк України має право визначати  своєю постановою iншi статтi балансу  банку для включення до додаткового  капiталу, а також умови i порядок  такого включення. Додатковий капiтал  не може бути бiльшим 100 вiдсоткiв основного капiталу.      

Мiнiмальний  розмiр статутного капiталу на момент реєстрацiї банку не може бути менше 10 мiльйонiв євро.  

    3) За рахунок яких  джерел можуть  формуватися статутні  фонди центральних  банків, що за формою  власності є акціонерними:

    А) кошти державного бюджету;

    Б) кошти місцевих бюджетів;

    В) кошти юридичних  осіб;

    Г) кошти фізичних осіб;

    Д) кошти комерційних банків.

    Акціонерні  банки – це банки, увесь капітал  яких може належати комерційним банкам (наприклад, у США) чи іншим фінансовим установам (наприклад, в Італії 100%капіталу центрального банку належить банкам та страховим компаніям).

    4) У чому полягає  вплив заниженого  валютного курсу  на економіку країни?

    А) курс зумовлює зниження цін;