Удосконалення споживчих кредитів – як вид кредитних операцій комерційного банку

• короткостроковий або довгостроковий на придбання та забудову землі під попереднє житлове будівництво;
• короткостроковий кредит на будівництво (реконструкцію) житла, тобто безпосередньо для фінансування будівельних робіт (будівельний кредит);
• довгостроковий кредит для придбання житла.

     Кредитно-фінансова  підтримка населення в вирішенні  житлової проблеми здійснюється при  використанні громадянами власних  коштів, а також за рахунок державних  субсидій, що отримуються на придбання житла.

     Кредитування  житлового будівництва виконується  при умові відведення забудовнику  у встановленому порядку земельної  ділянки та наявності дозволів відповідних  органів на будівництво житла. Відповідні документи про це повинні бути надані позичальником в банк разом з заявою на видачу суди. [6]

     Крім  того, наданню в банк належить узгоджена  й затверджена у встановленому  порядку проектно-смітна документація, а також документи, що необхідні  для визначення платоспроможності  клієнта (довідка з місця роботи), та забезпечувальне зобов’язання.

     В якості забезпечувальних зобов’язань  громадяни можуть надавати договір  застави нерухомого майна, поруку одного або більшої кількості громадян, страхової компанії чи інших юридичних  осіб.

     Підприємствам та організаціям різних форм власності рекомендовано в порядку надання допомоги своїм працівникам в покращанні житлових умов надавати гарантії на погашення житлових кредитів, що їм видані, а також частково або повністю здійснювати погашення цих кредитів за рахунок власних коштів.

     Предметом застави можуть виступати:

• земельна ділянка під будівництво, яка є власністю позичальника чи інші майнові права на цю ділянку;
• готове житло чи об`єкти незавершеного будівництва;
• інші види майна та майнових прав, які у відповідності до чинного законодавства України можуть використовуватися в якості застави.

     Заставлене  майно підлягає страхуванню заставодавцем  від ризику втрати та пошкодження. [5,6]

     До  повного погашення суми основного  боргу та процентів за кредитом позичальник  права без письмової згоди банку продати або переуступити майнові права на нерухоме майно третій особі.

     Житлове кредитування населення здійснюється банками при дотриманні основних принципів кредитування: цільового  використання, забезпеченості, терміновості, платності та поверненості. [6]

     При виявленні не цільового використання кредитів отриманих на будівництво  чи купівлю житла, банк має право  достроково стягнути видані кредити, а  у випадку неможливості повернення кредиту позичальником банк проводить  звернення стягнення на заставлене майно чи на поручителя.

     У відповідності з положенням про  житлове кредитування сума кредиту, що видається банком не повинна перевищувати 70% вартості придбання чи облаштування землі, будівництва (реконструкції  чи вартості житла що купується). В іншій частці (в розмірі не менше 30%) позичальник повинен брати участь власними коштами в об`єкті що кредитується. Цей момент, а також інші конкретні умови житлового (терміни, відсотки) повинні обумовлюватися в кредитному договорі, що заключається між позичальником та банком.

     У випадках коли вартість товару перевищує  граничну суму кредиту, різниця між  вартістю товару та сумою кредиту  повинна бути сплачена готівковими  коштами або безготівковим шляхом.

     Важливим  джерелом кредитів фізичним особам, не призначених на житло, кошти переміщення та освіту, є банківські кредитні картки. Банківські картки передбачують участь трьох сторін: банка – емітента кредитної картки, її власника та торгової організації, що приймає кредитні картки в якості платіжного засобу за товари та послуги. Для отримання кредитної картки клієнт повинен перерахувати в банк встановлену банком суму грошових коштів. Сплата товарів та послуг може бути проведена й без наявності коштів на рахунку клієнта, за рахунок банківського кредиту. Банк за свої послуги стягує визначений відсоток від суми кожної операції. Користувачі кредитної картки також повинні щорічно перераховувати визначену суму грошей за обслуговування картки та її щорічне оновлення. [6]

     Цей спосіб постійного надання споживчого кредиту набуває все більш широкого розповсюдження за кордоном. Такі міжнародні фінансові асоціації, як Visa, American Express, MasterCard, надають володарям їх пластикових карток практично будь-яку послугу в довільній сфері обслуговування.

     Вданий  момент вже багато банків працюють як з вище перерахованими картками так і з картками власних емісій.

     До  споживчого кредиту відноситься  і кредит ломбардів Ломбарди надають  населенню кредит під залог предметів  особистого користування та домашнього споживання. Розмір суди залежить виду заставлених речей, їх ринкової вартості та встановленого ломбардом ліміту заставного забезпечення. В даний час все більш широкого розвитку набувають приватні ломбарди. Тому відсоткова ставка за ломбардними кредитами досить висока. Вона не рідко перевищує банківську процентну ставку, що впливає на об`єми цього кредиту. В даний час ломбардні кредити видаються в переважній більшості під заставу виробів із дорогоцінних металів (золото, срібло, платина ) та камінців, нової аудіо-відео техніки, тобто під заставу майна, яке має високу ліквідність.[5]

     Альтернативою до банківського споживчого кредиту  є кредити, що надаються кредитними союзами. На Україні вони хоч і  існують, але великого розповсюдження не набули із-за недосконалого законодавства, що регулює їх діяльність.

     Споживчий кредит, як будь - який інший кредит, відноситься до категорії кредиту, а отже йому притаманні всі відомі принципи кредитування. Реалізація кредитних  відносин відбувається шляхом кредитування, яке реалізується з допомогою  процесу кредитування.

     Отже, як ми бачимо, на сьогоднішній день існує  досить широкий спектр банківських  продуктів з споживчого кредитування, як на світоввому ринку так і на ринку України. Особливо швидкими темпами  розвиваються банківські продукти з  використанням новітніх технологій, наприклад таких, як кредитні картки.

     Процес  кредитування як і будь-який процес містить у собі де – кілька етапів. Вданому випадку процес [5] кредитування можна розділити на декілька етапів, кожен з яких вносить свій внесок в якісні характеристики кредиту та визначає ступінь його надійності та прибутковості для банку:

• попередній аналіз ринку та розробка стратегій кредитних операцій;
• розгляд заявки на отримання кредиту та інтерв`ю з майбутнім позичальником;
• оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику пов`язаного з видачею кредиту;
• підготовка кредитного договору (структурування кредиту) та його підписання;
• контроль за виконанням умов договору та погашенням кредиту.

     Кожен банк повинен мати чітку та детально пророблену програму розвитку кредитних операцій. Бажано сформувати цілі, принципи та умови видачі кредитів різним категоріям позичальників у спеціальному документі – меморандумі про кредитну політику, де вказані пріоритетні сфери кредитної діяльності банку на майбутній період і визначені такі важливі моменти кредитної роботи банку, як розподілення повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту, граничні розміри суди одному позичальнику, вимоги до забезпечення та погашення кредиту, порядок видачі кредитів працівникам та засновникам банку, комплекс мір з контролю за якістю кредитного портфелю і т. ін.

     Підготовка  такого документу дозволяє керівництву  банка виявити сильні та слабкі сторони  його діяльності, його позиції по відношенню до конкурентів, визначити загальну лінію поведінки та забезпечити однозначний підхід до клієнтів працівників різних ієрархічних рівнів банку.

     За  даними американських аналітиків, 35 – 40% виникає в результаті недостатньо  глибокого аналізу фінансового  стану позичальника на попередній стадії переговорів. [6]

     Клієнт, що звертається в банк за отриманням споживчого кредиту, повинен надати заяву, де містяться початкові дані про необхідний кредит: ціль, розмір кредиту, вид та строк кредиту, можливе  забезпечення.

     До  заяви повинні додаватися документи, які є обґрунтуванням прохання про надання кредиту та поясненням причини звернення в банк. Ці документи - необхідна складова частина заяви. Їх детальний аналіз здійснюється на наступних етапах, після того, як представник банку проведе попереднє інтерв`ю з заявником та зробить висновок про перспективність угоди.

     До  складу пакета супроводжуючих документів, що надаються в банк разом з  заявою, входять наступні:

• податкові декларації. Це важливе джерело додаткової інформації. Там можуть міститися відомості яких не має в інших документах. Крім того вони можуть характеризувати позичальника, якщо буде виявлено, що він ухиляється від сплати податків з частини прибутку.
• довідки з місця роботи позичальника про стаж роботи на підприємстві, розміри заробітної плати і утримань з неї ( виплати податків, погашення позичок (у тому числі за товари, придбані в розстрочку, утримання аліментів та інших стягнень);
• книжки по розрахунках за комунальні послуги, квартирну плату;
• документів, що підтверджують прибутки по вкладах, цінних паперах;
• інших документах, що підтверджують інші доходи та витрати позичальника та його сім’ї (розрахункові документи, що підтверджують витрати по утриманню дітей в дошкільних установах, плату за навчання).

     Заява надходить до відповідного кредитному працівнику, який після розгляду проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником – власником чи представником керівництва фірми, фізичної особи. Ця бесіда має дуже важливе значення для вирішення питання про майбутній кредит: вона дозволяє кредитному інспектору вияснити не тільки багато важливих деталей кредитної угоди, а й скласти психологічний портрет позичальника, виявити професійну підготовленість, реалістичність його оцінок положення та перспектив розвитку.[6]

     При отриманні заявки на кредит, банк повинен  вияснити не тільки різні аспекти кредитної угоди, але й дати оцінку персональних якостей позичальника, будь це приватна особа чи керівник фірми. Оцінюючи особу клієнта банк зосереджує увагу на наступних моментах:

• порядність та чесність;
• професійні здібності;
• вік та стан здоров`я;
• наявність наступника (на випадок захворювання чи смерті);
• матеріальна забезпеченість.

     Кредитоспроможність [5] - наявність передумов для одержання позичок, спроможність повернути їх. Вона визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках по раніше одержаних кредитах, його поточне фінансове становище і перспективи змін, спроможність при необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Кредитоспроможність розраховується комерційним банком по кожному позичальнику - фізичній особі. Кредитоспроможність це якісна оцінка позичальника, яка робиться банком до вирішення питання про можливість і можливості кредитування та дозволяє передбачити вірогідність своєчасного повернення суд та їх ефективного використання.

     Фактори, що оцінюються при оцінці кредитоспроможності позичальника, дозволяють оцінити готовність позичальника повернути суду у визначений термін.

     В вітчизняній банківській практиці готовність позичальника до виконання  взятих на себе зобов’язань оцінюється через вивчення його дієздатності та репутації по відношенню до суд, здатності отримувати дохід, наявність капіталу, забезпечення суд. Зовнішнім фактором оцінки кредитоспроможності є стан кон`юнктури ринку.

     Оцінка  дієздатності позичальника включає  вивчення відомостей про фізичну особу, а саме її дієздатності.

     Оцінка  дієздатності дозволяє визначити правомірність  отримувача суди до угоди, міру відповідальності та правонаступництва фізичних осіб при порушенні умов кредитної  угоди.

     Під репутацією позичальника розуміється його готовність до погашення отримуваної суди.

     Банк  повинен здійснювати постійний  контроль за виконанням умов кредиту, обумовлених договором, або кредитний  моніторинг. Кінцева ціль – забезпечити  погашення в термін основного  боргу та сплату процентів по суді. Кредити, з якими виникають труднощі з погашенням, називаються проблемними кредитами. Поява проблемного кредиту, як правило, не є несподіванкою: досвідчений фінансист може виявити признаки небезпеки задовго до того, як неспроможність клієнта погасити суду стане явною. Детальний аналіз поточної фінансової звітності в спів вставленні з минулими звітами виявляє такі тривожні сигнали, як різке збільшення кредиторської заборгованості, зниження коефіцієнтів ліквідності, падіння об`ємів продажу, збитки від операційної діяльності і т. ін. Поганими симптомами є ненадання в термін запрошеної банком інформації або фінансових звітів, ухилення керівників фірми від телефонних та особистих контактів з банком, захоплення клієнта створенням нових підприємств або скупкою нерухомості, накопичення спекулятивних запасів, втрата клієнтів і т. ін. Багато можуть розповісти кредитному відділу поведінка ділових партнерів позичальника (запити про його кредитоспроможність постачальників, анулювання страховки страховою компанією) або повідомлення інших відділів банку (наприклад, поява сальдо на рахунку клієнта в цьому банку).[6,7]