Шляхи розвитку бюджетної системи України

Якщо глянути на структуру  доходів зведеного бюджету України (табл. № 6) то можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу в доходах бюджетів 1997-1999 років займають надходження податку на добавлену вартість, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян.

Встановлюючи на кожен  бюджетний рік диференційовані  нормативи по цих видах податків і досягається збільшення чи зменшення питомої ваги доходів між різними рівнями бюджетів.

Так, починаючи із 1999 року всі надходження по податку на добавлену вартість спрямовуються  в дохід Державного бюджету, відповідно зростає і питома вага Державного бюджету України в загальній  сумі зведеного бюджету, що наглядно видно на прикладі     табл. № 4 .

За останні п’ять  років в доходи Державного бюджету  України в середньому спрямовувалось більше 64 % всіх доходів, що надходять  на території України.

На рівні республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів залишилось 10,7 % коштів, міст республіканського підпорядкування Києва і Севастополя 15,2 % , районних бюджетів 6,9 %, міст районного підпорядкування  0,8 %, селищних 0,7 %, сільських бюджетів       1,7 % .

Розподіл видатків між різними рівнями бюджетів регламентуються статтями 18-20 Закону України  «Про бюджетну систему України».

Видатки всіх бюджетів поділяються  на поточні видатки і видатки  розвитку.

Поточні видатки - це витрати  бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організації і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

Видатки розвитку - це витрати  бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Державний бюджет України передбачає видатки на :

• фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та підвищення життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту населення;
• фінансування здійснюваних установами та організаціями заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;
• фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;
• оборону;
• охорону навколишнього природного середовища;
• утримання правоохоронних і митних органів, податкової, захисту прав споживачів та контрольно-ревізійної служб;
• утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;
• здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;
• дотації, субвенції що передаються з Державного бюджету України  до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;
• виплату всіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомоги по безробіттю, витрати на професійне навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;
• інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України.

У Державному бюджеті  України передбачається резервний  фонд Кабінету Міністрів України  у розмірі до двох відсотків від  обсягу видатків Державного бюджету  України для фінансування невідкладних  витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету України.

У Державному бюджеті  України понад передбачені видатки  утворюється оборотна  касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету.

З республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються видатки  на :

• фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної  культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;
• утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування;
• фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;
• інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

У республіканському  бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди Уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування), районних Рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському  бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів  видатків між бюджетами, що входять  до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя  здійснюється відповідно Верховною  Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) Радами народних депутатів та районними і міськими (міст з районним поділом) Радами народних депутатів.

За останні роки з  Державного бюджету проводилось 60 - 65 % всіх видатків, а з  місцевих 40 - 35 %.

Виникає питання - чи завжди доцільна така централізація коштів?

Головний недолік нині діючої практики збору і витрачання бюджетних ресурсів криється в надмірній  їх централізації і прагнення  «ручного» керівництва бюджетними коштами з центру.

Якщо детально проаналізувати розподіл  видатків Державного бюджету України на 2000 рік по головних розпорядниках коштів, що міститься в додатку до Закону України «Про державний бюджет України на 2000 рік» можна зробити висновок, що за рахунок коштів Державного бюджету проводиться фінансування окремих заходів по соціально-культурній сфері, що не мають загальнодержавного значення. Прикладом може бути фінансування дошкільної освіти через окремі центральні органи і Міністерства: Міністерства культури і мистецтв, Державні комітети лісового і водного господарства України, Міністерства освіти, охорони здоров’я, праці та соціальної політики, агропромислового комплексу, у справах науки і технологій та інших.

Разом з тим слід відмітити, що і надмірна децентралізація бюджетних  коштів також має негативні наслідки. Тут потрібна науково обгрунтована концепція і розмежування доходів і видатків різних ланок бюджетної системи. Визначальними  при обгрунтуванні цієї концепції повинні стати чинники ефективного витрачання коштів, посилення з боку держави контролю за господарською діяльністю суб’єктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних видатків і результатами економічної діяльності в регіонах.

Слід відмітити, що саме на сьогоднішньому етапі розвитку економіки  держави в умовах її кризового стану посилюється роль місцевих органів влади. Тому, що діяльність місцевих органів влади найтісніше пов’язана із розв’язанням повсякденних проблем. Ці органи найбільш гостро відчувають фінансову скруту, пов’язану із кризою в економіці України. Зростає коло проблем, покладених на місцеві органи влади.

Таким чином, проблеми місцевих бюджетів потребують більш глибокого  аналізу. Їх розв’язання  пов’язане  з необхідністю внесення суттєвих змін до чинного законодавства України, проведення реформ бюджетної та податкової систем, міжбюджетних відносин.

2.2. Визначення та обгрунтування  місцевих бюджетів за всіма  джерелами надходжень доходів.

В бюджетній системі  України важливе місце, як було сказано  у попередньому розподілі, займають місцеві бюджети. З них фінансуються установи та організації невиробничої сфери, місцеві органи влади і самоврядування, підприємства й організації, що входять до складу місцевого господарства. Найбільша частина всіх видатків - це утримання закладів освіти і охорони здоров’я, сітка яких є надзвичайно розгалуженою, і головним джерелом доходів для більшості з них залишається бюджетне фінансування, так як свої послуги вони надають безкоштовно.

В основному останніми  роками центральною проблемою фінансової політики в країні є збалансування бюджетів усіх рівнів, забезпечення постійно зростаючих видатків відповідними доходами, пошук інших джерел фінансування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок частини загальнодержавних  податків, місцевих податків і зборів, надходжень від здачі в оренду  майна комунальної власності, плати за ліцензії, сертифікати і державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, штрафів і фінансових санкцій, а також за рахунок дотацій бюджетів вищих рівнів.

Як вже говорилось у попередньому розділі загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і діють на всій території України. Відповідно до закону України «Про систему оподаткування» до загальнодержавних податків і інших  податкових платежів відносять:

• податок на додану вартість;
• акцизний збір;
• прибутковий податок з громадян;
• податок на прибуток підприємств і організацій різних форм власності.

Ці податки виступають в ролі регулюючих для місцевих бюджетів при недостатності власних доходів.

Регулюючі доходи надходять  до місцевих бюджетів за затвердженими Радами народних депутатів нормативами відрахувань і передаються з вищої ланки бюджетної системи у нижчі для їх збалансування.

До закріплених доходів  місцевих бюджетів відносять :

• лісовий дохід;
• збори та інші неподаткові доходи;
• плата за воду;
• доходи та збори, що встановлюються місцевими органами влади;
• плата за  спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин;
• податок з власників транспортних засобів;
• надходження сум перевищення фактичного фонду споживання над розрахунковим;
• надходження коштів від приватизації державного майна;
• плата за землю;
• інші.

До місцевих податків і зборів згідно Декрету Кабінету Міністрів України « Про місцеві  податки і збори» від 20 травня 1993 року належать:

• податок на промисел;
• податок з реклами;
• ринковий збір;
• готельний збір;
• збір за парковку автомобілів;
• збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
• збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;
• курортний збір та інші.

Місцеві податки та збори, порядок їх сплати встановлюється органами місцевого самоврядування відповідно до терміну і в межах граничних розмірів-ставок, установлених законодавством України.

Розширення ролі місцевих податків і зборів та збільшення доходів  за їх рахунок є головним напрямом зміцнення місцевих бюджетів, розширення їх фінансової бази.

Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим інструментом зміцнення  всієї фінансової системи України.

При складанні кожного  виду місцевого бюджету на покриття закладених видатків у першу чергу направляються закріплені  за ним доходи. При їх нестачі видатки покриваються за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів та дотацій, субсидій та субвенцій, переданих із вищестоящого бюджету. Передані кошти з Державного бюджету України в обласні бюджети використовуються ними як доходи місцевих бюджетів.

Важливе значення в активізації  роботи місцевих органів влади самоврядування по вирішенню нагальних проблем  соціально-економічного розвитку територій різного рівня матиме скоріше вирішення питання стосовно чіткого розподілу повноважень між центральними і місцевими органами влади і управління, зокрема з питань формування і розподілу бюджетних ресурсів. Слід зазначити, що в останні роки дуже загострились конфлікти між міськими і обласними органами управління з цих питань. Вони яскраво висвітлюють проблеми недосконалості законодавчої бази, неврегульованості питань перерозподілу фінансових ресурсів між органами місцевого управління в залежності від суми коштів, що формуються на їх території та нормативних видатків для створення  приблизно рівних умов для нормального функціонування галузей господарства та соціального захисту населення у регіонах.

Розрахунки свідчать, що за попередні роки фактично склався  різний рівень бюджетної забезпеченості на одного жителя в окремих регіонах. Від середнього по Україні він значно виділяється в той чи інших бік.

Зараз для визначення рівня бюджетної забезпеченості на одного жителя використовується показник обсягу видатків бюджету (області, району, міста, селищна, села) на одного жителя.

В Хмельницькій області  в 1997 році на одного жителя із місцевих бюджетів витрачалось 122 грн., в 1999 році - 228 грн. Якщо рівень 1999 року по Хмельницькій області порівняти із іншими областями, то видатки місцевих бюджетів на одного жителя в нашій області вищі  від Вінницької області (199 грн.), Чернівецької (202 грн.), Тернопільської (207 грн.), Рівненської (208 грн.), Сумської (210 грн.), але нижчий Черкаської області (230 грн.), Житомирської (267 грн.). Наглядніше це показано на рисунку (2.2.1.)