Класифікація і характеристика управлінського персоналу

      Проект – це частина загальної  програми для щоденної діяльності  підрозділу в організації.

      Тайм-менеджмент – це план  менеджера найбільш ефективного  використання особистого робочого  часу та постійний контроль  за його використанням.

    Функція організації – це процес систематичного коригування багатьох завдань і  взаємовідносин між людьми, що їх виконують.

      Організація будь-якого технологічного  процесу складається зі структурної  організації та організації самого  процесу.

      Структурна організація – це процес визначення відповідальних за певну функцію в організації та перелік виконавчих органів, згідно з нормами керованості, її апарату управління.

      Чисельність підлеглих, якими  може ефективно керувати одна  людина, залежить від можливостей  менеджера, кількості його помічників, здібностей працівників, видів виконуваних робіт, їх стандартизації та розміщення робочих зон чи місць.

      Організація процесу – це комплекс  таких дій менеджера, як формулювання  рішень, визначення необхідності  ресурсів для виконання рішення, своєчасне доведення рішень до виконавців і контроль за виконанням рішень.

      У великих організаціях для  визначення відповідальності підлеглих  керівник делегує їх повноваження.

      Повноваження – це надання  підлеглому обмеженого права  використовувати ресурси організації та направляти зусилля співробітників на виконання відповідних завдань.

      До основних повноважень належать  лінійні, рекомендовані, паралельні, функціональні тощо.

      Лінійні повноваження – це  безпосереднє передавання керівником  обмеженого права на розподіл ресурсів підлеглому.

      Рекомендовані повноваження –  це надання керівником права  підлеглому проводити консультації  лінійним керівникам за їх  проханням.

      Паралельні повноваження – це  надання керівником права підлеглому  відхиляти рішення лінійного керівництва з метою контролю лінійних повноважень.

      Функціональні повноваження –  це надання керівником права  підлеглому як пропонувати, так  і забороняти рішення лінійних  керівників.

      Делегування повноважень – це  засіб, за допомогою якого керівники розподіляють між підлеглими багаточисельні завдання, направлені на досягнення цілей усієї організації.

      Відповідальність (у контексті делегування  повноважень) – це відповідальність  підлеглого за результати виконання  завдання перед своїм керівником. Вона настає тільки після передачі повноважень.

      До основних заходів попередження  порушень дисципліни належать  усні попередження, письмові, штраф,  перевід працівника в інший  підрозділ, перевід на меншу  за рівнем оплати посаду, звільнення.

    Мотивація – це процес заохочення себе та інших до праці з метою досягнення особистих цілей або організації.

      Як і чому заохочує людина себе, влучно визначив у свій час А. Сміт. На його думку, природне бажання людей покращити свій добробут і є великим стимулом до праці. Для менеджера є головним завданням знаходити ті стимули, які цікавлять кожного з підлеглих управлінської структури, і використовувати їх в управлінні.

      Теоретично мотиваційний процес  складається зі стадій виникнення  фізіологічних, психологічних або  соціальних потреб, шукання шляхів задоволення чи пригнічення або непомічання потреб, визначення напрямів дій, виконання дій, одержання винагороди за виконану дію, усунення потреб.

      Основними методами мотивації  до праці є застосування “батога  та пряника”, психології та сучасної теорії мотивації.

      Метод “батога та пряника”  – це вплив на людину через  наділення або втрату тих чи  інших ресурсів.

      Метод психології – це вплив однієї особи в організації на іншу за допомогою слова.

      Менеджер, перш ніж говорити слово  підлеглому, повинен враховувати його психологічні особливості: здібності, волю, темперамент, сумісність, авторитет тощо.

      Сучасні методи мотивації до  праці поділяються на змістовні  та процесуальні. Змістовні грунтуються  на внутрішній мотивах людей,  які змушують їх діяти так, а не інакше. Процесуальні – на поведінці людей з урахуванням їх сприйняття та знання.

      До змістовних теорій мотивації  належать такі: теорія потреб  А. Маслоу, теорія Х/У Д. Мак-Грегора,  теорія двох факторів Ф. Герцберга,  продуктивності Д. Мак-Клелланда, теорія очікувань В. Врума тощо.

      А. Маслоу (1908 – 1970) виділяв п’ять  видів потреб: фізіологічні, безпеки,  належності до певної соціальної  групи, поваги до себе і самоствердження.

      Д. Мак-Грегор (1906 – 1964) висунув  «теорію Х» і «теорію У», у  яких характеризував різне ставлення працівників до роботи. За «теорією Х» є люди, які вимагають постійного контролю за їх роботою, і за «теорією У» – ініціативні виконавці.

      Д. Мак-Клелланд стверджував ідею  потреб людини до досягнень,  співучасті, влади.

      Ф. Герцберг зробив висновок, що  при відсутності незадоволення  не може бути задоволення.

      В. Врум розробив модель «шлях-ціль»,  тобто підкреслив роль суб’єктивного  вибору шляху для досягнення  цілі.

      До процесуальних теорій мотивації  належать такі: чекання, справедливість, модель Портера-Лоулера тощо.

      Теорія справедливості – це  суб’єктивна оцінка відповідності  отриманої винагороди до затрачених  зусиль і співставлення її  з винагородою інших працівників,  що виконували подібну роботу.

      Процес мотивації за Портером-Лоулером залежить від намагань працівника, оцінки своєї ролі у процесі праці, результатів виконаної роботи, винагороди, ступеня задоволення. Усе це об’єднує теорію чекання і справедливості.

    Контроль  – це процес, за допомогою якого  керівництво організації визначає, чи правильні їх рішення і чи не потребують вони корегування, тобто змін у ту чи іншу сторону.

      Процес контролю – це послідовність  дій, яка складається із встановлення  стандартів, виміру фактично досягнених  результатів і проведення корегування  у випадках суттєвого відхилення досягнених результатів від попередньо встановлених стандартів.

      Функція контролю проводиться  за допомогою попереднього, поточного  і заключного видів. Попередній  відбувається до фактичного початку  робіт у процесі їх планування, поточний – під час проведення робіт і заключний – після проведених робіт. Останні два – за допомогою зворотного зв’язку. 

    22. Природа і складові лідерства

    Лідерство – це соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований  на випливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів .

    Лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі  міжособистісних стосунків у  групі.

    Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити  у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію.

    В основі даного процесу лежить здатність  лідерів притягувати до себе людей, несвідомо викликати почуття  захоплення і любові.

    Невід’ємною властивістю лідера є наявність наслідувача.

    Лідерство – це питання сили впливу, що залежить від співвідношення особистих якостей  лідера з якостями тих, на кого він  хоче вплинути.

    Психоаналітики  виділили десять типів лідерства.

    “Соверен”.

    “Вожак”

    “Тиран”

    “Організатор”

    “Спокусник”

    “Герой”

    “Дурний приклад”

    “Кумир”

    “Вигнанець”

    “Козел  відпущення”

    Загальне  лідерство в групі складається  із таких компонентів – емоційного, ділового і інформаційного.

    Лідер може бути керівником групи, а може ним і не бути.

    Виділяють такі розбіжності між лідером і керівником:

• керівник звичайно призначається офіційно, а лідер висувається стихійно;
• керівникові надаються законом певні права й обов’язки, а лідер може їх не мати;
• керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;
• керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрішньо-груповими стосунками;
• керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;
• висунення лідера в більшій мірі залежить від настрою групи, в той час як керівництво – явище стабільне;
• сфері дій лідера – в основному мала група; поле діяльності керівника ширше, оскільки він представляє трудовий колектив в більш широкій соціальній системі.

    У західній науці виокремлюють такі відмінні ознаки лідерів і керівників:

• керівник — високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, а лідер здебільшого не намагається зберегти систему, меншою мірою, ніж керівник, спирається на загальноприйняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії;
• керівники добре розуміють особливості системи з її правилами і процедурами, які вони розробляють у будь-якій формі (формальній і неформальній) і забезпечують їх застосування в стандартній системі. Лідер вважає, що простота — головний принцип успіху. Якщо лідер навчає співробітників простих способів удосконалення своєї діяльності, то керівник — складних процедур і методів;
• керівники є прихильниками кількісних, а не якісних показників, їхня увага сконцентрована переважно на короткочасних досягненнях. Лідери часто не передбачувані, винахідливі;
• керівник шукає сумлінних виконавців, а лідер — однодумців;
• керівники не вибачають помилок ні собі, ні іншим, а лідери переважно визнають свої помилки і не бояться відкрито вживати необхідних заходів для їх виправлення;
• керівники вважають, що підлеглі навіть з високою компетенцією неспроможні виконувати роботу без контролю і вказівок зверху. В основі роботи лідера — принцип рівності;
• керівники намагаються створити собі позитивний імідж, хоча це не можливо через конфліктну природу відносин між керівником і підлеглими. Лідери цінують повагу колег, наділені репутацією людини з високою етикою, з повагою ставляться до працівників, захищають їх інтереси. Працівники вдячні лідерам і всіляко їх підтримують.

    Типи  лідерів (Л.І.Уманський): лідер-організатор, лідер-ініціатор, лідер-умілець, лідер-емоційного притягання.

    Особистісні риси лідера:

• впевненість у собі;
• енергійність;
• творчий підхід до справ;
• здатність розуміти і впливати на людей;
• управлінські здібності;
• чесність;
• емоційна стійкість;

    Виходячи  із функціональних і психологічних  відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають такий відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.