Эволюция международной торговли

Зовнішньоекономічні зв'язки України здійснюються у складних умовах, на які впливають зовнішні і внутрішні фактори. Це погіршення кон'юнктури на традиційних для українських товарів зовнішніх ринках (перш за все — Росії), а також пасивна позиція влади України щодо розробки стратегії розвитку конкурентно-спроможного експортоорієнтованого національного товаровиробника, падіння національного виробництва тощо. Не сприяли розвитку зовнішньої торгівлі і бартерні операції, частка яких у зовнішньоекономічній діяльності в певні роки була значною.

Масштаби і  динаміку російсько-українського співробітництва  визначають різні чинники, насамперед близькість кордонів, мережа нафто- і газопроводів, що через Україну простягаються до Західної Європи, технологічна і сировинна взаємодія протягом багатьох десятиліть численних підприємств переробної галузі, їх глибока спеціалізація та кооперування.

Можливості  розширення торговельних зв'язків між  Росією і Україною далеко не вичерпані, насамперед в таких напрямках, як поглиблення співробітництва прикордонних областей в провідних галузях промисловості, зокрема в атомній енергетиці, удосконалення різних форм розрахунків підприємств і банків; перевезення зовнішньоторговельних вантажів різними видами транспорту; створення фінансово-промислових груп.

У зовнішньоторговельній політиці України значна увага приділяється диверсифікації торгівлі з країнами Європи, Азії та Америки. Цьому сприяють проведені переговори з ЄЄ та ЧЕС. [8, с. 107]

Характерною ознакою  торгівлі України є висока питома вага бартерних угод. Щоправда, останніми роками з'явилася тенденція до зменшення їх кількості. Найбільші обсяги постачань на бартерній основі припадають на Росію, Білорусь, США, Німеччину і Туркменістан. В експорті за бартерними угодами переважають чорні метали і вироби з них, руди, концентрати, цукор, кондитерські вироби, транспортні засоби, механічне машинне устаткування, органічні хімічні речовини. Бартер у сфері імпорту поширюється на паливно-мінеральні ресурси (у тому числі нафту), електричні й механічні машини, устаткування, каучук, гумові вироби тощо. Слід також звернути увагу на те, що Україна належить до групи 10 найбільших у світі країн — експортерів зброї.

Позитивним  результатом у сфері міжнародної  торгівлі України можна вважати  набуття досвіду регулювання  зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі законодавчого). Прийнято, зокрема, Єдиний митний тариф, Антидемпінговий кодекс, Митний кодекс України. Національна нормативно-правова база приводиться у відповідність з міжнародним правом. Лібералізується режим регулювання зовнішньоекономічної діяльності, поступово знижуються тарифи, спрощуються процедури митного контролю.

У 2010 році у порівнянні з 1996 роком відношення сукупного  експорту України становило відповідно 14400,8 до 51405,2 млн. дол.. США, з чого можна зробити висновок, що за останні 15 років обсяг сукупного експорту збільшився на 28,01%. В змінах обсягів сукупного  імпорту спостерігається наступне: у 1996 році він становив 17603,4 млн. дол. США, а в 2010 році – 60742,2 млн. дол. США, отже за останні 15 років обсяг сукупного імпорту України збільшився на 28,98 %. Сальдо торговельного балансу за 2010 рік  становить 51405,2 – 60742,2 = - 9337 млн. дол. США, тобто, на жаль, поки що є від’ємним і засвідчує наявність недоліків у розвитку міжнародних торговельних зв’язків України.

За даними Держстату, за 2011 рік експорт товарів становив $ 68409,8 млн., імпорт - $ 82606,9 млн. (Рисунок 6.1) Порівняно з 2010 роком експорт  збільшився на 33,1%, імпорт - на 36%.  
 На формування від'ємного сальдо вплинули окремі товарні групи: палива мінеральні, нафта та продукти її перегонки (- $ 22913,4 млн.), засоби наземного транспорту, крім залізничного (- $ 4810,1 млн.) і механічні машини (- $ 3541,3 млн. ). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,83 (за 2010 р. - 0,85).  
 Обсяги експорту товарів до країн СНД становили 38,3% від загального обсягу експорту, Європи - 27% (в т.ч. в країни ЄС - 26,3%), Азії - 25,9%, Африки - 4,9%, Америки - 3,7% (Рисунок 6.3). Найбільші експортні поставки здійснювалися в РФ - 29% від загального обсягу експорту, Туреччину - 5,5%, Італію - 4,4%, Польщу - 4,1%, Індію - 3,3%, Китай - 3,2% і Білорусь - 2,8%.  
 Основу товарної структури українського експорту становили чорні метали та вироби з них - 31,2% від загального обсягу експорту (збільшення на 28,4% проти 2010 р.). Мінеральні продукти становили 15% (збільшення на 52,4%), механічні та електричні машини - 9,9% (збільшення на 19,2%), продукти рослинного походження - 8,1% (збільшення на 39,1%), продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 7,9% (збільшення на 54,9%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 7,1% (збільшення на 49,3%), жири та олії тваринного або рослинного походження - 5% (збільшення на 29,8%).  
 Імпорт з країн СНД становив 45% від загального обсягу, Європи - 32,8% (у т.ч. з країн ЄС - 31,2%), Азії - 16,1%, Америки - 4,7%, Африки - 1 , 1%, Австралії і Океанії - 0,2%. (Рисунок 6.4) У загальному обсязі імпорту найбільші надходження здійснювалися з РФ - 35,3%, Німеччини - 8,3%, Китаю - 7,6%, Білорусі - 5,1%, Польщі - 3,9%, США - 3,1%, Італії - 2,4%.  
 Мінеральні продукти становили 36,4% обсягу імпорту товарів (збільшення на 42,1%). На поставки механічних та електричних машин припадало - 15,5% (збільшення на 56,5%), продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 9,7% (збільшення на 23,9%), засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів - 7,5% (збільшення на 69,3%), полімерних матеріалів, пластмас та виробів з них - 5,4% (збільшення на 22,7%), чорних металів і виробів з них - 4,8% ( збільшення на 41,2%) від загальної вартості імпорту.

Основні статті експорту української продукції  до економічних союзів [3, с. 56]:

• країни Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС): чорні і кольорові метали, а також вироби з них;
• країни СНД: продукція машинобудування, чорні і кольорові метали, а також вироби з них, готові продукти харчування;
• країни Центрально-Європейської зони вільної торгівлі (ЦЕФ- ТА): мінеральні продукти, чорні і кольорові метали, а також вироби з них;
• країни ЄС: чорні і кольорові метали, а також вироби з них, мінеральні продукти, продукти рослинного походження;
• країни Організації виробників і експортерів нафти (ОПЕК): чорні і кольорові метали, а також вироби з них, продукти рослинного походження.

Найбільша частка в загальному обсязі українського експорту послуг  припадала на транспортні (65,7%), різні ділові, професійні та технічні послуги (12,7%), послуги з ремонту (4,5%). Найбільшого зростання досягли  комп'ютерні, державні послуги та послуги з ремонту. Найшвидшими темпами зростав імпорт будівельних (148,3%) та ремонтних (129,6%) послуг.

У цілому український  ринок послуг ще недостатньо розвинутий, на ньому досить вузький спектр секторів, у яких спостерігається активність і розвиток.

Україна мас перспективи для розвитку таких секторів послуг, як [3, с. 61]:

- послуги зв'язку (телекомунікаційні, аудіовізуальні);

- фінансові послуги, в тому числі банківські і страхові;

- транспортні послуги (морський, річковий, авіаційний, космічний, автомобільний, залізничний, трубопровідний транспорт);

- комп'ютерні та пов'язані з ними послуги;

- науково-дослідницькі послуги;

-  будівельні  та пов'язані з ними інженерні  послуги;

-  послуги  туризму;

-  послуги,  пов'язані з охороною здоров'я.

У секторах телекомунікаційних і фінансових послуг вагоме значення має наявність капіталів. У сфері фінансових послуг діє значна кількість порівняно невеликих банків. Слабкість інститутів фінансового посередництва та інфраструктури в секторі телекомунікацій створює перешкоди для економічного зростання, не сприяє швидкому впровадженню новітніх технологій. Іноземні інвестиції в ці сектори можуть принести більш перспективні, економічні нові технології.

Україна як транзитна  держава, має надавати більшу увагу, крім трубопровідного транспорту, розвитку інших видів транспортних послуг. Завдяки технологічним можливостям та потенціалу в галузях літако- і суднобудування Україна має хороші перспективи для розвитку додаткових транспортних послуг, пов'язаних з ремонтом та обслуговуванням [22, с. 361].

Україна також  має значний науково-технічний  потенціал та на- працювання в багатьох наукомістких галузях (літако- і ракетобудування, супутникові технології, інформатика, біотехнології та ін.). Розвиток секторів комп'ютерних, науково-дослідницьких та пов'язаних з ними послуг сприятиме стимулюванню технологічного прориву в різних секторах економіки, розширенню використання інформаційних технологій, розвитку національної інформаційної структури.

На  думку фахівців, слід вжити таких  заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі України:

• підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування;
• розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промис- лового комплексу;
• розвивати експорт ракетної й авіаційної техніки;
• розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;
• залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;
• створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп'ютери, мікроелектроніка тощо);
• розвинути міжнародний туризм до світового рівня;
• створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;
• збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;
• активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;
• використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;
• належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;
• удосконалити фінансові механізми регулювання експорту. [4, с. 37]

Можна сподіватись  на те, що вживши хоча б деякі з  вищезазначених заходів у близькому  майбутньому Україна зможе стати надійним торговельним партнером для всіх зацікавлених у зовнішньоекономічних зв’язках з нею країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Висновки:

Міжнародна торгівля —  це сфера міжнародних економічних  відносин, яка являє собою сукупність зовнішньої торгівлі товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці усіх країн світу. Основні специфічні риси міжнародної торгівлі, які відрізняють її від внутрішньонаціональної торгівлі: урядове регулювання, яке передбачає активне втручання уряду у відносини міжнародної торгівлі й пов'язані з торговельними операціями валютно-фінансові відносини; самостійна національна політика, яка може дозволити вільний потік товарів і послуг між країнами, регулювати чи забороняти його; соціально-культурні відмінності країн; фінансові (валютний та кредитний) та комерційні ризики.

Еволюцію розвитку міжнародної  торгівлі найчастіше розглядають за таким критерієм, як основні події в світі. Виокремлюють п'ять основних етапів: І етап — початковий комерційний період (1500-1850); II етап — період становлення міжнародного товарообігу (1850-1914); III етап — період між двома світовими війнами (1914- 1945); IV етап — повоєнний період (1945 — перша половина 70-х років); V етап — період глобалізації світової економіки (з кінця 70-х років до нашого часу).

Сьогодні розроблено два  типи теорії торгівлі. Згідно з теоріями першого типу держава не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать: теорії абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн, "міжнародної конкурентоспроможності націй" тощо.

Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші. Метою теорій міжнародної торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стратегії задля обдуманого використання національних ресурсів.

До основних класичних теорій міжнародної торгівлі належать меркантилістська теорія, теорія абсолютних переваг, порівняльних переваг та інші. Саме вони сформували першочергову базу для розвитку сучасних теорій. Основними питаннями, на які вони шукали відповіді були, що лежить в основі торгівлі, який виграш від неї; які товари експортуються та імпортується, тобто що являє собою структура торгівлі.

1.  Завдяки швидкому розвитку високотехнологічних галузей виробництва, збільшенню темпів зростання міжнародної торгівлі з'являється ряд теорій з неотехнологічним підходом. їхні автори намагаються пояснити реалії та перспективи міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають чи створюються, використовуються і згодом зникають. Ці теорії основну увагу приділяють попиту, недосконалій конкуренції, ефекту масштабів, технологічним досягненням як вирішальним елементам міжнародної спеціалізації.
2. Загалом, впровадження теорій міжнародної торгівлі у світогосподарську діяльність країн далеко не завжди призводило до позитивних результатів, адже тут необхідно враховувати особливості національних економік, що дуже різняться, та доцільність застосування конкретної теорії.