Эволюция международной торговли

Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує об'єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватися на виробництві та експорті переважно ресурсомістких товарів.

Теорія технологічного розриву пояснює торгівлю між країнами існуванням відмінностей у рівнях їх технологічного розвитку. Тобто, прогресивні технології, якими володіє країна, створюють унікальні нові товари та послуги, які й забезпечують країні першість або суттєві переваги у пропозиції товарів на відповідних товарних і регіональних ринках. Теорія обґрунтовується наявністю імітаційного лага, який складається з лага попиту (часу, необхідного для формування попиту на новий продукт) і лага реагування (часу, необхідного виробникам країни-імпортера для налагоджування національного виробництва аналогічного товару). Різниця між цими двома лагами і пояснює передумови міжнародної торгівлі (експорт до іншої країни можливий, якщо лаг попиту коротший за лаг реагування). Реалізація на світовому ринку технологічних новинок дає змогу інвестування в нові дослідження і розробки для забезпечення безперервності нововведень, що, в свою чергу, формує стабільну технологічну перевагу і відповідну спеціалізацію країн.

Теорія життєвого циклу  продукту на світовому ринку, розроблена Раймондом Верноном у 1966 р., грунтується на теорії життєвого циклу продукту, що, в свою чергу, була запропонована чолі з Теодором Левіттом. Сутність цієї теорії полягає в тому, що один і той же товар в один і той же час знаходиться в різних країнах на різних стадіях свого життєвого циклу. Для спрощення аналізу кількість стадій життєвого циклу зменшується до трьох: новий товар, зрілий товар, стандартний (поширений) товар. А країни, в свою чергу, поділяються на країни-новатори, країни-послідовниці та інші країни, які останніми починають споживання та виробництво товару. Модель демонструє, як із часом країна- новатор з основного експортера товару перетворюється на його імпортера, а країна-послідовниця — з імпортера стає основним експортером на світовому ринку. Інші країни з часом також можуть трансформуватися в експортерів, але вже на тій стадії, коли товар є розповсюдженим і стандартним. Країна-новатор відмовляється від виробництва даного товару за умов уже розглянутих теорій факторонаділеності і технологічного розриву.

Згідно з моделлю економії на масштабах виробництва у країнах, які мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва. Основним у цій моделі є припущення, що розвинуті країни наділені факторами виробництва приблизно в однакових пропорціях, а тому торгівля між ними доцільна в тому разі, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва.

Модель  внутрішньогалузевої торгівлі орієнтована на дослідження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Розвиток останньої входить у пряму суперечність з постулатами моделей факторонаділеності, а саме: країни торгують товарами, які виробляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів виробництва.

У 1961 р. шведський  економіст Пітер Ліндерт висунув  гіпотезу, що на обсяг і структуру  торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь- якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифНих бар'єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.

Теорія  конкурентних переваг розроблена та обгрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни. Тому, на думку М. Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з'ясувати роль країни у цьому процесі.

Основною одиницею конкуренції, за М. Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі.

Особливості конкуренції в галузі залежать від  п'яти факторів (або сил, за М. Портером):

• можливість появи нових конкурентів;
• вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;
• поведінка постачальників;
• поведінка споживачів;
• суперництво існуючих конкурентів між собою.

Значення кожного  з цих факторів зумовлюється його основними технічними та економічними параметрами. Крім того, ці фактори визначають прибутковість галузі, оскільки впливають на ціни, що встановлюють фірми, їх витрати, капіталовкладення тощо.

Позиція, яку  посідає фірма в галузі, пояснюється  наявною конкурентною перевагою (нижчі  витрати або диференціація товарів) та масштабністю мети, на яку орієнтується фірма. Залежно від сфери конкуренції та наявної конкурентної переваги фірмам пропонуються такі типові конкурентні стратегії: лідерство за рахунок економії на витратах; диференціація: фокусування; сфокусована диференціація.

Особливості міжнародної конкуренції, за М. Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від особливості конкуренції:

• множинно-нацюнальні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку;
• глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми [1, с. 17-18].

 Складовою теорії М. Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

• параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);
• рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;
• наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;
• близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;
• рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

Крім того, в  моделі детермінант конкурентної переваги країни передбачені такі фактори, як уряд і випадок. Роль уряду може полягати як у посиленні, так і послабленні  всіх чотирьох складових конкурентної переваги країни. А випадок — це подія, яка має мало спільного з умовами розвитку в країні і на яку не можуть впливати ані фірми, ані національні уряди (визначні технологічні досягнення, різкі зміни цін на ресурси, значні коливання кон'юнктури світових фінансових ринків, політичні рішення зарубіжних урядів, війни тощо).

Країни досягають  успіху в тих або інших галузях  завдяки тому, що середовище в цих  країнах розвивається динамічніше  і прогресивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних перейаг як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. [1, с. 15-18]

Критичний напрям досліджень міжнародного поділу праці виник з огляду на те, що існуючі теорії міжнародного поділу праці не враховували соціальні аспекти. Зародження напряму пов'язане з іменами аргентинця Р. Пребиша та американця Г. Зінгера. Свій внесок у розвиток концепцій зробили також Т. Балог (Великобританія), Г. Мюр- даль (Швеція), Ф. Перру (Франція), С. Фуртадо (Бразилія), У. А. Лью- їс і А. Хіршман (США).

Якщо прихильники  теорії порівняльних переваг аналізують міжнародну економіку, керуючись принципом маятника (рівноваги), то прихильники критичного напряму віддають перевагу кумулятивному руху. Вони вважають, що порушена рівновага автоматично не відновлюється, а породжує сили, що посилюють дисбалане. Унаслідок цього нерівновага наростає, зубожіння бідних країн посилюється.

Представники  критичного напряму досліджень міжнародного поділу праці пов'язують аналіз соціального аспекту з правом, політикою, культурою, психологією тощо, викриваючи цілеспрямований характер формування асиметричної економіки у відсталих країнах. Товари, експортовані до країн, що розвиваються, спричиняють "демонстраційний ефект", тобто нав'язують іноземний спосіб життя. [4, с. 18-19] 

Прихильники напряму намагалися збагнути механізм експлуатації у системі міжнародного поділу праці. Втім, учені не змогли запропонувати життєздатної альтернативи теорії порівняльних переваг.

Теорія  специфічних факторів виробництва виникла внаслідок питання: як буде розвиватися міжнародна торгівля, якщо частина факторів виробництва не є мобільною і не може рухатися між галузями. В теорії співвідношення факторів виробництва передбачалася мобільність факторів виробництва, однак повна мобільність неможлива, тобто виділяються специфічні фактори виробництва тільки для даної галузі.

Теорія пересічного попиту стверджує, що оскільки споживачі в країнах із приблизно однаковим рівнем доходу мають приблизно схожі смаки, кожній країні легше експортувати ті товари, у виробництві і торгівлі якими на внутрішньому ринку накопичений великий досвід [6 , с. 32]. Оскільки споживачі в країнах із приблизно однаковим рівнем доходу мають приблизно схожі смаки, кожній країні легше експортувати ті товари, у виробництві і торгівлі якими на внутрішньому ринку накопичений великий досвід.

Розділ 4. Механізм реалізації теорій міжнародної  торгівлі.

Механізми реалізації теорій міжнародної торгівлі різняться  для кожної з них, оскільки вони напряму  пов’язані з економічними особливостями та сучасному стані розвитку економік різних країн. Розглянемо декілька прикладів застосування теорій міжнародної торгівлі у практиці господарств окремих країн у різний час.

На приклад, на практиці економічна політика держав, яка базувалась на поглядах меркантилістів, призвела до встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю. Уряди країн намагалися забороняти експорт золота та срібла приватним особам, а порушники карались аж до смерті. Зовнішню торгівлю дозволялось здійснювати визначеним компаніям і тільки за певними маршрутами. Головним їх завданням було забезпечити позитивне сальдо торгового балансу.

Обмеження імпорту, які вводились  односторонньо, ускладнювали міжнародну торгівлю. Вона поділилась на "зони", які задовольняли інтереси метрополій (Англії, Франції, Іспанії тощо) та зв'язаних з ними колоніальних країн.

Використання теорії меркантилізму  вело до збагачення метрополій, що викликало значне незадоволення у колоніях і призвело до війни за незалежність у Північній Америці. Після 1800 р. з послабленням впливу меркантилізму метрополії рідко застосовували заходи для обмеження розвитку промислового потенціалу в своїх колоніях, але організаційними та правовими методами продовжували гальмувати їх зовнішню торгівлю.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіжним балансом.

Обмеженість меркантилістів полягає у тому, що вони вважали, що збагачення країн можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування.

Наступна теорія - теорія розміру країни — через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різноманітніші кліматичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни.