Экономические понятия и инфраструктура предприятия

Податкові послуги: Аудиторські фірми готують податкові декларації для клієнтів. Крім того аудиторські фірми надають послуги по консультація оподаткування.

Консультаційні  послуги для адміністрації:

Діапазон  послуг від простих пропозицій щодо поліпшення бухгалтерської системи  клієнта, до удосконалення маркетингової стратегії, а також у проведенні консультацій по інших напрямках фінансової діяльності.

 

2.3 Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин.

 

Вони завжди перебувають у тісному  взаємозв'язку і діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але зароджуються в надрах старого устрою. Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не задумуються над соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили — це результат практичної енергії попередніх поколінь людей.

З іншого боку, люди, які розвивають свої продуктивні сили, розвивають одночасно і відносини один з одним. Характер цих відносин з необхідністю змінюється разом з перетворенням та зростанням продуктивних сил.

Продуктивні сили вимагають лише певної, а не довільної форми виробничих відносин, яка найбільш повно відповідала б наявним продуктивним силам. Так, надзвичайно низький рівень розвитку знарядь праці первісно-родового устрою спричиняв формування колективістських відносин. Лише в колективі людина могла вижити. Слабкість окремої людини як наслідок примітивізму знарядь праці компенсувався (надолужувався) об'єднаною силою роду чи племені. За сучасних засобів виробництва капіталістичний підприємець не може повернутися до кріпосної системи господарювання, як і феодал не міг за своїм бажанням удатися до капіталістичної системи господарювання. Адже при наявних середньовічних знаряддях виробництва безглуздям було б введення великого господарства із застосуванням найманої праці.

Отже, виробничі відносини не можуть встановлюватися довільно. Це — об'єктивні, матеріальні відносини, які не залежать від волі та бажання людей, а залежать від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Процес стихійного розвитку продуктивних сил відбувається доти, доки нові продуктивні сили не вступили в конфлікт із старими виробничими відносинами. Відтак починається руйнування старих виробничих відносин і заміна їх новими.

Руйнування старих виробничих відносин може відбуватися як стихійно, так  і свідомо. В першому випадку  воно супроводжується, як правило, кризовим станом суспільства, значними матеріальними втратами, духовними потрясіннями людей та ін. Якщо ж у суспільстві є соціальні сили, які здатні усвідомити назрілу необхідність перемін та здійснити поступову еволюцію у відносинах між людьми в процесі виробництва, то заміна одних виробничих відносин іншими може відбутися без відчутних жертв та потрясінь.

Виробничі відносини, перебуваючи  в діалектичній єдності з продуктивними  силами, не пасивні щодо останніх, а  впливають на розвиток продуктивних сил. Більше того, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва.

Якщо ж виробничі відносини  застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх. Ця сторона взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загально соціологічній тенденції — відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил.

І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість  виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють, вступаючи в певні відносини, свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності продуктивні сили. Виробничі відносини — це результат людської свідомої діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.

Отже, розвиток засобів задоволення  постійно зростаючих потреб людей спричиняє  зміни способів виробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних форм життя суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, які тісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного, а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальне виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше, відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до природи. Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цими факторами, а це в свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобто поняття "виробництво" не слід обмежувати лише матеріальним виробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє основну, визначальну роль.

Спосіб виробництва характеризується не лише виробництвом матеріальних благ. Він відтворює соціальне буття людини, а також формує, розвиває саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений конкретно-історичний характер, свої специфічні якісні характеристики, властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюється соціально-класова структура суспільства. Трансформується система управління, руйнується стара інфраструктура, заклади, організації, на їхньому місці виникають нові установи та організації. А разом з цим змінюються погляди людей, їхня свідомість, психологія, формуються нові особистості тощо. В цілому набирає нових форм спосіб життя людей.

Слід  зазначити, що зміни в укладі суспільного  життя відбуваються не лише у випадку  повної заміни одного способу виробництва  іншим. Якщо зміни відбуваються в  надрах конкретного способу виробництва, то це теж може викликати певні зміни укладу життя суспільства. Але більш детально про це мова йтиме в наступних розділах.

 

 

2.4. Матеріально-технічна система забезпечення підприємства

Матеріально-технічне забезпечення на підприємствах являє  собою раціонально організовуване забезпечення виробництва знаряддями і предметами праці.

Воно  включає організаційно-економічні заходи щодо виявлення потреб в матеріально-технічних  ресурсах, їх пошуку, придбання, своєчасному  завезенню, зберіганню і економного використання, регулювання матеріальних запасів, підготовці матеріалів до виробничого споживання, доставці їх в цехи, на дільниці та робочі місця. Цю роботу виконує відділ матеріально-технічного забезпечення (постачання).

Джерела надходження матеріально-технічних  ресурсів: виробництво, видобуток і заготовки, імпорт, запаси і резерви.

Матеріально-технічні ресурси купуються на ринку безпосередньо  у підприємств-виробників за прямими  господарським зв'язкам або через  організації-посередники. Періодична закупівля матеріальних ресурсів може здійснюється на товарних біржах.

Як  первинні ланки сфери обігу засобів  виробництва відділи постачання підприємств тісно пов'язані з  відповідними органами управління галузевих  міністерств і з загальнодержавною  системою матеріально-технічного забезпечення, так як окремі види ресурсів (електроенергія, газ) розподіляються централізовано. З регіональними органами постачання (компаніями по розподілу матеріальних ресурсів) підприємства укладають господарські договори на організацію оптової торгівлі, комплексного постачання, надання послуг виробничого, комерційного інформаційного характеру. Ці органи також здійснюють попередню підготовку матеріалів до виробничого споживання, видають напрокат прилади, апаратуру, обладнання, механізми, надають послуги в реалізації невикористовуваних матеріально-технічних ресурсів через комерційні центри і т.д.

При виборі постачальників слід враховувати  ряд факторів: територіальну віддаленість та оперативність поставок, відповідність  виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріальних ресурсах, їх якість, ціну, умови розрахунків, можливість надання кредиту та ін Перевага віддається тому партнеру, який забезпечує кращі умови з мінімальними витратами .

Між постачальниками і споживачами  матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує умови поставки: обсяг, якість, ціну товару, форму розрахунків, терміни доставки та відповідальність за порушення умов договору.

Своєчасне і безперебійне матеріально-технічне забезпечення виробництва залежить від точного визначення потреби в матеріальних ресурсах за напрямами їх використання: основне виробництво; капітальне будівництво; науково-дослідні роботи; ремонтно-експлуатаційні потреби; виготовлення технологічного оснащення та інструменту; приріст незавершеного виробництва; створення виробничих запасів .

Існує кілька методів розрахунку потреби  в основних матеріалах, вживаних в  різних галузях промисловості:

- Метод  прямого рахунку (нормативний), який  заснований на використанні двох  показників: норми витрат матеріальних  ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг) та обсягу виробництва продукції (виконаних робіт, послуг);

- Метод  аналогії. Виріб, на яке ще немає  норм витрати, прирівнюється до  аналогічного виробу, на яке норми  витрати вже затверджені, але  вводяться поправочні коефіцієнти;

- Метод  типових представників припускає  використання середньозваженої  норми витрат матеріалу на  типовий представник цілої групи  виробів;

- Метод  динамічних коефіцієнтів. Потреба  в матеріальних ресурсах встановлюється  виходячи з фактичної витрати даного матеріалу в минулому періоді, індексу програми виробництва та індексу норм витрати матеріалів;

- Метод  рецептурного складу, що враховує  процентний вміст кожного компонента  в готовій продукції;

- За  допомогою формул хімічних реакцій  (в хімічній промисловості) з урахуванням молекулярного ваги готового продукту і вихідної сировини, процентного вмісту чистої речовини в сировині і готовому продукті, величини втрат і ін

Матеріальні ресурси надходять на підприємство з інтервалами, а використовуються щодня, тому необхідно створювати їхні запаси. За призначенням запаси поділяються на:

1) поточні  запаси, які забезпечують роботу  підприємства в період між  двома черговими поставками;

2) підготовчі  запаси - створюються в тих випадках, коли перед використанням матеріальних ресурсів потрібно їх спеціальна підготовка (сушка, розкрій, правка і т.д.);

3) страхові  запаси - необхідні на випадок  несподіваної затримки чергової  партії матеріалів.

Регулювання запасів здійснюється за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних матеріалів" та іншi

Найбільш  поширена система "максимум-мінімум", при якій по кожному матеріалу  встановлюються максимальні і мінімальні норми запасів.

Організація маркетингу (системи збуту продукції) на підприємстві

Маркетинг - це система організації всієї діяльності підприємства з розробки, виробництва і збуту товару або надання послуг з метою отримання підприємством високого прибутку на основі глибокого і всебічного знання ринку і реальних запитів і потреб покупця.

 

Система маркетингу - це інструмент в боротьбі за ринок, а вивчення потреб ринку і запитів покупців проводиться з метою взяти верх над конкурентами. Тому успіх будь-якого підприємства залежить не стільки від його виробничих потужностей і можливостей, скільки від досвіду в питаннях маркетингу.

Система маркетингу передбачає такі основні  елементи організації і напрямки діяльності підприємства:

- Виявлення  існуючого і потенційного попиту  покупців на товари і послуги  шляхом комплексного вивчення  стану ринку і перспектив його розвитку;

- Організацію  науково-дослідницької діяльності  підприємства по створенню нових  зразків продукції, а також  організацію виробництва відповідних  товарів, що задовольняють запити  споживача;

- Координацію  і планування виробництва і  фінансування;

- Організацію і вдосконалення системи і методів збуту продукції;

- Регулювання  і спрямування всієї діяльності  підприємства, включаючи керівництво  виробництвом, транспортуванням, упаковкою,  збутом, рекламою та іншими заходами  щодо розширення збуту.

Головними елементами загальної схеми комплексного дослідження ринку є:

- Вивчення  товару: характеристика товару, його  конкурентоспроможність, нові області  його використання, якість упаковки, вивчення відповідних товарів  конкурентів, попит на нові  товари;

- Вивчення  ємності конкретного ринку: характеристика розмірів ринку, можливості розширення його ємності, зміна ємності за певний період, частка основних виробників у загальному обсязі збуту даного товару на ринку;

- Вивчення  форм і методів збуту товарів:  виявлення розмірів збуту або розподілу території збуту, ефективності каналів збуту, розмір витрат збуту, розміщення складських та інших обслуговуючих приміщень, визначення ціни та знижок із ціни; вивчення реклами, канали її поширення, її ефективність і т. д.

План  маркетингу є основним документом, який встановлює конкретно, хто, що, коли, де і яким чином повинен робити.

Цей план має забезпечувати взаємодію  збутового апарату з виробничими  підрозділами з метою визначення вимог до товару, графіка його виробництва  в строки, встановлені збутовими службами. План маркетингу повинен передбачати наявність оптимальних запасів продукції (товарних запасів), програму реклами та інших заходів, що сприяють збуту, фінансову програму, що включає розрахунки витрат і прибутків. Кожен елемент плану маркетингу повинен містити вартісну оцінку і бути пов'язаний з бюджетом підприємства.

Обов'язковою  умовою розробки і здійснення програм  виробництва, збуту, реклами та інших  програм маркетингу є регулярна  коригування з урахуванням зміни  кон'юнктури та перспектив розвитку ринку відповідного товару. Це вимагає від підприємства постійного спостереження за розвитком ринку.