Певне значення має і психологічний  фактор. Адже національна валюта, обмінний курс якої щодо основних світових валют  виражається числами, далекими від  одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча насправді це не завжди так. Із цієї причини країни, національні  валюти яких “накопичили” багато нулів, звичайно проводять деномінацію. Пригадаємо хоча б заміну старих франків на нові у Франції у післявоєнні роки. У 1958 –1960 рр. у Франції було проведено деномінацію франка у співвідношенні 100:1. З 1960 р. старий франк було взагалі вилучено з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар).

   Проте такі дії не є обов’язковими, і  деякі країни зі стабільними валютами деномінацій не проводять (наприклад, Японія, Італія).

   Нуліфікація – оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.

   У безнадійних випадках держава вдається до нуліфікації, тобто до анулювання наявних грошових знаків, щоб розпочати  все з «чистого аркуша». Проводиться  вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін на нові гроші. Таким заходом  користуються за радикальної зміни  влади або для створення власної  національної грошової системи.

   Нуліфікація в такій екстемальній формі трапляється рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низькій суто символічній пропорції. Наприклад, у СРСР (1922 – 1923 рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб. старими; у Німеччині у 1924 р. 1 нова рейхсмарка – на 1 трлн. старих марок; у Греції – 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою ця операція мала вигляд деномінації. 

   Девальвація – знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною  валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют  щодо національної валюти.

   За  золотого стандарту, коли державою законодавчо  фіксувався золотий вміст валют  і існував прямий чи опосередкований  їх обмін на золото, девальвація  проявлялась у зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів  девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація  має одночасно негативні наслідки: значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари.

   Причиною  девальвації є інфляція та хронічний  дефіцит платіжного балансу. Наприклад, у зв’язку з інфляційним знеціненням  радянського карбованця останній був  кілька разів девальвований протягом 1990 –1991 рр., унаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар. Аналогічна ситуація відбувалася  з українським купоно-карбованцем  протягом 1992 –1995 рр.

   За  сучасних ринкових умов девальвація  може проводитись цілеспрямовано  як  метод  валютної   політики  держави  з  метою  впливу  на   розвиток     зовнішньоекономічних   відносин:     підвищення конкурентоспроможності продукції, урегулювання платіжного балансу  тощо. Більше того, за режиму плаваючих  курсів валют девальвація може відбуватись  стихійно і вигляді тривалого  зниження ринкового курсу валют. 

   Ревальвація – підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних  валют. Головна причина ревальвації  – тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність  дефіцитів у її партнерів. Ревальвацію  може спричинити якась велика валютна  спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної  валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропорція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

   Вплив ревальвації на економіку протилежний  впливові девальвації. Ревальвація  вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені  давати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують значний зиск, і ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, проте з іншого – вона призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно, виходячи з макроекономічної ситуації.

   Отже, і ревальвація, і девальвація  – явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу  має бути такою, щоб і інтересам  експортерів не заважати, і стабільність національної валюти утримати. Тобто  валютний курс має бути певним компромісом  між інтересами експортерів і  стабільністю грошей. Для України  нині прийнятим варіантом вирішення  проблеми є втановлення досить вузького валютного коридору і проведення в його межах відповідної курсової (кон’юнктурної) політики.

4. МОДЕЛІ  ГРОШОВИХ РЕФОРМ

     За  способом проведення грошові   реформи поділяються  на  три  типи:

   1.Грошові  реформи формального типу, що  зводяться лише до технічного  аспекту – впровадження нового  зразка купюри з одночасним  або поступовим вилученням старої. Обмін старих купюр на нові  здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої зміни може  бути:

   а) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захисту від підробки і под.) банкнот, що перебувають в  обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом  технічного прогресу (у розумінні  як можливостей випуску банкнот  вищої якості, так і нових вимог  до їхньої якості у зв’язку із застосуванням  різних технічних пристроїв –  банкоматів, електронних машин тощо);

   б) посилення ефективної боротьби з  підробкою національної валюти. Це відбувається у тому разі, коли в  обігу перебуває велика кількість  підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає першочерговою справою;

   в) необхідність зміни зовнішнього  вигляду банкнот, їхнього оформлення, що може зумовлюватись політичними  причинами, наприклад зміною державної  символіки.

   Усі ці аспекти здійснення грошової реформи  мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа  обмежується розв’язанням лише цих  проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а  обміном грошей. 

   2.Грошові  реформи конфіскаційного типу, або  “шокові” реформи. такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:

• встановлення ліміту на обмін банкнот;
• замороження частки депозитів понад встановлений рівень;
• тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.
• Мета цих і подібних заходів – конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу державою.Коли реформи мають конфіскаційних характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною школою. До певної межі (суми) старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі – зі знижувальним коефіцієнтом. Як правило, установлюють кілька послідовних порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи можути базуватися і на обміні старих грошей на нові з використанням знижувального коєфіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих, що перевищують певний поріг, як у першому випадку.Аналогічна процедура може використовуватись і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені межі. З економічного погляду такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.

   Такі варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

   Однією  з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, поведена в Західній Німеччині у  червні 1948 р. тоді криза охопила всі  ланки виробництва, але найсильніше  вдарила по грошовій системі, яка  фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. У  перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші – німецькі марки. У серпні за цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим принципом було переоцінено і депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне – стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відродження й розвитку. 

   3.Реформи  паралельного, або, як їх іще  називають, консервативного типу, є надзвичайно складною за  технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова  одиниця, розширюючи сферу свого  функціонального застосування, витискає  старі гроші поступово. У результаті  протягом певного часу, коли в  обігу знаходяться дві грошові  одиниці – стара й нова, відбувається  відповідна сегментація сфери  грошовоо обігу.

   Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна  загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних  і «тіньових» операцій. Водночас система  паралельного обігу має й помітні  переваги. Вона є найменш ризикованою  формою грошової реформи, дає змогу  уникнути заходів конфіскаціного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапозон маневру грошово-кредитної політики.

   В Україні з моменту запровадження  гривні емісію карбованців було припинено. Протягом певного терміну мало місце  паралельне використання в готівковому  обігу карбованців та гривні за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками купоно-карбованці вилучались з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно в такому самому співвідношенні. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні врахувала позитивний досвід інших країн.

4.. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

       Україна  як молода суверення держава утворилась 24 серпня 1991 року. У винятково складних умовах становлення національної економіки вона першою почала формувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитних політики.

       З 10 січня 1992 року в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового використання як доповнення до рублевої готівкової маси      (банкноти Держбанку  СРСР, казначейські білети, розмінна монета) для хоча б відносного збалансування  грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акту була викликана тим, що:

• з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБ Російської Федерації нових рубльових надходжень;
• непередодні 1992 року Україна вимушена була вслід за Росією піти на лібералізацію цін – їх майже десятикратне підвищення.

       Система впровадження в структуру грошового  обігу купоно-карбованця:

       · використання системи паралельного обігу рубля та купоно-карбованця;

       · поетапне впровадження в обіг купоно-карбованця відповідно до наповнення товарного ринку;

       · термін дії купоно-карбованця як тимчасової грошової одиниці – не більше 4-6 місяців;

       · впровадження в обіг повноцінної банкноти – гривні. 

       Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причинами чого були:

1. глибокий спад виробництва ( у січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі: товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів харчування на – 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.
2. різка нестача рубльової маси;
3. у березні 1992 року практично весь готівковий обіг був переведений на купонне обслуговування, хоча попередньо планувалось його поетапне впровадження в обсягах, адекватних товарній масі;
4. у результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватись російським рублем. Утворилась спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обігах роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведенням безготівкових капіталі з України в Росію.