Трудові ресурси

закладах, включаючи  вихідців з міста. 

    Якість    трудових     ресурсів     характеризується такими основними       показниками:      фізичним      станом  працівників, середньою  тривалістю      їх  життя,    статево - віковою структурою, загальноосвітнім   та  професійно-кваліфікаційним  рівнями,  міграційною  та  соціальною  мобільністю  та  ін.  Кожен  з  цих  показників вимірюється відповідними величинами. 

    Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.

    Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного приросту населення.

    За останні 80 років населення України збільшилось в 1,5 раза. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою забезпечення її несення матеріального і культурного рівня життя народу України.

    Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.

    Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

    Дані про віково-статеву структуру населення необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури. Слід зазначити, що поняття "трудові ресурси" поки що неоднозначне. Вперше його запропонував академік С. Г. Струмилін. Не викликає заперечень, що трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку вста­новлена 16 років, а верхня — 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій сфері. З числа трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Варто зазначити, що в країнах ринкової економіки термін "трудові ресурси" не вживається, а використовується поняття "економічно активне населення". 

1. Необхідність  ефективного використання трудових ресурсів в  ринковій економіці

    Використання трудових ресурсів припускає їх розподіли й ефективність застосування їх праці. Розподіл  відбувається  за  видами  зайнятості  -  на  зайняті  й  незайнятих,  у  свою  чергу  зайняті  розподіляються  за  галузями, за режимом праці, за територією країни, за статтю, віком, рівнем утворення й здоров'я, а також  за  видами економічної діяльності : 

- наймані робітники; 

- роботодавці; 

- особи, що  працюють за свій рахунок; 

- члени виробничих  кооперативів; 

- працівники, не  класифіковані за статусом. 

    Динаміка показників чисельності і складу населення впливає на ефективність суспільного виробництва  через показники економічної активності, тобто ступінь участі його працездатної частини в суспільному 

виробництві.  Межі  економічної  активності  визначаються  статево - віковою  структурою  населення,  що  впливає  на  чисельність  населення  в  працездатному  віці,  станом  здоров’я  і  добробутом  людей,  за  його 

можливостями  і умовами зайнятості. Будь-які  зміни в статево - віковій структурі працездатного населення  внаслідок  зміни  тенденцій демографічного  розвитку  не  можуть  не  позначатися  на  темпах  зростання 

суспільного виробництва (особливо при переважанні екстенсивного  типу економічного зростання) . 

    Динаміка  структури  населення  в  послідовності  вікових  інтервалів  за  їх  питомою  вагою  в  чисельності  економічно      активного     населення,     однозначно     відбиваючись       на   послідовності     вікових    інтервалів 

чисельності  зайнятих  і  їх  виробничій  активності,  впливає  на  співвідношення  двох  типів  економічного  розвитку  через  продуктивність  праці.  Залежно  від  зміни  у  віковій  структурі  зайнятих,  демографічний 

фактор  може  виступати  фактором  зростання  або  зниження продуктивності  суспільної  праці.  У разі  кризових  тенденцій демографічного  розвитку,  амортизатором  їх  негативного  впливу  на  найважливіші  параметри  суспільного  виробництва  може  і  повинно  стати  зростання  продуктивності  праці  на  основі  оновлення      техніки     і  технології     виробництва       і   відповідного     зростання      освітньо-професійних  характеристик працездатного населення. 

    На  жаль,  на  сьогоднішній  день  в  Україні  негативна  тенденція  природного  відтворення  не  найкращим  чином впливає на відтворення трудового потенціалу.  Негативний вплив  тенденцій природної динаміки 

населення на кількісні  параметри трудового потенціалу характерний для більшості регіонів країни. 

    Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватись як у натуральному, так і вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках.

    Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах.

    При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховуються не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність (3,6 %).

    Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, операторів машинного доїння, скотарів тощо) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають.

    Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників (додаток А).

    Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі.

    До прямих показників продуктивності праці належать:

1. виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд. - год;
2. прямі затрати праці (люд. - год) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);
3. вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год;
4. вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника.

    Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції,  а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш  глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшого її підвищення.

    У сільському господарстві, як правило, кінцеву  продукцію обліковують в кінці року, а не щодня і щомісяця, як у промисловості.  Тому й продуктивність праці визначають за кінцевою продукцією. Проте при її визначенні в різних галузях сільськогосподарського виробництва слід враховувати і їхні специфічні особливості. Наприклад, у молочному і м’ясному скотарстві, птахівництві продуктивність праці можна визначати в різний час, тобто в період лактації корів, нагулу і відгодівлі тварин, утримання курок-несучок щоденно, щотижнево і щомісячно, тоді як у рослинницьких галузях – після завершення виробництва, наприкінці року.

    Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:

1. затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);
2. затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год);
3. навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;
4. навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.

    Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначати основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.

    Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.