Суспільно-політичний лад

Перша світова війна зробила  фінансове питання в Росії  надзвичайно гострим, бо витрати  на ведення країною бойових дій  неухильно зростали, а прибуткові надходження до державного бюджету різко скоротилися. У зв'язку з цим 22 серпня 1914 р. було оголошено «Височайше веління» про заборону продажу спиртних напоїв до закінчення війни. Відповідно до цього рішення уряду багато земських і міських органів самоврядування прийняли обов'язкові постанови про припинення торгівлі виноградними винами. Ці заходи значно підірвали дохідну частину бюджету, бо казенний продаж горілки вилучав у населення країни надзвичайно велику кількість грошей, даючи скарбниці величезний чистий дохід, що обчислювався сотнями мільйонів карбованців щорічно. Напередодні війни чистий дохід від казенної винної монополії становив 700 млн крб., що майже втричі перевищувало суму всіх прямих податків. Надходження до бюджету зменшилися й у зв'язку із зниженням розмірів митних зборів, скороченням зовнішньої торгівлі, збільшенням великомасштабних безоплатних військових перевезень залізницею, які зробили цей вид транспорту збитковою галуззю державного господарства країни.

Одним з основних джерел фінансування війни стало використання паперово-грошової емісії. Для забезпечення дієвості цієї акції був прийнятий  закон, відповідно до якого заборонявся  розмін паперових грошей на золото і розширювалося емісійне право  Державного банку. Скориставшись цим  правом, Державний банк випустив на початку війни кредитних білетів  без золотого покриття на 1,5 млрд крб. і в такий спосіб скарбниця одержала джерело для фінансування війни. Протягом війни право емісії Державного банку безперервно розширялося і все нові й нові потоки кредитних білетів направлялися в канали грошового обігу. Внаслідок цього споживча здатність грошей знижувалася, що неминуче вело до зубожіння народу [12].

Під час першої світової війни продовжувало діяти цивільне законодавство попереднього періоду. Однак обставини воєнного часу все  ж вимагали прийняття низки нових  актів у галузі цивільного права. Під тиском економічних чинників уряд був змушений прийняти правові  акти, які більшою чи меншою мірою  стосувалися інтересів власників. Поширився такий захід, як реквізиція, тобто примусове стягнення натурою з населення в районі воєнних дій усіляких предметів для потреб війни. З серпня 1914 р. було затверджено «Положення про порядок здійснення реквізицій на час війни та у період мобілізації». 17 лютого 1915 р. було затверджено Положення Ради Міністрів «Про деякі особливі заходи щодо заготовлення продовольчих та фуражних запасів для потреб армії і флоту». У цьому акті встановлювалися правила реквізиції продовольчих і фуражних припасів за вказівкою командувачів військовими округами на територіях імперії, розташованих поза театром воєнних дій.

У період війни було зведено  нанівець законодавче обмеження  щодо тривалості робочого часу. Широко застосовувалися понадурочні роботи.

Війна вимагала постійної  мобілізації робітничого населення  чоловічої статі, що неминуче призвело до зростання частки жіночої і  дитячої праці. Особливо важке становище  склалося на підприємствах видобувної промисловості. Зменшення робочої  сили тут було настільки значним, що багато рудників і шахт, зайнятих видобуванням вугілля та залізної руди, опинилися перед загрозою закриття. Тому царський уряд, піклуючись про  безперебійну робот у підприємств  гірничозаводської промисловості, прийняв 9 березня 1915 р. закон «Про допущення  осіб жіночої статі і малолітніх, які не досягли п'ятнадцятирічного віку, до нічних і підземних робіт  на кам'яновугільних копальнях Європейської Росії». У законі, крім вказівки на тимчасовий (до закінчення війни) характер цього  правового акту відзначалося зокрема, що робочий день малолітніх не може перевищувати вісім, а у нічний час  шість годин на добу. Для допущення  жінок і малолітніх до нічних і  підземних робіт вимагався медичний огляд рудничними, а де таких не було — земськими і міськими лікарями [14].

Розвиток кримінального  законодавства характеризувався посиленням кримінальної репресії, що зумовлювалося  специфікою воєнного часу. Так, уже 20 червня 1914 р. в день прийняття «височайшого»  маніфесту «Про оголошення воєнних  дій між Росією і Німеччиною»  імператор Микола II затвердив «Положення про військово-автомобільну повинність», яке завершувалося статтею, що передбачала кримінальну відповідальність за порушення припису, вказаного Положенням. Наприклад, за умисне пошкодження, знищення, приховування від посадових осіб, які завідували постачанням, «саморушних екіпажів» для збройних сил або їх запасних частин винні каралися ув'язненням у тюрмі від двох до восьми місяців.

Кримінальне законодавство  використовувалося урядом для розв'язання завдань у різних сферах економічної  діяльності. Заходи кримінально-правової репресії спрямовувалися проти власників  підприємств, які допускали порушення  під час виконання державних  замовлень щодо забезпечення потреб армії і флоту. Так, 24 травня 1915 р. було прийнято Положення про встановлення кримінальної відповідальності у вигляді  ув'язнення в тюрмі на строк  від одного року і чотирьох місяців  до двох років з позбавленням деяких прав і переваг завідувачів (власників  і управляючих) підприємств, котрі  виробляли предмети, необхідні для  постачання армії і флоту, й ухилялися  від прийняття і виконання  замовлень воєнного і морського  міністерств без поважних причин. А вже 26 липня 1915 р. правила про  примусові замовлення і відповідальність поширювалися на завідувачів (власників  і управляючих) промислових і торговельних закладів, котрі виробляли і продавали предмети і матеріали, необхідні для санітарної та евакуаційної частини. У подальшому кримінальна відповідальність установлювалася не тільки для осіб, які ухилялися від прийняття і виконання воєнних замовлень, а й для тих, хто приховував сировину і деякі товари. Наприклад, згідно із затвердженим 7 липня 1915 р. Положенням «Про деякі заходи щодо упорядкування постачання сировини бавовняним і суконним фабрикам» винні у приховуванні запасів бавовни або шерсті каралися ув’язненням у тюрмі на строк не вище одного року і чотирьох місяців.

Список  використаної літератури:

україна світова війна

1. Бойко О.Д. Історія  України: Посібник для студентів  вищих навчальних закладів. –  К., 1999.

2. Брайчевський М. Вступ  до історичної науки. Навч. посібник. – К., 1995.

3. Військове будівництво  в Україні в ХХ столітті: історичний  нарис, події, портрети. – К.,2001.

4. Городня М. Становлення  української державності в роки  Першої світової війни: пошук  союзників // Людина і політика. – К., 2001. – № 3.

5. Грабовський С., Ставроні С., Шкляр Л. Нариси з історії України. – К., 1996.

6. Грицак Я.Й. Нарис  історії України: формування модерної  української нації ХІХ – ХХ  ст. – К., 1996.

7. Жуковський А., Субтельний  О. Нарис історії України. –  Львів, 1993.

8. Історія держави і  права України: Курс лекцій. –  К., 1996.

9. Історія України від  найдавніших часів до початку  ХХ століття в запитаннях і  відповідях. – К., 1998.