Психологічні особливості політичної культури

 КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

             Психологічні особливості політичної культури

 

 

 

 

 

Виконала: студентка І курсу І групи

Мідієва Олена Олександрівна

 

Науковий керівник – 
кандидат психологічних наук,

доцент Траверсе Тетяна Михайлівна

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ  І  ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

1. Психологічні аспекти формування політичної культури у вітчизняній і зарубіжній психології ......................................................4
2. Структура та функції політичної культури………………….…….10

3. Типологія політичної культури…………………...…………….16
4. Політична   свідомість   як базова основа політичної      культури…………………………………………………. ……………21

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………...28.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ……………..... 30

 

                                                 ВСТУП

 

Політична діяльність виступає своєрідною з’єднувальною ланкою між  суспільством й особою,оскільки регулює відносини як на рівні функціонування макроспільноти (суспільства, держави), так і на рівні діяльності мікроспільнот (окремих соціальних груп). Універсальний характер політичної діяльності пов'язаний з їх соціально конструюючими властивостями, адже саме вона створює ту соціальну реальність, яка робить існування і функціонування макроспільнот і мікроспільнот не тільки самодостатніми, а й такими, що мають певний сенс, чітко визначену мету. Однією з психологічних особливостей цієї здатності політичної діяльності є те, що вона навіть фактом свого існування формує певні установки в очах суспільства загалом або окремих його індивідів щодо її значущості та цінності.

         Об’єкт: Політична діяльність

         Предмет: Психологічні особливості політичної культури

Мета: Виявити психологічні особливості політичної культури

Для досягнення данної мети були поставлені наступні завдання:

1. Розглянути сутність політичної культури.
2. Виявити психологічні особливості політичної культури.
3. Висвітлити типології політичної культури.
4. Виявити вплив політичної свідомості на рівень розвитку політичної культури.

Теоретичне  значення роботи: Теоретичне значення роботи полягає в узагальненні теоретичних відомостей стосовно культури політики.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, одного розділу теоретичне дослідження, висновків, списку джерел та використаної літератури Загальний обсяг роботи становить 32 сторінки.

 

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

 

1. Психологічні аспекти формування політичної

Концептуальне осмислення політичної культури як складової політичного життя та об’єкта вивчення політології було здійснено лише в 50 – 60 роки ХХст. Інтерес до політичної культури був зумовлений передусім усвідомленням західними дослідниками необхідності з’ясування впливу глибинних, емоційних і соціально – психологічних чинників на стабільність політичних систем [17].

     Особливості  формування  політичної  культури  мало  вивчені,  оскільки, власне, й поняття «політична культура», надто складне, неоднозначне и навіть суперечливе. Те, що називають нині політичною культурою, свого часу було предметом  особливої  уваги Платона, Аристотеля, Ш. Монтеск’є, Н.Макіавеллі, К.Маркса, К.Мангейма та багатьох інших учених. Великий інтерес до проблеми політичної культури виявляють і сучасні вчені. Існує кілька основних загальних підходів до трактування поняття «політична культура» фахівцями.

• Перший. Політичну культура вважають систему цінностей соціуму, та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.
• Другий. Поілтична культура – це певна сукупність переконань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.
• Третій.   Політична культура являє собою процес формування та реалізації певних сил таких соцальних суб’єктів, як класи, групи, особистості у процесі їх суспільно-політичної діяльності.
• Четвертий. Політична культура – об’єктивне відображення і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.
• П’ятий.  Вважають, що політична культура характеризується як система периконань, ідей, уявлень, установок, модлей поведінки, що склалися історично.

За таких  різнобічних трактувань поняття  «політична культура» важко простежити наявність єдиних або часто повторюваних елементів, що її утворюють. Найімовірніше, слід вважати, що значною мірою всі ці елементи можна зарахувати до феномена «політична культура» [1].

Згідно з  першим підходом політичну культуру розглядають, як сукупність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій, а такж відповідних політичних інститутів. Відповідно до другого підходу у політичній культурі вбачають процес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань суспільно політичних утверджень [12].

За структорою політична культура є поєднанням політичної свідомості та політичних знань, які, у свою чергу, мають власну структуру та особливості. З огляду на вище сказане можна сформулювати поняття «політична культура». Політична культура – це зумовлений історичними, соціально-економіними і політичними умовами якісний склад політичного життя, що відображає рівень засвоєння суб’єктом – суспільством, групою, особою – відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультурного розвитку людини, та ступінь її активності у перетворенні політичної, соціальної дійсності [11].

    Українські  вчені В. Мирончук і В.Храмов трактують політичну культура, як уміння бачити себе і політичний світ в єдності. В їхньому розумінні політична культура – це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонцвання політичних інститутів, організації всього життя у суспільстві [1].

Політична культура охоплює такі аспекти:

• Знання політики, фактів, зацікавленість ними;
• Оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того, як має здійснюватися влада;
• Емоційна сторона політичних позицій (наприклад, патріотизм, любов до батьківщини);
• Визначення у певному суспільстві зразків політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід діяти.

    Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності [22].

В широкому значенні в політичну  культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана  з суспільно-політичними інститутами  і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.

Наприклад, принципового значення набула проблема особливостей формування політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх ментальності. Слід врахувати, що ментальність українців має кілька системо – творчих ознак [23].

• Українцям властива інтровертність у сприйманні всього, що їх оточує, тобто відповідна зосередженість на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно – індивідуального світу.
• Для українців характерна кордо центричність, яка проявляється в сентименталізмі, емпатії, яскраво виражені любові до природи, культурі творчості і естетизмі життя;
• Поряд із переліченими особливостями українцям притаманні анархічний індивідуалізм, перевага над волею та інтелектом [24].

Як народові українцям властиві такі риси політичної культури: демократизм, волелюбність, толерантність, миролюбність, а водночас і схильність до анархізму, бунтів та міжусобної боротьби, намагання поставити особистісні інтереси над загальнодержавними [24].

 Загалом, коли йдеться про особливості політичної культури українців, то багато вчених схиляються до того, що за психологічним складом вони є народом західного, європейського типу, тоді як, скажімо, росіяни – східно, азіатського.

    Усе  це не випадковість, оскільки  українська нація надто довго  не мала власної державності,  а її ментальність, політична культура серйозно деформувалися[1]. 
Політична культура у вузькому значенні слова  – це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків та дій людей.

    Політична культура впливає на способи здійснення влади, а її власний розвиток залежить від політичних перетворень. Так, наприклад, політика за умов тоталітарного суспільства здатна серйозно деформувати зміст і функціонування всіх сфер культури, а за умов демократії — сприяти їх розвитку. З основних каналів впливу культури на політику треба назвати соціалізацію індивідів, яка дає можливість участі в політичному житті, створення та впровадження системи цінностей, формування еталонів поведінки, моделей інститутів і соціальних систем. Водночас органічна єдність та взаємодія сфер вияву політики і культури не означає їхньої тотожності. Ці суспільні явища розрізняються за сферами дії та функціонування: суть політики полягає в розвитку й перетворенні влади, суть культури — в розвитку й перетворенні особистості [2].

     У суспільному житті політична культура є важливим засобом взаємодії особистості й політичної влади. Основне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні людей до політичної системи і політичної діяльності. Сама діяльність людей у суспільстві не обмежується лише сферою матеріального виробництва, а охоплює і сферу духовного виробництва, і процеси вдосконалення самої людини. Держава, право, мораль, наука, релігія — також специфічні види виробництва [5]. Ось чому в процесі політичної діяльності виникають і відтворюються інституційні політичні структури.

      Політична культура є сукупністю  позицій, цінностей і кодексу  поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянином [22].

Структурно  політична культура є єдністю:

• політичних знань;
• політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;
• політичних дій.

Політична культура є підсистемою в глобальній культурі. Вона тісно пов’язана з усіма її складовими – економічною, релігійною, правовою, організаційною та іншими культурами [1].

По суті політична культура – багатовимірне явище, що має своє коріння, історичні і психологічні засади і особливості.

        Також можна сказати, що політична культура є складовою політичної системи.

При цьому політична  культура впродовж певного історичного  періоду  модифікує, реально впливає на зміну політичної системи [9]. Це означає, що політичну культуру можна визначати і характеризувати відповідно до рівня розвитку політичного життя.

     Варто розрізняти політичну культуру суспільства, суспільної групи і окремої особистості. Соціальні і психологічні особливості формування кожної з них мають певні відмінності. Так, індивідуальна політична культура, окрім знань, емоційного сприймання дійсності, багато в чому зумовлена  психологічними особливостями людини. Помітними характеристиками політичної культури є її динамічність, поліфункціональність, різнорівневість. Щодо останнього, то загалом можна погодитися з ученими, які виокремлюють у середньому чотири рівні такої культури:

• Номінальні політичні знання та вміння їх використовувати у повсякденній суспільне корисній діяльності;
• Наявність досить глибоких суспільно-політичних знань, уміння їх реалізовувати в конкретній і активній політичній діяльності;
• Політична культура, притаманна політичному діячеві великого регіону чи національного масштабу;
• Політична культура людини, для якої політична діяльність фактично є професійною ( президент, глава уряду, спікер, народний депутат, член уряду, лідер партії, об’єднання тощо) [13].