Лекції з "Політології"

У політичній свідомості можна виділити такі рівні:

1.        Державний, на якому виробляється та обгрунтовується офіційна політика, що прагне відобразити загальні інтереси правлячих політичних сил.

2.        Теоретичний пропонує різні ідеї концепції, погляди.

3.        Емпіричний базується на безпосередній практиці, живій участі у політичному процесі окремих людей, соціальних груп.

4.        Буденний характеризує ідеї, що виникають безпосередньо із повсякденного життя.

Досить розгалуженою є класифікація типів політичної свідомості:

1.        Залежно від прихильності людей до відповідних політичних ідеалів:

ліберальна; консервативна; соціалістична.

2.        Залежно від характеру ставлення суб‘єкта політичної дії до держави як політичного інституту: етатистська; анархістська.

3.        Залежно від прихильності суб‘єкта політики до тих чи інших форм політичного устрою суспільства: демократична; авторитарна; тоталітарна.

4.        Залежно від орієнтації на характер соціальної діяльності суб‘єкта: консервативна; радикальна; реформаторська; революційна.

5.        За орієнтацією певних груп людей на регулятивний механізм у межах політичної системи: ринкова, бюрократична.

Певний тип у чистому вигляді зустрічається дуже рідко, він синтезуються у конкретному суспільстві і враховує особливості історичного розвитку,  політичну ситуацію.

              Процес  становлення політичної свідомості здійснюється у різних формах. Це початкова політизація, коли політична свідомість починає безпосередньо проникати в сферу прояву суспільної свідомості. Далі кожен елемент духовної сфери набуває політичного значення, але  за умов, коли від контрольованої ним сфери залежить виконання й реалізація політичних завдань. Ці завдання стають ще важливішими і складнішими, коли фактично заново формуються державні органи і структури, а радикальні перетворення охоплюють усі найважливіші сфери суспільства.

              Формування політичної свідомості індивіда  залежить від впливу ряду  факторів: виховання в  сім‘ї, вплив інформації (спілкування, засоби масової інформації) особистий досвід.

              Важливим аспектом у формуванні політичної свідомості є громадська думка (це сукупність поглядів, які поділяють різні спільноти що до оцінки тих чи інших подій, явищ дійсності). Основними каналами з‘ясування громадської думки є референдуми, опитування населення, інтерв‘ю для засобів масової інформації, збори, маніфестації і т.п.

              Формування політичної свідомості в Україні досить складний процес. Це зумовлено впливом стереотипів попередньо пануючих ідеологій, складністю становлення усіх сфер політичного життя в Україні, деяким ідеологічним вакуумом, який утворився на рівні сім‘ї, виробничих мікрогруп і трудових колективів.

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА.

Основні поняття та категорії: культура, ментальність, свобода думки, політична культура, цивілізація.

              Для того, щоб більш повно визначитися в дефініції політичної культури, варто показати її місце в системі форм загальнонаціональної культури, яка є категорією, що характеризує соціально-творчу діяльність людства по перетворенню всієї багатогранної діяльності, її матеріальної і духовної сфери, які інтерпретуються в свідомості кожного індивіда.

              Політична культура не є сферою матеріальною і не обмежується лише духовними, культурними цінностями. Це особливий тип культури, який характеризує рівень соціального розвитку суспільства, станів, особистості, як об‘єктів творення суспільних відносин.

              Так як політична культура є частиною культури взагалі і формою, що тісно пов‘язана і не переплітається з іншими формами культури, то реально відсутня суспільна категорія, яка була б пов‘язана і відображала лише рівень розвитку політичної культури. Тому найбільш доцільно розглядати поняття політичної культури через систему політичних процесів, що дає можливість конкретизувати досліджувану категорію і знайти суто політичне в усіх сферах культури. Можна визначити, що політична культура це:

-          частина загально-національної культури в сфері політичної діяльності;

-          система знань, умінь, навичок, які є досить динамічними, базуються на певному історичному досвіді національної спільності, постійно удосконалюються, втілюються в життя через суб‘єктивне сприймання окремих індивідів і соціальних груп, проявляються через ознаки певних субкультур;

-          активна творча результативна діяльність індивідів в сфері політичного життя держави.

Конкретизувати сутність політичної культури допоможе визначення її функцій:

-          реалізуюча національні інтереси і інтереси певних соціальних станів;

-          регулююча (забезпечення, функціонування певної політичної системи);

-          прогностична (сприяння розробці певних соціально-політичних прогнозів суспільства);

-          освітня (формування у громадян елементарних знань про структуру політичної системи, її функціонування в конкретній державі);

-          виховна (формування певного рівня лояльності чи нелояльності до політичної системи);

-          комунікативна (вироблення норм поведінки і правил спілкування в сфері політичної діяльності).

Якщо функції такі як реалізуюча національні інтереси, прогностична, виховна, освітня готують політичний процес, то регулююча і комунікативна забезпечують його рух.

              Багатогранність політичної культури дала можливість для створення певної систематизації її типів. Узагальнюючи різні схеми типів можна виділити вісім основних підходів:

1.        геополітичний (західний, східний, маргінальний);

2.        ідеологічний (капіталістичний, соціалістичний, національний, конфесійний, змішаний);

3.        за рівним інтегрованості індивіда (індивідуалістичний, колективістський);

4.        за рівнем демократизму (тоталітарний, авторитарний, демократичний);

5.        за формою управління (президентський, парламентський, монархічний, диктаторський);

6.        за розвиненістю політичної культури (двопартійний, однопартійний, багатопартійний);

7.        за типом поведінки в конфліктах (конфронтаційний, консенсусний, компромісний);

8.        за рівнем політичної активності мас (патріархальний, поданічний, активістський).

Ще одним аспектом аналізу досліджуваної категорії є співставлення її з двома основними геополітичними напрямками. Маються на увазі напівсвіти Сход і Захід, цінності і традиції яких є фундаментом цивілізованого устрою практично всіх існуючих в світі політичних систем. Україна геополітично знаходиться між Сходом і Заходом, тому вона завжди піддавалась впливу обох цивілізацій і відповідно вбирала риси як західної так і східної політики у процесі формування свого власного політичного обличчя.

              Варто зазначити, що в сучасній Україні більше проявляється громадянська культура народу, як змішана політична культура. В її рамках, з одного боку, значна частина громадян проявляє активність в політиці, але також і багато громадян відіграють більш пасивну роль.

              Для політичної культури сучасної України характерні:

-          політична строкатість суспільства, несформована політична система держави, постійно іде процес утворення нових політичних партій, їх об‘єднання, розпад;

-          формується обличчя політичного лідера, іде пошук найбільш впливових і авторитетних рис політичного діяча;

-          зберігається рівень абсентеїзму – байдужого ставлення людей до здійснення своїх громадських і політичних прав, прагнення ухилитися від виконання громадських обов‘язків.

Прослідковується кілька об‘єктивних детермінант, що ускладнюють процес політичного розвитку, соціальної активності мас в Україні:

              По-перше, протягом віків нація в цілому на мала можливості для розвитку свого політичного обличчя.

              По-друге, розвиток політичної культури залежить від наявності і дієвості політичних інституцій, законодавчої основи. Вподовж віків Україна не мала достатнього національно обумовленої правової бази, період існування політичних партій і організацій обмежувався кількома роками або десятиліттями.

              По-третє, сучасна епоха характеризується високим темпом соціальних змін і розвитку. Якщо перехід від феодалізму до капіталізму проходив в подовж двох століть, то протягом лише ХХ століття система капіталістичних відносин змінила своє обличчя що найменше тричі.

              По-четверте, політична діяльність сьогодні перетворюється в своєрідну систему продукуючого виробництва, коли є конкретний товар, концентрація, боротьба за ринок впливу.

              Економічні за формою маніпуляції з політичними лідерами і партіями, які на перший погляд є повністю залежними від рівня політичної культури, в сучасних умовах діють в рамках жорсткої конкурентної боротьби, де отримують перевагу монополії професіоналів, за якими стоять економічно і організаційно сильні політичні структури…

              Враховуючи усі вище зазначені аспекти зростає актуальність глобального вивчення проблем становлення і розвитку політичної культури, її значення для формування демократичної держави і громадського суспільства.

ПОЛІТИЧНИЙ ПОРЯДОК І ПОЛІТИЧНА ПОВЕДІНКА.

Основні поняття та категорії: абсентеїзм, демонстрація, деривація, ідеологічний мотив, електорат, страйк, маніфестація, мітинг, натовп, нормативний мотив, пікетування, політична бездіяльність, політична дія, політична поведінка, політичний порядок, політична участь, тероризм.

              Політичний порядок – це система якісних і кількісних показників, які характеризують організованість і керованість, упорядкованість і узгодженість, функціональність та стабільність структурних компонентів політичної системи суспільства Політичний порядок відображає дієвість і ефективність норм легалізму, легітимності та визначеність векторів функціонування і розвитку політичної структури суспільства та політико-владних інститутів, а також стабільних типів і норм політичної поведінки людей.

              Історична концепція політичного порядку виникла в результаті інтерпретації держави на договірних засадах. Сформульована була ще вченими-просвітниками. О.Конт, характеризуючи головне питання про суспільство, звів його до самозбереження, витоків стійкості та правопорядку. М.Вебер охарактеризував різкі типи політичного порядку, в залежності від типу панування: традиційного, легального та харизматичного. При цьому особлива увага звертається на раціональність підвищення ролі бюрократії в управлінні суспільними і державними справами, утриманні певного політичного порядку. Заслуговує на увагу також теорія Т.Парсонса, який виділив основні умови формування підтримання і реалізації моделі порядку.

              В сучасних умовах політичний порядок визначається законодавчою системою. Політичний порядок це категорія яка перш за все характеризує стан політичних відносин, політичну структуру суспільства, систему взаємозв‘язків її інститутів.

Тому на статус-кво політичного порядку впливають:

-          стан економічного розвитку і соціальні фактори його структури;

-          гетерогенність населення і пріоритети провідної соціальної групи;

-          діяльність політичної еліти, активність соціально-політичних організацій;

-          стабільність політичних відносин у суспільстві.

Політична поведінка – це сукупність реакція соціальних суб‘єктів (спільностей, груп, особистостей) на діяльність політичної системи.

Політична участь – це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інтересів і прийняття політичних рішень.

Політичну участь часто поділяють на автономну і мобілізаційну. Автономна – це вільна, добровільна діяльність людей направлення на задоволення особистих і групових  інтересів. Мобілізаційна участь носить примусовий характер, її стимулами є страх, адміністративний примус, традиції.

              Найбільш загальними мотивами політичної участі є ідеологічні, нормативні, рольові.

              Ідеологічний мотив – це коли особистість розділяє і підтримує офіційну ідеологію суспільства.

Нормативний – політична поведінка будується за правилами, що диктує політична система і підкорення системі вважаються особистістю правильною.

Рольовий мотив пов‘язаний з соціальним становищем особи і власною самооцінкою.

Політична поведінка якісно неоднозначна, можна виділити такі форми:

-          реакція, коли дії людей в політиці є відповіддю на зовнішній вплив;

-          періодична участь, пов‘язана з делегуванням повноважень в ході виборів;

-          виникання політичних функцій в рамках державних органів: служба в армії, органах державного управління і охорони правопорядку;

-          відвідування політичних зібрань, засвоєння і передача політичної інформації, участь в політичних дискусіях;

-          пряма дія – безпосередній вплив на функціонування і зміну політичних інститутів, (через такі форми політичної діяльності, як мітинги, демонстрації, забастовка, голодування, бойкоти);

-          вплив на хід політичного процесу через звернення в листі, зустріч з політичними лідерами, представниками державних органів і політичних організацій.