Формування та діяльність УПА

 Як затверджував  Бизанц, у лютому 1943 року Шухевич,  що офіційно розшукувався німцями,  у формі офіцера поліції знову  з'являється у львівському кабінеті абверовца. Геть просить допомоги у звільненні своєї дружини Наталії, незадовго до цієї зустрічі взятої під варту гестапівцями. Бизанц негайно звертається до губернатора дистрикту, есесівському генералові Отто Вехтеру. Наталя Шухевич була негайно звільнена.

З Абвером Р.Шухевича зв'язувало довголітнє співробітництво, що не припинялося так самого краху  Третього Рейха. В 1945 році Бизанцу стало  відомо, що його «друг» Шухевич пов'язаний із центральними органами Абвера за посередництвом доктора Гринива, приятеля С. Бандери.  Через Гринива, що перебував у місті Колин біля Праги, по запевненню Бизанца, до Шухевича направлялися німецькі зв'язкові-парашутисти.

 Між гітлерівцями  й УПА підтримувався також постійний радіозв'язок. Зокрема, офіцери абвера: оберлейтенант Йозеф Мюллер і доктор Вальтер Фель за допомогою радіопередавачів одержували от Шухевича розвіддані в розташуванні частин Радянської Армії, передавали йому вказівки в проведенні розвідки й диверсій у тилу радянських військ.

Неоціненна роль Романа Шухевича в створенні й зміцненні  УПА, доданні підрозділам цієї «армії»  форми штурмових загонів СА, створених  Гітлером і Ремом ще в 20-х роках. Функції німецького гестапо в  УПА виконувала СБ, що полягала майже поголовно з колишніх поліцейських, есесівців, в основному, галичан. Постійними репресіями мирного населення й рядових уповцев займалася також воєнно-польова жандармерія (ВПЖ).

На чолі УПА стояли багаторічні агенти абвера й гестапо: Д.Клячкивський, Р.Шухевич, М.Лебідь, Р.Волошин, Я.Бусел, А.Луцький, Д.Грицай, С. Арсенич-Березовський, Д.Маевський.

Відповідно захопленому  при звільненні Львова гестапівському документу от 22.04.1944 року, на нараді співробітників німецьких спецслужб виступив підполковник Абверкоманди №202 Залингер, який повідомив, що використовує в інтересах розвідки оунівця Романа Шухевича. Геть також згадав, що Шухевичем було спрямовано до абверовцам кілька людей для навчання їх навичкам радіозв'язки.

 Зі слів Залингера, Шухевич запропонував йому також озброїти всі загони УПА Галиции і поступово перекидати їх через лінію фронту в тил радянських військ для ведення диверсионно-розвідувальної роботи. У тому, що ця пропозиція мала свої наслідки, свідчили конкретні справи бандитів УПА, які, перейшовши лінію фронту, стріляли в спини червоноармійців, підривали мости й поїзда, військові об'єкти, робили теракти у відношенні великих радянських воєначальників.

У лютому 1943 року воля німецьких спецслужб була матеріалізована на третій Конференції ОУН, на якій була висловлена пропозиції звільнити Миколу Лебедя з поста керівника проведення ОУН. Керівником проведення було запропоновано обрати Романа Шухевича з титулом «перший серед рівних». Незабаром Шухевич стає військовим референтом проведення ОУН, що, фактично дозволило йому втручатися в керівництво загонами УПА, до крайнього невдоволення її формального командира «Клима Савура». Лебідь був обвинувачений у порушеннях «демократії» у взаєминах із другими керуй-телями ОУН. Йому також поставили вину за провал в організації диверсій у тилу радянських військ.

У період апогею геноциду польського населення (літа 1943 року), у  процесі якого, по самих скромних оцінках фахівців, бандерівцями знищене не менш 100 тисяч мирних поляків, кілька загонів УПА під загальним командуванням Романа Шухевича 31 серпня 1943 р. атакували польське село Пшебраже на Волині.

Це село знамените  тим, що в ньому рятувалися багато тисяч жінок, старих і дітей, яким удалося бігти от кривавої розправи оунівських бандитів із других населених пунктів. За рахунок біженців зі спалених українськими фашистами польських сіл і хуторів населення Пшебраже зросло до серпня 1943 року до 30 тисяч людей. Для їхнього захисту чоловіка села створили сільську самооборону, збройну стрілецькою зброєю. Захищати мирних поляків от німецьких і українських фашистів допомагали також радянські партизани із загону Прокопюка, що дислокувався в найближчому лісі.

 Для успіху операції  Шухевич забезпечив багаторазову перевагу в силах. У рядах уповцев налічувалося близько 10 тисяч людей, найбільш боєздатних і надійних з яких (4 тис. галичан) Шухевич перекинув з околиць Львова. На озброєнні бандитів перебувало 66 важких кулеметів, 86 ручних кулеметів, 17 мінометів, 2 польових знаряддя.

Бій тривав майже цілий  день і закінчилося повним, поразкою українських фашистів. Успіх бою  забезпечила атака радянських партизанів і кінноти із Пшебраже в тил, що нападали. Бандити, втративши сотні  воїн убитими й пораненими, 17 важких і 6 ручних кулеметів, 6 мінометів, панічно бігли убік українського села Рудники. У люті от безсилля, «Чупринка» наказав рас-правиться з кожним, хто виявив боягузтво або нерішучість, що й було зроблено. Серед жертв цієї розправи виявився православний священик із села Рудники, напередодні бою, що вмовляв уповцев не нападати на мирних сусідів.

 Як затверджував  Олександр Луцький, «Клим Савур», обурений низьким рівнем командування  операцією, привселюдно заявив: «  Із Шухевича такий же командир, як з раку жеребець!» Неважко було припустити, що злопам'ятний Шухевич ніколи не вибачить своєму суперникові такої характеристики.

Деякі ветерани УПА розповідали  авторові цих строк, що невисокої  думки в командирських якостях  Шухевича був не тільки Клячкивський, але й багато інші командири повстанських загонів, що оперували на Волині й Рівненщині. Особливо обурив їх один випадок, що відбувся польотом 1943 року в період руху убік Карпат з'єднання двічі Героя Радянського Союзу С.А.Ковпака. У період пересування по Волині радянські партизани розгромили кілька куренів УПА, захопили склади й зруйнували їхні майстерні у Свинаринском лесу.

 Замість того, щоб  захищатися й спробувати організувати  відсіч ковпаківцям, Шухевич біг  зі своєю охороною у Львів,  де благав німців допомогти йому в боротьбі з радянськими партизанами.

Німецькі фашисти зглянулися над своїм приятелем і союзником. Був прийнятий спільний розв'язок окупантів і ОУН  по створенню Української національної самооборони (УНС). З колишніх поліцейських, активістів ОУН терміново сформували 5 батальйонів (900 людей), на чолі яких поставили агента абвера, що був нахтигалевца Олександра Луцького («Андриенко», «Беркут», «Богун», «Богдан»).

УНС німці озброїли німецькою зброєю, поставили на продовольче й бойове постачання вермахту. З обмундируванням було складніше, тому тільки офіцерам видали німецьку військову форму. Рядові були екіпіровані в цивільний одяг. Примітний факт – на головних уборах офіцерів красувалися німецькі кокарди, а не національні тризубці.

Після декількох сутичок  у Карпатах ковпаківці наголову розгромили УНС. З 900 воїнів уціліло не більш 300, які згодом були переформовані Шухевичем  в УПА-«Захід». УПА-«Захід» очолив агент Абвера, що був офіцер 201-го батальйону шуцманшафт Василь Сидір («Шелест»).

Нищівна поразка от Ковпака  не перешкодила вцілілим учасникам  боїв з УНС, оказавшимся після  війни на Западе, зіпсувати події  й поширювати по миру легенди у  своїх «перемогах» над радянськими  партизанами. Зрадницькі вбивства з-за рогу окремих ковпаківців або знищення їх дрібних груп, що відбилися от батальйонів з'єднання при поверненні з рейду, оунівці і їх «історики», начебто Петра Мирчука, видали за великі перемоги.

У дійсності, основні  втрати радянські партизани понесли от регулярних есесівських і поліцейських полків ( мова йде в 4-м, 6-м і 12-м полках поліції, з яких 4-і й 6-і увійшли до складу дивізії СС «Галичина» – Л.П.), підрозділів жандармерії, стягнутих у район Карпат за особистим наказом Гітлера, розлютованого успішними діями з'єднання Ковпака в Галиции – регіоні, що вважався окупантами своїм самим надійним тилом в окупованій Європі.

Українська національна  самооборона (УНС), цей галицький варіант УПА, створена й забезпечена всім необхідним окупантами, яскраве свідчення колабораціонізму «учасників національно-визвольного руху», яке унеможливлює будь-який варіант визнання бандерівської ОУН-УПА «воюючої на стороні антигітлерівської коаліції».

У відмінність от оунівців, допомога Ковпаку в його боях проти  німців і бандерівців у період Карпатського рейду виявляли польські загони Конвенту незалежних організацій  і лісовий загін Армії Крайовой (АК) під командуванням С.Косиби.

У своїй книзі, присвяченої Карпатському рейду, С.А.Ковпак із вдячністю згадує в допомозі, зробленої йому учасниками польського антифашистського підпілля.

 Тим часом, співробітництво  ОУН-УПА з німцями не просто  тривало, а, особливо із приходом  на посаду керівника цих формацій у Західній Україні Р.Шухевича, міцніло й розбудовувалося по висхідній лінії. Член ЦП ОУН Степаняк Михайло («Сірий») затверджував:

«... Протягом всей війни  бандерівці, а саме УПА, веліли боротьбу проти червоних партизанів і окремих частин Червоної Армії... В 1943 році були видані офіційні накази по УПА, що забороняють порушувати німецькі комунікації, знищувати німецькі склади зброї й продовольства, нападати на німецькі підрозділи навіть у тому випадку, якщо вони знесилені й відступають... На 2-м і 3-м Больших Зборах націоналістів було прийнято ряд розв'язків антинімецького характеру, однак, у життя вони не були втілені...

 По мірі того, як  Шухевич («Чупринка», геть же «Тур»)  відчув свою міцність і став головою бюро бандерівського Центрального Проведення ОУН, геть став із усіх питань, по яких раніше критикував «Максима Рубана» (Лебедя), вести лінію ще більш диктаторську й реакційну, чому «Рубан», зокрема, став скасовувати розв'язок 3-го Великого Збору ОУН  у питанні повстання проти німців і їх сателітів. На 3-м Великому Зборі Шухевич виступив проти концепції «загальноукраїнського представництва», проти прийнятих раніше антинімецьких розв'язків, замінивши їх другими, спрямованими винятково на боротьбу проти Радянської власти в радянському тилу, для чого приділяв увагу зміцненню й розширенню УПА...».

У жовтні 1943 року, знову  ж, з ініціативи «Чупринки», оунівці  відправляють в адреса губернатора  дистрикту «Галичина» «Відкритий лист ОУН» із пропозицією негайно почати переговори в більш тісній взаємодії, через погрозу наближення до території  «східних тирольцев» Червоної Армії й, у зв'язку з активізацією учасників радянсько-польського антифашистського опору.

Повна вистава про  ці переговори дають можливість одержати трофейні документи львівського  гестапо, що зберігаються в наших  архівах.

 Як випливає із  змісту цих документів, посередником на переговорах з української сторони Шухевич визначив колишнього капелана нахтигалівців Івана Гриньоха («Герасимовського»). Німецьку сторону представляв начальник поліції безпеки СД штурмбанфюрер СС В.Витиска, який як посередника на переговорах з оунівцями використовував гестапівця, кримінал-комісара Паппе.

Оунівці настільки глибоко  загрузли у своєму зрадництві, що, не моргнув оком, обіцяли передавати німцям дезертирів з дивізії СС «Галичина», що перебігли в УПА в надії  боротися за незалежну Україну. Особливий цинізм цьому факту надає та обставина, що на вірну смерть, насильно мобілізованих у війська СС перебіжчиків, обіцяв передавати один з лідерів ОУН-Б Іван Гриньох – колишній головний капелан дивізії СС «Галичина», найближчий сподвижник митрополита А.Шептицького, посередник на переговорах між « Вихрів-Твори» і окупантами.

Переговори трималися  в строгому секреті від рядових  уповцев і нижчої командної ланки  «армії безсмертних». Німецька сторона  зобов'язалася забезпечити УПА зброєю, боєприпасами й вибухівкою. Ця обіцянка була виконана. Тільки підрозділом майора Гельвиха на Волині й у Галиції було конспіративно закладене близько 40 баз із військовим спорядженням для українських «повстанців». Альбом з картами й позначками місць розташування баз німці передали начальникові головного штаб УПА Д.Маєвському.

Одержуючи от німецьких  союзників завдання по розвідці, диверсіях  у тилу радянських військ, оунівці  ставили перед ними одна умова зберегти в таємне факт співробітництва між ними.

Слід нагадати, що руки колабораціоністів, що поповнили УПА, були обагрені кров'ю сотень тисяч  євреїв, циган, поляків і українців, убитих при встановленні в Україні  “нового світового порядку”. Керував цими кривавими акціями роман Шухевич.

Отже, участь цих колабораціоністів  у геноциді єврейського, польського, білоруського, російського й свого  – українського народів, який можна  характеризувати сьогодні як міжнародний  тероризм, не дозволяє вести мову в реабілітації УПА, визнанні її воїн “воюючої на стороні антигітлерівської коаліції” стороною [24].

    2.3 Післявоєнний  терор.

Bloodlands — цим неологізмом позначив американський історик Тимоті Снайдер землі, які найбільше постраждали від нацистської й комуністичної диктатур. До «кривавих земель» він, зокрема, включив Україну. Снайдер зауважує, які динаміка масового знищення з боку Радянського Союзу й нацистської Німеччини була обумовлена саме обпиранням обох режимів на утопічні ідеології, орієнтовані на імперський політичний курс. Цей курс повною мірою втілився в Західній Україні в післявоєнний час, у дійсній війні проти УПА.