Верховная Рада Украины

 

      ЗМІСТ

Введення 3

1. Поняття парламенту і парламентаризму 6

2. Конституційний статус Верховної Ради України.. 11

3. Порядок формування і структура українського парламенту.. 23

4. Компетенція Верховної Ради України в світлі конституційної реформи.. 23

Висновок 30

Список використаної літератури 32

 

   Введення 

   Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій  повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній  науці називають механизмом держави.

   Механізм  держави – це система всіх державних  організацій, які здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З  цієї точки зору соціальне призначення  держави здійснюється ії механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних  установ, які є різновидом державних  організацій. Частина державних  організацій (саме органи держави) наділяються  владними повноваженнями, за допомогою  яких здійснюється управління в суспільсьтві з метою реалізації завдань і  функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

   Апарат  держави – це система всіх державних  органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних  ії функцій у межах своєі компетенції. Апарат демократичної правової держави  повинен відповідати деяким загальним  рисам і принципам, зокрема:

       -організація практичного здійснення  принципу народовладдя;  

       -сувереність державної влади;

       -неухильне додерження принципу  законності;

       -орієнтація всієї діяльності  на інтереси людини, особистості,                                                      

       -охорона прав людини і громадянина,  реалізація принципу гуманізму;

        -забезпечення балансу інтересів  різних соціальних прошарків,  націй етнічних груп, захист злагоди  і консенсусу у суспільстві  (принцип соціальної справедливості);

         -організація здійснення державної  влади згідно з принципом поділу  влад, тобто ії діференціювання  на законодавчу, виконавчу, судову  гілки влади;

        -систематичне залучення до виконання  державних функцій різноманітних  громадських об’єднань, співпрацювання  з ними

         -забезпечення пріоритету  у механізмі  реалізації влади методів переконання  та виховання.

   Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є первиною клитинкою державного апарату. Орган  держави – це структурований і  організований державою чи безпосередньо  народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

     Що стосується вищих органів  державної влади  України то  до них відносяться: Верховна  Рада України, Президент України,  Кабінет Міністрів України, Конституційний  Суд України, Верховний Суд  України, Вищий Арбітражний Суд  України.¹ Саме про Верховну Раду України та її повноваження пійде мова у цій роботі.

 

   Поняття парламенту і парламентаризму 

    Парламент - це виборний колегіальний орган, який має переважні права у сфері  законотворчості.²

      Саме слово “парламент” походить від французького “parler” – говорити і означає “вибірний, представницький орган”. Традиції парламентаризму сягають у глибоку давнину. Ще за родоплемінного ладу з’явилося таке поняття як вибори. Тоді на племінному віче за згодою старійшин обирали вождя. Значного розвитку парламентаризм отримав у Давній Греції. B Афінській державі всі посадові особи обирались строком на один рік без права переобрання. Кожен, хто хотів бути обраним вільно виставляв свою кандидатуру. Виборними органами були Рада 500 та геліея. Вищі посадові особи обирались відкритим голосуванням на народних зборах. Стратеги вважались рівними між собою, але фактичне керівництво доручалось одному з них – за вибором народних зборів. Голосування проводилось шляхом підняття рук і було відкритим.

      Вибори ради старійшин у Спарті здійснювались на народних зборах. Старійшини займали свої пости на все життя. Виступати на зборах чи пропонувати кандидатів для обрання могли лише посадові особи. Членом ради можна було стати після досягнення 60-річного віку. Голосування проводилось наступним чином: громадяни розходились в різні сторони і на око визначалась більшість. Вибори посадових осіб проводились криком: за кого голосніше кричали, той і вважався обраним.

      В Древньому Римі вищим органом влади був сенат. Сенаторів призначали уповноважені особи, обрані на народних зборах – цензори. Сенатори призначались довічно. Збори курій вибирали “царя”, якому доручали військове управління, верховні функції жреця та деякі судові функції. На народних зборах голосували по центуріям (сотням). Кожна центурія мала один голос. Всі громадяни були поділені на п’ять розрядів. Вділявся розряд патриціїв (80 центурцій) і вершників (18 центурій), які разом мали 98 центурій або 98 голосів із 193. Рішення приймались більшістю. Голосування було відкритим.

      У період середньовіччя стали  зароджуватися станово-представницькі  органи: в Англії – парламент,  у Франції – генеральні штати,  в Іспанії – кортеси, в Німеччині  – ландтаги. У роботі таких  органів брали участь представники  трьох класів: дворянство, духовенство  та мешканці великих міст.

      У Франції графи, герцоги та вищі служителі церкви отримували іменні запорошення короля. Решта частина дворянства була представлена виборними депутатами. Представники міст в одних випадках обирались, а в інших – призначались королівськими чиновниками.

      В Англії найбільш знатні запрошувались поіменно, а рицарі та міщани – обирались.

      В Німеччині в рейхстаги запрошувались представники міст. Кожен з трьох класів засідав і голосував окремо від інших.

      Поява в Англії і Франції  представницьких органів влади  знаменувала собою початок обмеження  влади монархів, які правили до  цього безконтрольно. Це стало  початком становлення демократичних  держав. В Англії була прийнята  “Велика хартія вольностей”  і створений парламент, у Франції  – сформовані Генеральні штати.  Пройде ще багато століть боротьби  народів за свої права перш  ніж ці держави стануть по-справжньому  демократичними. Говорити про те, що Англія і Франція стали  демократичними після появи представницьких  органів не можна, оскільки  переважна більшість населення  цих країн так і не відчула  значних змін, не брала участі у виборах, рівень життя був низький, а населення було соціально незахищеним і безправним у всіх відношеннях.

      Якщо говорити про слов’янські  землі, то тут одним з найстаріших  протопарламентів було народне  віче як форма участі народу  у вирішенні державних справ.  Це були збори усіх вільних  жителів. Літописи згадують про  подібні збори у всіх давньоруських  князівствах. Предметом обговорення  на віче могла стати будь-яка  проблема державного життя, частіш  за все вирішувались питання  про вибори або вигнання князя,  про воєнні походи та мирні  договори. У більшості слов’янських  земель вічеві збори зникають  після татаро-монгольскої навали. Довше воно збереглося лише  у північних Новгородській і  Псковській республіках. Там у  народних зборах могло брати  участь все доросле населення  міст і вільні селяни навколишніх  поселень. Віче обирало і скидало  вищих посадових осіб республіки, затверджувало нові закони і  відміняло старі, визначало розмір  податків і навіть розглядало  найбільш важливі кримінальні  справи.

      Пізніше до виборних органів  влади варто віднести перш  за все Боярську думу – вищу  раду при князі, а з 1547 р.  – при царі. Боярська дума складалася  з представників феодальної аристократії.

      Важливим етапом розвитку інституту  парламентаризму стали Земьскі  собори. Перший такий собор був  зібраний у 1549 р. за указом  Івана IV. З 1613 року Земські собори  стають виборними. До них входили  люди з боярської думи і  вищого духовенства. Крім того  до роботи залучались чиновницькі  верхи і навіть деякі представники  селянства. Якогось певного порядку  виборів членів Земського собору  не було. Собори створювались  царем по мірі необхідності  для обговорення складних державних  питань. Учасники соборів подавали  свої ідеї у формі колективних  “челобитий” від різних станів.

      Поступово виникають органи місцевого самоуправління, котрі обиралися з дворян, чиновників та вільних селян.

      За часів Петра I особливе значення  отримує Урядовий Сенат, затверджений  у 1711 році. Він став органом,  який вирішував усі важливі  справи управління, суду та поточного  законодавства. Сенат не був  схожий аналогічні органи Швеції, Польщі та інших країн. Ступінь  влади, наданої сенату визначалась  таким фактом: сенат заснований  для управління “вместо его царского величества собственной персоны" на час постійних подорожей Петра I, які заважали йому займатись державними справами.

      У 1801 році була створена Державна  Рада. Всі закони і законодавчі  акти перед затвердженням імператором  повинні були обов’язково обговорюватись  тут.

      У 1906 Миколою II була створена  двопалатна система вищих законодавчих  органів. Нижньою палатою першого  російського парламенту стала  Державна дума, а верхньою –  Державна Рада.

    Традиції  сучасного українського парламентаризму  сягають своїм корінням в історію  східного слов¢янства. Складається з таких етапів:

• Звичаєве віче давньоруської княжої доби (VI-XI ст.)
• Київська законодавча традиція Польсько-Литовської доби (XIII-XVI ст.)
• Генеральна Рада козацької доби (XV-XVIII ст.)
• Перша конституційна Рада за гетьманату Пилипа Орлика (XVIIIст.)
• Український парламентаризм часів Австрійської та Російської імперій (кін. XIX-початок XXст.)
• Центральна Рада Української Народної Республіки (початок XX ст.)
• Верховна Рада УРСР (XX ст.)
• Верховна Рада незалежної України.

      Завдяки парламенту України створюються, розвиваються і зберігаються демократичні форми правління. Роль парламенту в житті суспільства кожної країни є різною. Проте у діяльності парламентів світу є багато спільного.

      Перш за все слід усвідомити, що ідеали справедливості, природних  прав і свобод людини можуть  бути втілені у життя тільки  тоді, коли держава базується  на принципах народовладдя і  розподілу державної влади на  законодавчу, виконавчу та судову. Ці принципи, вперше проголошені  Ш.Монтеск'є і Е.Сієсом, були зафіксовані  у Конституції США, прийнятій  у 1787 році.³ Вони стали наріжним каменем для конституцій країн Європи, що створювалися в результаті буржуазних революцій XIX століття. Як показав досвід держав розвинутої демократії, саме парламенти є підвалиною демократичних свобод суспільства, ефективними інституціями, що протидіють узурпації влади однією особою чи групою осіб. Парламенти є центром ідеологічної сфери, ареною для постійних дебатів щодо суспільно-політичного устрою держави, на якій партійні лідери та суспільні діячі мають можливість постійно переконувати виборців у необхідності змін у відповідності до своїх програм, щоб в результаті демократичної боротьби отримати владу із рук народу. 

 

   Конституційний  статус Верховної  Ради України 

   Чинна Конституція України закріпила  якісно нову організацію державної  влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

   Органи  державної влади України стали  рівноправними і незалежними один від одного.

   Верховна  Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної  влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

   Пріоритетною  рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.