Полномочия Верховной Ради после конституционной реформи

  Про зовнішньополітичну функцію Верховної  Ради свідчать такі її повноваження, як визначення засад зовнішньої політики; законодавча діяльність в галузі зовнішніх зносин; надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України тощо[6, с. 184, 187].

  Після аналізу функцій Верховної Ради України перейдемо до її повноважень, тобто до її прав та обов’язків. Які можна класифікувати відповідно до таких сфер.

  До  сфери державного будівництва належать такі повноваження:

• внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Основного Закону;
• призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції;
• визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
• прийняття законів;

  • прийняття Регламенту Верховної Ради України.

  До  сфери економічної і соціальної належать:

  • затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

  • затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

  • розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України;

  • здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та закону;

  • затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх виконанням;

  У галузі взаємовідносин Верховної Ради України з Президентом України виділяють такі повноваження:

  • призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;

  • заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

  • оголошення за поданням Президента України стану війни та укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

   • усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленої ст. 111 Конституції.

  До  сфери формування органів держави, призначення чи обрання посадових осіб належать:

   • призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією.

   У галузі обороноздатності України та зовнішньополітичної діяльності виділяють такі повноваження:

   • затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

   • схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

   • затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президенту України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або на окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

   • надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

   У сфері адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування:

   • утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

   • призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого  самоврядування.

   До  сфери контрольної діяльності належать:

   • здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією;

   • дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим[18, с. 303-305; 10, с. 44].

   Верховна  Рада України має широке коло функцій, у рамках яких вона виконує свої повноваження. Повноваження Верховної  Ради впливають на велике коло загальнодержавних  питань і тому мають вплив на всі  сфери державної влади.

   ВИСНОВКИ

   На  сьогоднішній день парламенти є рушійним фактором демократичного розвитку держав і гарантією проти диктатури. Організація влади на засадах парламентаризму надає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених до цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю та інтереси.

   На  відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення  відкрито, публічно. І хоча не можна  не визнати, що й парламенти припускаються  помилок, але ж безсумнівним є те, що без парламентів, без парламентаризму існування демократії неможливе. Тому питання сьогодні полягає не в доцільності парламентаризму, а в його вдосконаленні.

   Розвиток  сучасного українського парламентаризму  здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому притаманні й певні національні особливості, які зумовлено не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України, але й історичними передумовами та традиціями становлення парламентаризм в нашій державі.

   Не  можна не зауважити, що Верховна Рада України на сьогодні працює не в  повну силу та не в повну потужність. Існує багато проблем на державному рівні, які гальмують своєчасне  прийняття важливих для країни законів. Без цих законів Україна і надалі буде знаходитись як у політичній, так і в економічній кризі. Серед кола причин, які зумовили появу в державі критичного стану можна окреслити такі:

1. немає єдності між політичними силами, які формують парламент;
2. непорозуміння у вищих ешелонах влади, наприклад, Президентом та Прем’єр-міністром;
3. не має чіткої визначеності у нормах Конституції, які регулюють відносини Верховної Ради та Президентом. Наприклад подання Президента кандидатури на посаду Прем’єр-міністра – це обов’язок, чи право Президента. Особисто я вважаю, що це обов’язок, а 15 днів надаються Президенту для обговорення з Верховною Радою кандидата, якого вона висунула. також є й інші причини.

   Я вважаю, що для виходу з політичної та економічної кризи політичні  сили у парламенті мають дійти згоди і працювати, як єдиний орган ( принаймні в умовах кризи), приймати антикризові закони, які будуть мати чіткий механізм для подолання кризи.

   Також необхідним є проведення конституційної реформи, яка має усунути усі  непорозуміння та невизначеності в повноваженнях вищих органах влади.

   В умовах кризи люди вже не вірять народним обранцям і тому проведення потрібних реформ – це необхідність. Чим раніше ці реформи відбудуться, тим краще це буде для народу України, держави та для розвитку парламенту.  
 
 
 
 
 
 
 

   СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – Х.: Одіссей, 2008. – 64 с.
2. Закон України «Про вибори народних депутатів України». – Відомості Верховної Ради, 1997, N 43, ст.280.
3. Закон України Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України». – Відомості Верховної Ради, 2005, N 38-39, ст.449.
4. Закон України «Про комітети Верховної Ради України». – Відомості Верховної Ради, 2000, N 12, ст. 96, N 13, ст. 107.
5. Закон України «Про Рахункову палату». – Відомості Верховної Ради, 1996, N 43, ст.212.
6. Закон України Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України». – Відомості Верховної Ради, 2001, N 42, ст.212.
7. Закон України Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про статус народного депутата України». – Відомості Верховної Ради , 2005, N 34, ст.445.
8. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». – Відомості Верховної Ради, 1998, N 20, ст.99.
9. Регламент Верховної Ради України. – Голос України, 2008, № 183.
10. Закон України «Про внесення змін до Конституції України». – Відомості Верховної Ради, 2005, № 2, ст. 44.
11. Горшеньова М. С., Закоморна К. О. та ін. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
12. Кислий, Павло, Вайз, Чарльз. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду. – К.: Абрис, 2000. – Бібліогр.: с. 397-407.
13. Костенко О. Б. Основи правознавства: Посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – К.: Ін Юре, 2007. – 600 с.
14. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. 568 с.
15. Кривенко Л. Т. Верховна Рада України. – К.: Ін Юре, 1997. – 47 с.
16. Погорілко В. Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.
17. Страшун Б. А. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Підручник в 4-х томах, том 2. – М.: БЕК, 1995. – 448 с.
18. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
19. Чиркін В. Е. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – М.: Юристъ, 2006. – 669 с.
20. Якушев А. В. Конституційне право зарубіжних країн (конспект лекцій у схемах). – М.: Пріор-іздат, 2004. – 368 с.