Виникнення українського козацтва

Морські походи козаків

Наприкінці XVI ст. запорожці вславились походами на Крим і Туреччину. Козацькі походи дивували тогочасних свідків, які розносили славу про козаків далеко за межі України. Козаки здійснили низку сміливих морських походів проти турків і татар, перетинаючи море на своїх чайках. 
 
Чайка — бойове парусно-гребне судно запорозьких козаків у XVI-XVII ст. Довжина його становила 18—20 м, ширина — 3- 3,5м, висота — 3,5-4м. Кожну чайку будувало не менше 60 чоловік протягом 15 днів. Корпус чайки робили з липи або верби, обшивали з обох боків дошками і обсмолювали. Для додання чайці більшої стійкості і підвищення плавучості до бортів із зовнішнього боку прив’язували ликом з липи або черешні снопи очерету; ці снопи ще й пом’якшували удар під час абордажу ворожого судна і захищали корпус чайки від пострілів противника. Чайка мала два керма — на носі та на кормі, що забезпечувало судну швидкість і маневреність у разі повороту. На чайці, у залеж-ності від її розмірів, було 20 — 40 весел; при погожому вітрі встановлювали щог-лу, до якої кріпили вітрило. Екіпаж судна складався з 40 — 70 чоловік. Із січової гавані виходило іноді понад 300 чайок, екіпаж яких нараховував більше 20 тис. Козаків. Озброєння чайки складали 4 — 6 гармат, переважно фальконети. На чайках запорожці плавали по Дніпру, Дунаю і Південному Бугу. Воюючи з турками і татарами, запорозькі козаки вже в XVI ст. здійснювали на чайках регулярні військовіо-пірацькі набіги на Кримське ханство й Османську імперію, вступали в бій з турецькими галеотами та галерами. 
 
Козаки дуже ретельно готувалися до морських походів : крім запасів зброї та військових припасів, запорожці запасалися одягом і харчами, сухарями копченим м’ясом, крупами. Категорично заборонялося брати спиртні напої, а за порушення цього закону винний карався на смерть — п’яницю викидали за борт. 
 
Для морських походів козаки вибирали осінній час, коли хмарні дні й темні ночі допомагали їм зненацька нападати на ворога. Щоб запобігти цим походам, турецький султан посилав проти козацьких чайок великий галерний флот. Однак запорожці не боялися галер, невелика чайка ховалася за морським хвилями й тривалий час була не помітною для ворогів. Дочекавшись ночі, козаки несподівано нападали на ворожі кораблі. Поки одна половина відважних січовиків веслувала, друга добре озброєна, кидалася на абордаж галери і захоплювала її. 
Узагалі, у небезпечних походах козаки виявляли чимало військових хитрощів. Так, наприклад, щоб підійти до ворога непоміченими, вони могли покілька годин перебувати під водою й дихати через очеритину, а потім нападати. 
Звичайно, усі походи козаків на татар відбувалися під керівництвом безстращних геттьманів. У народній пам’яті назавжди залишаться героїчні постаті захисників рідної землі, мудрих і хоробрих гетьманів Самійла Кішки, та Петра Сагайдачного – ватажків, яких дуже поважали козаки.  
 
З 1613 р. козаки оголосили туркам справжню морську війну, яка принесла їм славу господарів “господарів моря”.

У 1613 р. козаки двічі вибиралися в море і завдали великої шкоди узбережжю Криму. Вони також напали на місто Місіврю на західному узбережжі Чорного моря. Султан “вислав флот не малий в очаківський порт аби погромити козаків у тому порту як будуть повертатися”. Однак вийшло навпаки: козаки, підкравшись непомітно вночі, розтрощили турецькі галери. 
 
Навесні наступного року запорожці на 10-ти чайках підійшли до Білгорода. Готувалися до серйозної облоги тутешньої фортеці, бо захопили з собою лопати та “підкопну зброю”. Однак тут на них очікувало 4 тис. Яничарів, що давало противнику майже восьмими разову перевагу. Тому, тверезо обміркувавши ситуацію, козаки відійшли.

 
Невдовзі ж сталися події, які змусили здригнутися усіх сусідів України: одних від захоплення, інших від жаху. Українські козаки вщент зруйнували Сіноп, одне з найбільших міст Османської імперії. Перепливши впоперек Чорне море, вони раптово вночі кинулись на штурм, викликавши в місті справжню паніку. Задопомогою драбин козаки увірвалися до фортеці, вирізали залогу й пограбували місто, обернувши його на пустелю. Султанський арсенал, галери та інші кораблі— все пішло димом. Козаки звільнили невільників-християн та захопили великий полон. Завдані збитки обчислювали на величезну, як на ті часи, суму— 40 мільйонів злотих. 
Звістка про спустошення козаками Сінопа довела султана до сказу. Правитель Османської імперії "хотів було повісити візира" (другу людину в державі). Тільки завдяки умовлянням своєї улюбленої дружини та доньок правитель утихомирився, і візир відбувся стусанами. 
 
На зворотному шляху козацьку флотилію піджидав у Дніпровсько-Бузькому лимані Ібрагім-паша з шістдесятьма турецькими чайками. Та запорожці обвели його навколо паль¬ця. Вони "висадилися на берег, поставили чайки на полоззя і суходолом дісталися вищого місця на ріці". Пізніше на козаків напав татарський загін і змусив покинути більшу частину здо¬бичі. Двадцять козаків потрапило до полону. Однак такий фінал не применшив розголосу походу. 
 
Не встигли в Стамбулі відійти від несподіваного спусто¬шення Сінопа, як козаки в 1615 р. вперше наважилися на похід під стіни самої столиці Османської імперії. 80 чайок (4-4,5 тис. козаків), очевидно, під орудою Петра Сагайдачного прорвалися через Босфорську протоку до передмість Стамбула Мізевни й Архіоки й спустошили їх та інші околиці.

Нечувана сміливість козаків вразила  сучасників. Ошелешений султан, "дивлячись  з вікна, бачив дим, від чого перебував  у горі". Турець¬кий флот погнався за чайками, але виявив їх тільки біля гирла Дунаю. Нав'язавши туркам бій у прибережних водах, козаки завдали їм страхітливої поразки, захопивши декілька галер і полонивши самого капудан-пашу. Вцілілі галери втекли. 
 
Події 1613-1615 рр. підняли на ноги всю Туреччину, оскіль¬ки козаки вибрали для своїх атак надзвичайно дратівливий момент: саме тривала війна з Персією, і султан не міг як слід зосередитися на козацькій проблемі.

Утім на початку 1616 р., відволікши частину флоту, він спробував очистити Чорне море від козаків. До Дніпровсько-Бузького лиману було споряджено ескадру Алі-паші, до Керчі, щоб перекрити вихід з Азовського моря, - пашу з міста Ізміта. Врешті, правитель Азова Мустафа-паша отримав наказ загатити Мертвий Донець й не випускати козацькі човни з Дону. Та козаки швиденько протверезили султана. У1616 р. вони безперервно сновигали по Чорному морю. Вже ранньої весни 12 тис. запорожців "ходили під турецьке місто Очаків й, оволодівши містом, зруйнували до пня".

У квітні на Січі зібралося понад ЗО тис. козаків. 2-2,5 тис. з них на чолі з отаманом Василем Стрілковським взяли курс на Стамбул. За 70 км від османської столиці вони розпочали пустошити узбережжя. Султан Ахмет відрядив на них 7 галер, з якими запорожці смі¬ливо вступили в бій й здобули перемогу. Одну з галер вдалося захопити. Інший загін з 3-х тис. запорожців, об'єднавшись у морі з 700-ми донськими козаками, напав на турецьких купців. Під час повернення на Дон донці зіткнулися вже з військовою флотилією. Бій закінчився цілковитою перемогою козаків. 

Наприкінці червня 300 запорожців й дещиця донців зробили розвідувальний похід під Кафу, який виявився провісником знаменитого штурму цієї фортеці 4-тисячним загоном гетьмана П. Сагайдачного. Прославлений український полководець вирушив з Січі біля середини липня. У Дніпровсько-Бузькому лимані козаки розтрощили флотилію Алі-паші, а вночі 20 липня підійшли до Кафи, яку "воювали, і багато кафинців пограбували і в полон багатьох кращих кафинських людей захопили, і багато російських та литовських полоня¬ників з Росії та Литви визволили й узяли з собою, а кафинцгв багатьох побили до смерті, а чого людей і товарів в човни не поклали, те все спалили. А прийшли до Кафи вночі, а вартовим сказали, що є турецькими людьми, надісланими на з'єднання з ханом Джанібек-Гіреем для кизилбашицької служби, і кафинці опростоволосилися, прийняли їх за турецьких людей". 
 
Після падіння Кафи в Криму запанувала страшенна паніка, боялися руху козаків вглиб півострова. Хан зобов'язав свого заступника калгу Девлет-Гірея на чолі 2-х тис. татар перего родити шлях П. Сагайдачному. Та де там. Козаків вже було не спинити. Вийшовши на західне узбережжя приблизно навпроти Бахчисарая, вони "калгу й татар від берега відбили, кримські приморські села воювали й, запасшись прісною водою, знову вийшли в море". Тоді татари стали очікувати висадки козаків біля Гезльова й нападу на свою столицю. До Гезльова було по¬слане військо, а всіх жінок і дітей кримської знаті переправлено до фортеці Мангуп. Однак козаки, нагнавши страху, вже не з'являлися. 

Такою насиченою з весни до осені була козацька епопея 1616 р. на Чорному й Азовському морях. Козаки намагалися діяти одночасно на різних напрямках, через що турки не могли вчинити нічого путнього. Султан навіть наказав позвозити до нього з галер усіх невільників-козаків, щоб ті нарадили йому, як діяти далі. Та даремно. Наступного року історія повторилася.