Великий князь Володимир

ВЕЛИКИЙ «КОРМЧИЙ» У 1939 РОЦI ПОЧУВАВСЯ ВПЕВНЕНО  

23 серпня 1939 року в Кремлі в присутності  Секретаря ВКП(б) Й.В. Сталіна  Голова Раднаркому, Народний комісар  закордонних справ СРСР В'ячеслав  Молотов й Імперський міністр  закордонних справ Німеччини  Іоахим фон Ріббентроп підписали Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, названий згодом істориками пактом Молотова — Ріббентропа. Подія ця приголомшила сучасників своєю несподіваністю, неймовірністю й можливими воєнно-політичними наслідками. Руйнівний вплив Договору на подальший хід історії величезний, його спадщина розділяла народи й держави впродовж десятків років.  

КРУТИЙ  ПОВОРОТ СТАЛІНА  

Передусім підписання Пакту про ненапад  між СРСР і Німеччиною знаменував собою різкий, запаморочливий поворот у зовнішній політиці СРСР. Чимало років Німеччина й СРСР таврували один одного як головного й нетерпимого ворога. У громадянській війні в Іспанії 1936—1939 років СРСР і Німеччина протистояли один одному. У листопаді 1936 року Німеччина та Японія підписали Антикомінтернівський пакт (до якого в грудні 1937 року приєдналася Італія), явно спрямований проти СРСР. Ще 10 березня 1939 року Й. Сталін у звітній доповіді на XVIII з'їзді ВКП(б) говорив: «... Війна невблаганна. Її не можна приховати жодними покровами. Бо ніякими «осями», «трикутниками» й «антикомінтернівськими пактами» неможливо приховати той факт, що Японія захопила за цей час величезну територію Китаю, Італія — Абіссінію, Німеччина — Австрію й Судетську область, Німеччина й Італія разом — Іспанію, — все це всупереч інтересам неагресивних держав».  

Однак уже в цій промові німецькі вожді розгледіли за антифашистською  риторикою також сигнали про  готовність до зближення з Німеччиною. І Сталін згодом підтвердив на радянсько- німецьких переговорах, що свідомо робив певні натяки, щоб досягти взаєморозуміння з Німеччиною. Ріббентроп почув ці натяки в словах про те, що СРСР не збирається «тягати каштани з вогню» для імперіалістичних держав. Німеччиною, сп'янілою від легкого аншлюсу Австрії й захоплення Чехословаччини, вже було затверджено план операції «Вайс» — напад на Польщу й захоплення Литви. За умов складних політичних комбінацій, інтриг, «азартної» гри всіх провідних європейських держав Німеччина починає зондаж СРСР на предмет урегулювання міждержавних відносин. Як другий сигнал від Сталіна німецькі лідери сприйняли заміну 4 травня 1939 року на посаді наркома закордонних справ СРСР прозахідного Литвинова на ортодоксального Молотова, на той час Голови Раднаркому. Дипломатичний натиск Німеччини різко посилюється. При цьому простежувалася доволі проста гра. Берлін «обходив» Кремль або, навпаки, відкликав свої аванси у цілковитій відповідності до кожного повороту англо-франко-радянських переговорів. Принциповий рубіж — 14 серпня 1939 року. Ріббентроп направляє до Москви розгорнуте послання з докладним викладом інтересів Німеччини й СРСР і пропонує нанести короткостроковий візит до Москви, щоб викласти «погляди Фюрера пану Сталіну». Молотов у своїй відповіді від 15 серпня заявляє, що «Радянський уряд тепло вітає німецькі наміри поліпшити відносини з Радянським Союзом і відтепер... вірить у щирість цих намірів». Молотов уперше задається питанням, як німецький уряд ставиться до ідеї підписання Пакту про ненапад. Наступний рубіж — 19 серпня. Ріббентроп надсилає нову розгорнуту депешу Молотову, де скаржиться на загострення німецько-польських відносин й активно агітує за «перебудову» (так у Ріббентропа) — поліпшення німецько- радянських відносин. У телеграмі вперше з'являється проект Пакту — гранично короткий, на дві трирядкові статті.  

Відомий воєнний історик Віктор Суворов (Рєзун), колишній радянський розвідник, а нині дисидент, засуджений свого  часу в СРСР до розстрілу, стверджує, що 19 серпня 1939 року — найважливіша дата новітньої історії. Цього дня, за його даними, відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому були прийнято рішення, які круто змінили весь хід світової історії. Було вирішено здійснити план «звільнення» Європи, який був сформульований Сталіним ще за багато років до того: «втягнути Європу у війну, залишаючись самому нейтральним, потім, коли супротивники виснажать один одного, кинути на терези всю могутність Червоної Армії» (Зібрання творів Й. Сталіна, т. 6, с. 1—58; т. 7, с. 14). Офіційна комуністична пропаганда десятиріччями категорично, часом істерично заперечувала сам факт засідання Політбюро 19 серпня 1939 року. Але 16 січня 1993 року головний кремлівський воєнний історик Д. Волкогонов у газеті «Известия» визнав, що засідання того дня було, й він сам тримав у руках його протоколи. Генерал зауважує, що в протоколах збереглися тільки другорядні питання. Зазначимо, що це є доволі характерним для стилю Сталіна — не фіксувати на папері важливі рішення, що було помічено багатьма його сучасниками. Безумовно, принципово важливо встановити точно й остаточно, які саме рішення були прийнятi на засіданні Політбюро 19 серпня 1939 року. Й чи має рацію Суворов зі своєю концепцією. Не менш важливо те, що саме після 19 серпня 1939 року з калейдоскопічною стрімкістю стали розвиватися надто важливі події.  

19 серпня Сталін дав коротку телеграму Георгію Жукову в Монголію: «Добро». Й на світанку 20 серпня почався могутній наступ Червоної Армії на річці Халхін-Гол проти японських військ, що завершився 31 серпня цілковитим розгромом 6-ї Квантунської армії й сходженням полководницької зірки Жукова. Саме 19 серпня було підписано накази про формування 86 нових стрілецьких дивізій Червоної Армії (з номерами від 101 до 186) і призначення їхніх командирів — початок небаченого в історії розгортання збройних сил за мирного часу. Саме в цей період було прийнято рішення про скликання позачергової 4-ї сесії Верховної Ради СРСР 1-го скликання, на якій 1 вересня 1939 року було ухвалено, вперше в історії СРСР, закон про загальний військовий обов'язок. І радянсько-німецькі переговори отримали вирішальний могутній імпульс. Ще в дві години по полудню 19 серпня Молотов заявляв німецькому послу — графу фон Шуленбургу, — що «на цей момент неможливо навіть приблизно визначити час поїздки» (Ріббентропа до Москви). А вже о 16.30 того ж дня В. Молотов назвав дату 26 або 27 серпня, але обов'язково — після укладання економічної угоди, й вручив Шуленбургу радянський проект пакту про ненапад із 5 статей. 20 і 21 серпня Гітлер і Сталін обмінялися люб'язними особистими посланнями. Сталін дає згоду на приїзд Ріббентропа 23 серпня, причому уже без попередньої умови — підписання економічної угоди. І, незважаючи на занепокоєння німецького союзника — Японії, висловлене 22 серпня послом Осимою статс-секретареві МЗС Німеччини Вейцзеккеру, Ріббентроп 23 серпня прибув до Москви. Причому прибув, маючи цілковитий карт-бланш від Гітлера й усі формальні повноваження на укладення угоди з Кремлем. Навіть остаточний текст договору імперський міністр «накидав» разом із юридичним радником МЗС Гаусом уже в літаку, як кажуть, «навколішки». Ще стрімкіше проходили переговори. О 15.30 розпочалася тригодинна зустріч Ріббентропа й Шуленбурга зі Сталіним і Молотовим. Було обговорено й залагоджено практично всі деталі договору. Ріббентроп взяв невеликий тайм-аут для погодження з Гітлером двох поступок — визнання портів Лібава (Лієпая) й Віндава (Вентспілс), що входили до сфери впливу СРСР. Відповідь із Берліна прийшла негайно: «Так, згоден». О 10 годині вечора переговори було відновлено, й закінчилися вони підписанням Договору про ненапад. Газета «Правда» вже 24 серпня опублікувала повідомлення про переговори й текст Договору. А 31 серпня Договір було ратифіковано Верховною Радою СРСР. Під час короткої вечері з нагоди підписання пакту Ріббентроп із тривогою запитав у Сталіна про британську й французьку військові місії, які на цей час уже півтора місяця вели в Москві мляві переговори про англо-франко-радянський воєнний союз. «З ними ввічливо розпрощаються», — поблажливо усміхнувся вождь. Перший тост на вечері підняв Сталін: «Я знаю, як сильно німецька нація любить свого вождя, й тому мені хочеться випити за його здоров'я».  

ПАКТ  І СУЧАСНИКИ  

Новина  про підписання Пакту була приголомшуючою для всіх сучасників — політиків, військових, простих громадян в усіх країнах. Безпосередні учасники події не приховували свого задоволення. За свідченням Хрущова, Сталін розмірковував так: «Тут ведеться гра — гра, хто кого перехитрить, хто кого обдурить». І додав: «Я їх обдурив!»... «Він буквально півнем козирився. Він ходив, задерши ніс, і буквально говорив: «Надув Гітлера, надув Гітлера!», — писав Хрущов у своїх «Спогадах». У промові на позачерговій 4-й сесії Верховної Ради СРСР 1-го скликання 31 серпня 1939 року Голова Раднаркому Молотов змалював новий етап відносин із Німеччиною: кінець ворожнечі, дружба народів — під неодноразові бурхливі тривалі оплески й «бурхливі овацiї на честь тов. Сталіна». Так само щиро раділи й у Берліні. Альберт Шпеєр, особистий архітектор Гітлера й керівник воєнної промисловості 1942—1945 рр., згадує: «За вечерею Гітлеру подали якусь записку. Він пробіг її очима, почервонiв, дивився якийсь час прямо перед собою, вдарив по столу, аж задзвеніли чарки, й голосом, що зривався, вигукнув: «Гаразд! Гаразд!» Але менше ніж через секунду він оволодів собою. Після вечері він запросив до себе людей зi свого оточення: «Ми уклали з Росією Пакт про ненапад! Ось, читайте! Телеграма від Сталіна!» Телеграма повідомляла про укладення договору. Це був хвилюючий, цілком несподіваний поворот, який я тільки міг собі уявити, телеграма, на шматку паперу, що об'єднала імена Сталіна й Гітлера». Набагато складніше новина сприймалася народами. Костянтин Симонов згадував про почуття свого покоління: «Ця подія психологічно... трусонула мене так само, як і моїх однолітків... Щось перевернулося й у оточуючому нас світі, й у нас самих. Неначе ми стали кимось не тим, чим були: неначе нам треба було жити з іншим самовідчуттям після цього пакту». Посол Шуленбург писав із Москви до Берліна 6 вересня: «Несподівана зміна політики радянського уряду після декількох років пропаганди, спрямованої саме проти німецьких агресорів, все-таки не дуже добре розуміється населенням. Особливі сумніви викликають заяви офіційних агітаторів про те, що Німеччина більше не є агресором. Радянський уряд робить все можливе, щоб змінити ставлення населення до Німеччини. Пресу, як підмінили. Не тільки припинилися всі випади проти Німеччини, а й відтепер події зовнішньої політики грунтуються переважно на німецьких повідомленнях (у цей час шостий день триває агресія Німеччини проти Польщі, Друга світова війна! — О.Б. ), а антинімецька література вилучається з книжкового продажу і т.ін.» Загальновизнано, що підписання пакту й різка зміна політики СРСР щодо Німеччини значною мірою демобілізували й дезинформували антифашистські сили в усьому світі.  

КОМУ  Й НАВІЩО БУВ ПОТРІБЕН ПАКТ  

Інтерес Німеччини в Пакті про ненапад  був очевидний, гранично зрозуміла  гарячкова квапливість з його підписанням. В умовах відносин, що вкрай загострилися з Польщею  й, опосередковано з Англією та Францією, що дали офіційні гарантії Польщі, Гітлеру необхідно було убезпечити себе від втручання наймогутнішої в світі Червоної Армії у разі запланованої вже агресії Німеччини проти Польщі. Як згадує Шпеєр, після отримання телеграми про підписання Пакту Гітлеру і його гостям було продемонстровано «фільм, який показував парад Червоної Армії перед Сталіним із залученням численних військ. Гітлер висловив цілковите задоволення з приводу цієї, нейтралізованої тепер, військової сили». 25 серпня Гітлер писав Муссоліні: «Можу сказати Вам, Дуче, що завдяки цим угодам гарантується доброзичливе ставлення Росії на випадок будь- якого конфлікту...» Й далі: «...завдяки переговорам із Радянською Росією в міжнародних відносинах виникло цілком нове становище, яке має принести Осі найбільший із можливих виграшів». (Віссю називали союз Німеччини й Італії, «Берлін — Рим».— А.Б. ) Набагато складніше зрозуміти й пояснити логіку, мотиви, цілі кремлівських вождів. Офіційна пропаганда десятиріччями твердила тезу про виправданість та навіть вимушеність для СРСР укладання Пакту, оскільки цей договір дав паузу країні, відсунув війну на два роки, дозволив краще підготуватися до війни. Й це пояснення виглядає правдоподібно. Міжнародне становище тоді, 1939 року, дійсно було надто складним, заплутаним. Державні діячі поводилися як азартні гравці, переважало прагнення зіштовхнути у війні інших і цим убезпечити себе, ідеї колективної безпеки не користувалися жодною підтримкою.  

У радянського  керівництва справді був складний вибір — із ким бути, із західними  демократіями чи з фашистською Німеччиною? У політиці Англії й Франції щодо СРСР дійсно було чимало суперечливого, непослідовного, непередбачуваного. Але історія не знає умовного способу. Вона вже відбулася. Навряд чи справедливий і легкий суд над історичними діячами й їхніми вчинками з висоти сучасного досвіду, знаючи, так би мовити, «відповідь в кінці задачника». Вони діяли в конкретній ситуації, й нікому не дано доволі точно відтворити ту атмосферу. З цих позицій підписання Пакту про ненапад із Німеччиною радянським керівництвом виглядає й правомірним, і виправданим. Більш того, за своїм змістом пакт нічим особливо не відрізнявся від безлічі подібних домовленостей, які по-різному тоді оформлялися багатьма державами, в тому числі й Німеччиною (з Польщею — 1934 р., із Англією й Францією — 1938 р., із Литвою, Латвією, Естонією — 1939 р. ), і СРСР. І навряд чи сьогодні варто було згадувати радянсько-німецький Пакт і виокремлювати його серед таких же звичайних міжнародних актів, якби не одна зловісна особливість цього пакту. Разом із Пактом про ненапад, сторонами — Ріббентропом за Уряд Німеччини і Повноважним представником Уряду СРСР Молотовим — було підписано Секретний додатковий протокол.  

СЕКРЕТНИЙ ПРОТОКОЛ  

Зміст, значення Секретного додаткового протоколу  просто підривають традиційні уявлення про Пакт, принципово змінюють оцінки істинних цілей сторін і їхню відповідальність за всі подальші події світової війни. Це документ позамежної політичної аморальності і блюзнірства, безпринципної таємної змови двох тираній, цинічного нехтування і маніпулювання долями цілих народів і суверенних держав. Секретним протоколом СРСР і Німеччина «розділили» Східну Європу на «сфери впливу» і закріпили цей розподіл у Протоколі й на карті. Обидві сторони постають у цьому Протоколі однаково одіозно. Однак при цьому необхідно зазначити, що головним ініціатором такої угоди було саме комуністичне керівництво СРСР. Якщо для Німеччини важливішим за все був сам факт договору про ненапад, нейтралітет СРСР у подальших воєнних подіях, то представників СРСР iз перших дипломатичних контактів цікавив передусім зміст домовленостей. На цьому постійно наголошувалося в усіх відповідях на німецькі пропозиції. Саме в радянському варіанті проекту договору, який було вручено Шуленбургу 19 серпня, уперше з'являється Постскриптум: «Цей договір набуває чинності тільки у разі одночасного підписання спеціального протоколу із зовнішньополітичних питань, що становлять інтерес для Високих Сторін, які домовляються; Протокол є складовою частиною Пакту». Саме радянська делегація вела на переговорах у Кремлі наполегливу непоступливу боротьбу за кожну букву Протоколу, за кожну п'ядь «своєї» сфери впливу. І хоча Протокол давно не є секретом, в день його 60-річчя варто пригадати його повний текст. «З нагоди підписання Пакту про ненапад між Німеччиною і Союзом Радянських Соціалістичних Республік представники обох Сторін, що нижче підписалися обговорили в суворо конфіденційних бесідах питання про розмежування їхніх сфер впливу в Східній Європі. Ці бесіди призвели до угоди в такому: 1. У разі територіальних і політичних перетворень в областях, що належать прибалтійським державам (Фінляндії, Естонії, Латвії, Литві), північний кордон Литви має бути межею, що розділяє сфери впливу Німеччини та СРСР. У зв'язку з цим зацікавленість Литви в районі Вільно визнана обома Сторонами. 2. У разі територіальних і політичних перетворень в областях, що належать Польській державі, сфери впливу Німеччини і СРСР буде розмежовано приблизно по лінії річок Нарев, Вісла і Сан. Питання про те, чи бажане в інтересах обох Сторін збереження незалежності Польської держави, і про кордони такої держави буде остаточно вирішено лише ходом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва Уряди вирішать це питання шляхом дружньої згоди. 3. Щодо Південно-Східної Європи, Радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про цілковиту політичну незацікавленість у цих територіях. 4. Даний протокол розглядається обома Сторонами як суворо секретний. Москва, 23 серпня 1939 р.» Вражають своєю цинічною відвертістю, особливо в світлі подій, які відбулися за Пактом, вирази «територіальні і політичні перетворення», «сфери впливу», чи «бажане ...збереження незалежності...», «питання... про кордони такої держави», «зацікавленість в..., «незацікавленість у цих територіях». Абсолютно очевидно і безперечно, що пункт 2 Секретного протоколу розв'язував руки військової агресії проти Польщі, а отже і Протокол загалом був ключем до початку Другої світової війни. Саме Протокол відчинив двері для війни СРСР проти Фінляндії, для окупації країн Прибалтики та Бессарабії. Зрозуміло, що такий жахливий документ мав бути суворо секретним. Хоча б тому, що віроломно порушував договори і СРСР, і Німеччини з державами «сфер впливу». Зрозумілі глибина трагедії й почуття тих, хто став безсилою іграшкою безжалісних і жадібних хижаків. Тому й зрозуміло, що радянське керівництво і комуністична пропаганда категорично заперечували згодом існування Секретного протоколу. Коли на Нюрнберзькому процесі адвокат почав розпитувати Ріббентропа про московські переговори 23 серпня 1939 р. і про Протокол, головний обвинувач від СРСР генерал Руденко обурився: «Я не маю наміру обговорювати ці свідчення... Наше завдання не обговорення проблем, пов'язаних із політикою союзницьких держав...». На Заході текст Секретного протоколу відомий iз 1948 року, коли Держдепартаментом США було опубліковано документи МЗС Німеччини «Nazi — Soviet Relations, 1939— 1941». Однак до останнього часу всі такі публікації називалися не інакше як злостивими буржуазними фальсифікаціями. І радянська, і німецька сторони, замітаючи сліди, знищили оригінали Секретного протоколу, що до певного часу давало підстави заперечувати факт існування Протоколу і самої угоди.