Українська лексикографія кінця XVIII – початку XX століття

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  лісотехнічний університет України 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на тему:

Українська  лексикографія кінця XVIII – початку XX століття 
 
 

Виконала:

ст. гр. М-12

Мельник Христина 
 
 

Львів 2011

Диференційовані словники-додатки

З появою нової української літератури та літературної мови на народній основі починається новий період в українськії  лексикографії. Її основою в XІX столітті стала українська жива розмовна та літературна мова. Збільшується кількість  видаваних словників. До «Енеїди» Івана Котляревського 1798 Й.Каменецький додав укладене ним «Собраніе Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно українських слів, яких немає в «Енеїді». Наприклад, тільки серед 77 слів на літеру «Б» їх 23: Байбакь - «сурокъ», Баглаи - «лЂнь», Байбаракъ - «крытый тулупъ», Барканъ - «заборъ», Биндюга - «роспуски» тощо. Тому можна гадати, що укладач мав дещо ширшу мету, ніж допомогти читачам «Енеїди» зрозуміти мову твору. У третьому виданні «Енеїди» 1809 І.Котляревський до цього словника додав ще 153 слова і змінив його назву на «Словарь Малороссійскихъ слов, содержащихся в „Энеиде..."». 
 

Практика  диференційованих словничків-додатків до українських видань у першій половині XІX сторіччя набуває значного поширення. Виходять: «Словарь малороссійскаго  языка» (218 слів) при «Опыте собранія старинных малороссійскихъ пЂсней» М. Цертелєва (1819), «Словарь» (понад 500 слів) при збірці «Малороссійскія пЂсни» М. Максимовича (1827, у вступній частині до «Словаря» автор висловлює думку про потребу підготовки докладного українського словника), «Объяснительный словарь» (близько 450 слів) при першому виданні «Наталки Полтавки» І. Котляревського в «Украинском сборнике» (1838), «Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій» (260 слів) при виданні «Думки и пЂсни та шче дешчо» А. Могили (Амвросія Метлинського, 1839), «Словник малозрозумілих слів руських», доданий П. Жеготою до другого тому його збірки «Пісні руського народу в Галичині» (1840) тощо. Подібні словнички під назвою «Объясненіе неудобопонятныхъ южнорусскихъ словъ» прикладалися до кожного номера журн. «Основа» (1861 – 62). 

У ряді видань пояснення специфічної української  лексики подавалося у виносках, як у збірниках «Украинскіе народныя пЂсни» М. Максимовича (1834, 156 слів), «Малороссійскіе  и червонорусскіе думы и пЂсни» П.Лукашевича (1836) та ін. 
 

Докладні  словники української  мови та багатомовні  словники 

Диференційовані словнички-додатки відігравали допоміжну  роль. Розвиток української літератури і культури вимагав створення  докладного загального українського словника. Тому й на Наддніпрянщині, і на Наддністрянщині з початку XІX століття значно активізується лексикографічна робота. Укладанням перекладних – переважно українсько-російських, українсько-польських, німецько-українських словників займаються не тільки філологи, а й письменники, історики, вчителі, громадські діячі. Першими з’являються (проте ще не окремими виданнями) «Краткій малороссійскій словарь» О. Павловського як окрема глава другої частини його «Грамматики...» (1818) та «Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія» І. Войцеховича в «Трудах Общества любителей росийской словесности при Московском университетЂ» (1823). 

У Петербурзі над новим словником української  мови працює О.Павловський. І. Вагилевич  на початку 30-х pоків за зразком відомого сербсько-німецько-латинського словника В. Караджича опрацьовує великий українсько-польсько-німецько-латинський, а після того ще й українсько-німецько-латинський словники. Водночас на Прилуччині працює над українсько-російським словником П. Білецький-Носенко, а в Курську, потім Полтаві над аналогічним словником – Л. Боровиковський (1806 – 1889). Й.Скоморовський (1815 – після 1891) на Тернопільщині укладав п'ятитомний українсько-польський словник, а К. Скоморовський (1820 – 1866) – німецько-український словник. Т. Витвицький з Городенщини у 1849 підготував до друку польсько-церковнослов’янсько-український словник (близько 20000 словникових статей). Над великим українським словником трудився вчитель І.Лаврівський (1778 – 1843), а над німецько-українським словником – Ю.Лаврівський (1821 – 73). Проте весь цей доробок з різних причин лишився в рукописах. Досі з нього опубліковано лише «Словарь малороссійскаго нарЂчія» О. Павловського (1826; А – Бякать) та «Словник української мови» П.Білецького-Носенка (1966), «Словарь украинского наречия» Ф. Шимановича (1995), «Словник польсько-церковно-слов’янсько-український» Теодора Витвицького (1997). 

З другої половини XІX століття з’являються  загальномовні українські словники середнього обсягу. Першим з них  був «Словарь малорусскаго нарЂчія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; частина на літери А-З, близько 6 000 слів), далі «Словарь малороссійскихь идіомовъ» М. Закревського (1861, 11 127 слів). «Опытъ южнорусского словаря» К. Шейковського передбачався як кількатомна праця, проте вийшло лише два томи: т. 1 (А – Быяк), 1861, та т. 5 (Т – Ф), 1883 – 1886. У словнику трапляються невдалі пояснення реєстрових слів, часто вони надто розтягнені, має місце надмірний етнографізм. 

Для сприяння культур, розвитку в Галичині О. Партацький у 1867 видав двотомний «НЂмецко-руский словарь», у якому близько 30 000 німецьких слів пояснено одним чи кількома українськими відповідниками, серед яких значна кількість західноукраїнських діалектизмів, слів з язичія, кальок з німецької мови самого укладача, особливо у галузі наукової термінології. У передмові до т. 1 подано коротку характеристику найважливіших фонетичних та морфологічних рис української мови. 

У 1873 році вийшла «Словниця української (або  югово-руської) мови» Ф.Піскунова, у  реєстрі якої близько 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій - «датель», дадійка - «дательница». Реєстр другого видання цього словника під назвою «Сповнюсь живої народної, пісьменної і актової мови руськихъ югівщанъ Російської і Австрійско-Венґерської цесарії» (1882) розширено до 15 000 слів переважно за рахунок «актової мови», взятих із словника М. Закревського. Першим російсько-українським словником був «Опыть русско-украинскаго словаря» М. Левченка (1874, 7600 слів). Він зіграв важливу роль у культурному житті українського народу. Л. Чопей у Будапешті опублікував «Русько-мадярский словарь» (1883), реєстр якого становив близько 20 000 слів, значна частина яких – діалектизми переважно центральних районів Закарпаття. Цей словник був першим джерелом інформації про закарпатоукраїнські говори. Цінним надбанням української лексикографії і взагалі української культури став «Малоруско-німецкий словар» Є.Желехівського і С. Недільського (т. 1 – 2, 1885 – 86). У ньому широко представлена як зафіксована в художній літературі, так і діалектична лексика (понад 64 000 слів). Українські слова передаються пристосованим до західноукраїнських умов правописом П. Куліша – желехівкою, що в Галичині й на Буковині набула майже загального поширення і проіснувала аж до поч. двадцятих pоків минулого століття. Словник Є. Желехівського і С.Недільського не втратив свого наукового значення і досі; у 1982 в Мюнхені О. Горбач перевидав його в трьох частинах. 

Важливою  подією був вихід у Львові «Словаря росийсько-українського» М. Уманця (Комарова) та А. Спілки (колект. псевдонім одеських співпрацівників М. Уманця; т. 1 – 4, 1893 – 1898), який під назвою «Словарь росийсько-галицький, составлен А. Гуртом» (1896 – 1898) було перевидано фототипічним способом у Берліні (1925). У словнику близько 37 000 російських слів, що пояснювалися одним чи кількома відповідниками, у тому числі діалектизмами; значна кількість українських слів ілюструється цитатами з художньої літератури та етнографічних джерел. Словник був у широкому вжитку тривалий час. Одночасно з цим словником з’явився й «Русско-малороссійскій словарь» Є. Тимченка (т. 1 – 2, 1897 – 99; близько 40 000 слів). В українській частині, надрукованій російською абеткою, значну кількість становили архаїзми, вузьколокальні діалектизми та полонізми.

 У  1909 вийшов «Українсько-російський словник» В. Дубровського (перевиданий 1914 та 1917). Для задоволення потреб дедалі зростаючої еміграції в Канаді та США М. Ясенівський видає у Вінніпезі «Кишеньковий англійсько-український і українсько-англійський словарець» (1914), а Є.Козловський «Кишеньковий словар англійської і української мови» (там же, 1917). 

Велику  цінність становить підготовлений  і виданий Б. Грінченком «Словарь української мови» (т. 1 – 4, 1907 – 1909), що на тлі всіх словників, які вийшли до нього, відзначається широтою використаних джерел, докладністю лексикографічного опрацювання реєстрових слів. З другої половини XІX століття в Україні, крім загальномовних словників, з’являються інші лексикографічні праці. На західноукраїнських землях за дорученням австро-угорського уряду 1893 року видано «Die juridisch-politische Terminologie fur die slawischen Sprachen sterreichs» («Правничополітична термінологія для слов’янських мов Австрії», 1851; 17 000 німецьких термінів з українськими відповідниками; укладачі – Я. Головацький, Г. Шашкевич і Ю. Вислоцький). К. Левицький видає «Німецько-український словар висловів правничих і адміністраційних». 

Розгортається збір та систематизація природничої  номенклатури, виходять друком «Початок до уложеня термінології ботанічної руської» І. Гавришкевича (1852), «Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописної, народної» І. Верхратського (в. 1, 1864; в. 2 – 3, 1869; в. 4-5, 1872; в. 6, 1879, та ін.). На Наддніпрянщині, де в цей час діяла заборона українського друкованого слова, вийшов «Опыт словаря народных названій растений» О. Роговича (1874). Значне пожвавлення термінологічної роботи пов’язується з діяльністю НТШ, яке видало «Материял термінольоґічний» (1898), «Матеріали до фізичної термінології», «Матеріали до математичної термінології» (1902), «Начерк термінології хемічної» В. Левицького (1903), «Виразня мінеральоґічна» І. Верхратського (1909), «Словар технічних виразів» Я. Невестюка (1911), «Начерк географічної термінольогії» (1908) та «Причинки до географічної термінольоґії» (1913) С. Рудницького, тощо. В. Василенко 1902 публікує «Опыт толкового словаря технической терминологии по Полтавской губернии», а В. Кульженко 1911 – «Пасічницький словничок». 

Першими українськими словниками іншомовних слів були «Словарик пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів» В. Доманицького (1906), «Словар чужих слів» З. Кузелі і М. Чайковського (1910, 2-е вид. – 1918). Побачили світ словники запозичень з окремих мов: «Слова, вошедшие в малорусский язык из немецкого» П. Єфименка (1859), «Словар українських виразів, перенятих з мов тюркських» О. Макарушки (1895), «Еврейско-немецкие слова в русских наречиях» Л. Вінера (1895). 

Українські  словники класичних мов у цей  період виходили тільки в Галичині, де не лише в початкових, а й у  середніх школах викладання здійснювалося рідною мовою. Це, наприклад, «Словар до Гомерової Одиссеї і Іліяди» І. Огоновського (1900) та словники Ю. Кобилянського: «Руськолатинський словарець для руських гімназій» та «Словарець до Гая Юлія Цезаря війни з Галійцями» (обидва – 1907), «Латинсько-український словар для середніх шкіл» (1912), що в першій редакції був укладений як латинсько-німецько-український словник. 

Серед лексикографічних праць XIX століття певне  місце займають словники церковнослов’янської мови: «Приручний словарь славено-польський ілі собраніє реченій славенских в кнігах церковних, на язик польскій толкованих» (Й. Левицький, 1830; укладений на основі «Лексикона...» Памва Беринди), «Церковний словарець до поясненя часто употребляемых слів в священних книгах церковних» В. Чернецького (1889), «Старославянскій-оугорскій-русскій-нЂмецкій словарь кь священному писанію» О. Кубека (1906). А. Петрушевич укладав великий етимологічний словник усіх слов’янських мов у порівнянні з іншими індоєвропейськими мовами, який залишився в картотеці і зберігається в Бібліотеціці РАН в Санкт-Петербурзі. 
 

Словники  діалектів та соціолектів 

Арготичну лексику подають праці «Невли»  В. Іванова (1883), «ДЂдовска (жебрацка) мова»  Костя Вікторина (К. Студинського, 1886), «Лірники» В. Боржковського (1889), «Лірники» В. Гнатюка (1896), «Отголосок лирницкого языка» Ф. Николайчик (1896), «Черниговские старцы (псалми и криптоглосон)» П. Тиханова (1900), «Kuma po lembersku. Przyczynek do sownika lwowskiej gwary zodziejskiej» Й. Яворського (1901), «Кобзари и лирники» О. Малинки (1903). У другій половині XIX століття з’являються словники до окремих писемних пам’яток: «Объяснение невразумительных слов, встречающихся в летописи Самовидца и в приложениях к ней» О. Левицького (1876). Задовго до нього, у 1808, В. Ломиковський уклав «Словарь малороссійской старины» (надруковано 1894). 

«Дитяча мова» представлена в словничках «О детском языке» Л. Ященка («Основа», 1861, кн. 8; 45 слів), «Еще о детских словах»  І. Новицького («Основа», 1862, кн. 9; 37 слів), «Дітські слова в українській мові» І. Франка («Світ», 1881, № 7; 61 слово). 

Першими українськими діалектичними словниками були збірки слів гуцульських та бойківських  говірок, які І. Вагилевич помістив у своїх етнографічних нарисах  «Huculowe. Obywatel Wchodniho pohoi Karpatskho» (1838 – 39), «Bojkowe. Lid ruskoslovensk w Haliich» (1841). Така збірка лемківських слів подана в праці «Лемки – мешканці Західного Прикарпаття» (1842, опубліковано 1965).