Трипільська культура

Міністерство  аграрної політики і продовольства  України 
Верхньодніпровський коледж Дніпропетровського 
державного аграрного університету

                                                                                                                                          Комісія суспільних дисциплін 
                                                                                                                             Кабінет історії України

Реферат

На тему:

Трипільська культура

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                   Виконала: 
                                                                                                                    студентка 22 групи

                                                                                                                    Довженко Марина 
                                                                                                  Керівник: 
                                                                                                          Зелений В.М.

 

 

 

 

 

 

Верхньодніпровськ – 2012 р.

План:

Вступ. 
1. Те, що потрібно знати про трипільську культуру.

1.1. Відкриття та дослідження трипільської культури.

1.2. Проблема походження трипільської культури.

1.3. Періодизація трипільської культури. 
2. Господарство.

2.1. Землеробство.

2.2. Скотарство.

2.3. Полювання. 
3. Духовна культура та уявлення трипільців.

3.1. Статуетки та зображення.

3.2. Первісні уявлення трипільців.

3.3. Поховання.

Висновок. 
Список використаної літератури. 
Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 

Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою  більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі  вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних  нам зразків "первісного" суспільства, що можна було переписувати всю історію  сучасної цивілізації.

Спроби науково вивчати культуру давнього Трипілля неминуче приводять до традиційних спекуляцій термінами і поняттями. Предмети матеріального вжитку і зразки духовного життя давніх людей намагаються оцінювати з точки зору сучасних уявлень про всесвіт. Та зрозуміти світ наших мудрих предків можна тільки перейнявши їх систему координат, їх спосіб мислення і їх прозірливий погляд на світ. У цьому зв`язку надзвичайно цікавими видаються порівняльні дослідження різноманітних подібних культур як далекого минулого, так і найближчого сучасного.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Те, що потрібно знати про трипільську культуру.

 

1. Відкриття та дослідження трипільської культури.

ХІХ та початок ХХ століття інколи називають часом археологічних  відкриттів. Саме тоді Г.Шліманн розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А.Еванс виявив залишки палацової держави, яку назвав мінойською, а також записів (лінійне письмо А і Б). В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу увагу привернули до себе роботи В.Хвойки, який з 1893 року проводив розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, і ці знахідки були відмінні від знайдених раніше. Незабаром у 1896 році В.Хвойка проводить розкопи і в селі Трипілля, де виявляє пам’ятки тієї ж культури, що й знайдена ним у Києві. Звідти, від назви села, і пішла назва культури – трипільська.

Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901-1902 р. – розкопав пам’ятки аналогічного характеру), В.Б.Антонович і Хв.Вовк. Пізніше, у радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович, та досліджувалась вже переважно територія Румунії і східної України, де, за думкою цих учених, ця культура зароджувалась.

У наш час трипільську культуру досліджують такі вчені, як Н.Бурдо  та Л.Кульчицька.

 

2. Проблема походження трипільської культури.

Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов’ян), яке жило на території  Середньої Наддніпрянщини. Чи є така думка абсолютно вірною? Адже автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була відкрита лише у 40-50х роках ХХ століття українським археологом В.Даниленком, і лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість з трипільською. Крім того, за П.Третьяковим, праслов'яни у IV-III тисячоліттях до н.е. існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і «трипільська культура – не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною» [1,c.165]. Внесок до цієї теорії зробив і В.Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо.

Крім такої, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф.Біляшівського, О.Спіцина та В.Городцова, “культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу”. [1,c.169] Історик радянського часу М.Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем, а до того ще були “сусідами” етрусків, що мешкали на території Південного Кавказу.

 

3. Періодизація трипільської культури.

За В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв’язаний  з кам’яним віком, другий – з  віком мідним. Перший – період примітивності  у формах посуду, використання знарядь  праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинене землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього поселення характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П’янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки [Див додаток 1]. Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки вже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих затрат сил, що було неможливо для жінки. Найбільш великими поселеннями того часу були Усатове (біля сучасної Одеси) і коло Городська (Житомирська область).

Існує також інший тип періодизації Т.Пассека, який складається з трьох етапів: раннього, середнього і пізнього в залежності від зародження, розквіту чи занепаду цивілізації. Ця періодизація стосується трипільсько-кукутенської спільноти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Господарство.

 

2.1. Землеробство.

Ця галузь господарства була найрозвинутішою  у трипільців, особливо в ранній період. Навіть тоді оброблялося не менш як чотири види сільськогосподарських  культур (в основному пшениця, жито, овес). Учасники знаходилися близько від поселень. Було відоме мотичне землеробство. Крім мотик, вироблених з лосячого чи оленячого рога, використовувалися і серпи, але їх знайдена невелика кількість, тому, можливо, землероби здебільшого збирали колосся руками. Звичайно, екстенсивне ведення господарства призводило до виснаження ґрунтів, і тому трипільцям приходилося кожні 30-60 років залишати засновані поселення й освоювати нові землі.

Для переробки продуктів землеробства використовувалися зернотерки, які  складалися з двох частин, верхнього і нижнього каменів. Ймовірно, що це було роботою для жінок, і доказом тому є знайдені у трипільських хатах фігурки жінок, які мололи зерно.

 

2.2. Скотарство.

Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно завдяки нечастим врожаям  не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно з  землеробством розвивалося скотарство, а також такі не відтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині  знайдено кістки биків, а також корів  і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп’ї та Усатові – свиней. Також ймовірно, що на той час уже був приручений кінь, а також собака. Про існування  скотарства свідчить і знаходження  таких керамічних виробів, як сосуди зі стінками в дірках. Ймовірно, що вони використовувалися для виготовлення творогу й сиру.

Також, крім кісток, було знайдено міфологічні  зображення таких істот. Так, наприклад, це фантастичні фігури биків з  кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про те, що у трипільців, як і в середземноморських народів, існував культ бика.

 

2.3. Полювання.

Ця галузь господарства грала помітну  роль на ранньому етапі розвитку трипільської культури, хоча меншу в порівнянні з полюванням. Про це нам говорить той факт, що “кісток диких тварин знайдено в два рази менше ніж домашніх.” [2,c.208] Полювали трипільці в основному на благородного оленя, лося, косулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як наконечники стріл з кременю, скребки, кам’яні сокири-клини.

Займалися також і рибальством, і це теж було характерно більш  на ранньому етапі, оскільки для цього  були сприятливі умови (поселення біля річок). Ловили здебільшого щук, сомів, осетрів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Духовна культура та уявлення трипільців.

 

3.1. Статуетки та зображення.

Трипільські зображення були здебільшого  жіночими, лише зрідка чоловічими. Чому так? Скоріше всього, це було пов’язано  з ідеями матріархату. Яке призначення  цих фігур, також залишається  для нас загадкою. Чи це були “дитячі  іграшки” [3,c.199], чи, може, культові фігурки, які закладалися у фундамент з ціллю оборонити себе від злих духів? Жодна з цих теорій точно не доведена, тому сказати тут просто нічого.

Фігурки були стоячими та сидячими. У  сидячих було округле обличчя, рук  не було, і ноги відділені одна від  одної. Стоячі відрізнялися тим, що мали волосся.

Ці фігурки у трипільців розміщалися  коло печі-вогнища.

 

3.2. Первісні уявлення трипільців.

На жаль, зараз навряд чи вдасться відтворити картину первісних уявлень трипільців, але дещо можна дізнатись з нових досліджень цієї культури.

Існування Трипілля відповідало кліматичній фазі Атлантиці, і початок цієї культури збігся якраз з істотними зрушеннями в Сонячній системі. Тому можна твердити: населення Трипілля мало вже усвідомлювати періодичність глобальних криз і катаклізмів як загибель старого і зародження нового. І декілька сюжетів з їхньої міфології доводять це.

По-перше, це стосується давнього вірування  про звірину, яка ковтає сонце. Хто  ж був цією звіриною, не дуже ясно. Можливо, це вовк, як, наприклад, в гальській міфології чи скандинавських сагах. Та скоріше всього, це була змія, яка, до речі, символізувала не тільки кінець, а й відродження світу в новій, вищій якості. Також змія символізувала жіночність. З цього ми можемо сказати, що у трипільців було циклічне уявлення про час. Вони представляли його собі як безкінечну дорогу, що рухається навколо центру Всесвіту. Цим, мабуть, і пояснюється спіральний орнамент трипільців, де спіраль символізує такий шлях.

 

3.3. Поховання.

Поховання, мабуть, належить до однієї з обрядових дій трипільців, яку  ми можемо дослідити найбільш детально з усіх інших.

Та це стосується пізніх поховань, де, на відміну від ранніх, труп не спалювався, а ховався в скорченому вигляді. Такі були відомі, наприклад, під Одесою (Красна Слобідка), Херсоном (Білозірка), в Усатові. У центрі ховався голова сім’ї (тоді це був уже чоловік), а біля нього – жінка та діти. Цей курган був оточений іншими курганами з каміння (кромлехи), де були поховані зображення людей і тварин. Крім того, існували ще й ями для інших членів родової організації, вмерлих на стороні – так звані кенотафи.

Що ж могло це символізувати? Мабуть, у пізніх трипільців вже  існувало уявлення про те, що “людина з одного світу переходила в інший, перенароджувалась, і тому ховали її у скорченому вигляді, що нагадував ембріон.” [2,c.211]

Трипільці вірили, що природа населена духами, душами предків. Коли людина засинала чи непритомніла, дух залишав тіло. По смерті душа переходила у потойбічний  світ. Вірили трипільці у віковічність смерті-воскресіння природи, а, отже, і безперестанність вмирання та народження усього світу. А тому разом з небіжчиком у могилу клали його речі — знаряддя праці, зброю, керамічний посуд, прикраси.

 На початку раннього періоду  трипільці ховали небіжчиків  у житлах: фактично, живі члени  общини ходили по кістках пращурів, що, мабуть, якнайтісніше пов’язувало живих та померлих і чи не найкраще доводило безперервність зв’язку поколінь. Згодом від такого обряду відмовилися, можливо, через те, що був незручним, а поховання винесли за межі помешкань, у місця, спеціально для цього відведені [Див додаток 2]. Способи поховань померлих та загиблих у сутичках з ворогами дещо варіювалися, хоча усіх їх можна звести до двох типів: трупоспалення і трупопокладення (покійники лежали на спині з підігнутими ногами чи скорчившись на боці).