Історичні корені української національної символіки

       Так-от, -на київських прапорах того часу червоний колір зустрічається у 8 випадках, білий — 7, блакитний —6, жовтий—5, чорний—4 і лише одного разу—зелений. 3 XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виготовляють з блакитного полотнища, на які жовтою фарбою наносять хрести, зорі, зброю, постаті святих. Згодом — козак із самопалом у золотому (жовтому) щиті на голубому фоні.

       Подібні барви поширюються і  на знамена козацьких полків Слобідської України. Зокрема, прапор балаклійськоі сотні Ізюмського полку був таким: на жовтій землі — червоний хрест, над ним — корона і блакитні лаври.

       Водночас необхідно зазначити,  що згадані кольори переважають на гербах графа Безбородька, гетьманів Михайла Дорошенка, Івана Брюховецького, Кирила Розумовсько-го, багатьох представників генеральної старшини.

       Ще напередодні Великої Вітчизняної  війни в Ермітажі зберігалося  чимало козацьких знамен, на яких  можна було побачити поєднання  цих двох кольорів; Наприклад,  на одному з них — архистратиг Михаїл, одягнений у золоту кирею і блакитні штани. Ще одна корогва, створена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскравіли золоті герби.

       Водночас традиція поєднання  жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України.

     Крім  того, слід зазначити, що герби восьми з одинадцяти повітових міст Київського намісництва, обрамлені жовто-блакитними корогвами.

       Пізніше, коли 1853 p. затверджувалися герби вже згаданих шести міст Київської губернії, то над обов'язковою верхньою частиною щита (що відтворювала в кольорах герб Києва) височіла п'ятикінчаста золота вежа.

     Поєднання жовтого і блакитного кольорів зустрічаємо  і на багатьох гербах повітових міст Чернігівського намісництва, про що засвідчує відома праця О. Шафонського. їх а бачимо на гербах Прилук (у голубому полі золота голова бика з золотими рогами) та Лохвиці (в золотому полі кам'яні ворота, над якими три гострокінчасті вежі з голубими флюгерами). «»

       Поєднання жовтого і блакитного кольорів бачимо і на знаменах ремісничих цехів. Наприклад, прапор ткачів Чернігова — голубий тафтяний, навколо обшитий жовтою гол-лю: на ньому зображення, поряд із постатями святих, і ткацького човника. У кравців—червоний, золотим позментом обкладений, посередині на голубому тлі: з одного боку—розп'яття Христове, а з іншого—пресвята Богородиця Троїцька Іллінська Чернігівська і ножиці. Шевці віддавали перевагу червоному, синьому, срібному, м'ясники— зеленому.

       Окремо слід сказати і про поховальне сукно. Так-от, чернігівські ремісники вкривали покійників: кравців — синім з золотим хрестом, облямованим срібним мереживом; ткачів — синім з зеленим хрестом, лиштва — червона; шевців — синім з золотим хрестом, лиштва — червона.

       Подібні прапори і поховальне сукно було і в ремісників Ніжина, Прилук, Березини, Борзни. Виключно жовто-блакитний прапор належав цеху ніжинських ткачів.

       А ось які поховальні обряди  були минулого століття а Старокостянтинівському  повіті Волинської губернії (нині  — Хмельницька область). Дівчат-покійниць, скажімо, тут одягали в ситцеву спідницю синього, зеленого і жовтого кольорів, які вважалися жалобними. У спідницю червоного кольору наряджати не можна було, оскільки це, за давнім повір'ям, могло накликати велику біду на весь рід (вважалося, що всі молоді помруть цього ж року).

       Козацькі поховальні атрибути, як  відомо, завжди супроводжував червоний колір, що найбільш повно передано в народному фольклорі. Тіло запорожців покривали червоною китайкою.

       Жовті та голубі кольори поєднувалися на одязі батальйону гірських стрільців, котрий зорганізувався навесні 1849 p. на Галичині з дозволу австрійського цісаря Франца Иосифа І. ,

       Але найбільше поширення ці  кольори набувають на західноукраїнських землях. Наприклад, про оздоблення зали, в якому товариство «Руських жінок» Станіслава влаштувало вечір пам'яті Тараса Шевченка в березні 1895 p., «Діло» розповідало: «На естраді посеред екзотичних квітів і зелені украшенйй синьо-жовтими фестонами пишався величавий бюст Шевченка».

       Повсюдно ці кольори починають вживатися в 1911 p. з нагоди 50-річчя смерті Тараса Шевченка. А готували тривалий час грунт для цього різні просвітянські організації, які діяли на Галичині з кінця XIX ст., в тому числі й так звані «Соколи», що були відомі в усьому слов'янському світі єднанням у своїх лавах не лише бажаючих займатися спортом, а й відродженням національної самосвідомості. ^v

       Цією справою першими з кінця  XIX ст. займалися львівські «Соколи», що об'єднували спочатку лише  інтелігенцію. Згодом їхня діяльність поширюється на провінційні міста й містечка Галичини. Тоді ж один із провідників радикальної партії Кирило Трильовський виступив з пропозицією заснувати подібну організацію і для селян, додавши до суто спортивних занять і більш практичні цілі для сільських жителів, де б вони могли займатися не лише спортом, але й самоосвітою. На відміну від міських, Трильовський запропонував назвати сільські організації «Січами». Невдовзі з 1900 p. він починає організовувати їх у селах Коломийського, Снятинського й Косівського повітів, які підпадали під безпосередній вплив його як парламентаря від цього округу. Перша «Січ» створена в Заваллі на Снятинщині, а влітку 1910 p. їх на Галичині було вже близько 600. У 1911 p. постало питання про затвердження спільного прапора для «Січей» і «Соколів». Підготовка до крайового зльоту цих організацій у Львові, на якому м'ало бути освячення їх спільного стягу, дала поштовх дискусії про кольори українських прапорів.

       Жовто-блакитні кольори часто  бачимо і на козацькому одязі. Золоті й сині жупани, скажімо, згадуються в народних піснях.