Розвиток музичного мистецтва в Київській Русі. Особливості стилю бароко в образотворчому мистецтві України XVII - XVIII ст

У лаврській друкарні побачили світ книги відомих діячів культури Чернігівщини Лазаря Барановича, Іоанікія Галятовського, Дмитра Туптала та ін.

         У другій половині ХУІ ст. стало  розвиватися на Україні друкування книжок, організатором якого був знаменитий російський першодрукар Іван Федоров. Оселившись у Львові, він випустив у 1574 р. «Апостол» за зразком надрукованого в Москві. Закликаний до Острога, Іван Федоров і там заснував друкарню, з якої вийшла в 1581 р. відома «Острозька Біблія». Видання Федорова були значною допомогою в боротьбі проти полонізації.

      Острозька  Біблія - видатна пам’ятка української  культури. Один з авторів не  безпідставно назвав її “королевою  української книг” . Будучи надрукованою  на початку 80-их рр. ХУІ ст., вона отримала значне поширення  серед православних слов’ян,  а також молдаван та румунів.  Це видання шанували й представники  неправославних віровизнань, віддаючи  належне ерудиції острозьких  книжників. 

         Шанобливе ставлення до цієї  Біблії як з боку православних, так і представників інших  християнських конфесій стало  однією з причин того, що збереглося  чимало примірників цього видання.  При гіпотетичному накладі 1000-1500 екземплярів до нашого часу  дійшло понад 260 примірники, які  зберігаються в музеях, бібліотеках,  архівах не лише України, а  й також Росії, Білорусії, Польщі, Литви, Румунії, Ватікану, Греції, Сербії, Угорщини, Чехії, Естонії,  Голландії, Болгарії, Франції, Великобританії, США, Канади, Австрії, Німеччини,  Фінляндії, Узбекистану та Киргизії .

       Острозька  Біблія виступила важливим чинником  розвитку богословської думки  в Православній Церкві, стала  першим повним зібранням книг  Старого й Нового Заповітів  старослов’янською мовою й, відповідно, виступала основою для різноманітних  видань біблійних текстів цією  мовою . Тому є підстави говорити  про її вплив не лише на  українську культуру, а й на  культури інших народів “православно-слов’янського  простору”. 

      Незважаючи  на те, що в цьому році виповнюється 425 років з часу видання Острозької  Біблії, тим не менше зберігається  значний інтерес до цієї книги.  Річ у тім, що вона дала  православним слов’янам біблійний  канон . Цим каноном і зараз  користується ряд православних  церков. Так, канонічна Біблія Російської православної церкви - це фактично Острозька Біблія, яка зазнала лише косметичних видозмін.

      Те, що повний  текст Біблії старослов’янською  мовою був надрукований саме  в Острозі на початку 80-их  рр. ХУІ ст., було далеко не випадковим. До того часу тут склалися  значні традиції роботи з біблійними  текстами.

          У наступні десятиліття в різних  регіонах України засновуються приватні, а пізніше й державні друкарні. Упродовж 1574-1648 рр. в Україні вже діяло понад двадцять друкарень. Їхня продукція стала зброєю у боротьбі проти економічного і духовного поневолення українців, підносила їхню національну свідомість. Друкарні й школи стали осередками, у яких гуртувалися діячі науки, мистецтва, освіти.

       Антидемократичні  уряди завжди боялися правдивого  друкованого слова і жорстко розправлялися з авторами.

        У жовтні 1720 р. Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою. Відкривати нові друкарні не дозволялося. Видавнича справа в Україні почала занепадати; гальмувався і літературний процес, бо художні твори не було де друкувати.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Висновок.

        Для української національної культури основоположною і базовою є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.

      Справжніми  творцями і носіями культури  продовжували залишатися широкі  маси суспільства - селяни, козаки, ремісники. Українська культура  протягом тривалих періодів своєї  історії розвивалася як народна.  У ній велике місце займали  фольклор, народні традиції, які  додавали їй особливої чарівності  і колориту. Особливо яскраво  це виявилося в мистецтві —  народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному  мистецтві. Саме завдяки збереженню  і продовженню традицій, корені  яких сходять до культури Київської  Русі, став можливим підйом української  культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

      У той  же час відчутні і негативні  наслідки такого характеру розвитку  української національної культури. Протягом тривалого часу багато  талановитих людей, які народилися  і виросли в Україні, потім  покидали її, зв'язували своє подальше  життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері  природничих наук був виражений  слабше, ніж у гуманітарній.

        Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

       Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. в Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури.

 

1. Українська музична література від найдавніших часів до початку ХІХ століття. Ч. 1. СМП “Астон”, Тернопіль, 2000.
2. 30 Антонович Д. Українська музика // Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. — К., 1993.
3. Українська і зарубіжна культура / За ред. Козири Є.І. – К., 2001.
4. Українське барокко та європейський контекст / Ред кол. Костюк О.Г., Федорук О.К. та ін. – К.: Наукова думка, 1991.
5. Український портрет ХVІ – ХVІІІ століть: Каталог-альбом /Авт.-упоряд. Мельник А. – К.: 2006.
6. Уманцев Ф.С. Мистецтво давньої України. – К.: Либідь, 2002.
7. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002.
8. Жукалюк М., Степовик Д. Коротка історія перекладів Біблії українською мовою. - К., 2003.