Киевская Русь

Київська  Русь

Територія: (формування закінчилося за Володимира) від Чудського, Ладозького, Онезького озер на півночі  до річок Дон, Рось, Сула, Південний  Буг на пд.; від Дністра, Карпат, Німану, Західної двіни на заході до межиріччя  Волги та Оки на сході; площа становила близько 800тис. квадр. км.

Періодизація: три  основних послідовних періоди:

• період винекнення та становлення й еволюції держ. структур (кінець ІХ – кінець Х ст.);
• період найбільшого піднесення і розвитку Київської Русі (кінець Х – середина ХІ ст.);
• період політичної роздробленості (кінець ХІ – середина ХІІІ ст.)

Походження назви: Існує кілька версій:

• русами називали племена норманів (варягів); теорія зародилася в Німеччині, її автори історики Байер та Міллер; (норманська теорія).
• руси – слов’янські племена, які жили в середній течії Дніпра;
• Рус – давнє слов’янське божество;
• руса – русло річки (праслов’янською мовою);

Винекнення Київської  Русі.

На території  проживали:

а.) східно-слов’янські  племена – предки українців –  древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі Хорвати;

б.) східно-слов’янські  племена – предки білорусів –  дреговичі, полочани;

в.) східно-слов’янські  племена – предки росіян – кривичі, радимичі, словени, в’ятичі.

Передумови винекнення державності:

• на початок VІІІ ст. в цілому завершився процес розселення слов’ян і утворення територіально визначених великих і малих союзів племен;
• наявність у східно-слов’янських союзів племен певних локальних відмінностей у культурі і побуті;
• поступове переростання союзів племен у племінні князівства – додержавні об’єднання більш високого рівня;
• формування на зламі VІІІ – ІХ с. навколо Києва першої східно слов’янської держави, яку фахівці називають Київське князівство Аскольда.

Головні етапи  процесу об’єднання:

• створенння князівства зі столицею в Києві (поляни, руси, сіверяни, дреговичі, полочани);
• захоплення влади в Києві новгородським князем Олегом;
• об’єнання східно-слов’янських племен в Київську русь.

Економічний розвиток київської Русі. Провідне місце в економіці займало сільське господарство, яке розвивалося відповідно до природних умов. Землероби використовували досконалі знаряддя праці: плуг, борони, заступи, коси, серпи; сіяли злакові й техн. культури. Значного розвитку досягло скотарство. Зберігали своє значення мисливство, рибальство, бортництво.

Поступово формується феодальне землеволодіння – вотчина, що передавалася у спадок. Через  давньоруську державу пролягали  торговельні шляхи («із варяг  у греки»). Почалося карбування монет  – злотників та срібників.

Громади об’єднувалися  в волості – адміністративно-територіальні одиниці, до яких входили міста та сільські округи навколо них. Групи волостей об’єднувалися в землі. Київська Русь сформувалася як одноосібна монархія. Начолі держави стояв великий князь київський, який зосередив у своїх руках три гілки влади. Радниками князя були «княжі мужі» з верхівки його дружини, які називалися воєводи, а з ХІ – бояри. Внутрішнє управління державою здійснювали княжі управителі (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни і т.д.). Князівська влада спиралася на постійну військову організацію – дружину. Дружинникам доручалися в управління окремі волості, міста і землі. Народне ополчення формувалося за десятковим принципом. Відносини між окремими князівствами розвивалися на засадах конфедерації.

Соціальна структура. Панівний стан: воєводи (бояри), тисяцькі, соцькі, тивуни, огнищани, сільські старости, міська верхівка. Вільна категорія сільських виробників – смерди. Феодально залежні рядовичі, закупи, ізгої.

Передумови роздробленості (політичні передумови):

• різне престолонаслідування (в одних землях від балька до сина, в інших від старшого брата до молодшого брата);
• були ослаблені політичні зв’язки між окремими феодальними володіннями й окремими землями, розвиток окремих земель спричинив винекнення місцевого сепаратизму;
• в окремих землях місцеве боярство вимагало сильної влади князя; з другого боку посилювалася реальна влада удільних князів та бояр, влада київського князя була ослаблена;
• у Київському князівстві не була створена власна династія, тому що боротьбу за володіння Київом вели всі представники княжих родів;
• посилилась експансія кочовиків на руські землі.

Передумови роздробленості (соціально-економічні):

• натуральний характер господарства Київської Русі призводив до ослаблення економічних, торгівельних зв’язкім між окремими землями;
• стрімко розвивалися міста, що ставали політичними, культурними, економічними центрами Князівств;
• перетворення умовного землеволодіння удільного боярства на спадкове значно підсилювало економічну роль місцевої знаті, яка не бажала ділитися владою;
• зміна торгівельної кон’юктури, унаслідок чого Київ утратив роль центру торгівлі.

Русь не розпалася, змінилася форма правління на федеративну монархію.

Значення київської  Русі:

• Київська русь стала першою державою східних слов’ян, що прискорила переростання останньої стадії розвитку первіснообщинного ладу в більш прогресивний феодальний; цей процес сприяв розвитку господарства та культури;
• утворення Київської Русі сприяло зміцненню обороноздатності східно-слов’янського населення, запобігши знищенню з боку кочівників (печенігів, половців, тощо);
• сформувалася давно-руська народність на основі спільності території, мови, культури, психічного складу;
• Київська русь піднесла авторитет східних слов’ян у Європі;
• започаткувала державність не тільки слов’янських, а й неслов’янських народів;
• виступала східним форпостом Європейського християнського світу, стримала натиск кочівників, послабила натиск на візантію.

Аскольд і Дір – київські князі другої половини ІХ ст., деякі історики вважають, що за їх панування утворилася перша слов’янська держава – Київське князівство. За Аскольда і Діра Київське князівство набуло найбільшого розквіту і міжнародного визнання, посилилася могутність, розширилися кордони. Вели боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів та древлян. Були вбиті в 882р. Олегом, який звинуватив їх в узурпації влади.

Олег – київський  князь, походив з норманів. Князював у новгороді. У 882 оволодів з дружиною Смоленськом і Любачем, згодом, захопив  Київ зробив його резиденцією. Об’єднав південні слов’янські землі та півнчні. У 907 та 911рр. здійснив походи проти Візантії, уклав вигідні торгівельні договори з Візантією. Будував нові міста.

Ігор – великий  князь київський, фактичний засновник  династії Рюриковичів. Продовжував політику попередника Олега. Підкорив племена уличів, та інші, що відокремилися на початку його князювання. За Ігоря відбулися перші напади печенігів (915, 920рр.), з якими уклали мир. 941 і 944 походи проти Візантії. 913 і 943рр. походи на Кавказ. Загинув підчас постання древлян 945р.

Ольга (у хрещенні Олена, близько 890-969рр.) – державна діячка, велика княгиня Київська , правителька  Київської держави до змужніння  сина Святослава . після загибелі князя  Ігоря (945р) влада в київській русі перейшла до Ольги. Вонастала регентшою Святослава, тому що їхній син не досяг повноліття. Провела ряд реформ, що зміцнили державу:

• чітко встановила землі, з яких збирали данину; «становища» та княжі «погости» місця збирання данини і погости опорні пункти верховної влади на місцях;
• закріпила за княжою казною землі, багаті хутровим звіром (це забеспечило постійний прибуток);
• прийняла християнство в Константинополі і уклала союзну русько-візантійську угоду, спробувала ввести християнство на Русі;
• зміцнювала зв’язки з іншими державами.

У 964р. передала престол сину, але продовжувала керувати величезною державою.

Святослав Ігоревич – великий князь київський, талановитий  військовий діяч, воєначальник, полководець. Військові походи здійснював у двох напрямках – східному (Секреднє Поволжя, прикаспійські землі, Північний Кавказ) та дунайському (землі Балканського півострова, Візантія). Результатом східного походу (965-967рр.) – розгром Хазарського каганату і Волзьської Булгарії, оволодіння значними територіями в Приазов’ї, Нижньому поволж’ї та на Таманському півострові. У 968-969рр. здійснив два походи проти Булгарії, яка була у складі Візантійської імперії. У результаті першого дунайського походу йому вдалося ненадовго закріпитися на правому березі Дунаю. Другий похід на Булгарію спричинив війну з Візантією. 971 – укладено мир. Вертаючист до Києва, загинув у бою з печенігами.

Володимир Святославович  – державний діяч, великий князь  київський. Проводив політику об’єднання східно-слов’янських земель навколо  Києва (приєдн. землі ділібів, в’ятичів радомичів, скорив древлян і уличів і Закарпаття). встановив дружні стосунки з багатьма країнами. За князювання Володимира Русь зміцнила свої позиції в Північному Причорномор’ї, Криму, Приазов’ї. Реформи:

• усунув від влади місцевих князів, зосередив її в руках своєї династії;
• провів судову реформу; запровадив новий ряд законів усного права «Устав земляний», доповний попередній кодекс «Закон Руський».
• здійснив військову реформу, усунувши з провідних ролей у дружині варязських найманців;
• почалося карбування перших монет;
• релігійна реформа – прийняття християнства (988р.). Значення якого було:
• зміцнило центральну владу великого князя;
• дало можливість Київській державі увійти на рівних до кола наймогутніших держав Європи, активізувати політичні, економічні, воєнні, культурні зв’язки з кими;
• сприяло бурхливому розвитку торгівлі, кам’яного будівництва;
• християнство в Київській Русі стало єдиним світоглядом та єдиною ідеологією для різноплемінного населення держави.
• прилучив Русь до Європейського політичного життя.

Ярослав Мудрий – державний діяч, великий князь Київський. Остаточно розгромив печенігів, відвоював у Польші Червенські землі. Зміцнював міжнародні зв’язки за допомогою династичних шлюбів. Доклав багакто зусиль для централізації влади, зробив спробу позбутися залежності Візантії в церковних справах. Спорудив нову лінію міських укріплень, які захищали місто. За Ярослава Мудрого було побудована Софіївський собор – головний храм давньо-руської держави, та бібліотеку та архів при ньому, школу цековного навчання. При Ярославові були заснованя перші монастирі, зокрема Києво-Печерський, які стали осередками культури. За ярослава Мудрого була видана перша збірка законів «Руська правда». «Руська правда» містить три редакції; коротка редакція містить: «Првду Ярославова» аба «Найдавнішу правду» (авторство приписують Ярославові); «Правду Ярославовичів» (авторство приписують синам Ярослава), а також дві статті – так званий «Покон вірний» та «Урок мосникам».

Володимир Мономах  – політичний і державний діяч України-Русі, з 1113р. – великий князь київський. За умов роздробленості Мономах намагався зміцнити центральну княжу владу і єдність Русі. Він на деякий час зупинив процес роздробленості Київської держави. Провів фінансово-правові реформи, які увійшли до «Руської правди», відомі як «Статут Володимира Мономаха». Статут містив 69 статей, у яких викладено норми цивільного, кримінального, судового права. Здобув гучну славу завдяки широким просвітницьким заходам. «Повчання» містить історично-побутові, культурні сюжети, моральні повчання. Зміцнював міжнародні позиції. 

Основні дати

IV-VII ст. – формування перших східно-слов’янських політичних об’єднань – союзів племен;

кінець V – перша половина VI ст. заснування Києва;

рубіж VIII – XІ ст. – утворення Київського князівста;

882р. – убивство  Олегом князів київських Аскольда і Діра; завершення об’єднання північних та південних руських земель олегом; прихід до влади династії Рюриковичів;

882-912рр. правління  Олега на Русі;

907, 911 – походи  князя Олега на Візантію; результатом  походу князя Олега з 80-тисячнив військом на Візантію в 907р. став договір, за яким візантійці сплатили контрибуцію та дань на користь підлеглих Олегу князів, купці отримали право на безмитну торгівлю; у 911р. мирна угода була доповнена правовими нормами, які регулювали відносини в комерційних справах та під час конфліктів, статтями у військовій сфері