Бересте́йська у́нія

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Марта 2013 в 21:11, доклад

Описание

Бересте́йська у́нія (пол. Unia brzeska, англ. Union of Brześć, біл. Берасьцейская унія, рос. Брестская уния) — рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Работа состоит из  1 файл

История.doc

— 41.50 Кб (Скачать документ)

Бересте́йська у́нія (пол. Unia brzeska, англ. Union of Brześć, біл. Берасьцейская  унія, рос. Брестская уния) — рішення  Київської митрополії Константинопольського  патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

 

Передумови Берестейської унії

 

Ватикан, який здавна намагався поширити свій вплив на східнослов'янські народи і активно підтримував політику польських феодалів щодо України  та Білорусі, дав почин Унії. У  підготовці унії чималу роль відігравали і єзуїти, яких у 60-х роках 16 століття для боротьби з протестантами покликали в Польщу польські католицькі єпископи. Саму ідею унії підтримувала ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами, зміцнити свою позицію в боротьбі проти антифеодальних народних рухів.

 

Безпосередніми приводами до унії були:

  • ідея об'єднання християн після розколу в 1054 р. на православну та католицьку у єдину церкву ;
  • на думку українських єпископів, мала б вирішити проблему полонізації та покатоличення православних, вони отримали б рівноправність у Речі Посполитій з католиками ;

тісніше зв’язати Україну  й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви;

невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;

бажання єпископів звільнитися  від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;

намагання верхівки руського православного  духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.

 

Підготовка до Берестейської унії

 

Проповідь Скарґи. Картина Яна Матейка

 

У 1590 році частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 році єпископи Луцький Кирило Терлецький і Володимирський Іпатій Потій після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму, представили 33 статті Унії, скомпонованих на підставі умов Флорентійської Унії, 23 грудня 1595 в Римі. Святкове проголошення самої унії планувалося у жовтні 1596 в Бересті.

 

Уже 9 жовтня 1596 року король Сигізмунд ІІІ Ваза і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Климентія VIII скликали в Бересті в церкві святого Миколая церковний собор для офіційного проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори — православний і уніатський. Берестейська унія була укладена 15 грудня 1596р.

 

Головними діячами Берестейської  унії були: Іпатій Потій і Кирило Терлецький. Від Унії під тиском князя Костянтина Острозького відступили єпископи Гедеон Балабан (львівський) і М. Копистенський (перемиський). Вони під проводом протосинкела Никифора відбули окремий синод у Бересті. Висвячення православної ієрархії єрусалимським патріархом Теофаном 16 жовтня 1620 створило дві митрополії, католицьку і православну, — і загострило боротьбу, кульмінаційним пунктом якої було вбивство архієпископа полоцького Йосафата Кунцевича.

 

На Закарпатті т. зв. Ужгородську  Унію уклали в 1646 спершу 63 священики, а  в 1652 прийняло її все західне Закарпаття. Перемиська єпархія прийняла Унію в 1692, Львівська — в 1700, Луцька — у 1702, Львівська Ставропіґія — лише в 1708. В 1716—21 роках перейшла на Унію і Мармарощина.

 

Опір унії

 

Із самого початку  частина православного духовенства  відкинула унію. Уніати ж — проголосивши унію, визнали владу римського папи, прийняли основні догмати католицької церкви, зберігши, православні обряди та відправу церковнослов'янською мовою. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною), уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта одержала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-містяни зрівнялися у правах з католицьким міщанством. Додатково уряд Речі Посполитої вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої, з тим, що православна релігія опинилася поза законом.

 

Реакція на унію

 

Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі  магнати (князь Костянтин Острозький),хоча спочатку її підтримував і був  її натхненником, частина духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та інші). Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника Івана Вишенського.

 

1620 року, за сприяння гетьмана  Петра Сагайдачного, єрусалимським  патріархом Теофаном було відновлено  вищу ієрархію православної Київської  митрополії та висвячено Митрополита  Київського, Галицького та всієї  Руси Іова Борецького.

 

Внаслідок опору українського і білоруського народів уряд Речі Посполитої на початку 1630-х років змушений був видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали легальне існування православної церкви. Проте ці «Статті» не припинили наступу католицизму та унії. Українська революція 1648—1676 років привела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі.

 

Спроби ліквідації Берестейської  унії

 

Монографія про Львівський Собор 1946 р.

Див. також: Українська греко-католицька церква в СРСР

 

Після розділу Польщі Росія почала ліквідувати Берестейську унію. Катерина ІІ розпочала боротьбу, спрямовану на її повне знищення унійної метрополії та навернення усіх вірян до Російської православної церкви. Спочатку була ліквідована уніатська митрополія та всі єпархії, за винятком полоцької: Микола І 1839 ліквідував рештки Унії, на Правобережжі, Волині і Білій Русі, а Олександр II — на Холмщині і Підляшші. Росія під час окупації Галичини 1914 заарештувала митрополита Андрея Шептицького й насаджувала силою православ'я під проводом єпископа Евлогія. Такі самі спроби були й під час другої світової війни (1939—41), але вони були безуспішними.

 

Лише після окупації 1944 та арешту всієї ієрархії Греко-католицької  церкви, на т. зв. Соборі у Львові 1946, при участі 214 священиків та кількох  мирян, під наглядом органів НКВС скасовано Берестейську Унію і Греко-католицьку церкву підпорядковано московському патріархові. Подібно ж ліквідовано Унію на Закарпатті 1949 і Пряшівщині 1950. Синод української католицької ієрархії в Римі 2 грудня 1980 ствердив, що акт ліквідації Унії т. зв. «львівським собором» недійсний, проти чого протестував у Ватикані 22 грудня 1980 московський патріарх.


Информация о работе Бересте́йська у́нія