Правовий статус особи

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Апреля 2012 в 12:55, курсовая работа

Описание

Мета курсової роботи. Дослідити з сучасної дії законодавства України, що стосується правового статусу громадян. Крім того, метою є виробити орієнтир удосконалення в законодавстві України особи, його прав та свобод.

Содержание

Вступ
1. РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ
1.1 Правовий статус особи
1.2 Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період
2. РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДЯН, ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ РОМАДЯНСТВА
2.1 Правовий статус громадян України
2.2 Правовий статус іноземців та осіб без громадянства
Висновок
Перелік використаної літератури

Работа состоит из  1 файл

Правовийстатус особи _Саша3.doc

— 167.00 Кб (Скачать документ)

     Загальний правовий статус у всіх громадян –  один, спеціальних статусів (різноманітних) – багато, індивідуальних – стільки, скільки осіб проживає в державі.

     Спеціальні  статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією.

     Спеціальні  статуси можуть міститися в  рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуально-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).

     Види  правових статусів особи  за суб’єктами:

  • статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;
  • статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);
  • статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об’єктах, секретних виробництвах) та ін.[12;415]
 

     1.2 ПРАВА ЛЮДИНИ, ПРАВА НАЦІЇ (НАРОДУ) ТА ЇХ

     РОЗВИТОК  У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД 

     Термін  «права людини» вперше з’явився в  армії Кромвеля під час Англійської буржуазної революції в XVII ст. Але реалізувати ці права в той час не було можливості. Під час французької революції кінця XVII ст. було прийнято Декларацію прав людини і громадянина, у якій сформульовано право громадян на участь у виборах і головний принцип правової держави – громадянам дозволяється робити все, що не заборонено законом. Ці принципи не могли відразу реалізуватись у житті, оскільки юридично вони були проголошені, а фактично протягом тривалого часу ігнорувалися правлячими класами. У 1917 р. після соціалістичної революції в Росії було прийнято Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу. Усі ці акти послужили розвитку і реалізації прав людини. У Радянському Союзі та в країнах Заходу прав людини розвивалися по-різному, оскільки існували різні політичні системи, різні форми правління і політичні режими.[7;373]

     Лише  після Другої світової війни в 1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, яка проголошувала і  закріплювала основні права людини. З цього часу почала розвиватися  теорія прав людини на міжнародному рівні. У 1975 р. було прийнято Гельсінський підсумковий документ Віденської зустрічі держав – учасниць НБ СЄ, у 1990 р. – Паризьку хартію для нової Європи і низку інших документі. У 1989 р. у колишньому СРСР було прийнято також декларацію прав людини. Україна такої Декларації не прийняла, хоча в новій Конституції України закріплено широкі демократичні права і свободи людини.

     Отже, еволюція правового статусу, прав і  свобод людини в багатьох випадках від факторів розвитку і співробітництва  в цій сфері на міжнародному рівні. Під впливом міжнародного співробітництва зросла повага до прав і свобод людини. Основною умовою еволюції правового статусу особи є вирішення загально-соціальних міжнародних проблем, таких як забезпечення миру і процес роззброєння, заборона ядерних досліджень у повітрі, океані й під землею, збереження природи і навколишнього середовища, проблеми моря та океану, охорона здоров’я, взаємодопомога в соціальному розвитку тощо.

     Вирішення глобальних проблем спрямовано на забезпечення і розвиток основних прав і свобод народів, націй, держав світового співтовариства в цілому. Усе це пов’язано із забезпеченням миру і безпеки, ліквідацією війн, агресій, расизму, апартеїду, колоніалізму. Усі права і  свободи людини спеціалісти переділяють на три «покоління». Права «першого покоління» - буржуазно-демократичні права і свободи, проголошені ще у французькій Загальній декларації прав людини і громадянина; права «другого покоління» –  це права і свободи, завойовані трудящими і закріплені в міжнародно-правових документах; правами «третього покоління» є права і свободи націй, народів, держав світового співтовариства. Усі ці права – взаємообумовлені та взаємопов’язані, еволюційно вони розвивалися разом із світовим співтовариством – капіталістичним і соціалістичним системами, трансформацією ідей соціалізму в капіталістичну практику, а ідей капіталізму – в практику соціалізму (теорія конвергенції).

     Основні права нації (народу) – це певні можливості кожної нації (народу), необхідні для нормального її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об’єктивно обумовлені досягнути рівнем розвитку людства і мають бути загальними і рівними для всіх народів і націй. Потрібно відрізняти права націй і народу, оскільки в суспільстві і державі може існувати багато націй. В умовах багатонаціональної держави права націй обумовлені правами держави і всього суспільства. Усі ці права знайшли відображення в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), в Акті проголошення незалежності України (1991 р.), в Декларації прав національностей України (1991 р.), у Законі України «Про національні меншини» (1992 р.) та в інших законодавчих актах. Основні права нації можна класифікувати на фізичні, етнічні, культурні, економічні, політичні. Право на самовизначенні або на державну самоорганізацію належить до найважливіших, визначальних прав усього народу, а не окремої нації, яка може існувати в суспільстві та державі. Ці питання викладено в Резолюції ООН «Право народів і націй на самовизначення» (1952 р.). у кожній державі можуть існувати свої особливості стосовно прав націй і національних меншин. В Україні створено Міністерство у справах національностей та міграції. Крім прав націй і народу, нині ставиться питання і про основні права людства.

     У Загальній декларації прав людини ООН (1948 р.) проголошено:

     1) усі люди народжуються вільними  і рівними у своїй гідності  і правах. Вони наділені розумом  і совістю та повинні діяти  один відносно одного в дусі  братерства;

     2) кожна людини повинна мати  всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, станового або іншого становища;

     3) кожна людина має право на  життя, свободу та особисту недоторканість;

     4) ніхто не повинен бути у  рабстві або підневільному стані;  рабство і работоргівля забороняється  в усіх видах;

     5) ніхто не повинен зазнавати  тортур або жорстокого, нелюдського  або такого, що принижує гідність  людини, поводження і покарання;

     6) усі люди рівні перед законом і мають право на рівний їх захист законом від будь-якої дискримінації та від підбурювання до такої дискримінації;

     7) кожна людина має право на  ефективне поновлення у правах  компетентними національними судами  у разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом;

     8) ніхто не може зазнавати безпідставного  арешту, затримання або вигнання;

     9) ніхто не може зазнавати безпідставного  втручання в його особисте  і сімейне життя, безпідставного  посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію; кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань;

     10) кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах кожної країни. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, зокрема й свою власну, й повернутись у свою країну;

     11)кожна  людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно  позбавлений громадянства або  права змінити своє громадянство;

     12) чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національностей або релігії одружуватись і засновувати сім’ю. Шлюб можна укладати тільки за вільної та повної згоди сторін, що одружуються. Сім’я є природним та основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави;

     13) кожна людина має право на  свободу думки, совісті, релігії;

     14) кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх висловлювання: це право означає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

     У Декларації також закріплюються  політичні й соціально-економічні права – право на освіту, культуру, на соціальний і міжнародний порядок. Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний  повний розвиток її особи. Більшість із цих прав і свобод закріплено в Конституції України та інших законах.  

     ВИСНОВОК: 

     Отже, правовий статус особи - це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб’єкт права координує свою поведінку в суспільстві. Але єдиного поняття «правового статусу особи» немає.

     М.І. Матузов вважає, що «правовий статус -  це юридично закріплене становище особи в суспільстві». Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивід, а як громадянина. М.В. Вітрук визначає «правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов’язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища».     

     Нараховують три види правових статусів особи:

  • загальний статус, тобто однаковий для всіх громадян України (закріплений Конституцією України);
  • спеціальний статус, тобто закріпляючої особливості правового положення деяких категорій громадян (державні що служать, підприємці, учні й т.д.);
  • індивідуальний статус, тобто выражающий всю повноту суб'єктивних юридичних прав і обов'язків даного громадянина( визначається, наприклад, його статтю, віком, родиний станом, наявністю утворення, займаною посадою й т.д.).

     Найбільш  повною вважається структура правового  статусу, що складається з таких  елементів: суб’єктивні права, свободи і юридичні обов’язки; громадянство; правові принципи і юридичні гаранті; законні інтереси; правосуб’єктність; юридична відповідальність.

     1948 р. ООН прийняла Загальну декларацію  прав людини, яка проголошувала  і закріплювала основні права  людини. З цього часу почала розвиватися теорія прав людини на міжнародному рівні.. У 1989 р. у колишньому СРСР було прийнято декларацію прав людини. Україна такої Декларації не прийняла, хоча в новій Конституції України закріплено широкі демократичні права і свободи людини.

     Отже, еволюція правового статусу, прав і  свобод людини в багатьох випадках залежить від факторів розвитку і співробітництва в цій сфері на міжнародному рівні. Під впливом міжнародного співробітництва зросла повага до прав і свобод людини. 

 

      РОЗДІЛ ІІ. Правовий статус громадян, іноземців та

     осіб  без громадянства 

     
    1. ПРАВОВИЙ  СТАТУС ГРОМАДЯН
 

     Кожна особа реалізує себе через активну  участь в економічному і політичному  житті, у різноманітних формах демократії і спілкування ,через представницькі та безпосередні форми демократії тощо. Реалізація кожною особою або громадянином своїх прав, свобод і обов’язків залежить від багатьох факторів, зокрема від змісту правового статусу особи.[7;367]

     Правовий  статус особи і  громадянина – це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обов’язків особи, які закріплені в чинних формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права та обов’язки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних видах діяльності, навчання і спілкування. Правовий статус складається з об’єктивних і суб’єктивних прав та обов’язків особи, тобто тих, які закріплені в законі, і тих, які особа реалізує в практичному житті як суб’єктивне право. Правовий статус також може бути обумовлений природними, моральними, міжнародно-правовими правами та обов’язками людини і громадянина, які можуть бути не закріплені в чинному законодавстві, але з огляду на різні причини належать до суб’єктивних прав і обов’язків.

     Правовий, а надто конституційний, статус громадян юридично і політично закріплює  досягнутий рівень політичного та економічного розвитку суспільства, рівень юридичної  та політичної свободи громадян у державі й суспільстві, виступає необхідною умовою і важливим засобом ефективного задоволення потреб та інтересів кожної людини, створює умови для всебічного фізичного і культурного розвитку.

     У правовому статусі особи і  громадянина в сучасний період на перший план виходять права і свободи  людини, честь і гідність особистості, загальнолюдські демократичні цінності, принципи гуманізму, юридичної рівності, справедливості й відповідальності.

     Однією  з головних закономірностей розвитку правової держави і правового статусу громадян є розширення і забезпечення прав і свобод людини та громадянина за принципом: громадянам дозволено робити все, що не забороняється законом.

Информация о работе Правовий статус особи