Пидсуднисть цивильних справ

Договірна підсудність згідно ст.112 Цивільного процесуального кодексу  України передбачає, що сторонам надається  право договором встановлювати  підсудність конкретної справи. До даного правила відноситься і  можливість для подружжя за їх бажанням пред'явити позов про розірвання шлюбу за місцем проживання одного з них. Але у всіх випадках договором  не можна змінити родову і виняткову  підсудність та після його підписання надалі скористатися правилами загальної  чи альтернативної підсудності, так  як виконання договору про встановлення підсудності для сторін є обов'язковим. [2]

Встановлення договірної підсудності спрямоване на забезпечення сторонам можливості самим визначити  суд, де з максимальною зручністю  може бути розглянута їх справа. Однак, коли судом буде встановлено, що договірна  підсудність порушує інтереси одної  із сторін або третіх осіб, такий  договір визнається недійсним і  тоді застосовуються загальні вимоги підсудності [6, с.45].

Виключною підсудністю називається  встановлена законом підсудність  окремих категорій справ одному строго визначеному суду, виключаючи можливість її розгляду будь-яким іншим  судом. Стаття 114 Цивільного процесуального кодексу України встановлює чотири випадки виняткової підсудності[2]:

1) позови, що виникають  з приводу нерухомого майна,  пред’являються за місцезнаходженням  майна або основної його частини;

2) позови про виключення  майна з опису пред’являються  за місцезнаходженням цього майна  або основної його частини;

3) позови кредиторів спадкодавця,  що подаються до прийняття  спадщини спадкоємцями, пред’являються  за місцезнаходженням спадкового  майна або основної його частини;

4) позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення  вантажів, пасажирів, багажу, пошти,  пред’являються за місцезнаходженням  перевізника.

За правилами виняткової підсудності розглядається ряд  непозовних справ. Підсудність за зв'язком  справ встановлюється для кількох  пов'язаних між собою справ, які  підсудні різним судам однієї ланки  судової системи. Доцільність цього  виду територіальної підсудності диктується можливістю зекономити час та більш  повно з'ясувати дійсні обставини  справи в результаті зосередження фактичного і доказового матеріалу в одному суді. За зв'язком справ розглядаються  позови до кількох відповідачів, які  проживають або знаходяться в  різних місцях. У такому випадку  позов буде пред'явлений за місцем знаходження або місцем проживання одного з відповідачів за вибором  позивача. Позови третіх осіб, незалежно  від виду справи і предмета спору, розглядаються у тому ж суді, в  якому заявлений позов позивача до відповідача [5, с.103].

У той же час цивільний  позов у кримінальному процесі  зберігає підсудність кримінальної справи, якщо не виділяється у самостійне провадження.

Таким чином, поділ підсудності  на види має важливе значення для  вирішення судами різних категорій  цивільних справ.

 

 

 

3. Передача цивільної справи до іншого суду

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви  до свого провадження — під  час порушення справи в суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддя  повертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованою  ухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена і на неї може бути внесено подання.

При надісланні позовної заяви  до суду поштою або якщо її непідсудність  даному судові була виявлена не при  прийнятті, суддя повинен негайно  повідомити про це позивача та переслати  заяву разом зі своєю мотивованою  ухвалою до належного суду після  закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги, внесення подання — після постановлення  ухвали судом касаційної інстанції  про залишення скарги, подання  без задоволення.

Подана до суду позовна  заява з додержанням правил про  підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і  розглянута по суті. Справи, розпочаті  розглядом по суті, забороняється  передавати до іншого суду (тобто змінювати  підсудність) за незначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, в провадженні якого перебуває  справа, і керівниками вищестоящих  судів.

Передача справи судом, в  провадженні якого вона перебуває, до іншого суду України можлива у  випадках: 1) якщо суд визнає, що справу за змістом і характером обставин можна зручніше вирішити за місцем проведення найголовніших дій, які  підлягають перевірці, або взагалі  в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, іншою правомочною особою, яка порушила справу в інтересах  інших осіб;2) якщо відповідач, місце  проживання якого не було відоме, подасть  заяву про передачу справи за місцем його дійсного проживання і таке прохання буде визнане судом таким, що заслуговує задоволення. Суд, який вирішує питання  про передачу справи до іншого суду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.

Після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі пред'явлення скарги, внесення подання  — після постановлення касаційною інстанцією ухвали про залишення скарги, подання без задоволення заява разом з ухвалою пересилається до належного суду України.

Відповідно до ст. 125 Конституції  України [1], найвищим судовим органом  у системі судів загальної  юрисдикції є Верховний Суд України. В процесі підготовки ряду законопроектів, спрямованих на реалізацію Концепції  судової реформи, досить активно  обговорювалась можливість різних підходів до визначення повноважень Верховного Суду України. Своє вирішення дане питання  отримало у Законі України «Про судоустрій і статус суддів України», яка конкретизувала місце і роль цього суду в новоствореній системі. Разом з тим, питання чи може Верховний Суд розглядати справи по першій інстанції залишається актуальним і нині.

Верховному Суду України  по першій інстанції підсудні такі справи, які виникають з державних  і адміністративних правовідносин: а) по скаргах на рішення, дії або  бездіяльність Центральної виборчої комісії, а також заяви Центральної  виборчої комісії про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата в Президенти України; б) по скаргах на рішення, дії або  бездіяльність Центральної виборчої комісії; в) по скаргах на рішення  державного органу України у справах  релігій, прийняте стосовно релігійних організацій.

Родова підсудність у  конкретних справах може бути змінена  Головою Верховного Суду України, його заступниками, головами Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського  міських судів, військового суду регіону, Військово-Морських Сил, які  мають право в межах своєї  компетенції витребувати будь-яку  цивільну справу, що є у провадженні  того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України [11, с. 110].

Таким чином, Верховний Суд  України, як найвищий судовий орган  у системі судів загальної  юрисдикції не має бути наділений  повноваженнями щодо розгляду справ  по першій інстанції.

Стосовно цивільних справ з іноземним елементом діють правила загальної територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження органу управління юридичної особи. Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності діють й в інших категоріях справ, визначених ст. 126 ЦПК [4, с. 315].

 

 

4.Поняття підвідомчості та відмінність її від підсудності

Підвідомчість – це розмежування компетенції між органами держави (синонім – юрисдикція). Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Цивільна юрисдикція визначає коло цивільних  справ, вирішення яких віднесено  до судових органів. ЦК визначає, яким чином здійснюється захист цивільних  прав.. Для можливості з‘ясування підвідомчості (суди загальної юрисдикції): 1) наявність  спірних правовідносин; 2) суб‘єктивний склад; 3) відсутність винятку у  віднесені таких спорів до компетенції  інших органів. Судам загальної  юрисдикції не підвідомчі справи, які  виникають із конституційних, фінансових, адміністративних правовідносин, за винятком справ, що зазначені в ЦПК –  визначено підвідомчість судових  справ окремого провадження. Суди розглядають  справи, в яких беруть участь іноземні громадяни або особи без громадянства. Питання про підвідомчість вирішується  суддею одноособово в стадії прийняття  заяви для розгляду. Якщо встановлено, що справа не підвідомча суду, то про  це виноситься мотивована ухвала. В такій ухвалі суддя повинен роз‘яснити особі, до якого юрисдикційного органу вона має звернутися. Така ухвала про підвідомчість підлягає оскарженню.

Підвідомчість судові певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального  права, якими врегульовуються спірні правовідносини. Норми цивільного процесуального права визначають загальні правила  підвідомчості судові цивільних  справ позовного провадження  та наводять перелік підвідомчих  судові справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження.

Судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних  правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення  таких спорів віднесено законом  до відання інших органів. Отже, в  основу загальних правил визначення підвідомчості судам цивільних  справ, покладено: 1) наявність і характер спірних правовідносин — цивільних, сімейних, трудових, кооперативних; 2) належність громадянина до суб'єктного складу спірних правовідносин — якщо однією із сторін у спорі є громадянин; 3) відсутність винятку у віднесенні таких спорів до компетенції інших  органів. Такі винятки мають місце  — частина спорів з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних  відносин вилучена з підвідомчості  суду.

 

 

 

 

Висновки

Підсудність слід розглядати як один з інститутів цивільного процесуального права, норми якого закріплені в  Цивільному процесуальному кодексі  України, і як компетенцію (повноваження) певних загальних судів однієї ланки  або окремих ланок системи  загальних судів з розгляду й  вирішення підвідомчих їм цивільних  справ як судів першої інстанції. Тому підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції  конкретного суду.

Правову категорію підсудності  треба відрізняти від категорії  юрисдикції (підвідомчості) цивільних  справ. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), норми щодо якої регулюють  розмежування компетенції між загальними судами і спеціалізованими судами загальної  юрисдикції, а також іншими державними та недержавними органами з розгляду й вирішення спорів про право  та інших юридичних питань, норми  права щодо підсудності розмежовують юрисдикційні повноваження конкретних судів всередині системи загальних  судів з розгляду й вирішення  підвідомчих їм цивільних справ.

Тому в зв’язку із вчиненням  суддею процесуальних дій, спрямованих  на відкриття провадження у цивільній  справі, виникають два питання: як правильно вирішити питання про  юрисдикцію (підвідомчість) справи суду і як правильно визначити її підсудність. Умовою відкриття судового провадження  у конкретній цивільній справі передусім  є вирішення суддею питань: чи підпадає вирішення спору про право  чи іншого питання під юрисдикцію (підвідомчість) суду і, якщо підпадає, то який суд має розглядати означений  спір про право чи інше питання (підсудність).

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України:  Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28.06.96. // ВВРУ. –1996.-№30.-ст.141.// [електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр]

2. Цивільний процесуальний  кодекс України від 18.03.2004 р. // ВВР - 2004. - № 40-41. - ст. 492.//[електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ]

3. Господарський кодекс  України. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.// [електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15 ]

4. Цивільний процесуальний  кодекс України: Науково –  практичний коментар // за ред.  Комарова В.В. – Х: Одіссей.  – 2001. – 816 с.

5. Бачун О. Розгляд судами  справ за скаргами громадян // Право України. - 2006.- № 4.- С.44-46.

6. Білоусов Ю.В. Судовий  захист цивільних прав: окремі  питання процесуальної юрисдикції // Вісник Хмельницького університету  управління та права. – Хмельницький, 2006. -№ 3 (11).- С.45 – 50.

7. Васьковский Е.В. Учебник  гражданского процесса / Под ред.  В А Томсинова. - М., 2003. – 432с.

8. Гнєздов О. Спеціальна  і персональна підсудність цивільних  справ //Право України. - 2005.- №  11.- С.73-74.

9. Гражданский процесс:  Учебник / Под ред. М.К. Треушникова  - М 2006. – 356 с.

10. Гусаров К.В. Загальні  та третейські суди в системі  цивільної юрисдикції // Проблеми  правознавства та правоохоронної  діяльності. - Донецьк, 2006. - №-3. – С.289-295.

11. Кравчук В.М. Стратегія  і тактика цивільного процесу.  Практичний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 352 с.

12. Кройтор В.А. Гражданский  процес: Учебное пособие. – Х:  Эспада. – 2002. 288 с.

13. Оверчук С.В. Проблеми  визначення поняття підсудності  //Держава і право. - К., 2006.- Вип.14: Юридичні  і політичні науки. - С.334-340.

14. Осокина Г.Л. Гражданский  процесс. Общая часть. - М., 2003. - С. 357-358.