Відповідальність за прострочення сплати аліментів

 Таким чином, необхідно  відзначити прогресивність норми  коментованої статті, в якій уперше  в сімейному законодавстві передбачена  спеціальна міра відповідальності  за прострочення сплати аліментів  - неустойка (пеня).

3. Відповідно до ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, що боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. В теорії розрізняють законну та договірну неустойки. Законною є неустойка, яку закріплено в законі. Відповідно договірною є неустойка, якщо вона визначена сторонами в договорі.

 Згідно з ч. 1 коментованої статті розмір законної неустойки (пені) складає один відсоток від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення.   Словосполучення «суми несплачених аліментів за кожний день прострочення», яке використовується в законі, на практиці одержало різні тлумачення. Деякі суди при визначенні розміру неустойки рахують неустойку, виходячи із загальної суми боргу, яка збільшується кожного місяця. Це призводить до невиправданого збільшення розміру неустойки. Тому треба наголосити на тому, що при вирахуванні розміру неустойки сума боргу за попередній час до заборгованості за наступний час не додається. При щомісячній сплаті аліментів сума неустойки рахується за кожен окремий місяць. Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 550 ЦК України відсотки на неустойку не нараховуються. Таким чином, при щомісячній сплаті аліментів сума неустойки (пені) визначається у розмірі одного відсотка від суми аліментів за кожен день прострочення. Наприклад, 1 % від 100 грн. (сума аліментів за місяць) при простроченні в один місяць (з тридцяти днів) складатиме 30 грн. Заборгованість за три місяці буде складати приблизно 90 грн., за шість місяців відповідно - 180 грн. Сума неустойки варіюватиметься залежно від кількості днів в місяці, за який нараховується пеня.

  Відповідно до ч. 1 ст. 552 Цивільного Кодексу України сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Таким чином, сплата неустойки не звільняє платника аліментів від виплати заборгованості за аліментами.

 При розгляді справ  про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснювати сторонам їхню відповідальність за прострочення сплати (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006p.). Втім, залучення до відповідальності платника аліментів є правом, а не обов'язком одержувача аліментів. Тому неустойка не стягується, якщо одержувач відмовляється від здійснення такого права.

   За загальним правилом умовою застосування юридичної відповідальності є винна протиправна поведінка особи. Стягнення неустойки можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, наприклад, у зв'язку з її ухиленням від сплати аліментів, розшуком, перебуванням за кордоном тощо.

  Якщо заборгованість утворилася з вини інших осіб, стягнення неустойки не допускається. Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку у випадку, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006p.). Платник аліментів також не повинен нести відповідальність, якщо заборгованість утворилася у зв'язку з несвоєчасним або неправильним перерахуванням аліментних сум бухгалтерією організації, у якій працює платник. Згідно з російським законодавством в такому випадку одержувач аліментів може позивати проти організації про стягнення суми, яка підлягає утриманню з боржника (платника аліментів) і яка не утримана з вини цієї організації. При цьому стягувач звільняється від сплати державного збору (ч. 2 ст. 394 ЦПК ЗУ, ст. 91 Закону ЗУ «Про виконавче провадження»). В українському законодавстві цей момент відповідним чином не врегульований.

 Стягнення неустойки  не допускається, якщо заборгованість  утворилася з вини виконавчої  служби, наприклад, внаслідок несвоєчасного оформлення, пересилання виконавчого листа, іншої затримки з виконанням рішення суду про стягнення аліментів у зв'язку з недоліками в діяльності органів виконавчої служби. Відповідно до законодавства рішення суду про стягнення аліментів у межах платежів, обчислених за один місяць, а також про стягнення всієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачене її негайне стягнення, підлягає негайному виконанню (ст. 367 ЦПК, ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV). Державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа й у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» провадить відповідні виконавчі дії. По виконавчих документах про стягнення аліментних платежів виконавець починає вчиняти виконавчі дії не пізніше, ніж в 5-денний строк від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Якщо заборгованість утворилася у зв'язку з порушенням державним виконавцем строків здійснення виконавчого провадження, неустойка із платника аліментів не стягується.

 Невірно триматися  думки, що в одержувача аліментів  не виникає права на неустойку,  якщо платник аліментів доведе, що їх несплата стала наслідком його тяжкої хвороби. Відповідно до коментованої статті відповідальність платника не настає, якщо заборгованість за аліментами утворилася не з його вини. В Сімейному Кодексі України не визначено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, в даному випадку слід звернутися до норм цивільного законодавства [3; с.5], які визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно до ст. 617 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної чинності.

Таким чином, тяжка хвороба  платника аліментів не може розглядатися як підстава звільнення його від відповідальності. Разом з тим ця обставина може бути врахована судом при вирішенні питання про повне або часткове звільнення платника від сплати заборгованості за аліментами. Форма вини платника аліментів не має принципового значення. При розгляді справи суд виходить із презумпції вини платника аліментів.

  Обсяг заборгованості, що підлягатиме стягненню, залежить від того, в яких діях полягала винна поведінка платника аліментів. Заборгованість за аліментами стягується за весь минулий час тільки в тому випадку, якщо аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або з перебуванням його за кордоном. В свою чергу загальний розмір коштів, що стягуватимуться як неустойка, залежатиме від часу, за який стягуватиметься заборгованість. Відповідно до російського законодавства стягнення заборгованості за аліментами за весь минулий період і неустойки можливе у випадку, якщо стягнення аліментів не провадилося з вини платника аліментів незалежно від того, в чому полягали його винні дії[10 с.64]. Коментована стаття розрахована винятково на випадки сплати аліментів у судовому порядку. В ній зазначено, що одержувач має право на неустойку у разі прострочення сплати аліментів, стягуваних за рішенням суду. Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а відповідно до укладеного між батьками договору, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується при наявності прямої вказівки на це в договорі (п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

  Таким чином, якщо аліменти на дитину виплачуються за договором, зазначена в законі санкція не застосовується до несправного платника аліментів, якщо про це немає прямої вказівки в договорі. Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Батьки можуть встановити в договорі про сплату аліментів відповідальність за його порушення у вигляді неустойки. У випадку невиконання одним з батьків свого обов'язку за договором неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору (п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004p.).

  Якщо сторони не визначили цього питання в договорі, очевидно, можуть застосовуватися відповідні норми Цивільного Кодексу України, які визначають Наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, в ч. 6 ст. 625 Цивільного Кодексу України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

  В Законодавсті України не передбачена можливість стягнення збитків за прострочення сплати аліментів, що стягуються за рішенням суду.  Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. У юридичній літературі пропонується закріпити відповідальність за прострочення виконання аліментного зобов'язання також у вигляді відшкодування збитків, у частині, яка не покрита неустойкою, але тільки реальних, тому що аліменти стягуються не для одержання доходів, а для забезпечення існування певної особи. Відповідно до ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу одержувач аліментів вправі стягнути з особи, зобов'язаної сплачувати аліменти за рішенням суду, і а винна в несвоєчасній сплаті аліментів, всі заподіяні простроченням виконання аліментних зобов'язань збитки в частині, що не покрита неустойкою.

 Дійсно, одержувач  аліментів нерідко зазнає збитків  у разі прострочення сплати аліментів. Такі збитки можуть виникати внаслідок дій самого одержувача аліментів, які він змушений вчиняти для забезпечення дитини в період не надходження аліментних платежів. Одержувач аліментів з метою виторгу коштів може на невигідних для себе умовах продати, закласти майно, укласти договір позики коштів під відсотки тощо. В результаті прострочення сплати аліментів може статися порушення одержувачем своїх зобов'язань за кредитним договором (наприклад, щодо придбання дитячої коляски, комп'ютера, лижного устаткування тощо). У такому випадку він втрачає кошти у розмірі щомісячних внесків, відсотків за час користування кредитом, сум по оплаті послуг банку по оформленню кредиту. У багатьох випадках сума неустойки може виявитися недостатньою, щоб покрити всі понесені одержувачем аліментів збитки у зв'язку з порушення зобов'язання платником. Тому можливість стягнення одержувачем аліментів реальних збитків не повинна виключатися. В договорі про сплату аліментів сторони можуть на свій розсуд визначати форми відповідальності за його порушення. При цьому вони мають виходити з принципу справедливості, добросовісності та розумності [3; с.21].

 Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. З окремих випадках суд може повністю або частково звільнити платника навіть від сплати заборгованості. В нормі зазначено, що суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та сімейний стан платника аліментів. Втім, суд, безперечно, може визнати достатньою для цього підставою обставину, яка стосується тільки матеріального або сімейного стану платника аліментів. Неустойка виконує компенсаційну, поряд з іншими, функцію. Тому матеріальний і сімейний стан одержувача аліментів також необхідно враховувати при зменшенні розміру неустойки. На жаль, в нормі це не передбачено.

 У разі подання  одержувачем аліментів позову  про стягнення заборгованості  та неустойки платник в свою  чергу може подати зустрічний  позов про зменшення їх розміру.  Норма ч. 2 коментованої статті залишає широкі можливості для судового розсуду. Суд може відмовити в позові про зменшення розміру неустойки, якщо визнає несуттєвими обставини, що заявлені в обґрунтування вимоги.

  Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення 1174 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів за рішенням районного суду від 27.04.2005 р. Відповідач звернувся із зустрічним позовом про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

 Рішенням міськрайонного  суду від 9.02.2006 р. первинний позов задоволений частково, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. В апеляційних скаргах позивачка й відповідач просять скасувати рішення суду й задовольнити їхні позовні вимоги.

 Колегія суддів  задовольнила апеляційну скаргу  позивачки і залишила без задоволення скаргу відповідача, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи виходить, що за рішенням районного суду від 27.04.2005 р. відповідач зобов'язаний виплачувати аліменти на повнолітнього сина в період його навчання в розмірі 100 грн. щомісяця до досягнення сином 23 років. Виконавчий лист виписаний 3.08.2005 р. За цей час відповідач по 1.02.2006 р. повинен сплатити аліменти в сумі 1100 грн. Відповідач аліменти сплатив частково, має заборгованість у сумі 576 грн. 94 коп. Відповідач є приватним підприємцем, має можливість виплачувати аліменти.

 З огляду на зазначені  обставини суд прийшов до висновку  про те, що позивачка має право  на стягнення неустойки (пені) і підстави для звільнення  відповідача від сплати аліментів  відсутні.

  Однак колегія не може погодитися з висновками суду про наявність підстав для зменшення розміру неустойки. У рішенні суду не наведено доказів матеріального й сімейного стану платника, які можуть бути підставою для такого зменшення. Довідка про доходи відповідача судом до уваги не береться, тому що не відображає дійсного доходу відповідача. Народження дитини у відповідача від іншого шлюбу також не є підставою для зменшення розміру неустойки1.