Договір дарування

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ І. Юридична природа договору дарування………………………..5

Розділ ІІ. Поняття, зміст та форма  договору дарування………..………10

2.1 Поняття договору дарування……………………………………….10

2.2 Сторони та зміст договору дарування……………………………..14

2.3 Форма укладання договору дарування……………………………16

Розділ ІІІ. Розірвання договору дарування……………………………….21

Висновки……………………………………………………………………....25

Список використаної літератури…………………………………………..30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У системі  цивільно-правових договорів договір  дарування виділяється в окремий  тип договірних зобов'язань завдяки  наявності деяких характерних ознак, що дозволяють кваліфікувати його в  даній якості. У числі таких  ознак можна назвати наступні особливі риси договору дарування.

По-перше, основна кваліфікуюча ознака договору дарування, що відрізняє його від  переважної більшості цивільно-правових договорів, полягає в його безоплатності. Як відомо, цивільно-правові стосунки будуються на початках майнової самостійності  їх учасників і еквівалентності. Співвідношення відшкодувальних і  безвідплатних договорів визначається законодавчою презумпцією возмездності всякого цивільно-правового договору, вираженою нормою, згідно якої «договір передбачається відшкодувальним, якщо із закону, інших правових актів, вмісту або істоти договору не витікає інше».

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що договір дарування та пожертви досить специфічний і тому потребує глибоко і досконалого вивчення. Договір дарування та пожертви має певні особливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Розпад  СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття  нових економічних законів України. („Про власність”, „Про підприємство”, „Про економічну самостійність України”), спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємства. Відтак разом  з поступовим зародженням в Україні  правовідносин широко розвинувся і  набув важливості  договір  дарування  та пожертви, що передбачає передання  майна у власність.

В Цивільному Кодексі України даний договір  виділений в окрему главу №55.

У юридичній  літературі значний внесок у дослідження  проблеми вивчення і характеристики договір дарування та пожертви зробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцов, Д.В. Боброва.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладанні договору дарування та пожертви, зміст договору, визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору, правові наслідки порушення умов договору.

Метою курсової роботи є розкриття особливостей поняття та форми договору дарування, а завданням дослідження є розкриття таких питань, як:

• характеристика юридичної природи договору дарування;
• розкриття поняття, змісту та форми договору дарування;
• характеристика особливостей і умов розірвання договору дарування.

Безпосередньо об’єктом роботи стали норми чинного законодавства України, які містять основоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: Конституція України, Цивільний Кодекс України, Закони України „Про власність”.

Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.

Методологічною і теоретичною основою курсової роботи стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, наукові методи загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування, як один із видів цивільного договору.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності, предмету, об’єкту та мети теми на сьогодні.

Структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

Розділ І.

Юридична природа договору дарування

Недостатня  врегульованість відносин з приводу  безоплатної передачі майна у  власність у чинному Цивільному кодексі є, очевидно, результатом  недооцінки законодавцем та вітчизняною  наукою цивільного права важливості правового інституту дарування.

Така  «непопулярність» дарування як об’єкту  наукових досліджень, зумовлюється, насамперед, маловживаністю (поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах), безоплатністю - невідповідністю принципу еквівалентності  в цивільному праві (односторонній  рух вартості від дарівника до обдарованого)¹, постійним недотриманням як простої письмової, так і нотаріальної форми договору (що, безперечно, є наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна на користь інших осіб).

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту  дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності  розпочалось в період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали  у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків  дарунку, якщо вони здійснювались у  формі стипуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди – договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як  спосіб набуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.

Розглянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.

1. Д. І. Мейер відносив категорію “майнове право” до числа об’єктів цивільних прав (що у світлі  ЦК порушує складне теоретичне питання стосовно поняття об’єкту зобов’язання). Відповідно, дарування виступає як спосіб “відчуження права” (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування  характерними є такі риси:

Дарівник  позбавляється певного майнового права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів, “подароване” майнове право може бути “більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарівника – потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи – немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження  іншою.

2. Основною  причиною віднесення дарування  до односторонніх угод слугувала  сама наявність у римському  праві інституту дарування на  випадок смерті (одностороннє волевиявлення  дарівника). Д.Д. Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву зрозуміло одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, і значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання  однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих ), а й  mortis causa (з приводу смерті ); у зв’язку з  цим пропонується викласти основні начала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди».²

Дарування Д. Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого  обов’язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарівника.   Дарування ж у вузькому розумінні – це таке добровільне надання безоплатної користі (вигоди) однією особою іншій,  яке передбачає  зменшення власного майна дарувальника. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування  між подружжям).

Дарування у римському приватному праві  передбачалось у формах :

А) Dando - дарувальникбезпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.

В) Promittendo -  дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.

С) Liberando - дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.

Як особливі види дарування передбачались:

А) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя). 

В) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).

С) Дарування  всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини  від подарованого. Таке дарування  не створює універсального правонаступництва.³

Для того, щоб з’ясувати належність дарування  до односторонніх угод чи до договорів  необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія (завершена) у процесі  здійснення дарування є більш  юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків  для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження  своїм майном і перехід права  власності на це майно від однієї особи до іншої) – дії (правомірні) дарівника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдаровуваного по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами – що визнати юридичним фактом – сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна.⁴

Використовуючи  теорію «юридичного складу» О. А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад  – сукупність фактів, між якими існує пряма залежність”.⁵ Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування  Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування – це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдаровуваного перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов’язка дарувальника здійснити виконання, а лише  угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо  акт надання”.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.

Отже, ми з’ясували договірну природу інституту дарування у цивільному праві.

 

Розділ ІІ.

Поняття, зміст та форма договору дарування

2.1 Поняття договору дарувння

За договором  дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому iншiй сторонi (обдаровуваному) безоплатно майно у власнiсть (п. 1. ст 717  ЦК).

Визначення  поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення “відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.

Відповідно  до  Книги загальних цивільних  законів “договір, у якому залишається  комусь безоплатно якась річ, називається  даруванням” (“даровизною”).

Так, у  порівнянні в Книзі Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання  майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок  свого майна іншу особу (обдаровуваного), при цьому сторони згідні в  тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору.