Автоське право

Державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій.

Грошові знаки.

Проекти офіційних державних символів України, державних нагород, символів і знаків органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіки територіальних громад, символів та знаків підприємств, установ та організацій, а також грошових знаків до їх офіційного затвердження визнаються об’єктами авторського права і охороняються відповідно до законодавства про авторське право.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлено спеціальним законодавством. Державні символи, офіційні документи носять офіційний або державний характер, мають одну загальну особливість – вони повинні широко розповсюджуватися. Обсяг і характер їх використання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх затвердили або яким належить право на відтворення і використання, а потреби суспільства. Тому ці об’єкти не можуть охоронятися авторським правом, оскільки воно передбачає обмеження щодо користування твором.

Розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Право «sui generis» стосується лише баз  даних, які не охороняються авторським правом. Воно забезпечує охорону інвестицій в індустрію створення та поширення баз даних.

 

 

 

 

 

2. Виникнення і здійснення авторського права

 

Первинним суб'єктом, якому належить  авторське право, є автор твору.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі  або примірнику  твору  (презумпція авторства).

Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Авторське право на твір виникає  внаслідок факту його створення. Для  виникнення і здійснення авторського  права не вимагається реєстрація твору  чи  будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей  твір), для  сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського   права. Цей знак складається з таких елементів:

- латинська літера "c", обведена колом, - (зображення знака не наводиться);

- ім'я особи, яка має авторське право;

- рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права  проставляється на оригіналі і кожному  примірнику твору.

Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком  випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує  автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора  і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

Суб'єкт авторського права для  засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору  чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час  протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського  права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого    Кабінетом Міністрів України  порядку ( 1756-2001-п ). Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

За підготовку Установою до державної  реєстрації авторського права і  договорів, які стосуються права  автора на твір, сплачуються збори, розміри яких визначаються Кабінетом  Міністрів України ( 1756-2001-п ).

Про реєстрацію авторського права  на твір Установою  видається свідоцтво.  За видачу свідоцтва сплачується  державне мито, кошти від сплати якого перераховуються до Державного бюджету України.

Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством.

Особа, яка володіє матеріальним  об'єктом, в якому втілено (виражено)  твір, не може перешкоджати особі, яка  має авторське право, у його реєстрації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Суб’єкти авторського права

 

Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та інші фізичні та юридичні особи, які набули авторських прав відповідно до договору або закону.

Враховуючи норми статті 7 та пункту 1 статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» фізичні та юридичні особи стають суб’єктами авторського права після передачі (відчуження) авторами або спадкоємцями на основі відповідного договору майнових прав на користь цих осіб.

Отже, поняття  «автор твору» і «суб'єкт авторського  права» нетотожні як за змістом, так і за значенням.

Статтею 435 Цивільного кодексу України встановлено, що автор твору є первинним суб’єктом авторського права.

Інші  фізичні та юридичні особи є похідними суб’єктами авторського права.

У автора твору авторське право виникає  як сукупність немайнових (особистих) та майнових прав, що надаються йому законом. Інші фізичні і юридичні особи можуть набути лише майнових авторських прав відповідно до договору або до закону.

     4.1.Автори

Автор - це фізична особа, яка своєю  творчою працею створила твір (стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Отже, автором  твору може бути лише людина, яка  як учасник цивільно-правових відносин є фізичною особою (стаття 24 Цивільного кодексу України).

Юридична  особа - організація, створена і зареєстрована  у встановленому законом порядку (стаття 80 Цивільного кодексу України), не може бути автором твору.

Автором може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства.

Порядок реалізації авторського права залежить від цивільної правосуб’єктності фізичної особи.

Здатність мати цивільні права і  обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи (стаття 25 Цивільного кодексу України). Вона є необхідною умовою правоволодіння у правовідносинах. Тому автором твору потенційно може бути будь-яка людина.

Обсяг цивільних прав і обов’язків залежить від цивільної дієздатності фізичної особи, тобто здатності своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а такожздатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (стаття 30 Цивільного кодексу України).

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років; у встановлених випадках повна цивільна дієздатність може надаватися з шістнадцяти років органами опіки й піклування (статті 34, 35 Цивільного кодексу України).

Неповну цивільну дієздатність має  особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Вона має право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (стаття 32 Цивільного кодексу України).

Часткову цивільну дієздатність має  особа у віці до чотирнадцяти років. Вона має право самостійно здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (стаття 31 Цивільного кодексу України).

Цивільна дієздатність особи може бути обмежена судом.

4.2. Співавтори

Твори науки, літератури і мистецтва  можуть бути результатом творчої праці як однієї особи, так і кількох осіб – співавторів, які беруть участь у творчому процесі. Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. При цьому, спільний твір має бути створено спільною творчою працею співавторів.

Статтею 13 Закону України «Про авторське  право і суміжні права» визначено, що співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Твір, створений у співавторстві, може мати як одну, так і і декілька різних форм втілення творчих задумів: письмова, звукова, зображувальна тощо. При застосуванні однієї форми творча праця співавторів має однорідний характер, а при застосуванні різних форм кожен співавтор виконує свою специфічну творчу функцію.

Спільна творча праця може реалізовуватися  у різних формах: одні автори працюють разом, інші працюють індивідуально, лише здійснюючи координацію своєї творчої діяльності, доводячи творчий задум до бажаного результату. Співавторство можливе лише на основі добровільного поєднання творчих зусиль різних авторів.

Спільний твір повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, в опері музика поєднується з текстом, а у балеті - з танцем. Тому музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Поєднання різних форм творчості можливо й у випадку, коли жодна з складових частин не втрачає самостійного значення, а кожен автор може використовувати свою частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами (музичний пісенний твір, аудіовізуальний твір).

Коли неможливо виокремити працю  кожного співавтора у створеному творі, таке співавторство називається нероздільним.

У випадку, коли складові частини твору  чітко визначені, і відомо, хто зі співавторів створив ту чи іншу частину, таке співавторство називається роздільним. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину твору, водночас він є співавтором твору в цілому.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам спільно незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим співавторам у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

У разі порушення авторського права на твір, який створено у співавторстві, кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Винагорода за використання твору  належить співавторам у рівних частках, якщо в договорі між ними не передбачено інше.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносини між співавторами визначаються угодою, яку вони укладають між собою. Пункт 3 статті 436 Цивільного кодексу України встановлює, що відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Стаття 13 Закону України «Про авторське  право і суміжні права» виділяє окремий вид спільної творчої діяльності, віднесеної до співавторства. Так співавторством є авторське право на інтерв'ю.

Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.

Не визнається співавторством надання  авторові певної допомоги (технічної, матеріальної, організаційної). Якщо одна особа створює сюжет, висловлює свої погляди, а інша лише записує їх, то йдеться про надання авторові технічної допомоги при створенні твору, і це не є співавторством.

Про співавторство не йдеться, коли новий твір додають до раніше створеного твору: наприклад, музику - до віршованого тексту. Тому наявність декількох авторів не завжди є співавторством.

Дискусійним можна назвати питання  щодо віднесення до творів, створених у співавторстві, так званих колективних творів, які також є результатом праці двох і більше авторів. Колективний твір – це твір, який створюється за ініціативою та під керівництвом фізичної або юридичної особи, яка опубліковує його під своїм іменем або назвою, використовуючи матеріали, підготовлені для авторами. У результаті укладання ці матеріали утворюють єдиний самостійний

твір. Прикладами таких творів є  енциклопедії, словники, журнали, газети, бази даних, складні комп’ютерні програми, аудіовізуальні твори. Основною проблемою при віднесенні цих творів до таких, що створюються у співавторстві, є визначення питання щодо наявності або відсутності спільної творчої праці при створенні таких творів.

5. Зміст авторського  права

Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі суспільних цінностей і безпосередньо впливає на його форму.

Авторське право є правом особливого роду, яке виникає у результаті створення особою твору науки, літератури, мистецтва. Твір, що охороняється авторським правом, є особливим об’єктом, що відображає особистість автора, який «живе» у своєму творі. Тому авторське право гарантує творцеві не лише можливість отримання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє інтелектуальний і персональний зв'язок із твором.

Наслідком цього є поділ авторського  права на особисті немайнові і майнові права. Забезпечується охорона прав інтелектуальної творчої діяльності шляхом надання авторові виключних прав особистого немайнового та майнового характеру щодо створеного ним твору.

1. Особисті немайнові права автора 

На міжнародному рівні особисті немайнові права автора були визнані в 1928 році Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Відповідно до пункту 1 статті 6-bis чинної редакції Бернської конвенції автор має право: