Контрольная работа

Варіант 9

1. Принципи кримінального процесу України.
2. Процесуальний порядок пред’явлення для упізнання.
3. Вимоги до вироку, його зміст і структура. Види вироків.
4. На яких осіб згідно із законом покладений обов’язок доказування обставин скоєння злочину?

• На слідчого, особу, яка провадить дізнання, прокурора;

• На захисника з приводу обставин, які виправдовують обвинуваченого;
• На потерпілого з приводу обставин, які стосуються заподіяння йому шкоди;
• На обвинуваченого з питань, пов’язаних з висунутим ним алібі.

1. Принципи  кримінального процесу  України.

    Згідно  з твердженнями В. Даля "принцип  — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають". В українській мові під засадою розуміють основне вихідне положення якої-небудь системи. В сучасній російській мові під принципом розуміють керівні положення, основу системи, основні правила будь-якої діяльності, вихідні положення науки. 
Оскільки кримінальний процес являє собою систему правових норм і заснованої на них діяльності, то в ньому теж можна виокремити основні вихідні положення, загальні правила, засади, які утворюють фундамент цієї системи. 
Принципи кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і направленість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі. Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони: • є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;• являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб; • синхронізують всю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримшально-процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми; • дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення суперечливих питань, "сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права";• служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримшально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних гарантій правосуддя. Традиційно в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють на конституційні (закріплені в Конституції держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).

    На  слушну думку М.М. Михеєнка, слід розрізняти такі принципи: 
а) суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих;б) організаційно-функціональні, наприклад, колегіальність;в) функціональні, тобто суто кримінально-процесуальні, наприклад, презумпція невинуватості, змагальність. 
За визначенням М. М. Михеєнка, система засад кримінального процесу охоплює: конституційні засади: 1) законність; 2) державна мова судочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5) право людини на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла; 7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8) з'ясування істини; 9) забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному права на захист; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами; 13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканність суддів, підкорення їх лише законові; 15) змагальність судового розгляду; 16) гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень; 18) обов'язковість рішень суду; інші засади: 1) публічність; 2) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів; 3) вільна оцінка доказів; 4) безпосередність дослідження доказів; 5) усність процесу.

    Встановлення  об'єктивної істини — забезпечення відповідності висновків слідства та суду об'єктивній дійсності, фактичним  обставинам події, що розслідується.

    Суд, слідчий, орган дізнання, прокурор зобов'язані  всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи. Всебічність дослідження обставин справи означає, що слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні висунути та ретельно перевірити всі можливі версії, що випливають із обставин справи, про характер злочину та про осіб, які його вчинили, дослідити всі сторони події, що розслідується.

    Повнота дослідження обставин кримінальної справи означає виявлення всіх обставин, що належать до предмета доказування у справі. 
Об'єктивність дослідження означає неупередженість осіб, які здійснюють розслідування або судовий розгляд справи, встановлення та перевірку всіх обставин справи як тих, що викривають особу у вчиненні злочину, так і тих, що виправдують, як тих, що обтяжують, так і тих, що пом'якшують відповідальність обвинуваченого у здійсненні дій зі збирання, дослідження, перевірки, оцінки та використання доказів, а також у прийнятті рішень у справі та в їх обґрунтуванні; 
б) доказування не може здійснюватися особами, які прямо або побічно заінтересовані в результаті справи, а також особами, у службовій чи іншій залежності від яких перебуває потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений, ревізор або експерт; в) суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, повинні в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення всіх обставин справи, як тих, що викривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого чи підозрюваного, а також як тих, що обтяжують, так і тих, що пом'якшують його відповідальність; г) підозрюваний, обвинувачений та підсудний не повинні доводити свою невинність, а обвинувач не має права перекладати обов'язок доказування на них; д) забороняється домагатися показань, висновків або видачі предметів і документів, а також надання будь-якої іншої інформації шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу або інших незаконних заходів; є) ніхто не може бути примушений та не повинен свідчити проти самого себе або своїх близьких родичів; є) як докази можуть бути використані тільки достовірні дані, отримані у встановленому законом порядку. Не можуть бути використані як докази відомості, джерело або спосіб отримання яких невідомі або які отримані незаконним шляхом; ж) при провадженні доказування забороняється здійснювати дії, небезпечні для життя та здоров'я громадян, такі, що принижують їх честь та гідність, або такі, що тягнуть за собою безпідставне заподіяння фізичної, моральної, майнової шкоди; з) хід та результати діяльності зі збирання та дослідженнядоказів повинні відображатися в процесуальних документах; 
и) ніякі докази для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Ніхто не має права втручатися в оцінку доказів особою, у провадженні якої знаходиться кримінальна справа; 
і) усі сумніви у справі, в тому числі й сумніви щодо допустимості, достовірності та достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь обвинуваченого, підсудного та підозрюваного. Принцип забезпечення захисту прав і свобод людини. 
Забезпечення захисту прав і свобод людини означає здійснення процесуальної діяльності в такому порядку, формі і режимі, за яких втручання в гарантовані законом права і свободи людини зовсім не мало б місця або здійснювалося б лише в передбачених законом випадках, за умов крайньої необхідності, коли іншими засобами вирішити завдання правосуддя неможливо. При здійсненні судочинства має бути забезпечений захист всіх гарантованих Конституцією України і міжнародними правовими актами прав і свобод людини. 
Принцип забезпечення захисту прав і свобод людини є узагальнюючим принципом кримінального процесу, в рамках якого в кримінальному процесі знаходять суттєве виявлення його окремі функціональні інститути — окремі менш загальні, але не менш важливі засади: недоторканність особи, недоторканність особистого життя, недоторканність житла, таємниці телефонних розмов, листування, телеграфної та іншої кореспонденції, непорушності права власності. Права людини, як відомо, являють собою систему природних, невід'ємних і непорушних свобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в цивілізованому суспільстві та одержали моральне визнання, правове визначення й юридичне закріплення. Свобода виступає як можливість людини поводитись відповідно до своїх бажань і робити все, що подобається та не заборонено законом і не спричиняє шкоди правам і свободі інших людей.

    У сфері кримінального судочинства  найбільшої уваги потребують такі об'єкти правового захисту: особиста свобода і недоторканність; 
сфера особистого життя громадянина; житло людини;таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденщ; непорушність права власності; таємниця банківських вкладів. Недоторканність особи — система гарантій права людини на свободу пересування.

    Принцип презумпції добропорядності людини полягає в тому,що: "Кожна людина має честь і гідність, вважається добропорядною, доки інше не визначено  в законної сили судовому рішенні;поширювана про людину інформація, що її порочить, вважається недостовірною, якщо інше не встановлено в передбаченому  законом порядку; доказування достовірності  такої інформації покладається на того, хто їх поширив; поширювач інформації відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану людині, якщо не докаже достовірність поширюваної інформації". Шкода, заподіяна людині безпідставним  звинуваченням у вчиненні злочину  і незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності, відшкодовується  державою відповідно до закону "Про  відшкодування шкоди, завданої громадянину  незаконними діями органів дізнання,попереднього слідства, прокуратури і суду".  Принцип презумпції невинуватості обвинуваченого закріплений у ст. 62 Конституції України, а також знайшов відображення в окремих нормах КПК України. Презумпція невинуватості — це об'єктивне правове положення, згідно з яким встановлюється таке.

    Принцип публічності (ст. 4 КПК України) полягає  в обов'язку суду, прокурора, слідчого та органу дізнання в межах своєї  компетенції порушити кримшальну справу в кожному випадку виявлення  ознак злочину та вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у його вчиненні, та до їх покарання. Дія принципу публічності полягає в офіційності процесуальних дій оргашв дізнання, слідчого, прокурора та суду й обов'язку здійснювати їх за кожним фактом вчиненого злочину, спираючись на силу державного примусу, незалежно від волевиявлення приватних осіб. 
18. Гласність судового розгляду» Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. 
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду у справах про злочини, вчинені особами, які не досягли шістнадцятирічного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою попередження розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.

    Вироки  судів у всіх випадках проголошуються привселюдно, 
Гласність судового розгляду означає таке його провадження, за якого кожному громадянинові надається можливість бути присутнім у залі суду і стежити за ходом розгляду кримінальної справи; преса, радіо та іїпш засоби масової інформації можуть безперешкодно висвітлювати хід та результати процесу, 
Незалежність суду і підкорення його тільки законові — конституційний принцип правосуддя, згідно з яким при здійсненні правосуддя у кримінальних справах судді незалежні, підкоряються тільки закону і мають статус недоторканності; судді не можуть належати до політичних партій, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої; держава забезпечує незалежність та особисту безпеку суддів та їхніх сімей; судді вирішують кримінальні справи на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Суддям забезпечується свобода неупе-редженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання.

    Змагальність, публічність та диспозитивність, входячи  в цілісну систему принципів  кримінального процесу, проявляються через діалектичну єдність та боротьбу протилежностей, взаємно доповнюючи один одного, вступають в гармонічну взаємодію, створюють додаткові  гарантії істини, захисту прав і  свобод людини, здійснення правосуддя. Безпосередність та усність судового розгляду. Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо вивчити в присутності інших учасників процесу всі докази у справі: допитати підсудних, свідків, потерпілих, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи, заслухати висновки експертів (ст. 257 КПК України), У необхідних випадках оголошення документів здійснюється за участю перекладача. 
Таємниця наради суддів. Вислухавши останнє слово підсудного, суд негайно видаляється до нарадчої кімнати. Вирок постановляється судом у нарадчій кімнаті за умов, що виключають будь-який вплив на суддів. Під час наради судців у нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність інших осіб категорично заборонено. Судді не можуть розголошувати обставини наради при постановленні вироку, Окрема думка судді при проголошенні вироку не оголошується. Прослуховування телефонних та інших розмов суддів в нарадчій кімнаті не допускається.

    Обов'язковість  рішень суду. Згідно зі ст. 124 Конституції  України судові рішення ухвалюються  судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій Території України. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають  у державі Згідно зі ст. 403 КПК  України вирок, ухвала і постанова  суду, що набрали законної сили, є  обов'язковими для всіх організацій, посадових осіб та громадян. Умисне невиконання посадовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або створення перешкод їх виконанню карається в кримінальному порядку за ст. 382 КК України.

    Кримінально-процесуальне провадження здійснюється державною  мовою або мовою більшості  населення даної місцевості Особам,Що беруть участь у справі, але не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право виступати в суді рідною мовою та користуватися безкоштовно послугами перекладача.

    Законність. Законність є методом діяльності держави і принципом її взаємовідносин з громадянами. Будь-які відступи від приписів закону запобігаються заходами державного примусу. Додержання законів — гарант правосуддя. У правовій державі діє принцип верховенства закону: органи влади утворюються і функціонують на підставі закону; закон являє собою зведену в норми права волю народу. Всі рівні перед законом та судом. Громадянин та держава рівною мірою відповідальні один перед одним за порушення приписів закону.

    Через принцип законності в кримінальному  процесі реалізується принцип правової держави — обмеження влади  правом. Зокрема, якщо громадянину дозволено  все, що не заборонено законом, то влада, а в кримінальному процесу  ті суб'єкти, що наділені владно-розпорядчими повноваженнями, мають робити тільки те, що їм продиктовано і тільки в такій формі, яка продиктована законом. Такий принцип обмеження влади правом — основа основ правової держави, повинен неухильно і точно дотримуватися в кримінальному процесі. 
У принципі законності реалізується свята святих юридичної науки — захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки і законодавчої практики. Процесуальна наука і всі ми зобов'язані реальними справами забезпечувати прямування тільки в заданному напрямку — при прийнятті змін в законодавстві не допускати звуження вже існуючих прав і свобод людини.

    У своїй сукупності всі принципи кримінального процесу утворюють струнку і гармонічну систему не суперечних одна одній основних визначальних засад, в якій кожен принцип має своє значення й органічно та нерозривно пов'язаний як зі всією системою, так і з усіма іншими принципами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Процесуальний порядок пред’явлення для упізнання.

    У відповідності зі ст.  176 КПК   України про предґявлення для впізнання складається протокол.

    Протокол  предявлення для впізнання повинен  містити вказівки про місце, де він  складався, число місяць і рік його складання, класному чині і прізвищі слідчого, про прізвища, імена  і побатькові понятих і їх адресах, про прізвище, імя і по батькові особи впізнаючого. У протоколі повинна бути вказівка про те, де предявлявся обєкт (в кабінеті слідчого, на вулиці і т.д.), які були умови освітлення. Стан погоди, якщо предявлення відбувалося поза приміщенням.  
    Протокол повинен містити відомості про обєкт, що предявляється і обєкти, серед яких він предявлявся (їх число і короткий опис зовнішнйого вигляду). Якщо предявляється обєкт, що володіє рухливістю, то необхідно в протоколі відмітити, в якому стані (руху або спокою) він показувався впізнаючій особі.  
     При предявленні обєкта свідку або потерпілому  в протоколі повинна міститися вказівка про попередження їх про кримінальну відповідальність за відмову від впізнання і за помилкове впізнання, якщо обєкт предявлявся обвинуваченому, підозрюваному або неповнолітній особі, то такої вказівки не потрібно. У протоколі необхідно вказати заяву особи, яка впізнає.