Використання супозиторних основ в технології лікарських форм

Івано-Франківський національний медичний університет

Кафедра фармації 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота на тему:

    "Використання супозиторних основ

      в технології лікарських  форм" 
 
 
 
 

                                          Підготувала

                                          студентка __  групи ___ курсу

                                          фармацевтичного факультету

                                          ІФНМУ 

                                            
 
 

Івано-Франківськ – 2009 

    План 

    І. Вступ

    ІІ. Основна частина

    1. Роль і значення допоміжних  речовин в технології супозиторіїв.

    2. Основи супозторіїв, вимоги них.

    3. Класифікація і характеристика супозиторних основ:

   а) гідрофобні основи;

   б) гідрофільні основи.

4. Принципи підбору основ супозиторіїв, їх біофармацевтичні аспекти. Розширення асортименту допоміжних речовин та їх раціонального застосування.

    ІІІ. Висновки

    ІV.  Література

 

     Вступ

    Супозиторії – дозовані лікарські форми, тверді при кімнатній температурі і розплавляють або розчиняються при температурі тіла. Назва “супозиторії” – збірний термін, присвоєна групі лікарських форм, призначених для введення в легко доступні порожнини тіла, природні канали і паталогічні отвори. Латинське слово “Suppositorius” означає підставний і походить від Supponere – підкладати.

    З технологічної точки зору в історії  супозиторіїв можна розрізняти: перший період – час до введення масла  какао як супозиторної основи і приблизно до XVIII століття, другий – час його безроздільної переваги як основи, приблизно до кінця другого десятиліття XX століття і третій – час широких пошуків, замінників масла какао /теперішній час/.

    Така  періодизація в історії супозиторіїв цілком природна і необхідна, бо, з  одного боку, властивості, введення супозиторіїв, головним чином, визначаються основою, а з другого – характер використовуваної основи в цілому обумовлюється розвитком формації та медицини, успіхами в галузі створення лікарських препаратів і їх впровадження в практику.

    В останні роки в нашій країні збільшився промисловий випуск і номенклатура супозиторіїв. Випускаються супозиторії з іхтіолом, екстрактом беладони, ністатином, натрію гідрокарбонатом з корди гітом,, димедролом для дітей тощо.

    Ректальний спосіб введення поєднує позитивні якості перорального (найбільш природного і простого) та ін'єкційного, котрий забезпечує максимальну біологічну доступність лікарських субстанцій у кровоток організму. Позитивними характеристиками ректального способу введення ліків у організм людини є:

• відносно велика швидкість їх всмоктування (не поступається швидкості внутрішкірного, підшкірного й внутрім'язового введення ліків) і виражена фармакологічна реакція організму на ліки із сильною фізіологічною дією дають можливість їх використання для надання швидкої допомоги;
• відсутність впливу на них шлункових ферментів;
• можливість призначення лікарських речовин, неприємних на смак і агресивних щодо слизової оболонки ШКТ;
• помітне зниження рівня алергійних реакцій у відповідь на введену лікарську речовину, зменшення або повна відсутність побічної дії;
• висока ефективність ректальних препаратів при лікуванні хворих дитячого й літнього віку, а також: при терапії церебросклерозу, токсикозів вагітних;
• можливість використання ректальних ліків у випадках нудоти, порушення процесу ковтання, при ураженнях печінки, важких захворюваннях серцево-судинної системи, органів травлення.

    Якщо  раніше ректальні лікарські препарати  призначалися частіше для попередження локальних процесів запалення, тріщин, свербіння в прямій кишці й т. п., сьогодні вони з успіхом використовуються для загального впливу на патологічні процеси у хворому організмі.

    Крім  фізіологічних факторів, на кінетику всмоктування лікарських речовин, уведених ректально, істотно впливають фармацевтичні чинники.

    Під терміном "фармацевтичні чинники" розуміють фізичні властивості лікарських і допоміжних речовин (дисперсність, розчинність, поліморфізм, в'язкість і т. д.), природу й кількість основи, технологічні операції й апаратура, що використовується при виготовленні ліків, а також вид ректальної лікарської форми.  
 
 

    1. Роль і значення  допоміжних речовин  в технології супозиторіїв.

    При створенні ректальних лікарських препаратів проводять ретельні біофармацевтичні дослідження. Останні показали, що найбільш впливовим фактором є природа носія, на який припадає до 90 %, а іноді й більше, від загальної маси супозиторія. Допоміжні речовини тісно контактують і з різною силою взаємодіють із лікарськими субстанціями, що й обумовлює ступінь вивільнення останніх з ректальної форми ліків, впливає на повноту й швидкість їх всмоктування.

    Біофармацевтичні  дослідження показали безперспективність створення універсальної основи, придатної для всіх ліків, які вводяться ректально. У кожному конкретному випадку при створенні ліків слід проводити спеціальні дослідження з пошуку оптимального поєднання лікарських і допоміжних речовин, що забезпечувало б найвищий рівень їх терапевтичної ефективності без помітної побічної дії.

    Одержання супозиторної основи з необхідними  фізико-хімічними особливостями - складне завдання. Це пояснюється тим, що основа повинна не тільки легко й повністю вивільняти лікарські субстанції й забезпечувати їх всмоктування через слизову, але й мати ряд оптимальних реологічних властивостей (пластичність, в'язкість, твердість), визначену температуру повного плавлення й повного розчинення, без яких стає неможливим приготування супозиторних лікарських форм (свічок, пе-саріїв, паличок) в умовах виробництва.

    На  інтенсивність вивільнення лікарських речовин з лікарської форми і  їх всмоктування в прямій кишці істотно можуть впливати не тільки фізико-хімічні властивості носія (температура плавлення, консистенція), але й наявність активатора всмоктування (гіалуронідаза, диметилсульфоксид), ПАР (емульгатор Т-2, твін-80, емульгатор № 1 і т. д.). Так, додавання 50 ОД гіалуронідази у свічки з різними солями пеніциліну (10000 ОД/кг), приготовленими на маслі какао, забезпечує підвищення рівня антибіотика в крові на 30-40 %, Такий же ефект був отриманий у випадку застосування свічок із левоміцетином (50 мг/кг) і неоміцину сульфатом (50 мг/кг), у той час як при використанні свічок зі стрептоміцину сульфатом (0,1 г/кг) концентрація антибіотика в крові кроликів подвоювалася протягом 4-5 год. Наявність аеросилів у системі помітно блокує дифузію лікарських речовин.

    Все це утруднює аналіз впливу того чи іншого фактора, особливо виду ректальної лікарської форми (свічки, клізми, капсули) на біодоступність лікарських речовин. Мікроклізми забезпечують вищу концентрацію лікарської речовини у крові тварин порівняно з іншими лікарськими формами: спостерігається різна кінетика всмоктування. Варто нагадати, що на цей процес впливає не тільки вид лікарської форми, але й склад, природа носія, наявність емульгатора й їнші фактори. Не встановлено значного впливу способу приготування супозиторіїв на концентрацію лікарської речовини в крові.

    Експериментально  доведено, що на всмоктування в прямій кишці істотно впливає ступінь розчинності речовини в основі. 

    2. Основи супозторіїв, вимоги них.

    Свічки, вагінальні супозиторії і палички складаються із основи і лікарських речовин, рівномірно розподілених в основі. До супозиторних основ висувають такі вимоги:

• основа повинна плавитися (або розчинятися) при температурі тіла, щоб забезпечити максимальний контакт між лікарською речовиною і смуговою оболонкою;
• основа повинна бути достатньо тверда в момент введення свічок, кульок і паличок, щоб можна було запобігти пружності м’язів, які закривають отвори. Інакше кажучи, супозиторна основа повинна володіти властивостями розм’якшення;
• основа повинна сприймати приписані лікарські речовини;
• основа не повинна змінюватися від дії повітря, світла і реагувати з введеними в неї лікарськими речовинами;
• основа повинна бути індиферентна в фармакологічному відношенні.

 

    3. Класифікація і характеристика супозиторних основ.

    Використовуються  класифікації основ, враховуючи наступні показники:

• фізико-хімічні особливості: ліпофільні, емульсійні й водорозчинні;
• метод одержання: природні (масла, жири, воски), продукти переробки природної сировини (колаген, гідрогенізовані жири, желатино-гліцеринові маси іт. д.), синтетичні (поліетиленоксиди);
• ступінь розчинності у воді: водорозчинні основи (гідрофільні) — поліетиленоксиди, желатино-гліцеринові, колаген і т. д.; і нерозчинні у воді основи (ліпофільні) - жири, їх сплави, продукти переробки жирів і т. д.

    За  природю одержання супозиторні  основи характеризують на:

• природні: масло какао, масло лавру черешкового, коріандру, гідрогенізовані жири та ін.;
• поєднання природних основ з емульгаторами: гідрогенізована бавовняна олія й емульгатор Т-2 та ін.;
• синтетичні: суміші поліетиленоксидів.

    Супозиторні основи, в залежності від їхньої розчинності, можна віднести до двох груп: 1) нерозчинні в воді чи гідрофобні; 2)водорозчинні чи гідрофільні.

    Основи  нерозчинні в воді.

    Олія  какао чи масло какао (Oleum Cacao seu Butyrum Cacao). Вперше масло какао застосував у 1766 р. французький аптекар Антуан Бом. Рослинний жир щільної консистенції отриманий із насіння шоколадного дерева (в насіннях міститься близько 50%) способом гарячого пресування.

    Масло какао при кімнатній температурі  представляє собою тверді шматки світло-жовтого кольору із слабким ароматним запахом і приємним смаком. Температура плавлення 30-34ºС. Кислотне число не повинно бути більш 2,25.

    У хімічному відношенні характеризується вмістом змішаних тригліцеридів: тристеарину, трипальмітину, триолеїну, трилаурину, триарахіну. Має різко виражену температуру плавлення (30-34 °С), змішується з різними лікарськими речовинами. При додаванні невеликої кількості ланоліну безводного перетворюється в пластичну масу. Йому властивий поліморфізм і зв'язана з ним мінливість температури плавлення. При зберіганні масла какао при температурі вище 10 °С воно піддається фазовим перетворенням, що ведуть до утворення склоподібної модифікації, яка плавиться при температурі 24-26 °С (супозиторії будуть деформуватися в руках хворого). Найбільш стабільною (з існуючих а, Ь, і Ь форм) є Ь модифікація масла какао.

    Крім  цього, слід зазначити, що при нагріванні вище температури плавлення (35 °С) воно важко твердне. Тому його використовують в основному тільки для методу ручного викачування і пресування супозиторіїв.

    Масло какао містить до 30 % олеїнової  кислоти, яка є причиною його згіркання (біліє і поступово втрачає духмяність). Його важко використовувати в жаркий час року: воно погано емульгує воду і водні розчини (всього 4-5 %). Масло какао містить життєздатні мікроорганізми, тому свічі, що містять розчини лікарських засобів, пліснявіють, а лікарські засоби розкладаються.

    Масло какао – старовинна добра супозиторна основа, але імпортна, тому на заміну їй використовують інші компоненти.

    Жир кориці японської (Cleum Cinnatoti pedunculati). Твердий жир із ядра плодів кориці японської. Запропонований Л.І. Єристові (1957) в якості повноцінного аналога масла какао. Методом пресування із плодів можна отримати близько 30% жиру твердої консистенції, жовто-білого кольору, зі слабким ароматним запахом. Температура плавлення 34-55 ºС. При цьому жир кориці японської, як і олія какао, зразу ж перетворюється в рідину.

    Твердий жир плодів зонтичних. Досліди, проведені Ю.Г. Борисюком і З.А, Непомнящою, показали, що щільна частина жирної коріандрової олії, яка складається в основному із тригліцеридів петрозелінової кислоти, має температуру плавлення 30-31 ºС, може бути використана в якості супозиторної основи замість, олії какао. Коріндрова жирна олія утворюється в якості побічного продукту із залишків після відгонки ефірної олії. Жирної олії утворюється при цьому до 25%, вихід твердої фракції до 50%. Пізніше І.М. Федор, Ю.Г. Борисюк показали, що щільні фракції жирних олій фенхеля, анісу, тміну і укропу городнього також придатні для приготовлення супозиторіїв і складаються із тригліцеридів петрозелінової кислоти.