Технологія вирощування картоплі

Види, що належать до роду Solatium tuberosum L., утворюють поліплоїдний ряд з основною кількістю хромосом – 2n-12, 2n-24, 3n-36, 4n-48, 5n-60, 6n-72. Усі сорти картоплі тетраплоїдні (4n-48).

Коренева система у  картоплі, яку вирощують з насіння, має спочатку стрижневу будову - у вигляді зародкового стрижневого  кореня з бічними корінцями. Потім  в основі стебельця, у його вузлах, які знаходяться у грунті, формується вторинна коренева система, яка разом  із зародковою утворюють мичкувате  коріння. При вирощуванні картоплі з бульб утворюється лише вторинна мичкувата коренева система.

Близько 70% коріння картоплі розміщується на глибині до 30 см, а  окремі корені досягають глибини 1,5 м.

Стебла трав'янисті, заввишки 30-150 см, у поперечному розрізі  ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі, опушені. У деяких сортів вздовж стеблових  ребер є прямі або хвилясті, вузькі чи широкі крила. У пізньостиглих  сортів стебла гілкуються в основному  у нижній частині, скоростиглих - у  середній. За забарвленням вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими  або червоно-коричневими. Причому  антодіанова пігментація залежно  від сорту може проявлятися тільки в основі стебла, вздовж більшої  його частини або на всій довжині. Інколи спостерігається досить інтенсивна пігментація, при якій стебла стають майже чорними.

З однієї бульби виростає у  середньому 4-8 стебел, з яких утворюється  кущ. За виглядом і будовою кущі бувають  прямостоячі, розлогі та наггіврозлогі, мало- і багатостеблі, з рівними  або ярусними стеблами.

У листкових пазухах підземної  частини стебел утворюються бічні  пагони - столони завдовжки 5-20 см, іноді  до 35-40 см. Ростуть вони у грунті більш-менш горизонтально, утворюють у вузлах корінці й здатні самостійно укорінюватися. На кінцях столонів з невеликих спочатку потовщень розвиваються бульби.

Листки складні - переривчасто-непарнопірчасторозсічені . Складаються з центрального черешка (стрижня), кількох пар листків  або часток, верхівкової непарної частки, між якими розташовані  невеликі за розміром частинки і зовсім маленькі часточки. Частки бувають сидячими або розміщеними на коротких черешках. За формою вони округлі, овальні, видовжені, яйцеподібні, ромбічні, гострокінцеві чи овально-гострокінцеві, опушені. Частки, частинки і часточки можуть бути симетричними (рівновеликими) і несиметричними.

У деяких сортів верхня пара часток і верхівкова непарна частка зростаються основами, утворюючи  трилопатеву верхівку. Називають  таке явище плющелистістю.

За кількістю частинок і часточок у листку розрізняють  три ступені його розсіченості: незначну - листок має лише одну пару частинок, а часточки відсутні; середню - у  листку є до двох пар частинок та одна-дві пари часточок; сильну - листок з двома-трьома парами частинок і багатьма часточками.

Залежно від щільності  розміщення часток листки можуть бути густо-, середньо- та рідкочастковими. У густочасткових листків частки розміщені щільно, часто налягають  своїми поверхнями одна на одну, у середньочасткових  вони лише торкаються краями, у рідкочасткових між частками є проміжки (див. рис. 65). З нижнього боку часток помітна  сітка жилок, які бувають пігментованими.

Листки розміщені на стеблах  спіральнo. В своїй основі мають  два серпоподібні або листкоподібні  прилистки.

Квітки п'ятичленні: чашечка  складається з п'яти гостро-зубчастих, зрослих в основі чашолистків, віночок - з п'яти зрослих пелюсток. У  квітці розміщуються п'ять тичинок, пиляки яких на коротких ніжках щільно складені у циліндричну або конусоподібну  колонку, та маточка з верхньою зав'яззю із стовпчиком з приймочкою, який пронизує центральну внутрішню частину колонки  і видається над пиляками або  рівний з ними, а іноді нижчий за них.

Віночок білий, синій, синьо-фіолетовий, рожевий, червоно-фіолетовий. Пиляки оранжеві, жовті, жовто-зелені. Якщо у квітках  утворюються оранжеві або жовті  пиляки, пилок яких здатний до нормального  запліднення, то при рясному цвітінні на рослинах розвивається багато плодів; у сортів, які мають квітки з  стерильними жовто-зеленими пиляками, плоди не утворюються.

Квітки на рослинах зібрані  у суцвіття - завійки, яких на одному квітконосі буває від 2 до 4 .

Плід - багатонасінна двогнізда  ягода. Вона округла або округло-овальна, жовто-зелена.

Насіння дрібне, яйцеподібносплюснуте, блідо-жовте або кремове. Маса 1000 насінин - 0,5-0,6 г.

Бульба - вегетативний орган, який утворюється на кінці підземного стебла - столона. Про вегетативне  походження бульби свідчить наявність  на молодій бульбі недорозвинених листочків  у вигляді лусочок. Після їх відмирання на поверхні бульби залишаються дугоподібні  рубці - брівки, у пазухах яких розміщуються три бруньки. Брівки разом з бруньками  називають вічками. Вони бувають  глибокими - при заляганні бруньок  у заглибленнях бульби, неглибокими - з розміщенням бруньок майже  на рівні з поверхнею бульби та поверхневими, коли бруньки виступають над поверхнею бульби, утворюючи  горбик.

Вічка розміщуються на бульбах  спіральне. Кількість їх на бульбах  середнього розміру - 6-12, на великих - до

15-20. Найменше вічок у  нижній частині бульби, найбільше  - у верхній. Життєздатність бруньок  у вічку неоднакова, найвища - у середньої бруньки. При садінні  бульб або, коли їх пророщують  перед садінням, проростають не  всі бруньки, а лише їх третя-четверта  частини, в основному ті, які  містяться 'на верхівці бульби.

Паростки, які утворюються  з бруньок бульб, бувають світловими, напіветіольованими та етіольованими. Світлові паростки з'являються на бульбах, які проростають на денному світлі. Залежно від сорту вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими, синьо-фіолетовими або синіми. Етіольовані паростки утворюють бульби, які проростають у темряві. Забарвлення їх біле або жовто-біле. Напіветіольовані паростки бувають у бульб, які проростають при недостатньому денному освітленні. Вони бувають синьо-фіолетовими або червоно-фіолетовими.

На поверхні бульби є багато сочевичок - невеликих світлих отворів, через які здійснюються дихання  і транспірація води.

Нижня частина бульби, яка  ще називається пуповиною, основою, столонним заглибленням, або впадиною, та якою бульба з'єднується з столоном; протилежна від неї - верхня частина, або верхівка бульби з верхівковою  брунькою.

За формою бульби бувають  округлими, овальними або видовженими . В округлих бульб в усіх напрямах розміри майже однакові, в овальних - один з напрямів перевищує інші в 1,5 раза, у видовжених - у 2 рази і  більше. Є сорти з проміжною  формою бульб - яйцеподібною, плоскоовальною, бочкоподібною та ін. Вкриті бульби гладенькою, лускуватою або сітчастою  шкіркою. Забарвлення м'якуша бульб  різне - біле, жовте, світло-рожеве, іноді  червоне, синє. Поверхня бульб також  має різне забарвлення - біле, рожеве, червоне, синьо-фіолетове тощо.

На поздовжньому розрізі  стиглої бульби під мікроскопом  виразно видно такі елементи: шкірку (у молодої бульби епідерміс), кору, камбій, судинні пучки, серцевину.

Шкірка - зовнішній захисний шар бульби, складається з кількох  рядів опробковілих клітин вторинної  покривної тканини - перидерми. Під шкіркою розміщується кора, яка складається з паренхімних клітин, заповнених крохмальними зернами, та провідних елементів лубу - ситоподібних трубок флоеми. За корою знаходиться шар клітин камбію, з якого до центру бульби утворюються елементи ксилеми. Центральна частина бульби заповнена паренхімними клітинами серцевини, яка радіальними променями розходиться до вічок у місцях їх розміщення.

У паренхімних клітинах бульб  містяться крохмальні зерна. Найбільша  кількість їх знаходиться у внутрішніх клітинах кори і зовнішніх - серцевини, найменша - у складі водянистих клітин центральної серцевини.

Розмножується вегетативно  — бульбами, а також насінням (для одержання нових сортів та інколи в сучасних технологіях). Має  надземне трав'янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Картопля досить вимоглива до клімату, проте велика різноманітність сортів дає змогу  вирощувати її майже на всій території  України. Бульби картоплі починають  проростати при температурі 8-10°С. Картопля не витримує низької температури  і при мінус 1 -2°С гине. Найкраще рослини  ростуть при температурі 20°С, а  бульби — при 15-18°С. Якщо тривалий час  стоїть спекотна погода (температура  понад 30°С), то бульби не утворюються. В  умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випадання дощів  з їхніх вічок починають рости  столони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною  є температура ґрунту близько 20°С, за якої асиміляція вуглецю відбувається найбільш інтенсивно. Після формування бульб рослинам потрібна температура  ґрунту 15-18°С. Ці особливості покладені  в основу боротьби з виродженням  картоплі.за допомогою літнього садіння.

Картопля досить вимоглива  до вологи. Оптимальним запасом вологи в ґрунті для неї є 70-85% найменшої  вологоємкості (НВ). Протягом вегетаційного  періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту  картоплі потрібно значно менше вологи, ніж у період бутонізації, цвітіння і бульбоутворення. Але надмірна кількість опадів (вологи) саме у  період бульбоутворення призводить до розростання бульб і утворення  на них наростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах. Транспіраційний коефіцієнт картоплі значною мірою залежить від метеорологічних умов і коливається в межах 300-600 г води на 1 г сухої речовини. За своїми біологічними особливостями вона потребує хорошої аерації ґрунту, оскільки коренева система і столони поглинають багато кисню з ґрунтового повітря. У надмірно зволоженому, щільному ґрунті вміст кисню знижується до 2% і нижче, а вміст вуглекислоти зростає до такого рівня, що бульби задихаються і загнивають. Першою ознакою нестачі повітря є поява на поверхні шкірочки бульб (на сочевичках) білих горбочків. У таких випадках слід вжити заходів для поліпшення аерації — провести глибоке розпушування.

Картопля — культура "пухких" ґрунтів. Найбільш придатні для неї  легкі та супіщані, суглинкові ґрунти, в які легко проникає волога та повітря і які містять достатню кількість поживних речовин. Щільність ґрунтів для гарного росту і розвитку рослин повинна бути в межах 1-1,2 г/см.куб. На щільних, важких ґрунтах поява сходів затримується на 5-6 днів, рослини відстають у рості, мають меншу асиміляційну поверхню, знижується врожайність, а бульби деформуються, коренева система поверхнева і погано розвивається. Картопля найкраще росте при слабокислій і нейтральній реакції ґрунтового розчину (рН 5,2-7). Важкі карбонатні ґрунти мало придатні для картоплі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особливості ведення галузі рослинництва в умовах реформування земельних відносин та стан технології вирощування картоплі в господарстві.

    За період реформування агропромислового комплексу в основному створена правова база для ринкових перетворень економіки. Здійснюється аграрна реформа, запроваджуються нові земельні відносини. Розпочато реструктуризацію неефективних сільськогосподарських підприємств, створення нових форм господарювання ринкового типу, Формується приватний сектор. Гнучкі зміни в реформуванні агропромислового комплексу зумовлюються умовами ринку.

     Метою реформування колективних сільськогосподарських підприємств є зміна форм власності на майно і землю та створення на їх основі сільськогосподарських підприємств ринкового типу, де були б розмежовані трудові і майнові відносини (тобто чітко виведені володіння, користування і розпорядження власністю) від відносин членства.

      Сучасні аграрні відносини за своєю суттю, цільовим призначенням і масштабністю належать до найважливіших складових процесу переведення агро продовольчого сектора економіки на принципово нові засади розвитку. Об’єктивною і невідкладною стала необхідність виведення аграрної реформи на організаційно вищий рівень, підвищення її темпів і поглиблення на основі формування ефективного власника і розвитку підприємницької діяльності.

      Земельні відносини – це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об’єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

      Характерною трансформації земельних відносин на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення здійснюється через визначення члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначається правовідносини щодо землі як об’єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб’єктами земельних відносин.

     Об’єктами земельних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання. Суб’єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи, держава в особі відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ і міст в особі відповідних рад.  Суб’єктами правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

     Земельна реформа  – це комплекс правових, економічних,  технічних і організаційних заходів,  здійснення яких забезпечує удосконалення  земельних відносин, перехід до  нового земельного ладу, що відповідає  характеру регульованої, соціально  орієнтованої ринкової економіки  країни. Вона є складовою частиною  економічної реформи. Об’єктом  земельної реформи оголошено  всі землі України.

     У процесі  реформ не вдалося вирішити  головного завдання – змінити відносини власності та земельні відносини. Земля (головний ресурс сільського господарства) не введена до економічного обороту. ЇЇ вартість має формальне значення і не входить до аграрного капіталу. До цього часу не створені умови для реалізації громадянами права власності на землю. На порядку денному – подальший перерозподіл через земельний ринок. Потрібно розвинути іпотеку землі , створити відповідні банки та ринок землі, систему реєстрації прав на нерухомість та вирішити ряд інших важливих питань. Зазначене вимагає теоретичного осмислення, подальших наукових розробок.