Рынок зерновых в мире

7.

 Крім пшениці, фермери  одержують високі врожаї ячменю (13 млн. тонн), кукурудзи (9 млн.), ріпаку (7,6 млн.), вівса (4 млн.), сої (2,7 млн.) і гороху (2,3 млн. тонн). Значно  збільшилися посівні площі під  бобовими культурами і тепер  Канада забезпечує 50% світової торгівлі  популярною останнім часом чечевицею  і 40% — горохом. Середня врожайність  у Канаді знаходиться на рівні 22-25 ц/га, а по основних зернових культурах досягає 79,7 (кукурудза); 29,7 (ячмінь); 27,9 (соя); 24,8 (овес); 22,7 (пшениця); (21,7) горох і (16,3) соняшник.

Досягнуті успіхи Канади насамперед пов'язані з розробкою і впровадженням  довгострокових стратегічних концепцій розвитку сільського господарства, концентрацією та інтеграцією зусиль головних учасників зернового ринку. Крім того, відпрацьована чітка і стабільна система управління та регулювання агропромисловим комплексом із залученням значної кількості урядових структур, державних і недержавних організацій — Постійна парламентська комісія із сільського господарства, яка включає представників усіх парламентських партій; Міністерство сільського господарства та продовольства (Міністерство); Міністерство транспорту; Міністерство закордонних справ та зовнішньої торгівлі; Міністерство промисловості, науки та технологій; Міністерство охорони навколишнього середовища; Фермерська кредитова корпорація; провінційні міністерства по сільському господарству. Важливо зазначити, що у своїй роботі вказані структури і організації виконують функції не управління, а сприяння економічними методами.

З неурядових структур заслуговують на увагу Канадське агентство  інспекції якості продовольства, Державна рада з фермерських продуктів, Канадська  комісія по зерну, Канадський пшеничний комітет, Степова фермерська адміністрація та недавно створене "Канадське агентство інспекції якості продовольства".

Основне завдання Канадської комісії по зерну полягає у  постійному управлінні якістю зерна, організації  збирання партій товарного зерна  для експорту, захисті товаровиробників, створенні запасів зернових культур для внутрішнього споживання, транспортному забезпеченні зернового ринку країни. Має чотири підрозділи: управління по обслуговуванню галузі, управління корпоративних послуг, зернову науково-дослідну лабораторію і міжнародну консультаційну службу по зерну. Більше 700 співробітників Комісії працю'є у всіх регіонах країни, річний бюджет досягає 60 млн. кан. доларів в основному за рахунок послуг.

Один раз у ЗО місяців  у Канаді провадять повторне зважування або перевірку всіх запасів зернових культур. По кожному сорту і класу  зерна звіряють фактичні дані про  його наявність з даними квитанцій  елеватора, при цьому надлишки зерна  оприбутковуються і реєструються у Комісії, а недостача погашається. Законодавством та відповідними правилами дозволяється на елеваторах мати запаси зерна у невеликій кількості (пшениця та інші зернові — 0,5%, краснозерна пшениця першого і другого сорту — 0,25, олійні — 2% від їх обсягів).

8.

Претензії і скарги від  фермерів і постачальників зернової продукції, особливо по віднесенню її до сортів та класів, розглядає апеляційний трибунал, який є незалежною структурою, а члени (матеріально не зацікавлені) самостійно визначають якість зерна.

Нині у Канаді налічується  до 1500 елеваторів загальною місткістю 7 млн. тонн, більшість з яких (до 74% елеваторного господарства і портових зернових терміналів) належить трьом канадським кооперативам й одному канадському акціонерному товариству. Заготівельних (хлібоприймальних) елеваторів — майже 1450 (західні райони) із середньою місткістю 3700 тонн зерна, яке надходить безпосередньо від фермерських господарств. Портових — 23 місткістю від 80 до 350 тис. тонн (загальна приблизно 3,7 млн. тонн). Головне завдання цих елеваторів полягає у забезпеченні стабільної якості зернових культур у період зберігання і своєчасному відвантаженні підготовлених партій за призначенням. На перевалочних елеваторах організовують перевантаження очищеного зерна із спеціалізованих озерних суден (Великі озера, річка Святого Лаврентія) на морські. Виробничі елеватори розміщені по всіх районах і забирають зернові культури які із суден, вагонів, так і з автотранспорту. Кінцева мета більшості таких елеваторів — передача підготовлених партій зерна для переробки. У Канаді діє унікальна система сортування зернової продукції — віднесення до того чи іншого сорту визначається за візуальними показниками зерна, для чого існують спеціальні таблиці характеристик і норм.

Канадський пшеничний  комітет очолює Консультативна рада, яка складається з 11 вибраних фермерів, а на три посади службовців призначає  уряд. Основну увагу Комітет приділяє інтересам фермерів — займається фінансуванням, плануванням і прогнозуванням цін, стандартизацією та контролем  якості зерна, підбором кадрів, укладає  торгові угоди по експортному  зерну, а у степових провінціях з 1935 року має монопольне право на ведення торгових операцій з пшеницею і ячменем. Прогнозуванням цін на основні зернові культури для поточного сільськогосподарського року займаються три відділи — ринкового аналізу, продажу і політики продажу зерна. При цьому головною метою роботи комітету у цьому напрямі залишається аналіз і конкретні пропозиції ринків збуту товарної продукції в інші країни.

Згідно з рекомендаціями пшеничного комітету Уряд щорічно визначає і гарантує рівень початкової оплати зернових. Зерно у фермерів Комітет  закуповує за гарантованими цінами, нижче яких ринкові ціни не падають. З початку року фермери одержують аванс у розмірі 2/3 вартості зерна (не більше 6000 дол.), яке планують здати на елеватори, і не пізніше 48 год після його доставки — оплату за продукцію. В наступний літньо-осінній період з ними провадять остаточний розрахунок із забезпеченням прибутку, в тому числі і за рахунок держави у ситуаціях, якщо ринкові ціни на продукцію впали нижче гарантованих. Пшеничний комітет, який за статутом є безприбутковою структурою, весь прибуток концентрує у самостійні фонди з наступним розподілом між фермерами пропорційно до поставленого зерна.

9.

В цілому розрахунки з товаровиробниками здійснюють у два-три етапи — під посівну кампанію, під час збирання врожаю і після реалізації продукції.

Основні схеми збору і  реалізації зернових культур у Канаді включають обсяги робіт по поставках  їх у систему елеваторів (фермер везе зерно тільки за згоди Комітету), справедливий розподіл поставок між фермерами і видачу елеваторами їм терміном на рік "Книжок дозволу" (120 тис. на рік, Західна Канада). Зернові культури до експортної реалізації знаходяться переважно у фермерських господарствах. Тому для оперативної роботи по завантаженню портових елеваторів необхідною продукцією (кількість, асортимент, якість) Канадський пшеничний комітет змушений був ввести контрактну систему — до 31.10; 30.12; 28.02 і 31.05 кожного року фермери можуть подати йому пропозиції щодо своїх партій зерна.

Під гарантії Уряду Комітет  бере без застави гроші у чартерних  банках, на комерційних грошових ринках, у кредитних спілках, трастових компаніях і розташованих у Канаді іноземних банків та на ринках капіталу (в тому числі у Світовому банку) за умови, що він не продаватиме зерно у кредит з порушенням кредитних обмежень для цієї країни, надавати кредити не більше, ніж на три роки і за ринковими ставками. Необхідно відмітити прозорість канадського зернового ринку і доступність до телевізійної, електронної і друкованої інформації про поточні ситуації на ньому.

Важливим чинником успішної торгівлі зерном, крім вищенаведених, є і добре відпрацьована система пошуку вигідних ринків продажу канадської зернової продукції. Уряд призначає міністра — куратора по роботі з Канадським пшеничним комітетом, який одержує докладні звіти і щорічно інформує парламент щодо результатів діяльності Комітету. Відповідальність же перед парламентом за роботу по торгівлі пшеницею і ячменем несе Комітет. Водночас в останні роки у країні поступово зменшується державна монополія на експорт зернової продукції та затверджуються принципи вільних ринкових відносин.

Державний контроль над сільським  господарством виконується через  збут продукції. Сам же збут зерна регулюється квотуванням доставки фермерами продукції на елеватори, що дає змогу координувати технологічний цикл від виробництва, обробки, класифікації, зберігання, транспортування зерна до його продажу. Взагалі державна політика спрямовується на підтримку насамперед високоприбуткових господарств, які спеціалізуються на виробництві стратегічних для ринку продуктів. Тому держава і бере на себе такі важливі для ринкової економіки питання, як розширення ринків збуту, стабілізація цін і доходів фермерів, гарантування якості товарної продукції та її безпеки. В останні роки основним завданням Міністерства сільського господарства та продовольства є ринковий аналіз ситуації для прийняття політичних рішень як на поточний період, так і на перспективу — 5-Ю років.

Одна з адміністративних функцій у Канаді — організація  ефективної сільськогосподарської науки, і держава виступає безпосереднім їх виконавцем, а основним чинником досягнень сільського господарства є його наукомісткість та високий технологічний рівень.

10.

Федеральне міністерство — головний координуючий науковий центр, що має у своєму складі спеціальний  відділ науки, якому підпорядковані практично всі наукові заклади  агропромислового напряму — до 18 науково-дослідних інститутів, 27 лабораторій та станцій і до 23 експериментальних ферм. Фінансування здійснюється з федерального бюджету, а інвестування — і на провінційному рівні. Так, у 1999-2000 роках бюджет наукового підрозділу Міністерства становив 228,5 млн. дол., протягом же останніх 25 років наукові впровадження у сільське господарство забезпечили фактичний економічний ефект на 5,5 млрд. дол.

На високому рівні знаходиться  і статистична інформація, яку  формує та розповсюджує Статистичне управління Канади. Відповідно до законодавства така інформація надається всім суб'єктам ринку безкоштовно, а також через інтернет. Один раз на два роки через податкову інспекцію збирається інформація про собівартість продукції і одержані доходи.

Найдинамічнішим сектором господарства Канади є сфера малого бізнесу. Ще в 2003 році у малих компаніях (до 50 чол.) було зайнято понад 30% працюючого населення, які володіли 1/6 всіх активів держави і отримували майже третину прибутків, на них припадає 85% створених протягом останнього десятиліття нових робочих місць. З діючих нині приблизно одного мільйона фірм і компаній 99% налічують менше 100, а 94% — менше 20 працівників. Малий бізнес у Канаді розглядається як основа для розвитку великого бізнесу у найбільш ефективних і конкурентоспроможних його формах. Пріоритет надається експорто орієнтованим підприємствам і тим, що працюють у сфері високих технологій.

Крім вищенаведених чинників, важливішу роль відіграє відпрацьована  на перспективу для агропромислового комплексу стратегія канадського міжнародного бізнесу. Вона розроблялась і приймалась за участю федерального і провінційних урядів Канади та представників агробізнесу. Для розвитку й ефективного функціонування ринків країни основні зусилля докладаються для збільшення експортної частини товарної продукції з високим ступенем переробки, розширення кількісних і якісних функцій, міжнародних торгових угод, а також закріплення і збільшення обсягів робіт на таких пріоритетних ринках, як США, Японія, ЄС, Китай/Гонконг, Мексика, Південна.

Світовий ринок зерна  досить розвинутий, а його основні  учасники намагаються уникати суттєвих «потрясінь», які викликали б  серйозні зміни попиту і пропозиції. Тому стан зернового господарства, має відносну стабільність.

Проте, проблема достатнього  забезпечення населення світу продовольством поступово загострюється ї вже не лише через демографічні, але й через кліматичні та екологічні чинники.

Ситуацію на світовому  ринку зерна на кінець XX сголітгя визначали провідні країни - виробники, вони як і раніше, займають устелені, позиції щодо обсягів виробництва основних видів зернових культур.

11.

Зокрема, це стосується продовольчої пшениці, площі якої в минулому році були на рівні [62,0 млн. га, а валовій збір складав 517,7 млн. тонн при середній врожайності 32,2 ц з гектара посіву.

На першу десятку країн світу, які вирощують зерно пшениці припадає 79% посівних площ і 65,4% вирощеного врожаю. Урожай пшениці у Білорусії, Казахстані, Азербайджані, Росії, Португалії, Австралії знаходиться в межах 14-18ц, а в Україні, Фінляндії, Іспанії, Індії • в межах 24-25ц і т.д,

Відомо, що експерти консультативної групи Всесвітнього банку, які відповідають за дослідження в галузі сільського господарства вважають пшеницю найбільш важливою зерновою культурою третього тисячоліття.

Очікується, що Індія вийде  на перше місце по виробництву  пшениці в світі, а в деяких країнах Азії і Африки різко зросте врожайкість завдяки впровадженню нових сортів з високою теплостійкістю.

Площі під кукурудзою займали 102,5 млн. га, а валовий збір - 551,6 млн. тонн при середній врожайності 53,8ц  зерна з гектара.

В першу десятку країн - виробників кукурудзи увійшли США, Китай, Бразилія, Франція, Аргентина, Румунія, Індія, Італія, Індонезія і Канада. їх частка у загальній посівній площі становить 83,6%. а у виробництві - 86,5%.

Площа посіву кукурудзи на зерно в Україні по всіх категоріях господарств у 2005 році була меншою майже на 150 тис. га проти 1913 року. Найвищі досягнення у виробництві цієї культури були одержані ні печатку 70-х років, але останні двадцять років її витіснили інші зернові культури. За прогнозом, в цьому році очікується зібрати 2800 тис. т зерна цієї культури. При цьому 51,7% площ припадає на приватний сектор.

Особливість сучасного стану  виробництва зерна кукурудзи  полягає не стільки у втраті інтересу сільськогосподарських підприємств  до вирощування цієї культури, скільки  у відсутності коштів для інтенсифікації виробництва. По перше, вони не мають  ні посівної, ні збиральної техніки, ні хімічних засобів боротьби   з   бур'янами,   по   друге,   вирощена   продукція   вже   майже   не скуповується.

Україна з року в рік  втрачає позиції на світовому ринку зерна. Якщо у 1990р. її частка у загальному обсязі виробництва становила 3,11%, то тепер лише 1,32%, а по виробництву пшениці, відповідно - 4,76% і 2,08%. В останні ' роки відбувся найбільш небезпечний спад виробництва зерна: так, якщо у 1990 році валовий збір зернових культур становив 51,0 млн.т, в т.ч. озимої пшениці -30,3 млн.т., у 2000 р. відповідно - 33,9 та 15,9, а в 2009 р. - 24,5 та 9,8.