Лікарські рослини, що містять вітаміни

Лікарські рослини, що містять вітаміни

Вступ

Здавна на Русі любили лікуватися травами – робили припарки, пили настої з трав, використовували їх для легкого і приємного аромату в лазнях. Мало хто відмовиться і зараз посидіти за чашкою чаю, завареного ромашкою, м'ятою, материнкою, чи прийняти з цих же ароматних рослин освіжаючу ванну. А як зменшують кашель чи нежить у період застуди парові інгаляції з евкаліпта, шавлії, ромашки! Допомагає і просто склянка липового чаю з малиною.

Тільки не слід забувати, що до їстівних дикоростучих рослин теж потрібно відноситися розумно: більшість з них – рослини лікарські.

Повальне ж захоплення лікарськими рослинами має погані наслідки – це підриває здоров'я (факт загальновідомий при будь-якім самолікуванні) і виснажує природний запас «зеленої аптеки».

Перевага лікарських рослин перед медикаментозними й іншими методами лікування повинне базуватися на чітких медичних показаннях, а не служити даниною моді.

Лікарські рослини і препарати  рослинного походження організмом переносяться краще синтетичних, дають менше  небажаних побічних ефектів. Позитивну  дія природних ліків неважко пояснити. Біологічно активні речовини рослинної клітки мають багато загального у своїй будові з речовинами, що утворюються в клітках тварин і людини. Отже, вони краще засвоюються і легко піддаються біохімічному руйнуванню в організмі. Адже людина звикла до рослинних клітин, фактично все його харчування – природного походження. Сполучення в лікарській рослині різноманітної кількості основних і супутніх біологічно активних речовин забезпечує успішне комплексне лікування. Також підкуповує хворих до лікування рослинами нескладна технологія готування в домашніх умовах чаїв, настоїв, відварів, напарів, а також доступна процедура лікування – ванни, примочки, припарки, інгаляції.

Можливість здійснювати  збір деяких необхідних дикоростучих лікарських рослин чи вирощувати їх на присадибних ділянках теж сприяє високої зацікавленості населення у фітотерапевтичному методі лікування.

Але навіть з урахуванням  перерахованих достоїнств не слід різко протиставляти лікування лікарськими рослинами і препаратами з них лікуванню синтетичними лікарськими засобами. У рослинах також зустрічаються кумулятивні речовини, що накопичуються в організмі при тривалому застосуванні і роблять небажану побічну дію. Багато хто з природних сполук (алкалоїди, серцеві глікозиди, кумарини й ін.) мають високу фармакологічну активність і вимагають особливої уваги при застосуванні.

Ні в якому разі не можна  погодитися з думкою, що лікування  рослинами завжди нешкідливо. Вони адже тому і називаються лікарськими, що мають дію на організм. Природа вдало склала свої «лікувальні композиції», але дозувати їх довірила фахівцям-лікарям.

Яких тільки не зустрінеш  рецептів з дикоростучих цілющих  рослин! Прагнення різноманітити, вітамінізувати і ароматизувати їжу цілком природно – це апетитно і корисно.

Назву ВІТАМІНИ ми чуємо досить часто, і доведено, що життя без вітамінів неможливе, тому що вони грають важливу, незамінну роль у життєдіяльності нашого організму і їх дефіцит приводить до багатьох, у тому числі, і до важких захворювань.

Вітаміни були відкриті на рубежі 19–20 століть у результаті досліджень ролі різних харчових речовин у життєдіяльності організму. Основоположником вітамінології можна вважати російського вченого Н.И. Луніна, що у 1880 році першим довів, що крім білків, жирів, вуглеводів, води і мінеральних речовин необхідні ще якісь речовини, без яких організм не може існувати.

Відповідно до класичного визначення, вітаміни – це необхідні  для нормальної життєдіяльності  низькомолекулярні органічні речовини, що не синтезуються організмом даного виду чи синтезуються в кількості, недостатньому для забезпечення життєдіяльності організму.

Вітаміни необхідні для  нормального протікання практично  всіх біохімічних процесів у нашому організмі. Вони забезпечують функції залоз внутрішньої секреції, тобто вироблення гормонів, підвищення розумової і фізичної працездатності, підтримують стійкість організму до впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища (жару, холод, інфекції, інтоксикації)… Цей список далеко не повний.

Порушення балансу вітамінів  в організмі зустрічається як у формі нестачі (негативний баланс), так і надлишку (позитивний баланс). Часткова нестача вітаміну називається гіповітаміноз, вкрай виражений дефіцит – авітаміноз, а надлишок – гіпервітаміноз. До неприємних наслідків для організму приводить будь-який дисбаланс вітамінів, як позитивний, так і негативний.

Через що ж може бути дефіцит  вітамінів? Як виявилося, для цього потрібні більш ніж вагомі причини:

Нестача вітамінів у їжі (неповноцінне харчування, як наприклад – в армії, в'язниці, лікарні);

Підвищена витрата (найчастіше під час хвороби);

Порушення вироблення організмом (типовий приклад – дисбактеріоз);

А також – порушення  усмоктування, розподілу, переробки  і виділення вітамінів.

Як ми можемо переконатися, практично всі перераховані стани цілком можна вважати хворобами. Це і не дивно – медицина повинна ними займатися.

Деякі вітаміни – це складні  молекули, що можуть мати різні конформації. У природному вітаміні містяться усі конформації (кожна з яких має власну біологічну дію), а в синтетичному (з аптеки) – тільки одна. У результаті синтетичні вітаміни не можуть виявити на наш організм повноцінної біологічної дія, імовірно, тому їхні терапевтичні дози завищені.

Звісно купувати вітаміни в аптеці – не кращий вихід, однак, де ж їх брати? Деякі компанії, що виробляють БАДи стверджують, що використовують тільки натуральні (не синтетичні) вітаміни. Однак, навіть простий підрахунок показує, що ці твердження на можуть бути правдою, тому що такі вітаміни повинні бути дуже дорогими.

Сказане вище стосується вітамінів, що представляють собою складні  біомолекули, наприклад – К. Це вітамін, що відноситься до групи вітамінів, розчинних у жирах.

У результаті в нас практично  не залишається вибору – даний  вітамін потрібно одержувати з природних  овочів і фруктів.

Тому необхідно ретельно вивчити що представляє із себе вітамін К, у яких рослинах він міститься і як правильно ці рослини заготовлювати і вживати для того, щоб дія вітаміну була найбільш ефективною.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ (лат. plantаe medicinalеs) — рослини, що містять БАР (див. Біологічно активні речовини) та є джерелом отримання лікарської сировини (див. Лікарська рослинна сировина), деяких продуктів її переробки, препаратів для фітотерапії (див. Фітотерапія, лікарські препарати), ветеринарії, арома- і гідротерапії, косметології, дієтології тощо, вихідних продуктів синтезу чи напівсинтезу. Дослідженням Л.р. займаються фармацевтична ботаніка — інтегрована медико-біологічна дисципліна фармацевтичних і медичних вузів, високоспеціалізована наука фармакогнозія та фітотерапія — універсальна медична галузь (див. Фармацевтична ботаніка, Фармакогнозія, Фітотерапія). Досить чіткі системи захисту від хвороб і лікування рослинами склалися тисячі років тому в Шумері, Єгипті, Китаї, Тибеті, Індії та інших країнах. Вони закріпилися й поступово створили народну медицину (етнофармакологію), яка емпірично відібрала Л.р., які постачають організм людини речовинами, притаманними йому в нормі чи близькими за структурою до таких. Багатовікова історія наукового опанування і медичного використання Л.р. тісно пов’язана з розвитком цивілізації, науки, промисловості, суспільного ладу і свідчить, що від глибокої давнини до наших днів інтерес до Л.р. і потреба в них незмінно зростають. З часів К. Ліннея будь-які досліджені рослини, у т.ч. й лікарські, отримували стандартну латинську назву, що є стійким бінарним сполученням назв роду, виду й повного або скороченого прізвища автора, який описав вид (напр. Mentha piperita L., Fagopyrum esculentum Moench. (Fagopyrum sagittatum Gilib.), Glycine maxima (L.) Merr. або G. hispida (Moench) Maxim. або G. soja Sieb.et Zucc.). У світі як лікарські використовують 21 тис. видів. З них більшість — у народній, а також арабській, індійській, китайській, тибетській та інших традиційних медицинах (напр. китайська — понад 2 тис. видів, різні школи арабської — до 800, бурятська гілка тибетської медицини — 560). В Україні багаті фітоетнологічні традиції усвідомлені спостереженнями упродовж багатьох століть. Встановлення латинських еквівалентів національних назв рослин здійснюється двома методами. Порівняльно-опитувальний метод використовується з початку XIX ст. і полягає у ботанічній ідентифікації зразків рослинної сировини, які отримують безпосередньо у народного лікаря або встановлюють тотожність колекціям етнографічних музеїв.Фармаколінгвістичний метод був розроблений у ході аналізу санскритських текстів. Він складається з послідовних етапів: підрядковий переклад трактату без інтерпретації спеціальних термінів, інтерпретація термінів шляхом аналізу відповідних малюнків, складання словника-транслятора наукових понять і термінів, складання остаточного варіанта, який нагадує сучасні ботанічні посібники. На останньому етапі визначають будь-яку рослину або рослинну сировину за описом у «Флорах», довідниках, визначниках, за малюнками, гербаріями і колекціями; звертають увагу на характерні органолептичні властивості, особливості застосування конкретної рослини в медицині. Крім вивчення спадщини народної та традиційної медицини, у пошуку перспективних видів Л.р. використовують фітохімічний скринінг (експрес-метод вивчення хімічного складу рослинної сировини) та хемосистематичний аналіз окремих родин, родів і видів, систематично й хімічно близьких до відомих Л.р. У будь-якій рослині присутні сотні й тисячі речовин первинного синтезу (білки, вуглеводи, вітаміни, ліпіди, ферменти тощо) і БАР вторинного біосинтезу (фенольні сполуки: кумарини, фурокумарини, хромони, ксантони, антраценпохідні, флавоноїди, лігнани, дубильні речовини; терпеноїди: складові ефірних олій, іридоїди, кардіостероїди, сапогеніни, стероїди; ціаногенні- й тіогліказиди, алкалоїди тощо). Л.р. постачають ЛРС (див. Лікарська рослинна сировина), а також з них отримують препарати і сировинні продукти, що природно або примусово виділяються рослинами: латекс (опій, каучук), соки, воски, камеді (гуміарабік, трагакант), ефірні олії, смоли, бальзами (живиця), камеді-смоли (асафетида); продукти первинної переробки ЛРС (напр. ментол і анетол з відповідних ефірних олій, жирні олії й такі тверді рослинні жири, як масло какао, кокосовий жир); індивідуальні БАР (серцеві глікозиди, ціаногенні глікозиди і тіоглікозиди, сапоніни, кумарини і фурокумарини, флавоноїди, алкалоїди, вітаміни та ін.), галенові та новогаленові препарати. Використовують Л.р. у свіжому вигляді (напр. для отримання соків), а частіше — висушеними цілими (напр. омела, водорості, ріжки пурпурові тощо) або лише окремі частини і органи, які містять максимальну кількість діючих речовин.

класифікації  Л.р. певною мірою умовні, постійно змінюються й доповнюються залежно від наявної на певнний час сукупності знань. класифікують Л.р. з урахуванням їх екології, фітоценології та життєвої форми, ступеня вивченості, статусу, домінування певних груп речовин, спрямованості терапевтичної дії та інших ознак. Залежно від екології виділяють: дикорослі Л.р. (горицвіт весняний, конвалія звичайна, мучниця, брусниця, бобівник, глечики жовті, цмин піщаний, деревій звичайний, звіробій продірявлений, чебрець повзучий тощо); Л.р., що наявні у природі в недостатній кількості, культивуються для задоволення потреб фармації (валеріана лікарська, оман високий, беладона звичайна, вовчуг польовий, женьшень, обліпиха крушиноподібна, алтея лікарська тощо); Л.р. іноземного походження, акліматизовані та інтродуковані в Україні (шавлія лікарська, чебрець звичайний, наперстянка пурпурова тощо), Л.р., що відомі лише в культурі (м’ята перцева, ортосифон тичинковий, мак снодійний (сорт олійний); сільськогосподарські Л.р. (льон, гарбуз, мигдаль, гірчиця та ін.); культивовані Л.р., які поділяються на польові (змієголовник молдавський, меліса лікарська, левзея сафлороподібна, лофант анісовий тощо), теплично-польові (катарантус рожевий, ерва шерстиста тощо), тепличні (алое деревоподібне, каланхое перисте), а також сортові селекційні, штамові мікроклоновані. На сьогодні у спеціалізованих господарствах України вирощується лише 25 видів Л.р. Залежно від життєвої форми розрізняють Л.р. деревні (дерева, кущі, кущики, ліани), напівдеревні (кущики, напівкущики) і трав’янисті (одно- і багаторічні трави та ліани). Із 1075 видів судинних Л.р. флори України 386 видів органічно пов’язані з лісовими фітоценозами; близько 40 видів — чагарники та напівчагарники, решта — трав’янисті рослини, з яких 312 є типовими представниками безлісих лучно-болотних, лучно-степових, лучних, прибережно-водних угруповань; 377 представляють лабільну групу синантропних видів, бур’янів, які активно просякають порушені ділянки будь-яких фітоценозів. Кожна екологічна та фітоценотична категорія Л.р. постачає сировину відповідної якості й дії.

За мірою дослідженості, ступенем практичного упровадження та статусом Л.р. поділяють на неофіційні, тобто ті, що використовуються у народній медицині, та офіцинальні, або офіційні, ефективні — більш чи менш досліджені в хімічному та фармакологічному відношеннях і дозволені до використання науковою медициною як ЛРС, ліки та в нутриціологієї. Виділяють також перспективні та потенційні Л.р. Перспективними вважаються Л.р., для яких доведено фармакологічну ефективність, але не завершені клінічні випробування, недосконалі способи заготівлі, технології переробки, обмежені природні ресурси тощо. Такі види використовуються в екстрених випадках або стають ефективними після усунення зазначених проблем.Потенційними лікарськими вважаються види, які в дослідах показали будь-який фармакологічний ефект, але недостатньо вивчені й не пройшли клінічні випробування. Можливість їх використання доводять шляхом подальших досліджень.

залежно від хімічного складу і домінування певних груп речовин Л.р. та ЛРС розподіляються на групи, які містять у значній кількості певні групи фармакологічно активних сполук (вуглеводи, ліпіди, глікозиди, фенольні сполуки, ефірні олії, кардіостероїди, алкалоїди, вітаміни тощо). сучасні фітотерапевти керуються фармакологічною класифікацією. Вона виділяє групи Лр, що діють на серцево-судинну, шлунково-кишкову, центральну нервову, ендокринну та імунну системи, органи дихання, нирки і сечовивідні шляхи, шкіру, використовуються при інфекційно-запальних захворюваннях, авітамінозах, кровотечах тощо. Значна частина видів входить водночас до кількох хімічних або терапевтичних груп. В Україні понад 50% лп виробляється із рослинної сировини, а у сфері серцево-судинних захворювань — понад 70%. Потенційні можливості фітотерапії величезні, оскільки майже кожній рослині із 1,5 тис. відомих видів притаманний широкий спектр лікувальних властивостей (див. Фітотерапія). Вихідний асортимент Л.р. у різних країнах формувався відповідно до кліматичних умов, складу місцевої флори, етнографії. Пізніше почала практикуватися купівля Л.р. або ЛРС за кордоном. Вивченню та освоєнню вітчизняних Л.р. сприяли численні експедиції дослідників, розвиток торговельних зв’язків і подорожей, обмін рослинами між різними державами. Значно розширився арсенал Л.р. європейської медицини і фармації внаслідок акліматизації та інтродукції цінних рослин тропічного та субтропічного походження, розвитку лікарського рослинництва і селекції. На сьогодні для одержання ЛРС і вітчизняних алопатичних препаратів використовується 66 найменувань Л.р., 17 багатокомпонентних зборів. виявлення нових цінних Л.р. здійснюється у кількох напрямах: 1) вивчення та використання досвіду народної медицини; 2) масовий польовий (рекогносцирувальний) фітохімічний аналіз усіх видів рослин певної місцевості або району без вибору (або з частковим вибором) на вміст основних груп БАР; 3) дослідження видів, найближчих філогенетично до офіційних Л.р., оскільки еволюційно споріднені рослини можуть мати аналогічний або близький хімічний склад і схожий фармакологічний ефект; 4) ревізія і вивчення на сучасному науковому рівні широковідомих чи забутих науковою медициною Л.р. Сучасні проблеми використання Л.р. пов’язані з обмеженим ресурсним потенціалом багатьох цінних видів рослин (див. Ресурствознавство). Тому загальнонаціональне значення має вирішення проблеми дефіциту цінних Л.р., виявлення сировинних резервів, оцінка фіторесурсів, розробка наукового обґрунтування їх невиснажливого використання. в лабораторії ботанічного ресурсознавства Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ проводяться системні ресурсні дослідження. Вивчаються питання регіонального розміщення, ресурсного потенціалу, можливостей збагачення сировинних ресурсів Л.р.; визначаються запаси видів, близькоспоріднених до лікарських (напр. 12 видів роду звіробій (Hypericum L.), 5 видів цмину (Helichrysum Mill.), 15 видів чебрецю (Thymus L.), 12 видів деревію (Achillea L.) та ін. Здійснюється складання картосхем локалізації Л.р.; розробляються наукові основи оптимізації використання виявлених ресурсів; оцінюється динаміка ресурсів дикорослих Л.р. під впливом сукупності екологічних факторів тощо. Всі напрацювання з моніторингових досліджень є науковою основою прогнозування стану ресурсів конкретних видів Л.р. і створення нормативних актів Мінекобезпеки України.