Інша - гіпотеза стосувалася
відношення гри до розвитку
дитини. Оскільки за грою стоїть
зміна потреб і зміна свідомості,
то гра містить у собі тенденції
розвитку, вона є джерелом розвитку
і створює зони найближчого
розвитку. Якщо в зоні актуального
розвитку дитина робить все
самостійно, то в зоні найближчого
розвитку дорослий допомагає
дитині перейти у стадію актуального
розвитку. В даній ситуації гра
є тим дорослим, який допомагає
дитині перейти на вищі щаблі
розвитку.
Л.С.Виготський вважав, що у
грі усі внутрішні процеси
подані у зовнішньому вигляді.
Дане твердження перегукується
із висловом К.Д.Ушинського, який
стверджував: "Ми добре б познайомились
із душею дорослого, якби, могли
заглянути у неї вільно, але
в діяльності і словах дорослого
нам доводиться тільки вгадувати
його думку і ми часто помиляємось,
тоді як дитина у грі відкрито
показує своє душевне життя"
[6, 67].
Увага Л.С. Виготського також
була зосереджена на визначенні
мотиву гри. Він вважав, що гра
виникає тоді, коли з'являється
тенденція до негайної реалізації
своїх бажань. Гра і є виконанням
цих бажань, що часто не усвідомлюються
самою дитиною. Вчені вважають,
що основним мотивом гри дитини
у дошкільному віці є бажання
робити як дорослий. Звідси, мотивом
гри у молодшому шкільному
віці може бути бажання знати
як дорослий.
Одним з перших вчений
звернув увагу, на важливий
компонент гри "уявну ситуацію",
яка полягає в прийнятті дитиною
на себе ролі дорослого. Головними
особливостями даного процесу
є те, що під час гри відбувається
перенесення значень одного предмета
на інший і дії, які відтворюються,
характеризуються узагальненістю
та скороченістю.
Тому, за Л.С.Виготським, гра
— це "уявна ситуація", яка
створюється дорослим або самою
дитиною, в якій реалізуються
дитячі бажання, в якій внутрішні
процеси дитини проявляються
у зовнішньому вигляді і яка
є джерелом розвитку дитини [6,
64].
По-своєму важливими є висновки
С.Л. Рубінштейна: "Гра - це осмислена
діяльність, тобто сукупність осмислених
дій, об'єднаних єдиним мотивом,
під час яких виявляється певне
ставлення особистості до навколишнього
світу" [16, 261]. При цьому мотив
проявляється у таких процесах:
вираження різноманітних переживань,
які є важливими для дитини;
здійснення дій, цілей, які
важливі за їх власним внутрішнім
змістом.
Отже, можна сказати, що мотивом
гри за Л.С. Рубінштейном є
здійснення необхідних для самої
дитини, дій, цілей, через які
проявляються важливі для дитини
переживання. Іншими словами:
дитина в ігровій ситуації
відтворює світ дорослих, до якого
прагне, який є для неї важливий,
і в цій же ситуації вона
проявляє свої почуття та переживання.
В грі, стверджує С.Л.Рубінштейн,
є відхід від дійсності, але
є і проникнення в неї. Тому
в ній немає втечі від реальності
в придуманий світ.
Все, чим гра живе, і що
вона містить у собі, все це
береться з дійсності. Гра виходить
за межі однієї ситуації, відволікається
від одних сторін дійсності
для того, щоб ще глибше виявити
інше. Можливо, у цьому випадку
гра і справді є "дзеркалом",
відображення якого допомагає
дитині дослідити довкілля [16, 263].
Глибокому аналізу піддала
гру Г.О.Люблінська. Вона вважає,
що творча ігрова діяльність
характеризується такими особливостями
[12]:
І.Гра є формою активного
відображення дитиною навколишнього
життя людей. Вивчення початкових
форм гри та її розвитку
в маленьких дітей показує,
що вона виникає на основі
наслідування і маніпулятивних
дій з предметами. І чим більше
можливостей для активної дії,
тим цікавіша гра.
2. Характерною особливістю гри
є сам спосіб, який дитина використовує
у цій діяльності. Гра здійснюється
комплексними діями, а не окремими
рухами.
З.Гра, як і всяка інша
людська діяльність, має суспільний
характер, тому вона змінюється
із зміною історичних умов
життя людей. Ігри дітей змінюються,
бо вони відображають життя,
яке зазнає змін.
4. Гра є формою творчого відображення
дитиною дійсності. Граючись, діти
не прагнуть до точного і
бездумного копіювання дійсності,
а вносять у свої ігри багато
власних вигадок, фантазії. У творчій
грі дітей в найрізноманітніших
поєднаннях переплітаються реальність
і вигадка, прагнення до точного
відтворення дійсності з найнесподіванішими
порушеннями цієї реальності.
5.Гра — це оперування знаннями;
засіб їх уточнення і збагачення,
шлях виправлення, а, отже, і
розвитку пізнавальних й моральних
здібностей дитини.
Дещо новими і більш глибокими,
на наш погляд, є висновки Д.Б.Ельконіна,
які він отримав під час
своїх довготривалих досліджень.
Так, вчений довів, що гра,
а саме рольова гра, є соціальною
за своїм походженням і за
своїм змістом. Він розкрив
умови виникнення рольової гри
на межі дошкільного віку, яка
з'являється не спонтанно, а
формується під впливом виховання
— "гра в дошкільному віці
є особливо сензитивна до сфери
людської діяльності і міжлюдських
взаємин". Основним змістом гри
є людина — її діяльність
і ставлення дорослих один
до одного, тому що гра є
формою орієнтації в задачах
і мотивах людської діяльності.
Гра є важливою умовою проникнення
дитини в сферу соціальних
взаємин, їх своєрідного моделювання
в ігровій діяльності. Д.Б.Ельконін вважає,
що "значення гри не обмежується тим,
що у дитини виникають нові по-своєму змісту
мотиви діяльності і пов'язані з ними завдання.
Істотним є те, що в грі виникає нова психологічна
форма мотивів. Можна припустити, що саме
в грі відбувається перехід від мотивів,
які мають форму афективно забарвлених
безпосередніх бажань, до мотивів, які
мають форму узагальнених намірів, що
стоять на межі свідомого" [21, 40].
Крім цього, на думку Д.Б.Ельконіна,
у грі відбувається перебудова
поведінки дитини — вона стає
довільною. Під довільною поведінкою
вчений розумів поведінку, яка
здійснюється у відповідності
з прикладом і контролюється
шляхом співставлення з цим
прикладом як з еталоном.
Великий вплив гра має
і на розвиток інтелектуальної
сфери дитини. У грі не тільки
розвиваються, формуються окремі
інтелектуальні процеси, операції,
але і відбувається пізнавальна
"децентрація", тобто змінюється
позиція дитини у відношенні
до оточуючого світу, формується
механізм можливої зміни позиції
і координації своєї точки
зору з іншими можливими точками
зору.
Отже, гра - це засіб широкої
соціалізації, форма навчання конкретним
формам соціальної поведінки.
Гра і світ цікавого не перестають
впливати на розвиток дитини в навчальному
процесі школи. Гра допомагає активізувати
навчальний процес, розвиває спостережливість
дітей, увагу, пам'ять, мислення, збуджує
інтерес до навчання. Урізноманітнення
видів роботи із застосуванням гри знімає
втому, гальмівні процеси мозку, загострює
пам'ять.
Однак уже в молодших класах
гра, її значення в навчальному
процесі поступаються місцем
перед навчанням. Навчання не
можна пристосувати до дитячих
розваг, навмисно полегшувати його
тільки для того, щоб дитині
воно не здавалось нецікавим. К.Д.Ушинський
зазначав, що треба привчити дитину робити
не тільки те, що її захоплює, а й те, що
не захоплює.
Отже, дитину треба готувати
до найголовнішої справи всього
людського життя — серйозної,
наполегливої праці, яка неможлива
без напруження мислення. Завдання
початкової школи — поступово
навчити дітей долати труднощі
не тільки фізичної, а й розумової
праці, поступово прищеплювати
дітям навички напруженої, творчої,
розумової діяльності. Якщо дитині
в навчанні все дається легко,
то поступово в неї розвиваються
лінощі мислення, що призводить
до формування легковажного ставлення
до життя і праці. Це свідчить
про те, що застосування гри і використання
цікавого на уроках повинно бути не надмірним
і не штучним [11].
Дидактичні ігри можна включати
у систему уроків. Це передбачає
попередній відбір ігор та ігрових
ситуацій для активізації різних видів
сприймання та обмірковування, де їх використання
найбільш своєчасне й ефективне порівняно
з іншими методами. Педагогічні дослідження
дали можливість виділити оптимальні
способи використання ігрової діяльності
в системі уроків:
- весь урок будується як сюжетно-рольова гра;
- під час уроку як його структурний елемент;
- під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо) [17].
Головні умови ефективності
застосування дидактичних ігор
-органічне включення в навчальний процес;
захоплюючий сюжет, наявність справді
ігрових елементів, зокрема зачинів, римування;
обов'язковість правил, які не можна порушувати;
використання лічилок; емоційне ставлення
самого вчителя до школярів (його слова
й рухи цікаві, несподівані для дітей)
[19]. Коли якусь гру використовують надто
часто, виникає небезпека втрати інтересу
дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому
разі не слід залишати незмінними ігрові
дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати
правила, змінювати предмети, включати
елементи змагання, починати гру з несподіваної
лічилки або ігрового зачину.
Пояснення вчителя під час проведення
гри має бути лаконічним і зрозумілим,
пробуджувати інтерес. Чим молодші учні,
тим доцільніше не тільки пояснювати,
як грати, а й показувати, як це робити.
(Зрозуміло, участь класовода залежить
від змісту гри.) [22]. Наприклад, гру «Відгадай»,
мета якої — розвиток зв'язного мовлення,
вміння точно й коротко описати предмет,
доцільно почати з розповіді-зразка, щоб
діти зрозуміли, як розповідати про характерні
ознаки предмета.
Деякі вчителі вважають, що дидактичні
ігри найдоцільніше проводити наприкінці
уроку, оскільки в цей час діти найбільше
стомлені. Це не завжди правильно, нерідко
саме ігрова ситуація може бути найкращим
початком уроку. В ігровій формі можна
ефективно ознайомити дітей з новим способом
дій, пожвавити процес тренувальних вправ
[3]. Діти із задоволенням виправляють помилки
Незнайка, «розмовляють» з Чомучкою, учаться
в «лісовій школі» або діють разом з казковим
героєм, виконуючи тренувальні вправи.
В іграх-вправах молодші школярі знаходять
виходи з числових лабіринтів, розв'язують
ребуси, складають загадки. Усе це не тільки
пожвавлює навчальний процес, а й запобігає
втомі.
На уроках вчитель у поєднанні
з іншими методичними прийомами
використовує ігри, загадки, вікторини,
ігри-подорожі залежно від теми,
мети уроку, змісту навчального
матеріалу, знань учнів та ін.
Використовують їх як для перевірки
і закріплення здобутих знань,
так і для поглиблення та
розширення їх на всіх етапах
уроку — при подачі нового матеріалу,
закріпленні вивченого.
Для розвитку кмітливості
дітей широко використовують
загадки. Вони дають не повний, але досить
точний опис предметів або явищ природи.
Навколишній світ дає великі можливості
для створення різних загадок про рослини,
тварин, явища природи. Загадки можна використати
на різних етапах уроку. Для цього вчитель
заздалегідь підбирає їх відповідно до
теми і мети виучуваного матеріалу і визначає,
на якому етапі доцільніше їх використати.
Можна використати загадки на початку
викладання нового матеріалу як цікаве
введення в світ того предмета або явища,
про які йтиметься на уроці. Наприклад,
загадку «У великій шапці на одній ніжці
скік-поскік, під листочок зник» можна
запропонувати перед початком вивчення
теми «їстівні та отруйні гриби»; для закріплення
теми «Ліс» використати загадки: «Навесні
веселить, влітку холодить, восени живить,
взимку гріє» (дерево) або «Навесні цвіте,
влітку плід несе, восени не в'яне, взимку
не вмирає» (ялина, сосна) [2].
На уроці доцільно використовувати
такі дидактичні ігри, організація яких
не потребує багато часу на приготування
обладнання, запам'ятовування громіздких
правил. Перевагу слід віддавати тим іграм,
які передбачають участь у них більшості
дітей класу, швидку відповідь, зосередження
довільної уваги.
Ігри підрозділяються на творчі і
ігри з правилами. Творчі ігри, в свою чергу
включають: театральні, сюжетно-ролеві
і будівельні ігри. Ігри з правилами –
це дидактичні, рухомі, музичні ігри і
ігри–забави.
Дидактичні ігри розрізняються
по повчальному змісту, пізнавальній
діяльності дітей, ігровим діям і правилам,
організації і взаємостосункам дітей,
по ролі викладача. Перераховані ознаки
властиві всім іграм, але в одних виразніше
виступають одні, в інших — інші.
Класифікація дидактичних ігор
дає змогу простежити їх сутнісні
особливості, використання яких забезпечує
відповідний навчально-виховний ефект.
У дошкільній педагогіці
дидактичні ігри розрізняють
за навчальним змістом, ігровими
діями і правилами, організацією
і стосунками дітей, роллю вихователя
тощо. Ці класифікації співвідносяться
зі змістом навчання і виховання: ігри
для сенсорного виховання, ігри, спрямовані
на ознайомлення дітей з об'єктами і явищами
навколишньої дійсності, на формування
елементарних математичних уявлень, на
мовленнєвий розвиток та ін.
Поширеною є класифікація
дидактичних ігор за характером
матеріалу, згідно з якою виокремлюють:
1. Ігри з предметами. У
таких іграх використовують дидактичні
іграшки (мозаїку, кубики), реальні
предмети, різноманітний природний матеріал
(листя, плоди, насіння). Поширені вони
в народній педагогіці, яка, враховуючи
потребу дитини у пізнанні предметів,
створила сюжетні (ляльки, предмети побуту,
овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри,
пірамідки та ін.) дидактичні матеріали.
Використання сюжетних дидактичних іграшок
має багато спільного із сюжетно-рольовими
іграми. Безсюжетні іграшки використовують
для закріплення знань про властивості
та якості предметів (розмір, кількість,
колір, форму). У народних дидактичних
іграшках закладено принцип самоконтролю.
Це означає, що матрьошка, пірамідка, грибок
не закриються, якщо їх частини підібрані
неправильно. У процесі ігрових дій (роз'єднання,
з'єднання, зняття, нанизування та ін.)
за певними правилами дитина освоює спосіб
розв'язання дидактичного завдання.