Діти-холерики дуже активні, надають перевагу рухливим іграм з елементами спорту, бігу. Вони охоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають головні  ролі в іграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються  управляти і дорослими. Дуже не люблять  ситуацій, у яких потрібно стримувати себе. Уміння й навички формуються в них довго і важко перебудовуються. Холерики з труднощами переключають і конкретизують свою увагу, їх важко  дисциплінувати. Через імпульсивність такі діти часто порушують відомі їм правила поведінки. У роботі з  ними потрібні витримка і терпіння. Найкраще добирати для них індивідуальні, малогрупові форми організації  діяльності, стимулюючи інтерес до її змісту, дбаючи про емоційно-позитивний фон співпраці.

     У дітей холеричного типу швидко спалахують емоційні процеси, різко змінюється емоційний тонус, настрій. їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, а голосять; не сміються, а регочуть. Бурхливі прояви емоційних реакцій  іноді підштовхують їх до агресивних дій. Таких дітей слід вчити володіти своїми емоціями. Ця здатність виробляється з перших років життя, але дуже повільно і лише за наявності емоційного комфорту.

     Розрізняють три категорії дітей-холериків. Першу  утворюють фізично здорові, потенційно здібні діти з підвищеною збудливістю (невмотивовані рухи і мовні реакції), яким достатньо задоволення підвищеної потреби в рухах і мовному  супроводі всіх своїх дій. Другу  — запальні діти, яким притаманні спалахи  необгрунтованого збудження; третю  — «відчайдушні» пустуни. Представники другої і третьої категорій мають  постійно перебувати в полі зору дорослих, які зобов'язані допомогти їм сформувати гальмівні механізми, навички  спілкування, ставлення до конфліктних  ситуацій, уміння і бажання їх уникати, конструктивно вирішувати, спрямовувати свою енергію на конкретні справи.

     У психолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й уміння спокійно, лагідно і витримано  вести себе, навіть під час вибухів  дитячого гніву. Моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від них  обіцянок і клятв недопустимі. Краще  на певний час ізолювати дитину, допомогти їй заспокоїтись і спробувати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінити власну поведінку  повинна сама дитина.

     Діти  завжди хочуть відповідати очікуванням  близьких дорослих, але не всім це вдається. Холерикам — найчастіше, оскільки в них слабка вольова регуляція. Тому дорослим потрібно розуміти це, допомагати дитині гідно подолати свої труднощі, вселяти надію на безконфліктне  спілкування за будь-яких умов.

     Психологічні  характеристики дітей меланхолічного темпераменту. Діти-меланхоліки малоактивні, сором'язливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони дуже чутливі до найменших  подразників, сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома, слабкий гальмівний і збуджувальний процеси. Водночас меланхоліки виявляють здатність співпереживати іншим, пройматися настроєм, втіленим у творах мистецтва.

     Болісно і довго вони адаптуються до нових  умов життя, зміна яких може бути для  них сильним стресогенним фактором. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін, сприяти поступовому входженню  у нове життя, виявляти особливу чуйність до них.

     Переживання глибоких емоційних криз меланхоліками  супроводжується фізичними проявами: пересиханням у роті і носі, відчуттям  холоду у кінцівках, почервонінням  шкіри тощо.

     . Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно  невиразне, його темп уповільнений, інертний. Думка часто переривається,  вислови залишаються незакінченими.

     Під час зустрічей з новим, у проблемних ситуаціях (навіть за необхідності розв'язувати  у незвичних умовах знайомі завдання) їх підвищена чутливість переходить у нервозність, що характеризується стурбованістю, напруженістю обличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю. Часто  такі діти докладають багато зусиль, виконуючи  прості завдання для їхнього рівня  розвитку, але нові за формою. Меланхоліки  не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів  тощо. Будь-яка новизна збуджує  і гальмує їхню активність. Деструктивно впливає на них обстановка у класі (кількість дітей, гамір, загальне напруження тощо): прості справи здаються їм складними, навіть легких завдань вони не можуть виконати, бо все раптом забувають. Одні з них стають зовсім млявими, пасивними, інші — дратівливими, крикливими. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апетиту, сну тощо.

     У роботі з дітьми-меланхоліками важливі  вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своєчасна  допомога, запобігання невдачам, емоційна підтримка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон висловлювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. У сприятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальної активності, можуть досягти хорошого результату в доступній і цікавій їм діяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребують певного душевного спокою для відновлення працездатності. Відпочивши, повторивши і закріпивши засвоєний матеріал, вони почувають себе впевненіше, самостійніше, вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсує слабкість їхньої нервової системи. За емоційного комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти високих результатів.

     Найвразливішою  у дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає  їм помічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися  на них. Слухання казок, оповідань, перегляд фільмів тощо викликають глибокі  і яскраві переживання, які рідко  отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає  у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

     Меланхоліки важко вступають у комунікації  з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осторонь, не виявляють  ініціативи і не відповідають на пропозиції інших включитися у спілкування. Оптимальною ситуацією для них  є домашня обстановка в оточенні небагатьох близьких людей. У таких  умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взаємин  тощо.

     Через підвищену чутливість і вразливість  вони потребують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навіюваність паралізують їхню волю, не дають  змоги реалізуватися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити  від серйозних життєвих ситуацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати  у відповідних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотітимуть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних думок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідомленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприйняттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здібностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити потребу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, милосердя тощо.

1.3. Індивідуальний підхід  у навчально-виховному  процесі дітей  різних типів темпераменту

     Темперамент дитини — один із найважливіших  орієнтирів у здійсненні індивідуального  підходу в її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, «Індивідуальний підхід у вихованні  — це варіативне використання педагогом  цілісної системи засобів, форм, методів  та прийомів виховної роботи з урахуванням  комплексу індивідуальних відмінностей дітей» [9. с. 10]. На думку дослідниці, успішне здійснення індивідуального  підходу у вихованні залежить від таких передумов:

     —Поєднання  індивідуально-диференційованого підходу  до дитини із вихованням дитячого колективу;

• Опора на позитивне у характері та особистості вихованця; спрямованість педагогічної роботи на подолання наявних у нього негативних проявів;
• Визначення причин формування індивідуальних відмінностей (особливості вищої нервової діяльності, умов життя та виховання);

     —Єдність  вимог до дитини збоку дорослих (педагогів, батьків та ін.);

     —Системність  у здійсненні індивідуального підходу, єдність та послідовність його етапів, що утворюють неперервний цикл.

     Змістом окремого циклу в індивідуальному  підході є послідовність десяти етапів:

     1. Попереднє виявлену індивідуальних  особливостей розвитку.

2. Аналіз отриманої інформації з метою встановлення позитивних та проблемних аспектів розвитку дитини, причин їх виникнення.
3. Фіксація результату діагностування у щоденниках спостережень, психологічних Паспортах дітей та психологічному «портреті» дитячої групи.
4. Систематизація, Узагальнення та аналіз результатів вивчення індивідуальних особливостей розвитку дитини.
5. Визначення першорядних та другорядних індивідуальних завдань роботи з дітьми та їхніми родинами.
6. Вибір адекватних методів і прийомів, форм та засобів виховної роботи.

     7.Визначення  варіативного навчального змісту.

8. Створення та комплектація варіативного предметно-ігрового середовища розвитку дитини.
9. Практичне здійснення індивідуального підходу в навчально-виховному процесі.

     10.Прогнозування  стратегії і тактики навчання  та виховання.

     Тип темпераменту - одна з найважливіших  умов походження індивідуально-своєрідних рис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти  або протидіяти розвитку повних якостей  особистості (холерику легше стати  хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлює недоліки характеру  при послабленні виховання. У  такому випадку сангвінік недостатньо  зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик — нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик— млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік відзначається хворобливою  вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей це ті вхідні умови, в яких повинен діяти педагог, реалізуючи свої професійні цілі. А відтак, для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні завдання.

     Так, для сангвініків важливо забезпечити  збереження їх інтересів, формувати  вміння розгортати сюжет гри, знаходити  в ньому нові повороти, повертатися  до розпочатої роботи та завершувати  її. Враховуючи знижену сензитивність, варто звернути увагу на формування симпатії до оточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси інших людей — і дорослих, і ровесників.

     Для холерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче. Дитина погано керує собою у незвичних  ситуаціях. Тоді слід забезпечити особливо уважний контроль з боку дорослого. З ровесниками такі діти поводяться нестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто навчати  таких дітей взаємодіяти з  іншими, знаходити з ними спільну  мову. Холериків, які внаслідок швидкої  втомлюваності часто порушують  поведінку, не слід жорстко карати, важливіше — створити умови, що попереджають перевантаження дитини та надмірне збудження  нервової системи, включити малюка у  цікаву й захопливу справу.

     Дитина-меланхолік відзначається мрійливістю, деякою відчуженістю від інших дітей, надмірно чутливі до емоційного ставлення  до них оточуючих. Тому у виховних впливах мають переважати заохочення над осудом і покаранням. Такі діти чуйно реагують на негаразди свої та ровесників, потребують у ці моменти  моральної підтримки, висловлення  дорослими впевненості в їх силах  і можливостях. Щоб дитина успішно  долала труднощі в роботі, потрібно підкреслювати її успіхи, посилювати позитивні емоції. У спілкуванні з ровесниками меланхоліки уникають галасливих забав та ігор, прагнуть до спокійних ігор. Якщо таких партнерів їй знайти не вдається, то грається на самоті. Отже, потрібно залучати таких дітей у колективні справи, знаходячи посильну для їх виконання роль.

     Динамічні особливості психіки дітей проявляються і у мірі їх фізичної активності — рухливості. Вихователів та батьків турбують, насамперед, надмірно повільні або надмірно рухливі діти. їх, як правило, не так багато у групі дитячого садка, але вони можуть розбалансовувати чітко встановлений для всіх режим дня, виконуючи дуже швидко, або дуже повільно окремі режимні моменти.

     Діти  з уповільненою поведінкою постійно перебувають у невиграшних для  себе ситуаціях: коли всі вже закінчили  одягатись і пішли на прогулянку, ця дитина ще у роздягальні; всі пообідали, а ця дитина ще за столом тощо. їх намагання  робити щось швидше приводять до розпаду  діяльності, коли дитина стає взагалі  не здатною до її виконання. Водночас, такі діти можуть бути, дуже чутливими  до зауважень дорослих, в них виникає  підвищена мотивація їх уникнення. Вони глибоко переживають свою уповільненість, стають замкненими, неконтактними. М. М. Кольцова рекомендує у роботі з цими дітьми враховувати такі застереження: