Вища освіта фінляндії

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Марта 2013 в 11:50, реферат

Описание

Університети та інститути Фінляндії не тільки досягли, а й постійно підтримують високий рівень якості освіти. Це відноситься як до викладання, так і до науково-дослідної роботи, створення комфортних умов для навчання та проживання студентів і аспірантів. Усе це відбувається спільно з надзвичайно доброзичливим ставленням професорсько-викладацького складу, широким вибором курсів, пропонованих, у тому числі, англійською мовою, що дозволяє залучати у Фінляндію зростаючу кількість іноземних студентів.

Работа состоит из  1 файл

ВИЩА ОСВІТА ФІНЛЯНДІЇ.doc

— 214.50 Кб (Скачать документ)

- сприянні ефективній  співпраці сфер науки і виробництва;

- організації суспільного консенсусу щодо науково-технологічного шляху розвитку країни.

3. Політика держави  у сфері виробництва має бути  орієнтована на визначені вище  провідні цілі та передбачати:

- підтримку структурної  побудови виробництва;

- реалізацію  ідеї кластерів як орієнтованих на виконання певного завдання комплексів наукових і продуктивних сил;

- ефективне поєднання  політики щодо виробництва з  політикою підтримки наук і  технологій.

У проведенні структурної  політики Фінляндія суворо дотримується таких сучасних і перспективних принципів: по-перше, визнання сфери виробництва матеріальною базою розвитку держави; по-друге, надання пріоритетності розвитку електроніки, насамперед сектору телекомунікацій; і, по-третє, збереження різноманітності продукції, модернізація традиційних секторів (деревообробка і деревопереробка та ін.) за рахунок електронізації і нових технологій.

Розвиток економіки  ґрунтується на рекомендаціях науковців  щодо створення та підтримки кластерів - галузевих регіональних об'єднань. Причому Фінляндія зробила ставку на розвиток трьох традиційних великих кластерів (інформатика і телекомунікації, лісопромисловий комплекс та електромашинобудування на основі наукомістких технологій), а також двох новіших і менших за розмірами (біотехнології та різноманітні послуги з використанням наукомістких технологій (knowhow-intensive services)).

"Кластерний" підхід дуже полегшує концентрацію  інтелектуальних і матеріальних  ресурсів для досягнення найбільш  важливих стратегічних цілей.  Інформаційно-технологічний кластер не випадково вважається “першим” - він безпосередньо скерований у суспільство знань і має позитивний вплив на розвиток усіх інших кластерів.

Предметом особливої  гордості країни є національна інноваційна  система, яка характеризується продуманою структурою і включає тріаду - науку, промисловість та сукупність інститутів і засобів управління та розвитку. Інтелектуальним лідером тріади є сектор фундаментальних і прикладних наук, який включає:

- державні ВНЗ  (недержавних у Фінляндії немає): 20 академічних і політехнічних університетів, які проводять наукові дослідження; 29 навчальних політехнічних інститутів - закладів неуніверситетського рівня; 18 державних науково-дослідних установ;

- провідні фірми  і підприємства, які у своєму  складі мають науково-дослідні підрозділи;

- державні установи  та інстанції, які відповідають  за політику наукового і технологічного  розвитку.

Другим елементом  тріади є промисловість та всі  інші форми економічної діяльності, третім - політичні, бізнесові, громадські та інші організації й асоціації, які справляють безпосередній вплив на діяльність всього науково-дослідного та інженерно-технологічного комплексу.

Поява поняття "національна  інноваційна система" змінює весь контекст, в якому розуміються  інновації, - з важливого, але допоміжного, засобу підтримки економіки та забезпечення її поступального розвитку інновації стають частиною нової парадигми розвитку - синергетичної, нелінійної та евристичної. У звіті Академії наук Фінляндії (2000 р.) зазначалося: “Мислення в категоріях інноваційної системи означає, що інновація залежить не лише від розвитку наук і впровадження технологій, а й від спроможності всіх зацікавлених інституцій (університетів, НДІ, фірм, державної адміністрації) досягнення консенсусу щодо головних цілей і необхідності тісної співпраці для досягнення цих цілей”.

З метою вирішення  комплексних завдань науково-технологічної  політики у Фінляндії на базі Наукової ради у 1987 р. було створено потужну структуру, яка об'єднує можливості державних  органів, підприємців і наукової громадськості, - Раду з науково-технологічної політики (РНТП).

Особливість Ради з науково-технологічної політики Фінляндії полягає в тому, що вона має великі повноваження і не менші  ресурси для виконання своїх  функцій. Керівником РНТП є прем'єр-міністр країни, а його заступниками - провідні міністри: освіти, науки і культури, торгівлі і промисловості. До Ради входять більшість інших міністрів - фінансів, транспорту і зв'язку, екології, оборони та ін. Всього до Ради входять 8 ключових міністрів та 10 представників найбільших університетів (ректори та провідні вчені), видатні підприємці (наприклад, фірми "Нокіа"), представники головних неурядових організацій (профспілок, бізнесу та ін.).

Подібний склад  РНТП полегшує їй поєднання одразу двох надскладних функцій - вона відіграє роль “мозкового тресту”, спроможного обирати вектор руху до суспільства знань, і керівного органу з великими можливостями впливу на всі сектори економіки, на науку та освіту. Звичайно, Рада виконує ті закони, які приймає парламент, але вона має значні ресурси для формування у країні правильного бачення раціональних шляхів розвитку і більшістю населення, і законодавцями. З викладеного очевидно, що фінська РНТП справді є вдалим варіантом поєднання інтелектуалів і керівників, потенціалу науковців з можливостями вищих державних службовців.

Серед головних функцій Ради з науково-технологічної  політики Фінляндії такі:

- вибір вектора  стратегічного розвитку країни  і варіантів тактичних рішень, формулювання пропозицій для  уряду, публікація кожні три роки великої доповіді про соціально-економічне становище країни з обґрунтуванням стратегії подальших дій;

- розробка пропозицій  щодо напрямів науково-технологічної  політики й уточнення умов  їх втілення, з урахуванням потреб  і ресурсів країни, а також  перспектив руху до суспільства знань. Пропозиції РНТП з цієї теми також скеровуються в уряд;

- деталізація  переліку умов і засобів, необхідних  для здійснення запропонованих  планів розвитку науки і впровадження  нових технологій;

- аналіз проблем  та управління участю Фінляндії в міжнародній науково-технологічній співпраці на користь прискорення прогресу всього Європейського Союзу, країн Скандинавської співдружності та ін.;

- пропозиції  щодо пріоритетності розподілу  бюджетних коштів для реалізації  вже прийнятих законів і тих планів, які створила РНТП разом з іншими установами, організаціями і спілками.

Провідна інтелектуальна роль у Раді з науково-технологічної  політики належить не “політичним” і  “економічним” міністерствам, а  Міністерству освіти, науки і культури, чим Фінляндія полярно відрізняється від України. У нас зберігається ставлення до системи освіти як другорядної допоміжної структури, завданням якої є постачати “кадри” з визначеними державними стандартами показниками грамотності та фахової компетентності. Дуже малу роль у державній науково-технологічній політиці відіграє Міністерство освіти і науки України. Ще менші його фінансові і кадрові можливості.

У Фінляндії  практично весь науково-технологічний  потенціал безпосередньо чи опосередковано підпорядкований Міністерству освіти, науки і культури - класичні й технічні університети, науково-дослідні інститути, Академія Фінляндії (АФ) як своєрідне поєднання звичної для нас “національної академії наук” й урядової установи, покликаної брати участь в організації й контролі всієї науково-дослідницької діяльності. До складу АФ входять майже всі найвидатніші науковці й 15 академіків, обраних і номінованих президентом Фінляндії серед кандидатів з рідної країни і зарубіжних країн. Отже, Міністерство освіти, науки і культури Фінляндії не лише готує фахівців, а й бере безпосередню участь у підтримці їх науково-технологічної діяльності.

Другим після  Ради з науково-технологічної політики за важливістю і впливом є Міністерство торгівлі і промисловості. Воно має  достатні повноваження та ресурси для втілення у життя державної промислової політики, насамперед для використання нових технологій і поступового формування економіки знань. Саме це міністерство відповідає за створення конкурентного середовища для виробників, стимулювання найбільш ефективних фірм та організацій, забезпечення діяльності економіки різноманітними ресурсами (енергією, матеріалами та ін.).

Цікаво зазначити, що обидва названі міністерства мають  у своєму розпорядженні приблизно  по 38 % усіх державних коштів, які парламент спрямовує на розвиток наук і технологій. Але рішення про розподіл і використання їх приймають не стільки міністри, скільки пов'язані з цими міністерствами автономні інституції, зокрема Академія Фінляндії, Національне агентство з технологій. Саме ці інституції займаються втіленням у життя стратегічних пропозицій Ради з науково-технологічної політики та інших урядових установ. Вони надають кошти на наукові дослідження і створення нових технологій, а також беруть участь у контролі виконання проектів та оцінюванні їх результатів.

Принцип розподілу  повноважень і створення доцільної  рівноваги виявляється також  у тому, що крім вказаних інституцій провідну роль у фінансуванні наук і технологій відіграє цілком незалежна  від усіх названих структура - Фінський національний фонд досліджень і розвитку (SITRA), який діє під егідою не уряду, а парламенту. Цей фонд має фінансувати найбільш ризиковані інноваційні плани і проекти. Повна незалежність у рішеннях має потужний обмежувач - організація може зазнавати збитків в окремих проектах, а не в їх сукупності, оскільки існування її можливе лише за рахунок самозабезпечення і збільшення “стартового капіталу”, отриманого, очевидно, переважно з державного бюджету. Подібна структура - унікальне явище в європейській і світовій практиці.

Таким чином, Фінляндія  відмовилася від створення централізованого керівного органу, відповідального  “за все”, пішла шляхом не “координації”  як прилаштування наявного до вказівок згори, а “співпраці” - спільного  вирішення важливих проблем усіма зацікавленими і компетентними організаціями. На кожному етапі належно представлена громадськість, що виключає прийняття рішень на основі індивідуального впливу якогось вищого посадов-ця чи представника певної фірми.

Фінляндія вчасно почала ставитися до науки і технологій як до пріоритету, що стає вищим за оборону та важке машинобудування. Багато років вона входить до групи тих країн світу, які витрачають на освіту понад 6 % ВНП і ще понад 2,5 % - на розвиток наук і технологій. Варто наголосити на тому, що найвищий відсоток витрат на освіту припадає на роки загострення економічної кризи (1993-1995 рр.). У подальшому зростання абсолютного обсягу ВНП дало змогу розширювати фінансування освіти за одночасного зменшення відсотка витрат на неї із семи до шести.

У країні сформована система поєднання всіх можливих джерел фінансування освіти і науки - як державних, так і приватних. Ще 20 років тому витрати на НДДКР  становили тільки 1,2 % ВВП, а в 2002 р. вони зросли до 3,3 % (4,9 млрд євро), що вище, ніж у середньому по країнах ЄС (2,2 %), у США та Сінгапурі (відповідно 2,6 і 1,9 %). Випереджає Фінляндію лише Швеція, яка витрачає на науку 3,8 % ВВП. У національній програмі "Наука, інновації та інтернаціоналізація" на 2003-2007 рр. передбачається подальше збільшення видатків на НДДКР на 300 млн. євро в рік. До речі, в Україні фактичні витрати на науку з державного бюджету у 2002 р. становили 0,31 %, а загальні витрати на наукові дослідження - 1,13 % ВВП .

Приватний бізнес все більше залучається до фінансування науки та технологічних розробок, тепер він вкладає в цей сектор 71 % коштів (ще десять років назад - 57 %). У сфері НДДКР зайнято близько 70 000 осіб, тоді як у 1991 р. - 45 000. Велика увага приділяється кооперації у сфері наукових розробок - не дивно, що й тут Фінляндія також посідає передові позиції. Більш як половина промислових підприємств (в електроніці та хімії - дві третини) мають коопераційні зв'язки з вищими навчальними закладами по лінії НДДКР (порівняно з 9-19 % в інших країнах ЄС).

Середні щорічні  витрати фінів на науково-технологічний прогрес з початком нового століття перебували в межах 4-5 млрд євро. Частка державного бюджету - 30 % (2000 р.). Ці 1,3 млрд було розподілено так: 364 млн. - для ВНЗ, 217 млн. - для державних НДІ, 394 млн. отримало Національне технологічне агентство, 156 млн. - Академія Фінляндії. Очевидно, що абсолютні обсяги фінансування цих та інших інституцій набагато більші за рахунок внесків приватного сектору, міжнародних грантів та інших джерел надходження коштів і ресурсів.

У Фінляндії давно підтримується консенсус щодо необхідності фінансування найбільш перспективних секторів. Наведемо, як доказ, розподіл згаданих вище 394 млн. євро в Національному технологічному агентстві :

- біотехнології  і високі хімічні технології - 103 млн. (27 %);

- інформаційно-телекомунікаційні  технології - 101 млн. (27 %);

- технології  будівництва, енергетики і охорони  середовища - 76 млн. (20 %);

- нові матеріали  і виробничі технології - 69 млн. (19 %);

- освоєння космосу  і космічного зв'язку - 19 млн. (5 %);

- інші напрями  - 5 млн. (2 %).

Міжнародний аудит  практики використання у Фінляндії  бюджетних ресурсів на науково-технологічний  розвиток засвідчив позитивний ефект  ампліфікації - нелінійного приросту витрат на ці цілі з ресурсів приватного сектору, який успішно використав технології і зразки, створені на бюджетні кошти.

Успіх Фінляндії, хоч і пояснюється певною мірою  домінуючою роллю держави, але все  ж є спільним досягненням усього народу, оскільки в країні панує  надзвичайний суспільний клімат, що характеризується: виразною ідентифікацією кожного фіна з Вітчизною як представником суспільних інтересів; переконанням у користі якнайтіснішої співпраці державного і приватного секторів; концентрацією на формуванні майбутнього і рухові до суспільства знань.

Приклад Фінляндії  незаперечно свідчить на користь  того, що поступ до суспільства знань  не можна зводити до простого зростання  витрат на науку і технології та збільшення відсотка науковців в  активному населенні (хоч і це дуже важливо). Головне - концентрація ресурсів на інноваційних темах і проектах, в яких нові наукові знання стають основою вищого рівня виробництва і розвитку людського потенціалу нації.

Досягнення подібних результатів можливе тільки на основі поєднання одразу кількох чинників:

- фінансування наук і технологій вище критичного рівня (згідно з рішенням європейців, найпершим завданням є збільшення до 2010 р. частки витрат на НДДКР у середньому по ЄС до 3 %);

- нерозривне  поєднання стратегії економічного  розвитку країни з політикою  розвитку наук, технологій та інноваційного виробництва;

- організація  ефективної співпраці всіх учасників  процесу інноваційного соціально-економічного  розвитку;

Информация о работе Вища освіта фінляндії