Історія педагогіки

Лекція !.

ТЕМА: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ КОМПОНЕНТ У ПРОФЕСІЙНІЙ  ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛЯ. 
 

ПЛАН: 1. Предмет, завдання, джерела історії педагогіки.

        2. Сутність виховання як соціального  яища. Теорії походження        виховання.  

              

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1996. –С.5 – 11.
2. Любар О.О. , Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки. – К., 1998. – С.5 – 10.
3. Історія педагогіки. 9 за ред. М.С.Гриценка) – К., 1973. – С. ! – 6.

 
 

1. Предмет, завдання, джерела історії  педагогіки.

               

       Предметом історії  педагогіки є вивчення закономірностей розвитку виховання, школи, педагогічної думки в різні історичні періоди від найдавніших часів до наших днів.

       Категорії тіж  що в педагогіці.

       Основні принципи  побудови історії  педагогіки:

1.Принцип  історизму - будь-яку педагогічну теорію необхідно розглядати в         контексті тих історичних і соціальних умов, в яких вони виникли.

2. Принцип системності – розгляд всіх педагогічних теорій розглядається в                звязку з всіма явищами.

3. Принцип науковості – науковий підхід до аналізу історико-педагогічних фактів.

4.Принцип  гуманізму – під час розгляду педагогічних теорій і фактів розглядати місце і роль у них дитини, ставлення до неї.

        Методологічною основою  історії педагогіки  є філософія.

Основні завдання історії  педагогіки як науки:

• отримання  достовірних наукових знань про закономірності розвитку різних педагогічних явищ і трансформацію різних педагогічних теорій, обумовлених цими явищами;
• - аналіз боротьби прогресивних і консервативних тенденцій в розвитку педагогіки;
• розкриття з наукових позицій причин якісних змін в розвитку педагогіки;
• встановлення шляхів, якими йшов процес формування нового теоретичного змісту педагогічної науки ( генезис прогресивних начал педагогічної терорії).

          Як предмет професійної освіти, історія педагогіки відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх учителів, розвязуючи такі завдання:

• освітнє – забезпечення знаннями про розвиток педагогіки;
• виховне, світоглядне – формування педагогічного світогляду, мислення, педагогічної позиції: виховання любові до педагогічної професії, формування ідеалу вчителя на основі яскравих прикладів життя відомих педагогів ( Коменський,  Песталоцці, Ушинський, Макаренко тощо ) , формування основ педагогічної майстерності;
• практичне – застосування конкретних історико-педагогічних ідей, порад на практиці;
• прогностичне – формування вінь передбачати розвиток освіти, шкільництва.

 

Джерела історії педагогіки поділяються:

       1./ прямі:  -   праці класиків педагогічної науки,

• педагогічна преса               
• архівні матеріали,
• памятки стародавнього письменства.

      2./ непрямі: - праці з історії, з історії філософії, філософії,

• дані соціології, етнографії, етики, літератури;
• художньо-педагогічна література,
• твори мистецтва/, кіноматографу.

 

2. Походження виховання, причини його виникнення

Виховання – цілеспрямований і організований процес формування особистості.

Теорії  походження виховання:

• Біологічна. Її представники стверджують, що виховання існує у тварин і людей та розглядається, як інстинктивне прагнення до продовження роду. Тому виховання - явище біологічне та існує як закон природи. Заперечують свідомий характер виховання і його зміну в процесі історичного розвитку.
• Психологічна. В основі виховання несвідоме прагнення до наслідування. Тому виховання - явище психологічне і існує як певний психічний механізм. Воно виділяється у тварин і людей, має незмінний характер.
• Соціальна (трудова). Виховання виникає в процесі праці, в результаті виготовлення і використання знарядь праці. З ускладненням процесу праці, з виготовленням знарядь праці виникає необхідність у передачі трудового досвіду наступним поколінням. Суспільний прогрес і став можливим тільки тому, що кожне покоління засвоювало досвід попереднього і передавало його своїм нащадкам. Таким чином, праця утворила людину. У процесі і в результаті праці виникає потреба у вихованні. У результаті виховання людина засвоює засоби виготовлення і використання знарядь праці, а також соціальну і духовну культуру. Тільки людина присвоює соціальний досвід.

   Соціалізація - це процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду. Провідним компонентом соціалізації  виступає виховання.

   Виховання як суспільне явище – це передача соціального досвіду від старшого покоління молодшому. Під досвідом розуміють відомі людям знання, уміння, способи мислення, моральні, етичні, правові норми, тобто духовну спадщину людства.

Основні причини становлення  виховання:

1. Ускладнення трудової діяльності людей (збиральництво, мисливство, риболовство), виготовлення знарядь праці.
2. Спільна життєдіяльність людей (перехід від первісного стада до родової общини), виникнення мови як важливого засобу накопичення і передачі досвіду.

   3-2 мільйони років назад відбулося виділення людини із тваринного світу, а 40-35 тисяч років назад із завершенням формування людини розумної відбулося завершення становлення виховання.

Основні ознаки виховання:

1. Суспільний характер виховання: виникає з становленням людського суспільства, стає частиною його життя та розвитку і буде існувати, поки існує суспільство. Це загальна і вічна категорія. Тому виділяють загальні ознаки виховання, які характерні для всіх соціально-економічних формацій і виявляються протягом історичного розвитку. При будь-якій формації виховання передає наступному поколінню певну суму знань, суспільний досвід, готує до певної ролі в суспільному житті, формує поведінку.
2. Історичний характер: не існує ні суспільства, ні виховання взагалі, а є конкретне суспільство на певному етапі історичного розвитку і виховання, спрямованість і рівень якого об’єктивно відображають досягнутий рівень розвитку суспільства. Тому зміна типу суспільно-економічної формації приводить до зміни типу виховання.

   Основна закономірність виховання  як суспільного явища: залежність виховання як особливої сфери життєдіяльності людей від сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного середовища. Ця закономірність виражена в залежності виховання від способу виробництва матеріальних благ, від політичної системи, ідеології, соціальної структури суспільства, духовної культури.

   Об’єктивні  фактори виховання: суспільні явища та процеси, які складають соціально-економічну та державну основу суспільства. Вони дуже сильно впливають на зміст та організацію підготовки до самостійного життя.

   Суб'єктивні  фактори виховання: свідома, активна діяльність суспільства з формування світогляду людини - діяльність сім'ї, засобів масової інформації, літератури, мистецтва, трудових колективів, органів правопорядку, взагалі, і діяльність професійних педагогів у спеціально створених навчально-виховних закладах, зокрема.

   Основна суперечність розвитку вихованням між наявним станом виховання і новими потребами суспільства. Ця суперечність спонукає до змін у вихованні.

Структура виховання як процесу:

1. чітко поставлена виховна мета (із потреб суспільства);
2. зміст виховання, що відповідає визначеній цілі;
3. форми і методи реалізації змісту (організація);
4. передбачувані результати застосування форм та методів.

   Із  зміною суспільства корінним чином  змінюються мета, зміст, організація  виховання.