Функціональні стилі сучасної української мови

     Науковий  стиль унаслідок різнорідності  галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

     а) власне науковий )із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова  доповідь повідомлення, курсова й  дипломна роботи, реферат, тези) який, у  свою чергу, поділяється на  науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

     б) науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

     в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.

     Публіцистичний  стиль.

     Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня  діяльність, навчання.

     Основне призначення:

• інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;
• активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;
• пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

• доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);
• поєднання логічності доказів і полемічності викладу;
• сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;
• висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;
• наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;
• широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

• синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;
• лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);
• використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);
• уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);
• із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);
• синтексисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);
• ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки;
• ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки;

     Публіцистичний  стиль за жанрами, мовними особливостями  т способом подачі інформації поділяється  на такі підстилі:

     а) стиль ЗМІ – засобів масової  інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. тощо);

     б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);

     в) есе (короткі нариси вишуканої форми);

     г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Епістолярний  стиль.

     Сфера використання – приватне листування. Цей стиль може бути складовою  частиною інших стилів, наприклад  художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з  хутора” П Куліша та ін.).

     Основні ознаки – наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису).

     Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

     Сучасний  епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних  формувань увічливості.

     Конфесійний стиль.

     Сфера використання – релігія та церква.

     Призначення – обслуговувати релігійні потреби  як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль  утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й  у “Біблії” та інших церковних  книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

     Основні засоби:

     - суто церковна термінологія і  слова – символи;

• непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;
• значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;
• наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.

      2.Організаційно-діловий  стиль.

      Його  функціональні підстилі.

      У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.

      Офіційно-діловий  стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування  в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

      Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби  людей у типових ситуаціях.

      Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

      Мовленню  у сфері управління притаманна наука  специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.

      Ці  стосунки стабільні й регламентуються  чинними правовими нормами.

      Специфіка ділового спілкування полягає в  тому, що незалежно від того, хто  є безпосереднім укладачем документа  й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом  документа майже завжди є організація  в цілому.

      Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є контракт на адресність інформації.

      Суттєвим  фактором ділового спілкування, що впливає  на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

      Наступною характерною рисою ділового спілкування  є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а  це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

• офіційний характер;
• адресність;
• повторність;
• тематична обмеженість.

     Специфіка офіційно-ділового стилю полягає  в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

• нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
• точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
• документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
• наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;
• сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

     Ці  основні риси є визначальними  у формуванні системи мовних одиниць  і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.

     Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1. широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);
2. наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);
3. обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності т емоційно-експресивної лексики;
4. синонімія повинна бути зведена  до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;
5. наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;
6. чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);
7. до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Офіційно-діловий  стиль має такі функціональні  підстилі:

     Законодавчий  – використовується в законотворчій  сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

     Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.

     Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних  організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних  угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т.ін.

     Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж).

     Цей підстиль обслуговує й регламентує  правові та конфліктні відносини:

• між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;
• між підприємствами, організаціями та установами;
• між державою та приватними особами;
• між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;
• між приватними особами.

     Реалізується  в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін. 

Висновки

     Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі  стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

     Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

     Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них  є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство  їх виражальних засобів і виконують  важливі функції в житті суспільства  – забезпечують спілкування в  різних його сферах і галузях.

     У межах кожного функціонального  стилю сформувалися свої різновиди  – підстилі – для точнішого  й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення  конкретних завдань.