Блок створення, сприйняття та використання нового у педагогіці

Зміст

Вступ

1. Блок створення нового у педагогіці
2. Блок сприйняття освоювання і оцінювання нового
3. Блок використання та застосування нового (розроблення рекомендацій)

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Серед проблем наукової педагогіки пріоритетними є проблеми педагогічної інноватики як складової загальної інноватики, спеціальної наукової дисципліни, що розкриває загальні засади теорії педагогічних інноваційних процесів.

Педагогічна інноватика — вчення про створення, оцінювання, освоєння і використання педагогічних новацій.

Більшість дослідників сходяться на тому, що структура інноваційного навчання оптимально відповідає характеру сучасних соціальних процесів. Як відомо, однією з особливостей сучасного суспільства  є відкрита перспектива. З огляду на це інноваційне виховання і  навчання на противагу традиційному, яке реалізовувалось «у сучасному, виходячи з минулого», прагне функціонувати  у контексті сьогодення, орієнтуючись на майбутнє.

Педагогічна інноватика — наука, яка вивчає природу, закономірності виникнення й розвитку педагогічних інновацій відносно суб'єктів  освіти, а також забезпечує зв'язок педагогічних традицій із проектуванням  майбутньої освіти.

Об'єкт  педагогічної інноватики - процес виникнення, розвитку й освоєння інновацій в  освіті учнів (студентів), які призводять до прогресивних змін якості їхньої освіти.

Предмет педагогічної інноватики - сукупність педагогічних умов, засобів і закономірностей, які пов'язані з розробкою, введенням  і освоєнням педагогічних нововведень  в освітянську реальність.

Специфічними  особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних  ситуаціях.

Інноваційні процеси в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Для нього характерною є тенденція до ліквідації розриву між процесами створення педагогічних новацій і процесами їх сприйняття, адекватного оцінювання, освоєння і застосування, а також до подолання суперечності між стихійністю цих процесів і можливістю та необхідністю свідомого управління ними. При цьому автор виділяє наступні теоретичні блоки понять та принципів, які охоплює педагогічна інноватика:

- блок створення нового в системі освіти і педагогічної науки;

- блок сприйняття, освоєння і оцінювання нового,

- блок використання та застосування нового (розроблення рекомендацій).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Блок створення нового у педагогіці

У його контексті розглядаються такі проблеми, як нове в педагогіці, класифікація педагогічних новацій, умови створення нового, критерії новизни, міра готовності нового до його освоєння та використання, традиції й новаторство, етапи створення нового у педагогіці. Всі вони утворюють предмет педагогічної неології (грец. neos — нове і 1оgos — слово, вчення) — галузі педагогічних знань, у якій систематизуються, узагальнюються та розвиваються наукові, експериментальні й дослідні дані про процес науково-педагогічної творчості, його особливості, основні результати.

Створення нового у педагогіці має свою специфіку, пов'язану з неповторністю особистості педагога, особливостями класу, групи, кожної дитини, типом, стилем діяльності навчально-виховного закладу.

До головних завдань педагогічної неології на сучасному етапі належать:

— розкриття суті та джерел зародження нового у педагогіці (соціальних, соціально-педагогічних, педагогічних детермінант нового);

— розроблення типології нового у педагогічній науці й практиці;

— визначення критеріїв і ступеня новизни;

— виявлення сприятливих умов становлення, розвитку і утвердження нового у педагогіці;

— визначення категоріального апарату теорії нового у педагогіці («нове», «старе», критерії оцінювання нового, етапи розвитку тощо);

— розкриття зв'язку неології з іншими науками і напрямами педагогічних досліджень;

— осмислення, систематизація функцій педагогічної неології в системі педагогічного знання;

— визначення ролі та значення неології у педагогіці.

Необхідність розроблення неології як напряму досліджень зумовлена посиленням інтенсивності інноваційних процесів, тобто процесів впровадження педагогічних новацій у теорію і практику.

 

2. Блок сприйняття, освоєння і оцінювання нового

Поняття і принципи, що належать до цього блоку, розкривають специфіку  оцінювання, освоєння і усвідомлення педагогічним співтовариством того, що виникає у педагогічній теорії й практиці. Явища консерватизму  і новаторства у педагогіці, особливості  інноваційного середовища, готовність педагогічного співтовариства до сприйняття і оцінювання нового вивчає педагогічна  аксіологія (грец. axios — цінний і logos — слово, вчення) — розділ педагогіки, в якому досліджуються значущі  для педагогічної праці цінності навчання і виховання.

У вітчизняній філософській і педагогічній літературі проблемам аксіології тривалий час не приділяли належної уваги, а поняття «аксіологія» (вчення про  цінності) трактувалось як елемент  ідеалістичної філософії. Першим запропонував цей термін у 1902 р. французький філософ  П´єр Лапі, а в 1908 р. його застосував німецький філософ Едуард Гартман (1842—1906).

У контексті сучасного наукового  знання аксіологія розглядається як теорія цінностей з акцентом на їх загальнолюдських аспектах, що зумовлено  утвердженням у свідомості людей  гуманістичного мислення, новими соціальними  реаліями. Педагогічна дійсність  як частина соціальної охоплює всю  сукупність конкретних педагогічних явищ, які беруть участь у цілеспрямованому процесі формування людини. До них  належать суб´єкти цього процесу (педагоги й вихованці), зміст і процес навчання й виховання, різноманітні навчально-виховні  засоби. Педагогічні явища утворюють  першу велику групу цінностей, яку  повинна досліджувати педагогічна  аксіологія. Друга група охоплює  науково-педагогічні явища: педагогічні  теорії, ідеї, принципи та результати науково-педагогічної діяльності.

Педагогічні явища якісно відрізняються  одне від одного. Будь-яке з них  можна оцінити, однак не кожне  може бути цінністю, оскільки деякі  є деструктивними щодо розвитку особистості  або з часом втрачають цінність.

 

 

3. Блок використання та застосування нового (розроблення рекомендацій).

Блок використання та застосування нового (розроблення рекомендацій). У його контексті відбувається осмислення практики застосування педагогічних інновацій, вивчення закономірностей і форм упровадження, використання нового. Всі  ці явища вивчає педагогічна праксіологія (грец. praktikos — діяльний і logos — слово, вчення) — галузь педагогічних знань, яка досліджує ефективність механізмів застосування педагогічних інновацій, оптимальної інноваційної діяльності. З цього погляду безперечним  є те, що процес впровадження і освоєння педагогічних інновацій повинен  бути природним — у цьому запорука його ефективності.

Як відомо, впровадження означає  перетворення практики на основі результатів  досліджень за обов´язкового їх застосування з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Сучасна  педагогічна практика орієнтується на такий принцип впровадження нового, як варіативність, що передбачає раціональне  поєднання різних його видів, найпоширенішими  серед яких є:

- обов´язкове (регламентується  директивними документами);

- вибіркове (вибір змісту, форм  і методів упровадження залежно  від конкретних умов);

- ініціативне (в його основі  ініціатива колективів навчально-виховних  закладів, окремих педагогів).

У педагогічній інноватиці утвердився такий алгоритм (система операцій) впровадження нового:

1) вивчення завдань, передбачених  нормативними документами;

2) аналіз практики і зіставлення  отриманих у його процесі даних  із соціальними вимогами;

3) моделювання еталонних результатів,  яких очікують у результаті  перетворення педагогічної практики;

4) пошук ідей, рекомендацій, що можуть  бути впроваджені;

5) розроблення комплексної програми, яка охоплює закономірності впровадження  нового;

6) відбір дидактичних, матеріальних, інформаційних, організаторських  засобів тощо;

7) теоретична, методична, психологічна підготовка учасників впровадження нового;

8) встановлення зв´язку з авторами рекомендацій.

Інноваційні процеси, які поєднують  створення, освоєння та застосування педагогічних нововведень, здатні значно прискорити процеси оновлення системи освіти загалом. Тому вивчення та реалізація всіх трьох блоків інноваційних процесів широко використовується в системі  освіти на різних її рівнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій  неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів  такого типу називають педагогами інноваційного  спрямування. їм властиві чітка мотивація  інноваційної діяльності та викристалізована інноваційна позиція, здатність  не лише включатися в інноваційні  процеси, але й бути їх ініціатором.

Інноваційні процеси, які поєднують створення, освоєння та застосування педагогічних нововведень, здатні значно прискорити процеси оновлення системи освіти загалом. Тому вивчення та реалізація всіх трьох блоків інноваційних процесів широко використовується в системі  освіти на різних її рівнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури

1. Грабовська Т.І., Талапканич М.І., Химинець В.В. Інноваційний розвиток освіти: особливості, тенденції, перспективи. – Ужгород, 2006. – 232 с.

2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник – К., Академвидав, 2004 – 352 с.

3. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя – К., Педагогіка, 1994 – 117 с.

4. Химинець В.В. Інновації в сучасній школі. – Ужгород, 2004. – 168 с.

5. Химинець В.В., Сивохоп Я.М., Петрус В.В. Психолого-педагогічні аспекти інноваційних технологій. – Ужгород, 2006. – 148 с.

6. Хомерики О.Г., Поташник М.М., Лоренсов А.В. Развитие школы как инновационный процесс – М., Наука, 1994 – 214 с.